Інтелектуальна власність та проблеми її комерціалізації в Україні

     На  відміну від англійської системи, у французькій права автора інтерпретуються  як авторські права, якими автор  користується все життя. Однак і  в Англії і у Франції авторські  права розглядалися, по суті, як права  власності, що мають економічну цінність, тобто як матеріальні права.

     Наступний імпульс розвитку авторського права  додали філософи Німеччини, зокрема  Еммануїл Кант. Вони бачили в копірайті не просто форму власності, а щось більше - як частину своєї особистості. Зрештою ця ідея привела до вироблення системи неекономічних або моральних прав.

     Сучасна форма закону про копірайт закріплена в законі Сполучених Штатів Америки 1976 року, що передбачає захист здобутків  протягом усього життя автора і 50 років  після його смерті.[10]

     Розвитком та захистом інтелектуальної власності  в усьому світі займається Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), заснована ООН в 1967 році. ВОІВ сприяє підписанню нових міжнародних угод та модернізації національних законодавств, заохочує адміністративне співробітництво між країнами, надає технічну допомогу країнам, що розвиваються, і утримує служби, які полегшують міжнародний захист винаходів, знаків та промислових зразків.

     ВОІВ  здійснює управління 21 угодою, які охоплюють  основні аспекти інтелектуальної  власності. Двома ключовими угодами є Паризька конвенція про охорону промислової власності (1883) та Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886).[27]

Розділ 2. Порушення та охорона прав інтелектуальної власності.

        2.1 Види порушень прав інтелектуальної  власності.

     Право інтелектуальної власності –  це система правових норм, що регулюють  відносини в суспільстві у  зв’язку зі створенням і використаннім  об’єктів інтелектуальної власності.[3, c.5]

     Експерти відзначають зростання кількості зловживань у сфері інтелектуальної власності. Віце-президент Коаліції на захист прав інтелектуальної власності Олександр Шелемех: «На жаль, доводиться констатувати і тенденцію до зростання кількості порушень прав власників інтелектуальної власності, причому проблема це міжнародна і стосується і авторського права й суміжних прав, і прав на об’єкти промислової власності». Серед найпоширеніших зловживань експерти відзначають несумлінну реєстрацію товарних знаків, порушення патентних прав, використання товарних знаків, схожих до ступеня змішування з відомими світовими брендами тощо. Однією з головних проблем галузі останнім часом стало виробництво і поширення контрафактної продукції, передусім авторських творів на електронних носіях і касетах. На думку експертів, відсоток контрафактної продукції на ринках західних країн становить у середньому 15%, в країнах колишнього СРСР — близько 60%, а за деякими категоріями товарів (CD/DVD) близько 90%. [14]

     Підставою для судового захисту прав є такі порушення:

     - вчинення будь-якою особою дій,  які порушують особисті немайнові  та майнові права суб’єктів  авторського права і (або) суміжних  прав чи створюють загрозу  такого порушення;

     - піратство у сфері авторського  права;

     - плагіат — оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого  твору під іменем особи, яка  не є автором цього твору;

     - ввезення на митну територію  України без дозволу осіб, які  мають авторське право і (або)  суміжні права, примірників творів (у тому числі комп’ютерних  програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;

     - будь-які дії для свідомого  обходу технічних засобів захисту  авторського права і (або) суміжних  прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження  і застосування засобів для  такого обходу;

     - підроблення, зміна чи вилучення  інформації, зокрема в електронній  формі, про управління правами  без дозволу суб’єктів авторського  права і (або) суміжних прав  чи особи, яка здійснює таке  управління;

     - розповсюдження, ввезення на митну  територію України з метою  розповсюдження, публічне сповіщення  об’єктів авторського права і  (або) суміжних прав, з яких  без дозволу суб’єктів авторського  права і (або) суміжних прав  вилучена чи змінена інформація  про управління правами, зокрема  в електронній формі.[11, с.10]

     Плагіат - привласнення авторства на чужий  твір науки, літератури, мистецтва або  на чуже відкриття, винахід чи раціоналізаторську пропозицію, а також використання у своїх працях чужого твору без  посилання на автора" [14, с. 796-797]. Інші джерела вказують: Плагіат - вид порушення прав автора або винахідника. Полягає у незаконному використанні під своїм ім'ям чужого твору (наукового, літературного, музичного) або винаходу, раціоналізаторської пропозиції (повністю або частково) без вказівки джерела запозичення. [2, с. 601].

     В широкому розумінні плагіат означає: 

1. вкрасти ідею або слова іншої людини та видати їх за свої власні
2. використовувати результати праці іншої людини без вказівки джерела, звідки вони запозичені; 
3. вкрасти літературний твір;
4. представляти вже існуючу ідею (або продукт) як нову і оригінальну. Таким чином, плагіат - це шахрайство, яке полягає в крадіжці роботи в іншої людини, в чому особа не зізнається.

Цитати, що не відповідають правилам, вважаються плагіатом.

У залежності від виду діяльності та сфери застосування, плагіат умовно можна поділити на чотири види, де кожен має своє цільове призначення:

     Професійний - передбачає присвоєння інтелектуальних, творчих, професійних здобутків  інших у професійних цілях (мета - авторитет, заробіток, нагороди, визнання тощо). 

     Освітньо-науковий плагіат - заключається у присвоєнні чужого інтелектуального майна виключно у процесі здобуття наукового  ступеня, освітнього кваліфікації або  визнання у цих напрямках.

     Соціальний  плагіат - виникає у побутових  відносинах. Він є тим самим  що і „професійний" але не стосується фахової діяльності.

     Нормативний плагіат - привласнення законодавчих, юридичних, методичних, наукових, практичних напрацювань. Його різниця полягає  у тому, що він є загальним без  приналежності до чогось або когось.

     Розглянемо  загальну класифікацію плагіаторської діяльності основуючись на авторському  законодавстві України, на енциклопедичних  видання і зарубіжному досвіді.

     Першою  формою плагіату, що має законодавчих характер можна назвати точне  копіювання існуючого оприлюдненого  об'єкту авторського, патентного права  без належного оформлення взятих з нього частин.

     До  другої форми віднесемо повтор ідейної  основи твору - фабули, яка складає  його цінність. Ідея, сюжет, ідейний  зміст, принцип не можуть бути зафіксованими  у чистому вигляді, вони потребують матеріальних засобів представлення. Таким засобом є знакова, символьна  система - літери, цифри, ноти, графічні елементи, що зафіксовані на носії.

     Третя форма передбачає оприлюднення об'єкту авторської роботи зміст якої утримує  частину або весь матеріал іншого(их) авторів у мовній, лексичній, технологічній інтерпретації. Таким чином даний плагіат змінює авторську схему знакової системи.

     До  четвертої віднесемо плагіат, який передбачає помилки у посиланнях; помилки у визначені цитат; посилання на неіснуючі джерела; у наведенні точних фактів без конкретизації джерела.[14]

     Всупереч поширеній думці піратство у сфері авторського права і суміжних прав завдає шкоди не тільки авторам, виконавцям, компаніям аудіо-, відео- чи комп’ютерної індустрії. Його тіньова природа спричинює втрати економіки загалом, а висока рентабельність приваблює всіх, хто прагне ним займатися і приховувати свої доходи. Відсутність винагороди авторам, виконавцям стає перешкодою розвитку культури в країні, створенню нових фільмів, комп’ютерних програм, написання пісень тощо. 

     На  сьогодні, за даними міжнародних експертів, кожний третій музичний компакт-диск, що продається у світі – піратський. За даними Міжнародної федерації  фонографічної промисловості (IFPI), обсяги продажу піратської музичної продукції, не менш ніж в 25 країнах, перевищують  легальний ринок і становлять близько 4,5 млрд доларів.[17]

     Загалом піратство у сфері авторського права і суміжних прав можна розглядати у вузькому та широкому розумінні. У вузькому – це законодавче визначення піратства: незаконне виробництво та введення в обіг саме контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм, програм мовлення. Статті Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення, насправді передбачають відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав – це незаконне розповсюдження творів, виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, привласнення авторства на об‘єкт права інтелектуальної власності, а також незаконне відтворення, тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації. При цьому лише останнє з перелічених порушень відповідно до Закону є піратством.

     Піратство у сфері авторського права і суміжних прав у широкому розумінні – це порушення прав шляхом використання творів або об‘єктів суміжних прав без дозволу суб‘єктів цих прав, при цьому основна мета такого використання – отримання прибутку.

     Піратство у сфері авторського права  і суміжних прав у його сучасному  розумінні пов’язане з можливістю копіювання творів або їх записів  без дозволу автора, виконавця, виробника  фонограми (відеограми), організації  мовлення або іншої особи, якій такі права належать. [10]

     Незабаром після винайдення фонографа Едісона, який зробив можливим запис звуку, у 1908 р. у США відбувся перший судовий розгляд у справі недозволеного розповсюдження копій записів музики. Проте на той час не було законодавчих підстав для притягнення до відповідальності піратів і їх виправдали. Однак згодом американський Конгрес вніс зміни до закону про авторське право, визнавши розповсюдження та продаж записів незаконним. Відтоді справи про піратство стали повсякденно розглядатися судами, і на сьогодні поняття “піратський” є звичним у праві інтелектуальної власності. 

     Так, регламентом № 3295/94 Ради Європейського співтовариства від 22 грудня 1994 р. передбачені заходи, спрямовані на заборону вільного розповсюдження, експорту або реекспорту, і встановлення режиму тимчасової заборони для підроблених і піратських товарів. Останні визначаються як “товари, які є копіями або містять копії, виготовлені без згоди володаря авторських або суміжних прав, або володільця прав стосовно рисунка чи моделі, зареєстрованих у відповідному національному праві”.[17]  
 
 

2.2 Охорона  та захист прав інтелектуальної власності.

     Будь-яка  власність має потребу в охороні. Інтелектуальна власність не є виключенням. На відміну від традиційних економічних благ, результати інтелектуальної праці не можуть бути захищені від використання третіми особами на підставі одного лише володіння ними.  Основним способом охорони в цьому випадку є видача автору або іншому суб'єкту права об'єкта інтелектуальної власності охоронного документа: патенту чи свідоцтва. Суть охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності полягає в тім, що автор (розроблювач) об'єкта інтелектуальної власності або інша визнана законом особа одержує від держави виключні права на створений об'єкт інтелектуальної власності на визначений період часу. Ці права регламентуються охоронним документом, що видається власнику об'єкта інтелектуальної власності.[10]