Інтелектуальна власність та проблеми її комерціалізації в Україні

     Необхідно розрізняти: охорону прав інтелектуальної  власності – встановлення системи  правових норм, що регулюють відносини  з приводу створення і використання об’єків інтелектуальної власності; захист прав інтелектуальної власності  – сукупність заходів, спрямованих  на визнання та відновлення прав інтелектуальї  власності у випадку їх порушення.

     На  думку вітчизняних дослідників, у еволюції сучасного інституту  охорони та захисту прав інтелектуальної  власності можна виокремити таку тенденції: поширення режиму охорони  прав інтелектуальної власності  на нові об’єкти та нетрадиційні сфери  їх застосування; посилення режиму правової охорони та захисту інтелектуальної  власності; впровадження більш жорстких покарань за порушення виключних  прав; спрощення процедури отримання  правової охорони об’єктів інтелектуальної  власності; лібералізація відносин щодо використання результатів інтелектуальної  діяльності, профінансованої за рахунок державного бюджету, спеціальних цільових фондів; інтенсифікація міжнародного співробітництва в галузі охорони прав інтелектуальної власності, в тому числі у напрямі вирішення проблем, пов’язаних з глобалізацією економіки.[9, с 534]

     Можна назвати, принаймні, чотири принципи правової охорони.

     По-перше, це принцип охороноспроможності. Тобто  об'єкт правової охорони повинен  відповідати визначеним законом  вимогам. Наприклад, винахід відповідає умовам патентоспроможності, якщо він  е новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним.

     По-друге, визнання за правоволодільцем виключного права на об'єкт права інтелектуальної  власності.

     По-третє, додержання прав не тільки правовласни-ків, але й дійсних розробників (авторів, винахідників).

     По-четверте, додержання балансу інтересів правовласника  з одного боку і суспільства - з  іншого шляхом обмеження монополії  на об'єкт права, наприклад, встановленням  розумного строку дії охоронного документа.[10]

     Найважливішими  аспектами  державної  політики  щодо  набуття,  
використання та захисту прав на об'єкти інтелектуальної  власності  
є  координуюча  діяльність органів виконавчої влади,  пов'язана із  
забезпеченням правової охорони новітніх вітчизняних технологій,  у  
тому   числі   в   іноземних  державах,  удосконалення  механізмів  
правового  регулювання  важливих  питань   стосовно   комерційного  
використання  об'єктів  інтелектуальної  діяльності,  створення їх  
повністю або частково за  рахунок  коштів  державного  бюджету  та  
державних цільових фондів.

          Внутрішній  ринок об'єктів інтелектуальної  власності перебуває  
на новому етапі свого розвитку і потребує підтримки,  оскільки від  
його  стану значною мірою залежить технічний рівень виробництва та  
конкурентоспроможність     вітчизняних     товарів.      Ефективне  
функціонування  такого  ринку  неможливе без запровадження системи  
оцінки та обліку інтелектуальної власності.

          Діяльність, пов'язана із створенням об'єктів   інтелектуальної  
власності,  набуттям  прав  на них,  використанням та захистом цих  
прав,  неможлива без  досконалої  системи  патентно-інформаційного  
забезпечення.[15]

     Патент  – це державний охоронний документ на нове технічне рішення у певній галузі, що засвідчує його першість (пріоритет) та авторство і встановлює виключні права патентовласника, дійсні на території держави, де був виданий цей охоронний документ, протягом законодавчо встановленого терміну. За сучасних умов щорічно у свііт реєструється майже 800 тис. заявок на винаходи і видається приблизно 400 тис. охоронних документів (патентів, авторських свідоцтв, свідоцтв про корисність тощо). Особливо інтенсивним є процес патентування в Японії, США і Європі.

     Патентне  право – сукупність правових норм, що регламентують систему охорони об’єктів промислової власності шляхом видачі патентів.

     Порушення виключних прав на об’єкти  патентного права передбачає їхній захист шляхом застосування до порушника таких  санкцій: заборони подальшого неправомірного використання об’єкта промислової  власності у практиці господарювання; відшкодування патентовласнику  зазнаних збитків; накладання на порушника  зобов’язань щодо виплати штрафу; публікації рішення суду з метою  захисту ділової репутації власника патенту.

     Охорона патентів на винаходи передбачає, що будь-який суб’єкт господарювання, який бажає  використовувати той чи інший  винахід повинен отримати дозвіл на його використання у власника патенту.[1, c 254]

     Правова  охорона  надається винаходу (корисній моделі), що  
не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та  
відповідає  умовам  патентоздатності.

     Об'єктом  винаходу  (корисної  моделі),   правова  охорона  
якому (якій) надається згідно з цим Законом, може бути:  
-  продукт (пристрій,  речовина,  штам мікроорганізму,  культура  
клітин рослини і тварини тощо)

     -  процес (спосіб),  а також нове застосування відомого продукту  
чи процесу.[20]

     Крім  патентів відомі й інші засоби охорони  винаходів. Наприклад, законодавство  КНДР, Куби, Монголії, колишнього СРСР регламентувало видачу такого охоронного документу, як авторське свідоцтво  на винахід. Воно видавалося державними органами авторам винаходу і засвідчувало визнання нового технічного рішення  винаходом, пріоритет винахідника, його авторство. Водночас власником  прав на винахід проголошувалась  держава, яка виплачувала винахіднику  певну винагороду.

     Світовий  досвід демонструє також збільшення кількості держав, що надають перевагу корисним моделям. Це зумовлено зацікавленістю у швидкому та недорогому оформленні виключних прав власності на розробки. Вирішальними умовами патентоспроможності корисних моделей є новизна,промислова придатність на наявність у зовнішньому вигляді художньо-естетичних рис.

     На  відміну від патентного права, охорона  секретів виробництваа та комерційних  таємниць не пов’язана з реєстрацією  та формальною процедурою видачі охоронного документу. [9,с 543]

     Щодо  друкованих засобів масової  інформації, вони можуть видаватися  після їх державної реєстрації .

     Державній реєстрації підлягають всі друковані засоби  масової інформації, що видаються  на території України, незалежно від сфери розповсюдження, тиражу і способу його виготовлення.

     Державній реєстрації не підлягають:

     1) законодавчі, офіційні нормативні  та  інші  акти,  бюлетені судової   практики,  що видаються органами  законодавчої, судової та виконавчої  влади;

     2)  інформаційні  матеріали   та  документація,  що  видаються  підприємствами, організаціями, навчальними  закладами  і  науковими  
установами з метою використання їх у своїй діяльності;

          3) видана  за допомогою технічних засобів  друкована продукція, не призначена  для  публічного  розповсюдження,  або  машинописна,  
розмножувана на правах рукопису. [8]

     Отже, треба розрізняти охорону і захист інтелектуальної власності. Законодавство  кожної країни повинно мати досконалу  систему охорони й захисту  прав інтелектуальної власності.

Розділ 3. Комерціалізація інтелектуальної власності.

       3.1 Комерціалізація прав на об'єкти інтелектуальної власності.

     Слово «комерціалізація» походить від латинського «kommecium» (комерція) і означає перетворення чого-небудь у джерело прибутку, в предмет купівлі-продажу.

     Комерціалізація інтелектуальної власності означає перетворення у джерело прибутку об’єктів авторського і патентного права, тобто – діяльність, пов’язана з реалізацією інтелектуальної власності як товару.

     Зазвичай, комерціалізація об’єктів інтелектуальної власності потребує додаткового їх оприлюднення, зокрема - встановлення договірних відносин з покупцями і/або з посередниками. У зв'язку з цим виникають додаткові ризики, того, що ініціювавши інтерес до певних об'єктів ІВ, у, певним чином, зацікавлених осіб може виникнути бажання скористатися інтелектуальним розробками всупереч волі іх власника.

     Пасивна комерціалізація інтелектуальної власності – обнародування (оприлюднення) пропозицій щодо дозволів на використання прав на інтелектуальної власності або продажу таких прав повністю, шляхом публікації в Базі даних об'єктів авторського і патентного права.

     Активна комерціалізація інтелектуальної власності – звернення власника прав на із пропозиціями щодо купівлі прав на об’єкти інтелектуальної власності до конкретних потенційних користувачів і/або покупців.[25]

     Вважається, що комерціалізація через використання об'єктів інтелектуальної власності  у власному виробництві є найбільш вигідною з точки зору прибутку. Адже весь при буток від продажу інноваційного продукту, що отримано за допомогою об'єктів інтелектуальної власності, залишається у правовласника об’єкта інтелектуальної власності.

     Якщо  правовласник не передбачає використовувати  об'єкти інтелектуальної власності  у власному виробництві чи розпочати  новий бізнес або створити спільне підприємс тво, він може передати повністю або частково права власності на об'єкт інтелектуальної власності іншій фізичній або юридичній особі.

     Майнові права на об'єкт права інтелектуальної власності є сукупністю права володіти, користуватися і розпоряджатися цим об'єктом.

     Продаж прав у повному обсязі здебільшого проводиться через договір купівлі-продажу як договір обмінної угоди, за яким у результаті передачі права власності на об'єкт інтелектуальної власності (продажу охоронного до кумента - патенту або свідоцтва) власник як сторона, яка продає, втрачає всі майнові права на нього. Тобто якщо продано патент на винахід, то він перереєстровується на ім'я нового правовласника і до останнього переходять всі майнові права на цей об'єкт.Але частіше передається лише право користування об'єктом інтелектуальної власності.

     Власник прав на будь-який об'єкт промислової власності (ліцензіар) може продати ліцензію (видати дозвіл на користування об'єктом інтелектуальної власності) будь-якій особі(ліцензіату), якщо він не хоче або не в змозі використовувати відповідний об'єкт.

     Продаючи  ліцензію, переслідують мету отримати прибуток, не втрачаючи капіталу на виробництво та освоєння ринку. За ліцензійним договором завжди передбачається виплата певної грошової винагороди ліцензіару.

     Основними видами ліцензійних платежів є роялті, паушальний та комбінований платежі.

     Роялті - вид платежів, який платить ліцензіат ліцензіару протягом усього терміну дії ліцензійного договору чи як відсоток від суми прибутку чи суми обороту від випус ку продукції або диференційованої ставки з одиниці ліцен зійної продукції.

     Паушальний  платіж - це виплата ліцензіарові визначеної зафіксованої в договорі суми ще до початку ма сового випуску ліцензійної продукції.

     Комбіновані платежі - найбільш поширені та перед бачають виплату ліцензіару ліцензіатом первинного стало го платежу до початку виробництва та збуту ліцензійної продукції з подальшою виплатою залишку розрахункової ціни ліцензії як роялті після того, як буде налагоджено ви робництво ліцензійної продукції. [10]

     Отже, існує багато способів комерціалізації  інтелектуальної власності. 
3.2 Зарубіжний досвід комерціалізації інтелектуальної власності.

     Зростання обсягів ліцензійної торгівлі, трансферу  технологій, купівлі-продажу наукомісткої продукції, патентів, ноу-хау, надання  консалтингових, інжинірингових послуг сприяють формуванню глобального ринку  прав на об’єкти інтелектуальної  власності, похідного щодо ринків наукомісткої та інформаційної продукції. Водночас проблеми врегулювання міжнародних відносин у сферї інтелектуальної власності є складними та суперечливими внаслідок посилення нерівності економічного розвитку країн світу.[1, c. 308]