Операції  щодо залучення депозитів називають  пасивними, а прибуткового розміщення капіталу – активними. Саме сальдо між результатами цих операцій дає  банку можливість отримувати прибуток.

      2.4. Стан розвитку капіталу в Україні

      На  ринках капіталу накопичилися проблеми, які потребують невідкладного розв'язання. Насамперед це стосується розвитку інфраструктури ринків капіталу, зосередження укладення  договорів купівлі-продажу цінних паперів на фондових біржах та інших організаторах торгівлі цінними паперами, розбудови національної депозитарної системи, удосконалення механізму захисту прав інвесторів та системи розкриття інформації на ринку цінних паперів, випуску та обігу фінансових інструментів. Ринки капіталу України суттєво відстають за середньостатистичними показниками від відповідних показників Російської Федерації, Польщі та Угорщини. Співвідношення капіталізації ринку акцій до внутрішнього валового продукту у 2006 році в цих країнах становить 69 відсотків, тоді як в Україні - 41,6 відсотка, а в країнах Західної Європи (Німеччина, Франція, Греція, Ірландія, Великобританія та Іспанія) - 108 відсотків. Середнє співвідношення обсягу торгів акціями на організованому ринку до капіталізації, що є однією з основних характеристик ліквідності ринку, в Російській Федерації, Польщі та Угорщині у 2006 році становило 58 відсотків, а в Україні - 3,1 відсотка. Україна має усі об'єктивні передумови для динамічного поступу до цивілізованих ринків капіталу, але ті проблеми, які постійно виникають через недосконалість і безсистемність реформ, несумісність економічних методів управління і закономірностей розвитку ринкових структур, значні недоліки в правовому забезпеченні розвитку ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів справляють негативний вплив на економічний стан країни, позначаються на формуванні економічної політики і фінансовій безпеці держави.                                  Основними причинами відставання національних ринків капіталу є:                 - відсутність скоординованої державної політики, спрямованої на перетворення ринків капіталу в один з головних механізмів реалізації інвестиційного потенціалу національної економіки;                                             - недосконалість законодавства, що регулює діяльність на ринках капіталу;         - недостатньо сформована інфраструктура ринків капіталу.             Проблема відпливу капіталу охоплює широку сферу питань. При застосуванні тих чи інших важелів державного регулювання важливо розрізняти поняття втечі та вивезення капіталу. Проведений аналіз руху капіталу свідчить, що значний його відплив із банківської системи України потребує посилення контролю за цим явищем та використання сучасних методів і механізмів зазначених процесів. Головним інструментом при здійснені регулятивних дій є валютний контроль, спроможний за допомогою наявного комплексу заходів вирішувати завдання, що стоять перед економікою України. Питання стосовно ефективності цих заходів у вирішенні проблеми вивезення капіталу залишається відкритим. Парадокс у тому що, варто лише запустити той чи інший регулюючий механізм запобігання порушенням, як з'являються інші лазівки. Так, скорочення обсягів неповернення валютної виручки спровокувало відплив капіталу іншими каналами. Практика свідчить, що застосування лише окремих механізмів контролю є неефективним-потрібно вживати комплексних заходів. Загалом, проблема відпливу капіталу в будь-якому прояві пов'язана з недовірою до вітчизняного ринкового середовища. Закордонні банки для вивезення грошей усього на всього надійний сейф. 

      Шляхом  розв'язання проблем розвитку ринків капіталу України є їх модернізація ("осучаснення"), яка полягає  не у докорінній їх перебудові, а  у приведенні сектору інституційного інвестування, системи біржової торгівлі, обліково-розрахункової інфраструктури ринків капіталу та корпоративного управління до міжнародних стандартів. Оптимальний варіант розв'язання проблеми визначається на основі порівняльного аналізу розвитку світових ринків капіталу. Світові ринки капіталу протягом останнього десятиріччя стрімко модернізувалися за всіма напрямами їх функціонування — правовим, інституційним та технологічним.

      Способами вирішення проблем ринків капіталу України є:

• проведення інституційної реформи ринків капіталу, що передбачає утворення потужних інвестиційних банків та інвестиційних компаній, страхових компаній із спеціалізацією на інвестиційному страхуванні, венчурних фондів інноваційного розвитку для акумуляції сукупних національних накопичень та їх спрямування в реальний сектор економіки;
• консолідація біржової системи України на принципах регульованих ринків, передбачених Директивами Європейського Союзу, що має відбуватись двома паралельними шляхами: удосконалення законодавства з питань регулювання діяльності товарних і фондових бірж та об'єднання зусиль учасників ринків щодо укрупнення існуючих бірж з метою концентрації угод купівлі-продажу цінних паперів, інших фінансових інструментів та товарів на біржовому ринку;
• завершення розбудови Національної депозитарної системи з урахуванням світового досвіду інтеграції обліково-розрахункової інфраструктури як умови забезпечення надійного обліку прав власності на цінні папери та базові активи деривативів (похідних фінансових інструментів);
• удосконалення системи захисту прав інвесторів на основі впровадження міжнародних принципів корпоративного управління та системи розкриття інформації на засадах вільного, оперативного, безкоштовного доступу інвесторів до інформації, необхідної для прийняття інвестиційних рішень [14].

      Розв'язанню проблем ринків капіталу України  буде сприяти також впровадження інноваційних технологій та новітніх фінансових інструментів на ринках капіталу України, що передбачається здійснити  заходами окремих галузевих інноваційних програм.

      Модернізація  ринків капіталу вимагає також реформування системи державного регулювання  ринків капіталу, фінансових послуг та діяльності фінансових установ на засадах  розмежування функцій регулювання та консолідованого нагляду [23].

Висновки

      Виробництво безперервне і капітал перебуває в безперервному русі. Зупинка капіталу вбиває його. Почавши свій рух у грошовій формі, капітал перебуває на шляху закупівлі необхідних факторів виробництва, організації відповідних процесів і продажі товарної продукції, потім він повертається у формі виручки від реалізації в своїй первинній грошовій формі. Рух капіталу здійснюється як би по колу, а також по спіралі, що розширяється і зростає. Абстрактна схема кругового руху капіталу, починаючи від початкової грошової форми і до повернення в цю ж грошову форму і є кругообігом капіталу. Кругообіг капіталу Д – Д', розгорнений відображений символами, приймає вид формули:

Д – Т ... П ... Т' –  Д'

де  Т – робоча сила засобів виробництва, П – виробництво, Т' – нові товари (з доданою вартістю), Д' – виручка від реалізації вироблюваних товарів.

      З цієї формули видно, що кругообіг  капіталу складається з 3-х стадій, 3-х функціональних форм промислового капіталу: грошовий, продуктивний, товарний капітал.

      1-а  стадія здійснюється у сфері обігу (Д – Т), коли грошовий капітал перетворюється на продуктивний. Виконує підготовку умов для здійснення виробництва шляхом закупівлі факторів виробництва.

      2-а  стадія руху капіталу здійснюється  у сфері виробництва. Тут продуктивний  капітал перетворюється на товарний капітал. При цьому виробничий капітал виконує організацію створення нової товарної маси, а також нової створеної вартості, у тому числі і додаткової. Виконавши цю функцію, продуктивний капітал переходить у товарний.

      3-я  стадія – у сфері обігу товарний капітал перетворюється на грошовий. Функція товарного капіталу – добуток товарної маси, у тому числі щойно створеної і додаткової вартості, і повернення промислового капіталу в початкову грошову форму. Стадії кругообігу капіталу послідовно зв'язані між собою, і кожна подальша бере початок в завершенні попередньої.

      Кругообіг характеризує логіку руху промислового капіталу в абстрактній формі, тому це застосовно тільки до одного виробничо-технологічного циклу, що завершується реалізацією  виробленої продукції. Але в реальній дійсності виробництво безперервне, воно здійснюється у вигляді виробничо-технологічних циклів, які здійснюються паралельно і асинхронно (їх стадії не співпадають в часі). У зв'язку з цим промисловий капітал завжди одночасно перебуває у всіх 3-х його організаційних формах, з логічно послідовною трансформацією з кожної в подальшу.

      Безперервний  рух капіталу, коли різні його складові частини одночасно перебувають  у різних формах при логічному  послідовному перетворенні стадій одну в іншу і є оборотом капіталу. Оборот капіталу більш конкретний, ніж кругообіг. Найважливішою якісною рисою є швидкість обороту. 1 оборот – це відрізок часу, впродовж якого до підприємця з виручки від реалізованої продукції повертається в грошовій формі весь авансований капітал, збільшений на величину додаткової вартості. У зв'язку з цим розрізняють основний і оборотний капітал.

      Основний  капітал – будівлі, машини, устаткування, вони беруть участь у багатьох виробничо-технологічних  циклах впродовж багатьох років, складають собою основу підприємства. Сировина, матеріали, комплектуючі вироби беруть участь тільки в одному продуктивному циклі, повністю в ньому споживаються, переносять свою вартість на створювані товари і утворюють собою оборотний капітал. До оборотного капіталу відносяться також змінний капітал, вироблювані товари і гроші. Розподіл на основний і оборотний капітал ґрунтується на швидкості обігу.

      В Україні сьогодні головною проблемою  розвитку капіталу є відсутність  скоординованої державної політики, спрямованої на забезпечення фінансування реального сектору економіки через механізми ринків капіталу, що звужує їх роль і місце в ринковій економіці, а також може призвести до поглинання ринків капіталу України більш структурованими і капіталізованими ринками інших країн. Розв’язанню цих проблем може зарадити проведення інституційної реформи ринків капіталу, консолідація біржової системи України на принципах регульованих ринків, завершення розбудови Національної депозитарної системи, удосконалення системи захисту прав інвесторів, а також впровадження інноваційних технологій та новітніх фінансових інструментів на ринках капіталу України.

Джерела використаної літератури

1. Андрушків М.І., Раєвська Т.О., Реверчук Н.Й. Економіка фірми. – К.: НБУ, 1998. – 438 с.
2. Андрушків М.І., Реверчук Н.Й., Савенко І.Л. Становлення підприємництва в умовах ринкової економіки. – К.: Молодь, 1994. – 324 с.
3. Башнянин Г.І. та ін. Політична економія: Підручник для вузів / Г.І. Башнянин, П.Ю. Лазур, В.С. Медведєв. – К.: Ніка-Центр, Ельга, 2000. – 442 с.
4. Білик М.Д. Управління фінансами підприємств. – К.: Знання, 1999. – 362 с.
5. Бойчик М.І., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємства. – Львів: Сполом, 1998. – 212 с.
6. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. – К.: НІОС. – 2002. – 608 с.
7. Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Микро- и макроэкономика: Энциклопедический словарь / Под общ. ред. Г.С. Вечканова. – СПб.: Лань, 2000.
8. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник. – К.: Вища школа, 1995. – 471 с.
9. Економіка підприємництва: Підручник / За ред. С.Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.
10. Економіка підприємства: Навч. посіб. / А.В. Шегда, Т.М. Литвиненко, М.П. Нахаба та ін.; За ред. А.В. Шегди. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2002. – 335 с.
11. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2004. – 527 с.
12. Епіфанов А.О., Сало І.В. Регіональна економіка: Підручник для вузів. – К.: Наукова думка, 2000. – 341 с.
13. Макконнелл Р., Брю С.Л. Экономикс. – К.: Хагор-Демос, 1993.
14. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник для студ. вузів. У 2-х ч. / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін. За ред С. Будаговської. – К.: Основи, 2000.
15. Орищак Я.О., Стебло М.І. Основи економіки: Навч. посіб. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2000. – 112 с.
16. Основи економічної теорії / За ред. С.В. Мочерного. – К.: Академія, 1998. – 464 с.
17. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. – 5-те вид., перероб. і допов. – К.: Знання-Прес, 2004. – 614 с.
18. Основы предпринимательской деятельности / Под ред. Ю. Осипова. – М: Прогресс 1992. – 432 с.
19. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посіб. – К.: Либідь, 2001.
20. Петрович Й.М. Економіка виробничого підприємництва. – К.: Знання, 2001. – 462 с.
21. Піддубний Ф. Хочете стати бізнесменом? – Київ: Молодь, 1992. – 396 с.
22. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність. – К.: КНЕУ, 1998. – 352 с.
23. Пухтаєвич Г.О. Макроекономічний аналіз: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2000.
24. Радіонова І. Макроекономіка та економічна політика: Підручник – К.: Таксон, 1996. – 240 с.
25. Селишев А.С. Макроэкономика: Учеб. для вузов / Под. ред. А.И. Леусского. – СПб.: Питер, 2000.
26. Слав'юк Р.А. Фінанси підприємств: Навч. посібник. – Луцьк: Ред.-вид. відд. "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2001. – 456 с.