Рівень  розвитку робочої сили в сучасних умовах зазнає докорінних змін під впливом науково-технічної революції. Зростає значення розумових здібностей, творчих і духовних зусиль працівників в організації та управлінні виробництвом, зростають вимоги до рівня їхньої освітньої та кваліфікаційної підготовки. Якість та рівень розвитку робочої сили визначається величиною інвестицій у людський капітал.

      Засоби  виробництва (речові фактори виробництва) включають:

• предмети праці – об'єкти цілеспрямованої діяльності людини, що є матеріальною основою створюваного продукту (природні речовини у первісному або частково обробленому стані);
• засоби праці – річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці (машини, інструменти, обладнання, транспортні засоби тощо) [11, 258].

      Засоби  та предмети праці становлять матеріально-речову основу промислового капіталу, яка безперервно вдосконалюється з розвитком науково-технічного прогресу. Сучасний етап еволюції засобів виробництва пов'язаний з широкою автоматизацією виробництва, комп'ютеризацією праці, застосуванням принципово нових предметів праці з наперед заданими властивостями (полімерів, кераміки, напівпровідникових та надчистих матеріалів, інформаційних та біотехнологій, принципово нових видів енергії тощо).

      Витрати виробництва є формою руху авансованого промислового капіталу.

      Витрати виробництва – вартісна оцінка затрат економічних ресурсів, здійснених підприємцями задля виробництва продукції [11, 258].

      Поняття витрат в економічній науці базується  на загальній ідеї обмеженості ресурсів і можливості альтернативного використання їх, оскільки вибір певного варіанта виробництва зумовлює втрату вигод використання відповідних ресурсів найкращим із можливих способів.

      У зв'язку з цим дійсні витрати поділяються  на зовнішні та внутрішні.

      Зовнішні (явні, або експліцитні) витрати, – витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власниками фірми (грошові витрати на придбання сировини, палива, обладнання, трудових та транспортних послуг тощо).

      Внутрішні (неявні, або імпліцитні) витрати – витрати фірми на використання власних (неоплачуваних) ресурсів.

      Неявні  витрати включають недоотримані підприємцем доходи при найвигіднішому альтернативному застосуванні власних  ресурсів. Сучасна економічна наука  відносить до внутрішніх витрат нормальний прибуток – мінімальну плату, необхідну для утримання підприємця в певній сфері бізнесу.

      Виокремлення  явних та неявних витрат відображає два підходи до розуміння природи  затрат фірми.

      Бухгалтерський  підхід передбачає врахування зовнішніх (явних) витрат, які оплачуються безпосередньо після отримання рахунка чи накладної. Ці витрати відображаються у бухгалтерському балансі фірми і є бухгалтерськими витратами.

      Економічний підхід до витрат виробництва передбачає врахування не тільки зовнішніх, а й внутрішніх витрат, пов'язаних з можливістю альтернативного використання ресурсів.

      Економічні  витрати відрізняються від бухгалтерських на величину альтернативної вартості власних ресурсів.

      Альтернативна вартість (вартість втрачених можливостей, пропущена вигода) – вартість найкращої (найвище оплачуваної) альтернативної можливості виробництва чи поведінки фірми при порівняльному ступені ризику.

      Таким чином, економічні (змінні) витрати – це витрати, які належить здійснити підприємцю, щоб відволікти ресурси від альтернативного використання. Це дійсні витрати на виробництво товару, які відображають вартість ресурсів при найкращому з можливих варіантів їхнього застосування [11, 258].

      Залежно від строку, впродовж якого можлива  зміна економічних ресурсів, залучених  фірмою до виробництва певного виду продукції, розрізняють:

• витрати фірми в довгостроковому періоді (часовому інтервалі, достатньому для зміни всіх зайнятих ресурсів);
• витрати фірми в короткостроковому періоді (часовому інтервалі, протягом якого хоча б один вид ресурсів залишається незмінним).

      Витрати фірми в короткостроковому періоді  поділяються на постійні, змінні, сукупні, середні та граничні (рис. 1.2).

      У деяких випадках фірми несуть незворотні витрати, які не можуть бути відшкодовані і характеризують:

• втрачені можливості, пов'язані з помилковими управлінськими рішеннями (збитки, які відшкодовуються за рахунок прибутку);
• втрати, які здійснюються раз і назавжди й не компенсуються у разі припинення діяльності фірми (витрати на рекламу та ін.).

 
 

Рис. 1.2. Структура витрат фірми в короткостроковому періоді [11, 258] 

      Отже, капітал, як будь-яка економічна категорія, має свій речовий зміст і суспільну  форму. У їх діалектичній єдності  розкривається глибинна сутність цієї категорії. За такого підходу капітал – не просто засоби виробництва, гроші, а виробниче відношення.

 

Розділ 2. капітал  підприємства та його економічна сутність

      2.1. Поняття, склад  і структура основного капіталу підприємства

      Процес  виробництва здійснюється за умови  поєднання робочої сили і засобів виробництва. Засоби виробництва складаються із засобів праці та предметів праці. У вартісному виразі вони становлять виробничі фонди (виробничі засоби) підприємства, які поділяються на основні та оборотні. Головними ознаками основних фондів є термін їх експлуатації (більше одного календарного року), вартість і спосіб її перенесення. Основні фонди, у свою чергу, поділяються на основні виробничі та основні невиробничі фонди.

      До  основних виробничих фондів відносять засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва упродовж тривалого періоду, при цьому не змінюють своєї натурально-речової форми і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами [10, 129].

      Основні невиробничі фонди за тривалістю функціонування і втратою споживної вартості подібні до основних виробничих фондів, але між ними існує різниця. Основні невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва. Джерелом відтворення їх є прибуток підприємства, тоді як джерелом простого відтворення основних виробничих фондів є амортизаційні відрахування. До основних невиробничих фондів належать фонди житлово-комунальних господарств, будинки відпочинку, спортивні табори, дошкільні установи, об'єкти соціально-побутового призначення.

      У промисловості залежно від сфери  функціонування основні виробничі фонди поділяються на промислово-виробничі та непромислово-виробничі.

      До  промислово-виробничих фондів належать засоби праці підприємства, призначені для виробництва промислової продукції. Непромислово-виробничі фонди – це засоби праці непромислових підприємств (підприємства сільськогосподарського призначення, ремонтно-будівельні дільниці, транспортні цехи та ін.).

      Основні фонди неоднорідні і різняться  між собою натурально-речовим  складом, термінами служби, призначенням і роллю у виробництві. Все це обумовлює необхідність їх класифікації.

      Класифікують  основні фонди за видами, функціональною ознакою, галузевою належністю, віковим  складом.

      Видова  класифікація основних фондів, що застосовується в бухгалтерському обліку (згідно з П(С)БО 7), така:

• земельні ділянки;
• капітальні витрати на поліпшення земель;
• будинки, споруди та передавальні пристрої;
• машини та обладнання;
• транспортні засоби;
• інструменти, прилади, інвентар (меблі);
• робоча і продуктивна худоба;
• багаторічні насадження;
• інші основні фонди [10, 129].

      Група основних фондів "Земельні ділянки" відображає вартість земельних ділянок, які було придбано відповідно до Указу Президента від 19 січня 1999 p. № 32/99 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення".

      До  групи "Капітальні витрати на поліпшення земель" відносять витрати неінвентарного характеру (не пов'язані зі створенням споруд) на культурно-технічні заходи щодо поверхневого поліпшення земель для сільськогосподарського користування, здійснювані за рахунок капітальних вкладень (планування земельних ділянок, корчування площ під ріллю, очищення полів від каменів і валунів, зрізування купин, осушення та ін.) [10, 129].

      Група "Будинки, споруди та передавальні пристрої" охоплює будинки і будови, у яких відбуваються основні "допоміжні" та обслуговуючі процеси, адміністративні будівлі та господарські споруди; житлові будинки; споруди (інженерно-будівельні об'єкти – нафтові та газові свердловини, стволи шахт, штольні, тунелі, мости, очисні споруди тощо); передавальні пристрої, лінії та мережі зв'язку, лінії електроживлення та ін.

      До  групи "Машини та обладнання" відносять насамперед робочі машини та устаткування, силові машини та устаткування (двигуни, генератори та трансформатори), пристрої розподілу електроенергії тощо.

      До  групи "Транспортні засоби" належать засоби пересування, призначені для переміщення людей та вантажів, а також магістральні трубопроводи, призначенням яких є транспортування рідких і газоподібних речовин від постачальника до місця їх перебування.

      До  групи "Інструменти, прилади та інвентар (меблі)" відносять: ріжучі, ударні, давлючі та ущільнюючі знаряддя праці, включаючи ручні механізовані знаряддя, які працюють за допомогою електроенергії, стисненого повітря тощо, а також будь-які пристрої для обробки матеріалу, здійснення монтажних робіт та ін. До виробничого інвентарю і приладдя належать предмети виробничого призначення, які використовуються для полегшення виробничих операцій під час роботи, обладнання для охорони праці, ємності для зберігання рідких та сипучих речовин. До цієї групи входять також меблі.

      До  групи "Робоча і продуктивна худоба" належать: робоча худоба – коні, воли, верблюди, віслюки та інші робочі тварини, продуктивна худоба – корови, бики-плідники, буйволи та яки, жеребці-плідники та племінні кобили та ін.

      До  групи "Багаторічні насадження" відносять усі штучні багаторічні насадження незалежно від їх віку.

      До  групи "Інші основні засоби" належать усі основні засоби, що не увійшли до зазначених вище груп [10, 130].

      Відповідно  до податкового обліку основні фонди класифікують за функціональним призначенням на три групи (Державний класифікатор України "Класифікація основних фондів", який був затверджений 19 серпня 1997 p.).

      До  першої групи відносять будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої.

      До  другої групи належать транспортні засоби, меблі, конторське (офісне) обладнання; побутові електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини для автоматичної обробки інформації.

      До  третьої групи відносять інші основні фонди, що не увійшли до першої та другої груп, включаючи сільськогосподарські машини й знаряддя, робочу і продуктивну худобу та багаторічні насадження.

      Згідно  з наведеною вище класифікацією  та роллю, яку відіграють у процесі виробництва ті чи інші види основних фондів, розрізняють активну та пасивну частини.

      До  активної частини відносять основні  фонди що беруть безпосередню участь у процесі виробництва. Це машини та устаткування, інструменти, прилади  та пристрої для вимірювання тощо. До пасивної частини (будівлі, споруди) належать основні фонди, що забезпечують нормальне функціонування виробничого процесу, створюють умови для цього [10, 130].