Капітал: поняття та форми

      Отже, оскільки капітал постійно знаходиться в русі, всі його три частини (грошова, виробнича і товарна) здійснюють кругообіг. Безперервний рух капіталу в сферах виробництва і обігу, послідовне повторення стадій кругообігу перетворюють його в оборот капіталу. Одиницею виміру одного обороту, тобто періоду, за який до підприємства повертається авансована вартість, є день.

      Основний  капітал – це частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці (будівель, споруд, машин, устаткування) та обертається протягом кількох періодів виробництва. Вона переносить свою вартість на готовий продукт частинами.

      Основною  особливістю його обороту є те, що обертаючись він переносить свою вартість частково протягом тривалого часу.

      2.3. Оборотний капітал та особливості його обороту

      Предмети  праці (визначені конкретні партії сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів) беруть участь і повністю споживаються протягом одного виробничо-технологічного циклу. Їхня вартість швидко обертається, повністю переносячись живою конкретною працею на створювану в тому самому виробничо-технологічному циклі товарну продукцію. Далі вона вивільняється у грошовій формі внаслідок реалізації продукції і знову спрямовується на закупівлю нових і нових партій предметів праці. Швидко обертаються також кошти у товарній та грошовій формах.

      Оборотний капітал – частина промислового капіталу, що функціонує у вигляді предметів праці, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів (у тому числі заробітної плати), обертаючись і переносячи свою вартість на новостворену продукцію протягом одного виробничо-технологічного циклу [11, 265].

      Частина капіталу, втілена у сировині, матеріалах, комплектуючих виробах, заробітній платі працюючих, авансується підприємством для кожного нового виробничого циклу і повністю повертається назад з вартістю кожної партії реалізованої продукції. Хоча з погляду виробництва додаткової вартості роль складових цієї частини капіталу докорінно відрізняється (робоча сила створює нову і додаткову вартість), щодо обороту вони нічим не відрізняються.

      Частину капіталу у вигляді знарядь праці, що зберігає свою споживну вартість упродовж кількох циклів виробництва, переносячи її на продукт частинами, в міру зносу, яка також частинами повертається і утворює грошовий фонд амортизації, називають основним капіталом. Ту частину капіталу, що представлена предметами праці та заробітною платою, втрачає свою споживну вартість за один виробничий цикл, вартість якої повністю включається у вартість продукту і повертається на підприємство повністю разом з реалізацією кожної партії продукції, іменують оборотним капіталом [17, 415].

      Чим вище співвідношення між основним і  оборотним капіталом на користь  останнього, чим коротші виробничі цикли, тим швидше може обертатися капітал. Звідси стає зрозумілим, чому капітали, незначні за розміром, починають своє функціонування в тих сферах, де ефективний розмір підприємства не потребує великого капіталу (особливо оборотного), а авансова вартість досить швидко повертається назад: чим триваліший період обороту капіталу, тим більший треба авансувати оборотний, а отже, і весь капітал.

      Підприємець повинен контролювати загальний  оборот свого капіталу, тобто оборот авансованої ним вартості, і повернення цього капіталу до вихідної форми – грошової [17, 416].

      Функціонуючий основний і оборотний капітал  підприємства становить його активи.

      Пасивами підприємства є власний і позичений капітал.

      Оборотні  фонди підприємства мають матеріально-речову й вартісну форми. У практиці планування та обліку господарської діяльності до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів.

      Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. До них належать запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива й пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентарю (реманенту) та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються [9, 121].

      Незавершене виробництво – це предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого. До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їх повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовочного виробництва).

      Витрати майбутніх періодів – це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань тощо.

      Співвідношення  оборотних фондів у розрізі окремих  елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) характеризує їхню виробничо-технологічну (стадійну) структуру. Вона формується під впливом низки факторів (тип виробництва, особливості продукції та технології її виготовлення, умови забезпечення підприємства матеріальними ресурсами тощо) і змінюється в часі повільно, без різких коливань. Наприклад, на промислових підприємствах України у загальному обсязі оборотних фондів частка виробничих запасів становить у середньому протягом останніх років приблизно 70%, незавершеного виробництва – 25%. Спостерігається така тенденція в динаміці структури оборотних фондів: відносні розміри виробничих запасів у цілому зменшуються, а незавершеного виробництва і витрат майбутніх періодів, навпаки, збільшуються [9, 122].

      Структура оборотних фондів на підприємствах  різних галузей має значні відмінності, зумовлені конкретними технологіями і формами організації виробництва, умовами забезпечення матеріальними  ресурсами, цінами на них тощо. Так, найбільшу частку в загальному обсязі оборотних фондів становлять: виробничі запаси – на електростанціях та підприємствах легкої промисловості (до 90%); незавершене виробництво – на підприємствах машинобудування (близько 40%, у зв'язку з великою тривалістю виробничого циклу); витрати майбутніх періодів – на підприємствах добувної індустрії (40-50% і більше).

      Істотні відмінності в характері та джерелах зростання капіталу, структурі авансованого капіталу спричинені умовами його функціонування. Розглянемо ці відмінності на прикладі підприємств аграрного сектора, торгівлі та грошово-кредитної сфери.

      Капітали, що функціонують в аграрній сфері, мають  суттєві особливості порівняно  з іншими капіталами виробничої сфери. По-перше, основним об'єктом прикладання їх є такий не відтворюваний фактор, як земля; по-друге, чітко виражена сезонність виробництва; по-третє, через обмеженість землі як виробничого фактора одним з елементів витрат може бути земельна рента.

      Розглянемо  послідовно кожну з названих особливостей.

      Земля як фактор виробництва відіграє в  сільському господарстві провідну роль. Здатність її відтворювати продукт  залежно від родючості є найважливішим  чинником, що впливає на ефективність сільськогосподарського виробництва. Проте інтенсивне використання землі може призвести до зниження родючості. Отже, запорукою успіху є проведення заходів щодо її підвищення. Незважаючи на технічний прогрес в аграрному секторі, тут застосовується, порівняно з іншими галузями економіки, більше живої праці внаслідок досить високої трудомісткості виробничих процесів. Це зумовлює ефективність у цій галузі відносно невеликих підприємств. Розміри капіталів порівняно з промисловістю тут менші, тому в сільському господарстві країн ринкової економіки значну частину продукції виробляють сімейні фермерські господарства [17, 421].

      Оборотний капітал аграрного підприємства обертається лише один раз на рік. Отже, для безперервного фінансування виробничого процесу через сезонність виробництва ці підприємства вдаються до кредиту.

      На  індивідуальну вартість продукту впливають різна родючість землі, а також близькість до ринків збуту. Це стає важливою передумовою появи специфічної частини чистого доходу – ренти.

      Ведення сільського господарства незначними за розміром виробничими ланками може змінити мотивації: підприємство може функціонувати не заради додаткової вартості, а лише для самозабезпечення сім'ї. Тому збитковість підприємства не завжди буде означати, що його власник закриє його або скоротить обсяг виробництва [17, 421].

      Капітал у сфері торгівлі зайнятий в основному лише купівлею-продажем (оптовим чи роздрібним) виготовлених товарів. Проте частина персоналу на торговому підприємстві виконує операції, що продовжують процес виробництва в сфері обігу: фасування, перевезення, зберігання тощо. Капітал торгового підприємства складається з трьох частин: а) капіталу для закупівлі товару; б) основного капіталу (будівлі, устаткування, торгове обладнання); в) оборотного капіталу (в основному заробітної плати працівників). В цілому капітал торгового підприємства складається переважно з капіталу обігу (а + b).

      Природа торгової діяльності визначає також  дуже швидкий оборот капіталу: один оборот торгового капіталу обслуговує оборот кількох промислових (тобто  підприємців сфери виробництва).

      Додаткова вартість, яку привласнює торгове підприємство, це, з одного боку, результат праці найманих працівників, а з іншого – частина додаткової вартості, створеної на підприємствах, продукцію яких реалізує торгівля. Через торгових посередників у виробничих підприємствах скорочується розмір капіталу, зайнятого у сфері обігу, а також зменшуються витрати живої та уречевленої праці на виконання функцій грошового і товарного капіталу. Вони зосереджуються на виробничій діяльності, сплачуючи послуги торгових підприємств, утворюючи у такий спосіб чистий доход для останніх [17, 422].

      У багатьох країнах реалізація товарів  та послуг все більше зосереджується у самостійних або орендованих  невеликих торгових підприємствах, що уклали договір франчайзингу (від  фр. francize – привілей) з великими промисловими або торговими компаніями.

      Сутність  франчайзингу полягає в тому, що велика компанія (франчайзер) надає  невеликому підприємству (оператору) виключне право на реалізацію своєї продукції  або послуг. Укладаючи договір  франчайзингу, невелике підприємство бере на себе певні зобов'язання, порушення хоча б одного з яких призводить до розриву договору з боку фірми - франчайзера. Фірми-оператори, що орендують торгову точку, отримують доход у вигляді відсотка від обороту.

      Така  форма функціонування торгового підприємства вигідна як суспільству, так і фірмам. Що ж до суспільства, то знання особливостей первісного ринку збуту допомагає населенню повніше задовольняти свої потреби: фірмі-франчайзеру це дає можливість без зростання капіталу збільшувати оборот і отримувати додатковий прибуток; для фірми-оператора це гарантоване постачання і фінансова підтримка з боку франчайзера, а отже, більша стійкість у конкурентній боротьбі.

      Сучасна економіка характеризується дуже високим  рівнем розвитку кредитних відносин.

      Кредит  – це система відносин, за якими  капітал надається на позиковій  основі. Надаючи кредит, власник  капіталу обумовлює:

      а) повернення капіталу через певний строк, б) отримання доходу на цей капітал  у вигляді відсотка. Відповідно до суб'єктів та об'єктів кредитних відносин розрізняють такі види кредиту: комерційний (між функціонуючими підприємствами, наприклад коли торгове підприємство купує в кредит товари у промислового підприємства); банківський (коли банк надає позику своєму клієнту під певні гарантії або без них); іпотечний (коли кредит надається під заставу нерухомого майна – землі, будівель тощо); споживчий (для купівлі дорогих предметів споживання – земельної ділянки, будинку, автомобіля тощо); державний (державі для покриття витрат державного бюджету, що не покриваються його доходами) [17, 431].

      Головна роль належить банківському кредиту, а  банківська система є центром  розвиненої ринкової економіки. В центрі банківської системи стоїть державний  національний банк, що є емісійним, касовим і резервним центром. Проте кредитне обслуговування функціонуючих капіталів здійснюють комерційні банки.

      Комерційні  банки створюють свій капітал  переважно за рахунок депозитів (вкладів, позик клієнтів), а їхній  капітал зростає завдяки наявності  розбіжності між відсотком, що береться за наданий кредит, і відсотком, що сплачується за депозитами (маржа).