Капітал: поняття та форми

      Так, за даними опитування власників невеликих компаній Великобританії, лише 8 відсотків з них вважають головним стимулом своєї підприємницької діяльності персональне збагачення, а 87 відсотків – можливість відчувати себе незалежними і мати задоволення від власної роботи.

      Конкретна величина доходу від підприємницької  діяльності залежить від економічних, організаційних та інших факторів. Економічні можна поділити на дві  групи: ті, що залежать і не залежать від підприємця.

      До  головних внутрішніх факторів належать: наявність певної величини капіталу; якісний рівень засобів виробництва та виробничого персоналу; якість управління виробничими процесами і комерційною діяльністю.

      Найпершою засадою господарської діяльності, без якої вона взагалі неможлива, є наявність засобів виробництва та кваліфікованих працівників, тобто грошових засобів підприємства має бути достатньо для того, щоб організувати ефективне виробництво, доход від якого перевищуватиме витрати. Отже, для того щоб функціонувати як виробник, потрібно мати достатню кількість грошей, купити за них засоби виробництва, найняти працівників, організувати виробництво певних товарів, реалізувати їх і отримати суму грошей, що перевищує витрачену. Саме такий перебіг подій, які становлять життєвий цикл виробника, перетворює витрачені ним гроші на капітал, тобто капітал – це авансована вартість, що в процесі свого руху приносить більшу вартість, тобто самозростає.

      Перетворення  звичайних грошових знаків на капітал  включає як суто технічні, техніко-організаційні, так і соціально-економічні моменти. По-перше, виробник (власник капіталу) повинен вступити у відносини з іншими виробниками з приводу купівлі засобів виробництва. По-друге, якщо його наявного капіталу недостатньо для організації ефективного виробництва, йому доведеться звертатися до кредитних установ. По-третє, він мусить найняти певну кількість працівників, щоб забезпечити ефективне функціонування засобів виробництва, якщо цього потребують обсяги виробництва.

      Отже, перетворюючи свої гроші на капітал, виробник має вступити в економічні відносини з підприємствами, що виробляють необхідні йому товари та послуги, та з індивідами, що через певні причини отримують засоби для існування не завдяки власній підприємницькій діяльності, а шляхом найму за гроші.

      Отже, капітал – це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні, скільки соціально-економічні відносини, тобто капітал як такий може існувати лише за певних соціально-економічних умов. Такими умовами є:

      1) високорозвинені товарне виробництво  і обіг;

      2) наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте збагачення;

      3) зосередження у частини господарюючих  агентів значної частки засобів  виробництва, тобто певний ступінь  концентрації виробництва і капіталу;

      4) відсутність власних засобів  виробництва у частини господарюючих агентів, що змушує їх найматися [17, 459].

      Дане  трактування капіталу може бути визначене  як соціально-економічне. Звичайно, є  й інші погляди на сутність капіталу, зокрема так званий предметно-функціональний і грошовий підходи.

      Якщо  розглядати капітал як певне вкладення, що дає змогу отримувати доход, то до нього треба віднести і вкладення у робочу силу. Цей підхід, запропонований Г. Беккером, Дж. Мінсером та іншими вченими, має назву "концепції людського капіталу". Під ним розуміють витрати, що сприяють майбутньому збільшенню доходів індивіда (навчання в школі, вузі, на виробництві, піклування про власне здоров'я) [17, 460].

      Значного  поширення набув погляд на капітал  як на один з виробничих факторів, що поряд з працею, землею приносить  доход. Основоположником такого підходу можна вважати французького економіста Ж.Б. Сея [17, 460].

      Усі розглянуті підходи загалом можна  охарактеризувати як народногосподарські (макроекономічні). З погляду підприємця капітал є сумою вартісної  оцінки майна і коштів підприємця, які він може використати на господарські потреби. З цієї точки зору принциповим моментом є співвідношення між власним і чужим капіталом.

      Сучасна економічна наука трактує капітал  як складну, багатоаспектну категорію, еволюція якої відобразила історичний процес розвитку природи, форм руху, динаміки та структури товарного виробництва. В економічній теорії сформувалися такі підходи до визначення сутності капіталу.

      1. Предметно-функціональний підхід, згідно з яким капітал ототожнюється з нагромадженою працею, призначеною для подальшого виробництва або продажу й одержання доходу [11, 254].

      У рамках цього підходу значного поширення  набув аналіз капіталу як фактора виробництва, що впливає на результати підприємницької діяльності і приносить дохід власникові. При цьому підкреслюється особливе місце капіталу в системі економічних ресурсів, зумовлене його високою мобільністю, опосередковуючою роллю та похідним характером формування.

      Аналіз  матеріально-речового змісту капіталу постійно збагачується за рахунок розширення діапазону видів нагромадження праці та певних благ, однак не дає можливості виявити джерело зростання підприємницького доходу та розкрити його соціально-економічний зміст.

      2. Соціально-економічний підхід, згідно з яким капітал трактується як економічна категорія – специфічні суспільні відносини, що виникають за певних історичних умов [11, 254].

      Розглядаючи капітал як самозростаючу вартість (що в процесі свого руху приносить  додаткову вартість), прихильники  цього підходу ототожнюють капітал  з капіталістичними виробничими відносинами експлуатації найманої праці.

      Особливістю соціально-економічного підходу є  прагнення охарактеризувати суспільно-економічну сутність капіталу в органічному взаємозв'язку з економічними відносинами та виявити джерело самозростання вартості.

      Водночас  необхідно враховувати, що розвиток соціальне орієнтованої ринкової економіки  завдяки поширенню колективних  форм приватної власності, акціонуванню, демократизації управління капіталом  тощо змінює соціально-економічну природу капіталу. Зростає взаємозумовленість мотиваційних пріоритетів найманих робітників та підприємців на основі "соціалізації" капіталу та "капіталізації" праці. Зближенню інтересів суб'єктів сучасної ринкової економіки сприяє також подальший розвиток співробітництва праці та капіталу, що ґрунтується на якісному вдосконаленні трудового законодавства та системи колективних договорів.

      3. Грошовий підхід, згідно з яким капітал досліджується як фінансовий ресурс, що приносить дохід власникові у вигляді процента [11, 254].

      4. Ототожнення капіталу з часом як особливим економічним ресурсом, що визначає дохід підприємців як винагороду за відмову від задоволення поточних потреб заради отримання майбутніх благ.

      5. Трактування капіталу як певного вкладення, завдяки чому забезпечується одержання доходу [11, 254].

      У рамках цього підходу виокремлюється категорія "людського капіталу" як міри втіленої у людині здатності приносити дохід. Освіта, професіоналізм, здоров'я, природні здібності та творчість індивіда розглядаються як чинники його продуктивної сили, що сприяє збільшенню обсягів виробництва високоякісної інноваційної продукції і приносить так звану технологічну ренту, виступаючи найважливішим джерелом зростання доходу окремої людини й суспільства в цілому. При цьому особистість визначається не лише як суб'єкт, а й як об'єкт економічної діяльності та інвестицій, які більш прибуткові, ніж капіталовкладення в інші фактори виробництва.

      Інвестиціями  у людський капітал вважаються витрати на здобуття освіти, кваліфікації, підготовку та перепідготовку робітників, підтримку здоров'я, інформаційне забезпечення тощо. Величина людського капіталу оцінюється потенційним доходом, який він може приносити власнику.

      Соціально-економічне багатство інтелекту відображає категорія "інтелектуальний капітал", який функціонує у "чистому" вигляді в таких сферах, як наука, освіта, охорона здоров'я, управління тощо. У високоцивілізованому суспільстві інтелектуальний капітал починає переважати над усіма іншими формами капіталу, виступаючи головною передумовою нагромадження суспільного багатства.

      З огляду на те, що нагромадження, вдосконалення  та всебічний розвиток людського  багатства набувають першо-вартості у контексті наявних джерел сучасного  економічного зростання, стає зрозумілою важливість цього підходу до аналізу капіталу як економічної категорії [11, 254].

      Не  відкидаючи жодного з трактувань капіталу, накопичених науковою думкою за всю історію розвитку економічної  теорії, слід наголосити на необхідності аналізу сутності капіталу в контексті  соціально-економічних та історичних умов його саморозвитку.

      Капітал – самозростаюча авансована вартість; вкладення, які дають змогу отримати дохід.

      Матеріально-речовий  зміст капіталу формують речові та особисті, фінансові та інтелектуальні фактори товарного виробництва, його продукти (товари і послуги), які обслуговують процес створення економічних благ та їх просування у сфері виробництва, обміну, споживання.

      Соціально-економічну форму капіталу визначає взаємодіючий рух підприємницької та особистої власності економічних суб'єктів у процесі їх виробничо-господарської, комерційної діяльності та отримання відповідних доходів [11, 254].

      Багатоаспектність категорії "капітал" виявляється  у різноманітних конкретних формах його існування (рис. 1.1). У сучасній економічній літературі категорія капіталу аналізується за такими аспектами.

Рис. 1.1. Багатоаспектність аналізу конкретних форм існування капіталу

[11, 254]

      За  сферами застосування (промисловий, торговельний, позичковий капітал, або капітал сфери виробництва, та капітал сфери обігу).

      За  напрямами інвестування (речовий, людський капітал).

      За  масштабами функціонування (національний, міжнародний капітал).

      За  роллю у створенні додаткової вартості (постійний, змінний капітал).

      Постійний капітал – частина авансового промислового капіталу, яка вкладається у засоби виробництва і переноситься конкретною працею на новостворений продукт, не збільшуючи його вартості.

      Змінний капітал – частина авансового промислового капіталу, вкладена в найм робочої сили, яка змінює свою вартість у процесі виробництва і є джерелом додаткової вартості.

      Додаткова вартість – вартісна форма додаткового продукту, створеного додатковою працею найманих робітників.

      За  джерелами формування (власний та залучений капітал).

      Власний капітал – капітал, вкладений власником фірми, визначений як різниця між сукупними активами фірми та її зобов'язаннями.

      Залучений капітал створюється за рахунок розміщення цінних паперів та отримання банківського кредиту.

      За способом обороту та перенесення вартості на готову продукцію (основний та оборотний капітал) [11, 254].

      За значенням у створенні та перерозподілі доходу (реальний та фіктивний капітал).

      Реальний  капітал обслуговує насамперед рух промислового капіталу, відіграє визначальну роль у створенні доходу, втілюючись у матеріально-речові, грошові та духовні цінності.

      Фіктивний капітал (від лат. fictio – вигадка) не функціонує безпосередньо у виробничому процесі, уречевлюється у цінні папери (акції, облігації) та дає їхнім власникам право на отримання прибутку. Сам по собі фіктивний капітал не створює доходу, а лише сприяє його перерозподілу.

      За формами функціонування (індивідуальний, колективний, суспільний).

      1.3. Суть і структура авансованого капіталу. Витрати виробництва і прибуток, їхня сутність та класифікація.

      Авансований промисловий капітал вкладається  у засоби виробництва і робочу силу.

      Робоча  сила (особистий фактор виробництва) – це здатність людини до праці, сукупність її фізичних та розумових здібностей [11, 258].