Економічний ризик та методи його вимірювання

3. Методи оцінки  ризику і прийняття  інвестиційних рішень.

Оцінювання ризиків  інвестиційних проектів та їх вплив  на ризик підприємства вцілому є одним з найважливіших елементів при обґрунтуванні доцільності інвестицій. При цьому ризик може враховуватись різними способами:

1). коригування  сподіваних доходів по проекту  (коли у процесі розрахунку  показників беруть до уваги  різні можливі варіанти надходжень і здійснюються через показники математичного сподівання;

2). Коригування  дисконтної ставки, яка приймається  при розрахунку показників ефективності  проекту.

На практиці для оцінки ризику інвестицій і прийняття  інвестиційного рішення використовують два основні методи:

1. Аналіз та  оцінка чутливості інвестиційного  проекту. Цей метод дозволяє  дати відповідь на питання, який вплив на показники ефективності проекту має зміна в певних межах окремого параметру ризику.

2. Аналіз та  оцінка інвестиційного проекту  з допомогою інвестиційного моделювання  (корпоративної імітаційної моделі). Цей метод дозволяє визначити ефективність інвестиційних проектів з одночасним врахуванням ризиків спричинених такими факторами як високий рівень інфляції, структурної зміни в ціноутворенні, проблеми взаємних платежів і т.п.

Така модель відображає реальну діяльність фірми  і прогнозує реальні потоки надходження  по проекту в різні періоди часу, крім того цей метод дозволяє, по-перше, враховувати одночасно вплив всіх параметрів ризику і, по-друге, враховує вплив кореляції цих параметрів між собою.

4. Вплив інвестиційних  проектів на ризик  підприємства. Оцінка ризику проекту на основі лінії ринку капіталів.

Розглядаючи ризик  окремих інвестиційних проектів потрібно брати до уваги не лише їх індивідуальний ризик, але й і вплив на ризик фірми в цілому. Аналізуючи проблему ризику пов'язаного з інвестиційними процесами на діючих підставах слід звернути увагу на проблему ефективності інвестиційного портфелю. Суть цієї проблеми полягає у тому, що в межах певної фірми завжди існують різні види і напрямки діяльності у зв'язку з чим всі активи на підприємстві можуть бути умовно поділені за різними напрямками діяльності, а підприємство можна трактувати як портфель, що складається з різних активів. Окремі складові цього портфелю можуть мати різну віддачу і різну мінливість доходності під впливом зовнішніх факторів, тобто різний ризик. Взаємозалежність між ризиком інвестиційних проектів і ризиком підприємства в цілому можна аналізувати за методикою Моделі Оцінки Капітальних Активів, за якою ризик інвестицій залежить від ризику інвестиційного портфелю, яким в ідеальному випадку є весь фондовий ринок і показник, який показує цю залежність – коефіцієнт β, а ризик портфелю підприємства в свою чергу залежить від індивідуальних ризиків проектів.

Для дослідження залежності між ризиком конкретного інвестиційного проекту і загальним ризиком на інвестиційному ринку капіталів або ринку інвестиційних проектів спираються на рівняння лінії ринку капіталів.

Кожен портфель можна подати графічно у двомірному просторі, де на осі Х відкладаємо  значення коефіцієнту β портфелів, а на осі ординат – їхні сподівані норми прибутку.

На малюнку  портфель F складається лише з вкладень, необтяжених ризиком. Для нього  β=0, а норма доходу mF відповідає безризиковій ставці.

Портфель М  – це ринковий портфель, який складається  з типових для ринку акцій обтяжених ризиком. Його сподівана норма доходу mм називається середньоринковою нормою доходу ринку капіталів.

Таким чином  пересуваючись від т. F до М разом  із збільшенням норми доходу відбувається зростання ступеня ризику.

Знаючи координати двох точок, ми можемо побудувати рівняння лінії ринку капіталів:

m = mF + β (mм – mF) (7.4)

Це рівняння дозволяє визначити норму доходності будь-яких цінних паперів задаючись його коефіцієнтом систематичного ризику, який встановлюється ринком. Різниця (mм – mF) представляє собою середньоринкову плату за ризик. Лінія ринку капіталів характеризує цей ринок в стані рівноваги, який змінюється, тому параметри рівняння постійно корегуються. Оцінка інвестиційного проекту в рамках даної методики дозволяє визначити його вплив на доходність підприємства (інвестора) і на його загальний рівень ризику.

Приклад:

Лінія ринку  цінних паперів подана рівнянням m=6,2+5,8β. Необхідно обґрунтувати спад норми прибутку для чотирьох цінних паперів, для яких β відповідно дорівнює 0; 1; 0,6; 1,5.

Розв'язок:

m1 = 6,2 + 5,8∙0 = 6,2% –  безризиковий цінний папір, який зменшить ризик портфелю;

m2 = 6,2 + 5,8∙1 = 12% –  середньоринкова акція, яка не  змінить ризик портфелю;

m3 = 9,68% – консервативна  акція, яка зменшить ризик портфелю;

m4 = 14,9% – акція  є агресивною і збільшить ризик  портфелю.

5. Принципи формування  інвестиційного портфеля  з врахуванням  ризику.

Інвестиційний портфель являє собою цілеспрямовану множину об'єктів реального і фінансового інвестування призначений здійснювати інвестиційну діяльність у відповідності з розробленою інвестиційною стратегією.

Головною метою  формування інвестиційного портфелю є  забезпечення реалізації розробленої  інвестиційної стратегії шляхом відбору найбільш ефективних і безпечних  інвестиційних проектів і фінансових операцій.

Система цілей  формування інвестиційного проекту  включає:

1. Забезпечення  високих темпів зростання капіталу.

2. Забезпечення  високого темпу зростання поточної  доходності.

3. Забезпечення  раціонального ступеня ризику.

4. Забезпечення  достатнього ступеня ліквідності  інвестиційного портфелю.

Враховуючи деяку  конфліктність поставлених цілей  кожне підприємство повинно саме визначити їх пріоритетність.

Тема 8. СПОСОБИ ЗНИЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РИЗИКУ

2. Диверсифікація  як спосіб зниження ризику.

3. Теорія портфеля.

4. Запаси і  резерви як спосіб зниження  ризиків.

5. Страхування  ризику.

1. Принципи менеджменту  ризику. Класифікація  ризиків за способом мінімізації.

Основною метою  оцінки і обґрунтування ризику є  забезпечення його мінімальної шкоди для господарської діяльності, тому в науковій і господарській практиці застосовують ризик – менеджмент, мета і завдання якого – на основі отриманої інформації розробити комплекс заходів по зниженню економічного ризику.

Існує чотири основні  принципи, яких необхідно дотримуватись  при виборі тієї чи іншої стратегії  менеджменту в конкретній ситуації:

· передавайте  ризик третій стороні (страхуйте) в  тих ситуаціях коли можливі збитки внаслідок несприятливих подій  значимі, а ймовірність їх настання невелика;

· уникайте ризику в ситуаціях, коли збитки внаслідок  несприятливих подій значимі, а  ймовірність їх настання велика;

· контролюйте  ризик в тих ситуаціях, коли величина збитків внаслідок настання несприятливих  подій незначна, а ймовірність  настання висока;

· ризикуйте  в тих випадках, коли збитки внаслідок  настання несприятливих подій незначні і невеликою є ймовірність їх настання.

Схематично принципи виглядають так:

В рамках зазначених принципів менеджменту ризику розроблена ціла низка видів діяльності по мінімізації ризику:

1. Попередження  ризику.

2. Прийняття  ступеня ризику.

3. Розподіл ризику.

4. Зовнішнє страхування  ризику (п. 3 і 4 відносять до зовнішніх  способів зниження ризику, коли  інвестор або суб'єкт ризику  передає відповідальність за  настання можливих втрат третій  стороні).

5. Встановлення  лімітів.

6. Диверсифікація.

7. Створення  резервів і запасів.

8. Отримання  додаткової інформації.

Вибір того чи іншого способу мінімізації економічного ризику обумовлюється декількома факторами, зокрема, схильністю суб'єкта рішення до ризику; видами ризику і т.д. Причому основною умовою при такому виборі повинна залишатись економічна доцільність.

Для вибору способу  мінімізації можна скористатись класифікацією ризиків за способом мінімізації:

- ризики, які  можуть мінімізуватись з допомогою  страхування (перелік таких ризиків визначається діючим законодавством в сфері страхування; переліком послуг, які надають конкретні страхові організації;

- ризики, які  мінімізуються без залучення страхових організацій (ризик інфляції не страхують).

2. Диверсифікація як  спосіб зниження  ризику.

Диверсифікація  представляє собою одночасний розвиток багатьох напрямків діяльності, видів  виробництва, розширення кількості  об'єктів інвестування, асортименту  виробів і т.д.

Диверсифікація  є одним з найбільш універсальних  способів мінімізації ризику і найбільш “дешевим”. Доки існує можливість розподіляти кошти по різних напрямках діяльності, результативність яких не пов'язана тісно між собою, доти існує можливість певною мірою уникати ризику.

В найбільш повному  вигляді принцип диверсифікації втілюється в теорії портфелю.

3. Теорія портфеля.

Портфель цінних паперів представляє собою розподіл коштів між цілим рядом різних активів у найбільш вигідній та безпечній пропорції. Оскільки він складається з цінних паперів, що характеризуються сподіваною ефективністю та ступенем ризику, завдання постало в тому, щоб розробити механізм обґрунтування портфеля, який би при найбільшій ефективності мав найменший ступінь ризику.

ЕММ задачі оптимізації  структури портфеля вперше була запропонована  Марковіцем, інший американський  вчений Тобін узагальнив цю задачу і показав, що оптимальна структура  портфеля цінних паперів не залежить від схильності інвестора до ризику.

Узагальнення  досліджень в цій сфері призвело до виведення так званої “портфельної” теорії – це теорія фінансових інвестицій, в рамках якої за допомогою статистичних методів здійснюються найбільш вигідний розподіл ризику портфеля цінних паперів та оцінка прибутку. Ця теорія складається з чотирьох основних етапів:

1 оцінка активів,  що включаються до портфелю;

2 прийняття інвестиційного  рішення;

3 оптимізація  портфеля;

4 оцінка результатів.

Теорія портфеля знайшла широке розповсюдження в  господарській практиці, зокрема,:

- банки, під час підготовки фінансових операцій здійснюють “селекцію” портфеля цінних паперів;

- на підприємстві за допомогою теорії портфеля менеджерами створюються портфелі надійності матеріальних запасів шляхом визначення їх оптимального обсягу і ступеня ризику.

Крім того, ця теорія дає можливість здійснювати  багатостадійне планування, що забезпечує надійність та ефективність розподілу  запасів в загальній системі виробництва.

В основі теорії портфеля лежить загальне правило якого  повинні дотримуватись інвестори, що мають можливість розподіляти  кошти декількома активами: необхідно  прагнути розподіляти вкладення  таким чином, щоб обрані активи відповідали  двом вимогам, по-перше показали різнощільність зв'язку із загальноринковими цінами, а, по-друге, мали б протилежну фазу коливань норми прибутку в середині портфеля. Саме такий портфель буде мати мінімальний ризик.

Ризик портфеля – це міра можливості того, що настануть  обставини, за яких інвестор може понести  збитки, спричинені інвестиціями в  портфель цінних паперів, а також  операціями по залученню ресурсів при формуванні портфелю.

Метою “портфельної”  теорії є мінімізація ризику портфеля, причому ступінь ризику портфеля цінних паперів зменшується до певної межі обернено пропорційно кількості  включених в портфель видів цінних паперів.

Графічно це можна зобразити:

З графіку видно, що загальний ризик портфеля складається з двох частин: