Економічний ризик та методи його вимірювання

Одним з основних напрямків урахування невизначеності, неповноти інформації у теорії оптимального планування є концепція адаптивності плану.

Системні властивості  планових рішень слід розглядати з урахуванням в явній формі таких важливих характеристик планів як ризик та надійність їх реалізації, ела-стичність, маневреність, гнучкість, інерційність, живучість, стійкість тощо.

Серед характеристик  господарських планів найбільш важливою є їх ефективність. Через зміну  умов реалізації плану фактичний  рівень ефективності може значно відхилятися від планового, що зумовлює нестабільність, нестійкість та підвищений ризик у функціонуванні економічної системи. Якщо за несприятливих умов уро-жайність кормових культур знизилася на 25 %, то це призведе до зниження надоїв молока через відсутність кормів більш ніж на 25 %, що негативно вплине на обсяг ви-ручки, одержаної від реалізації продукції, прибутку та рентабельність. Тому одним з важливих завдань планування є проблема стійкості, стабільності показників ефектив-ності тощо.

Між системними характеристиками планів існує тісний зв’язок: між ризиком та надійністю, надійністю та еластичністю, ризиком та еластичністю. Наприклад, маневрені якості планів мають значний вплив на еластичність, надійність, ризикованість.

2. Еластичність рішень

Еластичність  – це економічна категорія, яка характеризує міру реагування однієї змінної величини на зміну іншої. Еластичність – це показник, що показує процентну зміну однієї залежної змінної внаслідок однопроцентної зміни іншої змінної.

Існують різні способи характеристики еластичності плану, серед яких найчастіше використовується такий: вивчається ступінь впливу рівня забезпеченості ресурсами та виробництво продукції, його ефективність. Досить зручно встановлювати зв’язок між показниками недопоставки ресурсів і відносної зміни обсягу виробництва продукції. Наприклад, Bl – обсяг виробництва l–ї продукції; Di – обсяг i-го русурсу; - обсяг недопоставки i-го ресурсу; - недовипуск l-ї продукції.

Тоді  характеризує рівень недозабезпеченості i-м ресурсом, недовипуск продукції.

Якщо відомий  механізм формування оптимального плану, то можна встановити залежність

У кожній точці  цього відношення характеризує жорсткість, а обернена величина - еластичність плану.

Оскільки економічні системи ієрархічні, то для забезпечення відповідного рівня еластичності всієї системи необхідно, щоб плани нижчих рівнів системи задовольняли відповідний рівень еластичності, тобто задається норматив еластичності. Для вищого рівня ієрархії системи треба визначити оптимальну еластичність.

3. Надійність та  ризикованість планів  розвитку та функціонування  економічних об’єктів

Адаптивний підхід до планування розвитку та функціонування економічних систем передбачає, що методика прийняття планових рішень за умов невизначеності інформації (вхідні та внутрішні параметри) повинна охоплювати як стадії проектних розробок плану, так і відображати способи аналізу та оцінки ризикованості плану, а також способів компенсації чи нейтралізації негативних збурюючих дій.

Надійність визначається як потенційна ймовірність виконання  плану. Ризик (напруженість) – як ймовірність  його невиконання.

Ці два поняття взаємопов’язані. На практиці вводять бали ризикованості планів і цю величину розраховують за формулою

Rk=A(1-Hk) (6.1) або Rk= (6.2),

де Rk – ризикованість (напруженість) планів по к-й продукції;

А, В – коефіцієнти  бальності;

Нк – надійність планів по к-й продукції.

У практиці планування йдеться зокрема про стимулювання напруженості (ризикованості) планів. При цьому слід пам’ятати, що максимальній надійності відповідає мінімальний  ризик (напруженість) і навпаки.

Прийняття планового  рішення за умов невизначеності передбачає:

1. Прийняття  плану з максимальною чи достатньою надійністю його виконання. При цьому надійність плану характеризує ступінь певності у виконанні рішень, які у ньо-му містяться.

2. Наявність  кількісної оцінки надійності  та ризику як оцінок міри  відхилення фак-тичних значень  тих чи інших показників від запроектованих.

3. Вияв засобів  і способів забезпечення необхідного  рівня ризику через відповідний рівень надійності та адаптивності розвитку систем, що в свою чергу проявляється че-рез допустимі варіанти економічного маневрування у цій системі.

Для визначення надійності функціонування економічної  системи використовують апарат теорії надійності технічних систем. Для цього розробляють структурну схему об’єкта, визначають ймовірність характеристики для окремих елементів та зв’язків.

Якщо економічну систему можна зобразити як послідовне об’єднання окремих елементів, то її надійність визначається за формулою

, (6.3)

де Нm – надійність m-го елементу.

Наприклад, надійність роботи машинобудівного об’єднання визначається надійністю роботи заготівельних, механічних цехів та слюсарно-складальних цехів тощо.

При паралельному з’єднанні окремих елементів у процесі виробництва надійність визначається за формулою

. (6.4)

Підвищити надійність (зменшити ризик) можна за рахунок різних факторів, серед яких найвагоміше є підвищення еластичності планів. Між надійністю і еластичністю існує тісний взаємозв’язок, тобто має місце така залежність

(6.2)

де Hl - надійність плану по випуску l–ї продукції;

M( )математичне сподівання недопостачання i–го ресурсу;

- середній в  діапазоні (0; ) коефіцієнт еластичності по випуску l-ї продукції.

Оскільки в  промисловості, сільському господарстві, будівництві одночасно виробляють багато видів продукції, то виникає  потреба визначити надійність (ризикованість) плану по випуску продукції по валу. Для цього використовують формулу

(6.6)

де H – надійність плану по валу;

- математичне сподівання відносної  недопоставки i-го ресурсу;

Cl - вартість  одиниці l–ї продукції; Bl – обсяг  l–ї продукції.

З цієї формули випливає, що надійність плану по валу залежить від рівня еластичності, розміру планового завдання, а також від функції розподілу недопоставки ре-сурсів. На рівень еластичності діють такі основні фактори:

- резерви ресурсів та продукції;

- маневреність  планів;

- взаємозамінюваність  продукції, ресурсів, технологій тощо.

За допомогою  резервів ресурсів можна теоретично досягнути будь-якої еластичності, але при цьому мають місце  різні витрати амортизаційних відрахувань, втрати ресурсів під час зберігання, ризик невикористаних можливостей у виробництві про-дукції тощо. Тобто існує необхідність мати оптимальний рівень резервів.

4. Маневреність рішень

Маневреність  рішень – це важливий фактор поліпшення еластичності, підвищення надійності та зниження ризикованості планів.

Маневреність  розглядається як реакція системи  на змінення зовнішніх та внутрішніх умов реалізації плану, а також цільових його стратегій.

Затверджені, а  особливо реалізовані рішення, набувають властивостей інертності, бо вже здійснені деякі заходи. Змінення умов реалізації плану потребує корекції зна-чень шуканих параметрів. Однак змінення умов відбувається, як правило, в той мо-мент, коли шукані параметри вже внесли відповідний “внесок” необерненості плану. Ця необерненість якраз і розглядається як додаткові обмеження на маневрування еле-ментами системи, що представлені у відповідній моделі шуканими параметрами.

Таким чином, кожному  інерційному планові можна співставити  свою інерційну післядію. Задача полягає утому, щоб на стадіях до затвердження планових рішень врахувати їх післядію, тобто характеристики наступного інерційного поводження кожного з можливих варіантів.

Існує широка гама можливостей маневрування:

1) ресурсами;

2) продукцією;

3) способами  функціонування;

4) інтенсивностями  способів.

По кожному з перелічених напрямків можливі два способи маневрування:

- зміна об’ємних характеристик;

- організація  взаємозаміни у межах наявних можливостей.

Слід зазначити, що маневреність – це категорія, якою можна і треба керувати. То-му вона виступає як важлива характеристика оптимальних планів, на яку суттєво діють некеровані внутрішні та зовнішні фактори.

Маневреність  через еластичність впливає на рівень ризику. При розробці надійних, з допустимим ризиком, еластичних планів треба виходити із конкретних умов і цільових стратегій.

Тема 7. РИЗИК ІНВЕСТУВАННЯ

2. Показники  оцінки інвестиційних проектів  з урахуванням ризику.

3. Методи оцінки  ризику і прийняття інвестиційних  рішень.

4. Вплив інвестиційних  проектів на ризик підприємства. Оцінка ризику проекту на основі лінії ринку капіталів.

5. Принципи формування  інвестиційного портфеля з врахуванням  ризику.

1. Основні принципи  розробки інвестиційної  стратегії з урахуванням  ризику.

Під інвестиційною стратегією розуміють формування системи довготермінових цілей інвестиційної діяльності підприємства і вибір та обґрунтування найбільш ефективних шляхів їх досягнення.

Процес формування інвестиційної стратегії фірми  здійснюється за такими етапами:

1. визначення  періоду, на який формується  інвестиційна стратегія;

2. постановка  цілей інвестиційного процесу;

3. розробка шляхів (напрямків) стратегії для досягнення  представлених цілей;

4. розробка тактичних  напрямків інвестиційної діяльності;

5. підбір та  обґрунтування конкретних інвестиційних  проектів в рамках обраної тактики з визначенням термінів їх реалізації;

6. оцінка сформованої  інвестиційної стратегії.

Грамотно сформована інвестиційна стратегія дозволяє підприємцю при прийнятті рішення максимально врахувати фактор ризику і захистити об'єкт господарювання від значних втрат пов'язані з конкретним об'єктом.

2. Показники  оцінки інвестиційних проектів  з урахуванням ризику.

Метою оцінки інвестиційних  проектів є максимізація віддачі в поєднанні із зниженням до прийнятих меж ступеня ризику інвестування. При оцінці інвестиційних проектів розраховують такі показники:

- Чистий потік  грошових доходів NCF – це різниця між очікуваними надходженнями від проекту за певний період і видатками по проекту. Кількісно визначається як сума чистого прибутку по проекту та загальною сумою амортизаційних відрахувань.

Економічна сутність – це сума коштів, якими підприємство може вільно розпоряджатись в різні періоди року, що аналізується.

- Період окупності  інвестицій (Т) – це кількість  років необхідних для повної  компенсації видатків по проекту доходами від цього ж проекту.

- Чиста теперішня вартість проекту – це показник, який дозволяє врахувати фактор часу, а отже, і ризик при обґрунтуванні інвестиційного проекту.

(7.1), де

СF – чистий потік доходу; СоF – чистий потік витрат по проекту; r – дисконтна ставка;

T – тривалість  життєвого циклу проекту; t – порядковий  номер року.

Якщо чиста  теперішня вартість є додатною, то це означає можливе зростання  вартості фірми, тому такий проект вважається доцільним для впровадження.

- Внутрішня ставка  доходу – це така норма доходу  по проекту, за якої чиста теперішня вартість його дорівнює нулю. Це така норма дисконту, яка зрівнює дисконтний потік доходу з величиною інвестиційних втрат IRR, визначається з рівняння:

(7.2)

Згідно з цим  критерієм до реалізації повинні  допускатись лише ті проекти, для  яких розмір внутрішньої ставки доходу є більшим ніж ціна капіталу, необхідного для інвестування.

4 Індекс прибутковості  – це показник ефективності  інвестиційних проектів, що розглядаються.  Він визначається як відношення  теперішньої вартості потоку  доходів по проекту до теперішньої вартості видатків по проекту:

(7.3).

Проекти, для  яких індекс прибутковості більший 1 повинен братись до реалізації, серед альтернативних проектів перевага надається тому, для якого РІ більший.