Економічний ризик та методи його вимірювання

W(x) – це функція  розподілу ймовірностей перевищення  певного рівня випадкових збитків. Їй відповідає наступна крива:

При побудові цієї кривої приймається, що ймовірність  втрат більших за 0 дорівнює 1. Із зростанням цього рівня збитків ймовірність цього рівня монотонно спадає. При обмеженому зростанні рівня втрат ймовірність його перевищення прямує до 0.

Показники ризику:

1). Показник допустимого  ризику – це ймовірність того, що трати виявляться більшими  за граничнодопустимий рівень (таким рівнем є прибуток від проекту).

2). Показник критичного  ризику – це ймовірність того, що втрати виявляться більшими  за допустимий критичний рівень (розрахункова виручка).

3). Показник катастрофічного  ризику – це ймовірність того, що втрати по проекту виявляться  більшими за граничний катастрофічний  рівень (вартість майна підприємця).

Розрахунок зазначених показників дає змогу зробити  судження про різні стадії ризикованості проекту і захистити рішення на кожному етапі реалізації проекту.

Але для обґрунтування  рішення недостатньо лише здійснити розрахунок зазначених показників, необхідно також встановити їх граничні величини. Такі граничні значення називають критеріями, відповідно допустимого, критичного і катастрофічного ризиків.

В господарській  практиці можна орієнтуватись на такі критерії:

- критерії допустимого ризику Кд=0,1

- критерії критичного  ризику Ккр=0,01

- критерії катастрофічного  ризику Ккат=0,001

Критерії ризику означають, що на угоду неварто йти, якщо:

- в 10 випадках  зі 100 можна втратити весь прибуток  від угоди;

- в 1 випадку  зі 100 можна втратити всю розрахункову  виручку;

- в 1 випадку  із 1000 можна втратити майно.

Приймаючи рішення, підприємець на підставі попередніх розрахунків повинен орієнтуватись на наступні умови:

- показник допустимого  ризику не повинен перевищувати 0,1;

- показник критичного  ризику не повинен перевищувати 0,01;

- показник катастрофічного  ризику не повинен перевищувати 0,001.

5. Оцінка ризику  ліквідності.

Потреба в оцінці ризику ліквідності виникає під час змін стратегії й тактики інвестиційної діяльності, і оскільки на підприємстві такі зміни відбуваються постійно відповідно і контроль за зміною цього ризику повинен здійснюватись постійно.

Ризик ліквідності  – це специфічна форма ризику, яка  визначається, як ймовірність того, що підприємство не здатне буде виконувати свої фінансові зобов’язання. Він може бути викликаний як низькою віддачею об’єктів інвестування підприємства так і великим періодом інвестиційного процесу.

Для оцінки ризику ліквідності використовують два  критерії:

- час трансформації  інвестицій у грошові кошти;

- обсяг фінансових  втрат інвестора, що пов’язаний  з такою трансформацією.

За часом трансформації  інвестицій у грошові засоби всі  об’єкти інвестування можна поділити на:

- терміноволіквідні  з незначним ризиком (час трансформації  до 7 днів);

- високоліквідні  інвестиції з низьким ризиком  (час трансформації від 7 до 30 днів);

- середньоліквідні  із середнім ризиком (час трансформації  від 1 до 3 місяців);

- малоліквідні  об’єкти з високим ризиком  (час трансформації більше 3 місяців).

Виходячи з  цього для оцінки ризику ліквідності  інвестиційного портфелю підприємства за критерієм часу розраховують такі показники:

1). Частка терміноволіквідних  інвестицій в їх реальному обсязі

(2.22),

де В – вартість всіх його активів (інвестицій).

2). Показник ризику  ліквідності

(2.23),

де Вm – вартість терміноволіквідних активів; Вв – вартість високоліквідних активів;

Вс – вартість середньоліквідних активів; Вн –  вартість низьколіквідних активів.

Чим більшим є показник ризику ліквідності. Тим меншим є ризик ліквідності.

Оцінка ліквідності  інвестицій за рівнем фінансових втрат здійснюється на основі розрахунку процентного співвідношення величини можливих втрат до обсягів інвестицій, які прагнуть реалізувати.

За цим критерієм  всі об’єкти інвестування оцінюють як:

- з дуже високим  ризиком (втрати перевищують 20%);

- з високим  ризиком (11-20%);

- із середнім  ризиком (6-10%);

- з низьким  ризиком (до 5%).

Показники ризику ліквідності за критерієм часу й  рівнем фінансових втрат знаходяться між собою в оберненій залежності: інвестор згоден на більший рівень фінансових втрат під час реалізації проекту, якщо при цьому він швидше його реалізує, і навпаки.

6. Коефіцієнт чутливості  β.

Одним з основних показників, які застосовують при  аналізі фінансових ризиків є: показник систематичного ризику або коефіцієнт чутливості β.

Систематичний ризик – це ризик, що характеризує цінні папери і пов’язаний із ймовірністю  подій, які впливають на весь фондовий ринок вцілому. Тобто не залежить від виду цінних паперів, а тому не усувається шляхом диверсифікації.

Показник β  кількісно характеризує змінюваність доходів певної акції (цінного паперу) відносно доходів по середньому портфелю, яким в найширшому випадку є весь ринок цінних паперів.

Показник β  для середньоринкової акції дорівнює 1. Крім того, показник β певного активу характеризує щільність або тісноту зв’язку між біржовим курсом цього активу та загальним станом ринку.

Показник β  розраховується за залежністю:

β = R·  (2.24),

де σі, σр – середньоквадратичні відхилення норм доходності відповідно і-того активу та ринкового індексу, R – коефіцієнт кореляції, тобто тісноти зв’язку між нормою доходності і-того активу і зміною ринкового індексу.

Якщо β певного  активу менший 1. То він має менший систематичний ризик ніж середньоринковий (середній по портфелю). Відповідно, якщо β=1, то має такий самий систематичний ризик, а якщо β>1, то більший за середньоринковий або середній по портфелю, що досліджується.

Тема 3. МЕТОДИ ОЦІНКИ ЕКОНОМІЧНОГО РИЗИКУ

2. Методи оцінки  економічного ризику.

1. Оцінка ризику: рівень ризику і ризик часу.

Процес аналізу  ризику включає такі процедури:

- виявлення можливих  варіантів розв’язку проблеми;

- визначення  потенційних наслідків реалізації  прийнятого рішення;

- інтегральна  оцінка ризику, яка включає кількісний  і якісний аспект.

Існуючі методи оцінки ризику покликані в комплексі  реалізовувати зазначені процедури. Але і в їх рамках зберігаються загальні тенденції оцінювання ризику за двома напрямками: рівень ризику та ризик часу.

Рівень ризику представляє собою оцінку співвідношення масштабу очікуваних втрат до обсягу майна підприємства, а також ймовірністю настання цих втрат.

При здійсненні оцінки рівня ризику будь-яким методом вихідним параметром є мінливість наслідків конкретного рішення.

Мінливість –  це кількість коливань, які трапляються  в ряді значень при відхиленні їх від характерної середньої величини.

Основний постулат рівня ризику: чим вища мінливість, тим більший рівень ризику проекту.

Під вільними від ризику інвестиціями розуміють такі, для яких ймовірність настання втрат (відхилень від середнього) близька до нуля, а розмір втрат по відношенню до наявного майна не великий.

При оцінці рівня ризику проектів використовують таку взаємозалежність між ризиком і доходом:

Як видно з  малюнку, починаючи з інвестицій, вільних від ризику (1) при зростанні  рівня ризику проекту збільшується його доходність.

Інший фактор, що впливає на ризик є час. Тому ризик  іноді називають зростаючою функцією часу, тобто чим довше є термін реалізації рішення, тим більшим є ризик.

Коли гарантовано, що інвестиції не принесуть збитків  і гроші вкладаються на короткий період, то їх називають безпечними.

Якщо підприємець вкладає кошти в інвестиції з більшим терміном погашення або такі, що є менш гарантованими, то його загальна величина ризику складається з безпечної ставки та премії за ризик.

Безпечна ставка – це процентна ставка, що сплачується  на безризиковані активи, що мають  гарантований дохід і короткий термін погашення.

Премія за ризик – це необхідна норма доходу понад безпечну ставку, яка сплачується інвестору за його готовність ризикувати, вкладаючи кошти в довготривалі об’єкти інвестування.

Приклад.

Залежність ризику від термінів погашення інвестицій

Ризик для короткострокових і гарантованих цінних паперів набагато менший ніж для довгострокових і не гарантованих, але і менша їх премія за ризик.

2. Методи оцінки  економічного ризику.

Виділяють наступні основні методи оцінки економічного ризику:

- статистичний;

- метод доцільності затрат;

- метод експертних  оцінок;

- аналітичний  метод;

- метод аналогів.

2.1 Статистичний  метод оцінки ризику полягає  у вивчені статистики втрат  (негативних наслідків реалізації  рішень), які мали місце в аналогічних видах підприємницької діяльності. При цьому можуть використовуватись різні способи оцінки, у тому числі і дисперсійний аналіз. Основним показником, який розраховується на підставі статистичного методу є частота втрат, пов’язаних із даним видом діяльності:

(3.1) , де

n' – кількість  випадків настання втрат в  статистичній вибірці, nзаг – загальна кількість випадків, що розглядались у статистичній вибірці.

На основі методу при проектуванні рішення показник частоти втрат переноситься на прогнозовані дані і розглядається вже як ймовірність настання певного рівня втрат.

На сьогоднішній день статистичний метод застосовується у різних модифікаціях і найбільшої популярності набуває метод статистичного випробування (метод Монте-Карло). Перевагою цього методу є можливість аналізувати і оцінювати різні сценарії розвитку проекту, враховуючи різні фактори в рамках одного підходу. Недоліком цього методу є значний рівень використання ймовірних характеристик, що іноді не задовольняє менеджерів проекту.

2.2 Метод доцільності затрат орієнтований на ідентифікацію потенційних зон ризику по проекту. Узагальненим фактором ризику тут вважається перевитрата коштів порівняно із запланованим обсягом. При цьому перевитрати по проекту можуть бути викликані одним із чотирьох факторів або їх комбінації:

1). первісна недооцінка вартості проекту;

2). зміна границь проектування;

3). зміни в продуктивності;

4). збільшення первісної вартості проекту.

Врахування таких  факторів дозволяє, після розбивки інвестиційного процесу на окремі стадії, оцінити зону ризику, в яку потрапляє проект на кожній стадії і таким чином захистити інвестора від критичного та катастрофічного ризиків, оскільки на кожній стадії інвестор може прийняти рішення при припинення асигнувань по проекту.