Економічна система: суть, структура, типи

      Відповідно  до загальних об’єктивних тенденцій  структурних зрушень в економіці  кожної країни має проводитись й  інвестиційно-інноваційна політика. Важливими складовими детермінантами останньої виступають фінансово-кредитна, монетарна та податкова політика. Цілеспрямована реалізація їх важелів дає змогу здійснювати раціонально весь спектр структурних зрушень. А всі вони в комплексі при адресній та поетапній діяльності держави й становлять матеріально-фінансову основу для проведення структурної політики. При цьому слід враховувати, що позитивні зрушення в інвестиційній політиці можуть бути досягнуті за рахунок ринкових механізмів, а перебудова структури економіки – завдання переважно державного регулювання, яке тісно пов’язане також з політичними, правовими та організаційними аспектами [12, с.119-123].

      Отже, сучасний механізм функціонування і  розвитку економіки України являє  собою складне утворення, якісно відмінне від того, що існувало раніше. Він включає господарський механізм як єдність ринкового саморегулювання і державного регулювання економіки та національну інноваційну систему. Інтеграція господарського механізму та національної інноваційної системи перетворює цей механізм у якісно нову категорію, яка забезпечує взаємодію науки, техніки та економіки і відповідає зростаючому рівню усуспільнення виробництва та капіталу, сучасним умовам соціально – економічного розвитку.

      Як  показує історичний аналіз, ринковий, господарський та сучасний механізм функціонування і розвитку економіки – це об’єктивно зумовлені рівні усуспільнення системи господарювання, забезпечення відповідності між зростанням масштабів і ускладненням економіки та змістом механізму її функціонування і розвитку. Всі його складові діють не відокремлено, не кожна сама по собі, а в системному взаємозв’язку і взаємопроникненні. Оскільки економіка ринкова, то основоположним є ринковий механізм. При цьому економічна роль держави ефективна тоді, коли сприяє реалізації ринкових принципів, розвитку добросовісної конкуренції. Національна інноваційна система ефективна за умови, коли вона забезпечує систематичне впровадження техніко – технологічних інновацій, зниження витрат виробництва і створення якісно нової продукції, що підвищує конкурентоспроможність національних товаровиробників.

      Разом з тим сучасний механізм функціонування і розвитку економіки спрямований  на реалізацію переходу від індустріальної до інформаційної постіндустріальної економіки. Він покликаний не тільки поєднати ці два типи розвитку, але й забезпечити поступову і водночас неухильну зміну співвідношення між ними на користь нового, більш прогресивного інформаційного постіндустріального типу розвитку, утвердження в кінцевому підсумку нових економіки і суспільства.

      Цей загальний процес реалізується у  переважному розвитку сфери послуг, нематеріального виробництва порівняно  з матеріальним, у пріоритетному  використанні якісно нового фактора  виробництва – інформації і знань  порівняно з традиційними факторами  – землею, працею і капіталом, інформаційно – комунікаційних технологій порівняно з індустріальними. Структурні зміни в економіці мають забезпечуватися відповідними змінами у підготовці кадрів. Вища, середня та спеціальна професійна школи мають готувати фахівців відповідно до потреб, зумовлених структурними змінами в економіці, насамперед, підвищенням інформатизації економіки та суспільства. На цій основі має відбуватися збільшення людського капіталу, зростання інтелектуальної праці з урахуванням закономірності перетворення її у творчу працю. У кінцевому підсумку має забезпечуватися всебічний розвиток людини як мети і критерію нових економіки та суспільства. Отже, сучасний механізм функціонування та розвитку економіки за своїм змістом є поєднанням не лише господарського механізму та інноваційної системи у просторі, а й індустріального та інформаційного постіндустріального типів розвитку в часі. Він втілює взаємодію взаємодію ринкових і неринкових відносин, матеріальних і нематеріальних процесів і понять, переростання людини економічної в людину творчу, перехід від індустріального до постіндустріального суспільства.

      Зміст і структура сучасного механізму  функціонування і розвитку економіки  визначають шляхи та методи його вдосконалення.

      У сфері ринкового механізму ринкові реформи не забезпечили належної ефективності. На кожному кроці конкуренції протистоять монопольні тенденції, що загострює суперечності в економіці. Тому подолання монопольних проявів і тенденцій, посилення добросовісної конкуренції є необхідною умовою підвищення ефективності впливу ринку на економіку. Значну роль у цьому відіграють: податкова, фінансова, грошово – кредитна та цінова політика держави; кредитування, прямі та непрямі фонда підтримки й стимулювання інновацій та інноваційної діяльності, капіталізації економіки та фондового ринку. Досвід розвитку ряду країн показує, що висока капіталізація економіки і фондовий ринок забезпечують, по суті, автоматичне переливання капіталу в ті галузі та виробництва, які визначають прогрес економіки. У нас, на жаль, за досягнень у розвитку фондового ринку, він усе ще не виконує одну з головних функцій – переливу капіталів, залучення коштів у виробництво.

      Надзвичайно важливим є досягнення такого рівня  розвитку фондового ринку, коли він  забезпечуватиме перелив капіталів відповідно до прогресивних структурних змін в економіці, розвитку передового інноваційного, високотехнологічного виробництва. Піднесенню фондового ринку має сприяти система страхування його операцій, створення ринку опційних і ф’ючерсних контрактів. Водночас має відбуватися зростання ролі ринку праці, зміцнення зв’язку підготовки кадрів у вищій і професійно – технічній школі з попитом на ринку праці, а також забезпечення виробництва висококваліфікованими кадрами.

      У сфері державного регулювання господарського механізму важливе значення має послідовне здійснення природно – історичного підходу до забезпечення життєдіяльності людини.

      Людина  не просто працює, а виявляє трудову  активність, коли вона та її сім’я матеріально  забезпечені, коли її праця справедливо і достойно винагороджується, коли створено умови для освіти та професійного зростання, духовного збагачення, медичного і житлово-комунального забезпечення. Це зміцнює впевненість у майбутньому, віру в завтрашній день, трудовий ентузіазм.

      На  жаль, цьому суперечить аморальна поведінка тих людей, які нахабно і безсоромно використали державну власність і державний бюджет для власного збагачення. Створилася ситуація, коли нечесна праця, не добросовісне підприємництво, а протизаконне привласнення державного майна, нещадне пограбування основної маси народу, його зубожіння разом з незахищеністю та безправ’ям спотворили систему господарювання. Не турбота про науково – технологічне удосконалення виробництва, не методи організації виробництва і праці, а хижацьке використання захопленого державного майна у власних інтересах, максимальні прибутки, високі короткочасні результати і повне ігнорування довгострокових програм – основні риси господарювання в сучасних умовах.

      Це  неминуче принижує людину, робить її безправною і безсилою перед свавіллям, породжує апатію і байдужість, негативно позначається на економічному та соціальному розвитку країни. Виграли ті соціальні елементи, які звикли до порушень законів, незаконного привласнення державного майна. Вони виявилися найпристосованішими до нових умов і демонструють агресивну поведінку без правил, виявляють безсоромність у захопленні чужого майна, державного і приватного. Це призводить до того, що у виграші опиняються не ті підприємці, які вмілою організацією справи розвивають виробництво, а ті, хто використовує державну, судову владу, правоохоронні органи для власного збагачення. Це – не ініціативне підприємництво, а його викривлені форми.

      Таким чином, знову і знову постає проблема формування ефективного господарського механізму. Економічні й політичні реформи будуть дійовими тоді, коли їх ідеї глибоко усвідомлюватимуться людьми і вони швидко оволодіватимуть новими формами економічної діяльності, коли їх трудовий ентузіазм даватиме певні позитивні результати, а самі трудівники матимуть вищу оплату праці і суспільне визнання. Ефективність таких підходів підтверджує досвід Китаю, який здійснює ринкові реформи у тісному зв’язку із зростанням творчих зусиль народу. На цій основі Китай швидко наближається до рівня США за обсягами виробництва, просувається в науці і техніці. А Україна у цей час перебуває ще далеко навіть від рівня 1990 р., відстає у розвитку економіки від своїх сусідів [9, с. 30-33].

      Зараз економіка України перебуває  в стані дуже глибокої, затяжної кризи. Усю сукупність причин нинішнього соціально-економічного становища в Україні можна поділити на три основні групи. До першої з них належать ті, що були успадковані нашою державою від колишнього СРСР, до другої — ті, що були зроблені так званими реформаторами з часу проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, до третьої — проблеми, зумовлені необхідністю трансформації неефективної економічної системи, яка існувала в нашій державі. перехідний період для такої трансформації, як показує досвід інших країн, не може не відбуватися інакше, ніж через кризи і потрясіння [9]

      Найбільш  згубною помилкою було ігнорування  специфічності умов ринкової трансформації  економіки України не тільки порівняно з країнами Центральної та Східної Європи, а й навіть з Росією. Своєрідність цих умов визначалася насамперед браком на час здобуття незалежності цілісної системи державних інституцій, необхідних для здійснення широкого комплексу заходів ринкової трансформації економіки.

      Не  були враховані й особливості  функціональної структури економіки України – висока концентрація базових галузей виробництва та галузей ВПК, що протягом тривалого часу були зорієнтовані на обслуговування потреб не лише загальносоюзної економіки, а й економіки країн колишної РЕВ і за своєю природою виключали можливість швидкого входження в режим ринкового саморегулювання.

      Ці  та інші обставини зумовлювали необхідність використання на початковому етапі  суто еволюційного шляху ринкової трансформації за одночасного здійснення широкого комплексу організаційних заходів, які б забезпечили утвердження сильної виконавчої влади та ефективних важелів державного регулювання економічних процесів. Насправді сталося протилежне. Політичним керівництвом країни було взято абсолютно помилковий курс на самоусунення держави від регулювання процесів ринкової трансформації економіки.

      Зазначимо, що без дійової державної політики, спрямованої на розвиток цивілізованих  ринкових відносин, які б сприяли  зростанню ефективності підприємництва та підвищенню продуктивності праці, активізації інвестиційної та інноваційної діяльності, подолати затяжну й гостру кризу в Україні неможливо. Необхідно якомога скоріше позбутися ілюзорних та поверхових уявлень про глибинну сутність сучасної ринкової економіки. Це не є, як дехто вважає, «саморегулююча» система «вільного» ринку, що уявляється нам у знайомому вигляді стихійної «товкучки». такою вона, може, і була колись – понад дві сотні років тому. Зараз ситуація у світовій економіці зовсім інша.

      Сучасні ринкові моделі економічно розвинутих країн (таких, наприклад, як країни «великої сімки») характеризуються іншими за своєю  складністю та ступенем розвитку структурами, принципово іншими методами та способами  економічного управління і регулювання. Ці моделі ефективно функціонують не завдяки вільній ринковій кон’юнктурі, а завдяки існуванню науково обґрунтованої системи раціонального управління, відповідного регулювання складних та суперечливих процесів, які відбуваються в економіці на макро - та мікрорівнях. З цією метою держава створює, з одного боку, вільне конкурентне середовище, відповідні правові умови і правила конкурентної гри для великого, середнього та малого бізнесу, а з іншого — спрямовує підприємницьку діяльність на структурні зміни, покликані до життя новітніми науковими відкриттями і технологічними досягненнями. З цією метою на державному рівні розробляються і реалізуються відповідні національні, а на регіональному — регіональні програми з наданням для цього необхідних фінансових, матеріальних та природних ресурсів [¹³].

      Розвиток  ринкових відносин у розвинутих країнах  супроводжується жорстким регулюванням та надійним контролем процесів грошового  обігу. Для цього держава за допомогою  законів та відповідних органів  ретельно контролює банківсько-кредитну, фінансову та податкову системи, доходи й видатки федерального бюджету, а також зміни платіжного балансу.

      Отже, ринкового хаосу в цивілізованих  державах немає, а тому і нашим  політикам треба остаточно відмовитися  від ілюзій щодо можливості успішного «саморегулювання» стихійних ринкових процесів.

      Глибоке вивчення зарубіжного досвіду свідчить, що розуміння й використання способів і методів державного управління та економічного регулювання у високорозвинених західних країнах є обов’язковою передумовою успішного здійснення ринкових реформ в Україні [¹⁴].

      Одним із найважливіших напрямків економічної  політики в Україні є процес активного  роздержавлення та приватизації. Для  цього необхідне утвердження  ринкової багатоукладної (змішаної) економіки, що базуватиметься на принципах демократизації власності, створення рівноправних умов для всіх її форм – державної, приватної, колективної.

      З цією метою потрібне швидке здійснення керованої державою широкомасштабної корпоратизації та приватизації державних підприємств. Це не лише основа роздержавлення та ринкової трансформації адміністративної економіки, а й визначальний засіб для забезпечення радикальних перетворень у соціальній структурі суспільства – формування якнайбільшого прошарку реальних акціонерів – власників функціонуючого капіталу, зокрема, працюючих власників, а також середнього класу – основи реального поглиблення економічних реформ. Здійснювана в попередні роки політика повзучого роздержавлення та корпоратизації себе повністю скомпрометувала. У ній заінтересований лише тіньовий капітал. Така політика є деструктивною і тому не відповідає інтересам національної економіки.