УКООПСПІЛКА

Полтавський університет споживчої кооперації України

Кафедра економічної теорії 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА 

З економічної  теорії на тему: 

«Економічна система: суть, структура, типи» 
 
 
 
 
 

Студентки ІІ курсу

групи Ф-25

факультету  фінансів та обліку

Гладкої Олени 
 

Науковий  керівник

доктор  економічних наук,

проф., Жученко В.С. 
 

Полтава - 2009

План 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

 
 
 

           В основі розвитку людського суспільства лежить виробництво матеріальних і духовних благ, інших цінностей, цілісна сукупність яких забезпечує умови життєдіяльності людини. Будь-яке суспільство, особливо високорозвинене сучасне, являє собою соціальну систему. Соціальна система - це складноорганізована впорядкована цілісність, що включає окремих індивідів та соціальні спільноти які. об'єднані різноманітними зв'язками і взаємовідносинами, специфічними за своєю природою.

     Важливою  підсистемою суспільства, основою  соціальної системи є економічна система. В ході виробництва, розподілу, обміну та споживання благ між учасниками цих процесів складаються і постійно вдосконалюються різноманітні за своїм змістом економічні відносини. Останнє виявляється через економічну поведінку суб'єктів господарювання.

      Економічна  система – це сукупність взаємопов’язаних і визначеним чином упорядкованих елементів економіки, які утворюють економічну систему суспільства.

      Поза  системним характером економіки не могли б відтворюватися (постійно оновлюватись) економічні відносини і інститути, не могли б існувати економічні закономірності, не могли б скластися теоретичне осмислення економічний явищ і процесів, не могло б бути скоординованої і ефективної економічної політики.

      Коректне  і науково обґрунтоване виявлення  закономірностей функціонування економічної  системи завжди мало вагоме значення.

      Головною  проблемою сучасного періоду  формування научних економічних  систем в вітчизняній економічній  науці можна вважати проблему поєднання універсальних, вироблених світовою економічною думкою з необхідністю відображення складної картини сучасної економічної дійсності.

      Конкретна історична сукупність економічних відносин, що відповідає системі продуктивних сил і взаємодіє з нею, розвивається на основі дії як об'єктивних економічних законів, так і суб'єктивних факторів, визначає сутність економічної системи суспільства.

      Основна мета даної курсової  роботи – розкрити поняття  економічної системи суспільства  та її складових, визначити  основні типи, з’ясувати особливості  становлення економічної системи  в Україні та її сучасне  становище. Ці питання є дуже актуальними на сучасному етапі трансформації економіки України. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ I. Суть та складові елементи економічної системи

 

      Економічна система — це об’єктивна єдність закономірно пов’язаних одне з одним явищ і процесів економічного життя. В основі економічної системи лежить чітко виражена системоутворююча якість — органічна цілісність. Сутність її полягає в наявності відповідної міри якісної однорідності, взаємозв’язку елементів, що робить можливим її функціонування. Наприклад, виробничі відносини повинні відповідати рівню розвитку продуктивних сил, загальноприйняті норми моралі та права — економічним відносинам. З даної точки зору всі елементи економічної системи суспільства якісно однорідні та утворюють систему. Порівняльне дослідження сучасних економічних систем вимагає погодження деяких основних визначень. Погоджуючись з тим, що сучасну економічну систему потрібно розглядати лише як еколого-економічну систему, ми зустрічаємось із поняттям, яке складається із трьох слів - екологія, економіка та система.

      Термін  екологія (в пер. з грецької  «середовище і вчення»), запровадив у науку 1866 року німецький учений Ернст Геккель (1834-1919).[¹] Використовували цей термін понад 100 років тільки для означення науки, що вивчає взаємовідносини між живими організмами та середовищем їх існування. Лише у 60-ті роки його почали використовувати у дослідженні проблем життєдіяльності людини та її взаємостосунків із навколишнім середовищем.

      Термін  економіка (в пер. з грецької «вміння вести господарство») найчастіше просто означає господарську діяльність людини для забезпечення її матеріального добробуту. Як наука економіка "...вивчає, як суспільство використовує обмежені ресурси, щоб виробляти різні товари, і розподіляє їх серед людей".[², с.32]

      Система (в пер. з грецької «поєднання, устрій, утворення») є сукупністю якісно визначених елементів, між якими існує закономірний взаємозв’язок чи взаємодія. Специфічна ознака системи - системні, інтегративні чинники, які забезпечують цілісність системи. Підручниковим прикладом системи є людина, інтегративними ознаками якої є життя і душа. Можна мати усі елементи людського організму, але ми не знайдемо нікого (хіба що Бога Творця), хто зміг би зробити з них людину, здатну жити, мислити і творити.

      Еколого-економічна система має у своїй структурі дві великі підсистеми - екологічну та економічну.

      Навколишнє  середовище як сукупність природних  і штучних систем є не лише місцем існування людини та об’єктом її трудової діяльності, але одночасно і результатом  такої діяльності. Аналіз навколишнього  середовища як системи "...є надзвичайно різноманітним, як і з погляду ділянок (природні ресурси, забруднення, геологія, використання землі, екологія та ін.), так і проблем (моделювання, передбачення, менеджмент і т.п.)". Погляд на навколишнє середовище як на певну систему спричинив появу ідеї про взаємозв’язок та єдність усіх явищ і предметів на земній поверхні, про взаємодію живих організмів та середовища, що їх оточує. Якщо коротко, це є вчення про екосистему, яке сформулював на початку століття англійський природознавець А. Тенслі.

      За визначенням Фредеріка Прайора, "...економічна система включає ту частину політичних, соціальних, економічних інституцій, організацій, законів, норм і поглядів, що взаємодіють безпосередньо чи опосередковано, впливаючи на споживання, розподіл, обмін і виробництво (що виробляти, скільки виробляти і як виробляти)".

        Економічна система характеризується  місцем та роллю "...влади  та суспільних верств у виробництві,  розподілі і споживанні товарів  та послуг", особливістю того, як "...суспільство визначає (1) що  буде вироблено...; (2) як це буде вироблено, включаючи (а) інституції та інструменти, які будуть використані і (б) способи залучення ресурсів; і (3) як утворюватимуться особисті доходи і які будуть вимоги до розподілу товарів та послуг (і перерозподілу) між членами суспільства" 

      Проте якими б не були підходи до характеристики економічних систем та їх функцій, усі  б вони залишились мертвою теорією  без екологічної системи. Адже жодне  із матеріальних благ не може бути створене інакше як із сировини, вилученої із навколишнього середовища. Якщо ширше поглянути на цю проблему, то можна сказати, що економічна система виникла, розвивається і функціонує в екологічній системі. Цікаву схему, що ілюструє цю тезу, пропонує В.Голесовський, розглядаючи структуру соціальної підсистеми та її взаємозв’язки (див. Додаток 1 )

      За  визначенням Дж. Ґовді, "...економічна система є частиною біофізичного світу", в якому "економіка, суспільство  та навколишнє середовище поєднані сьогодні коеволюційними відносинами"[1]

      Економічна  система характеризується різними  сферами функціонування, рівнями господарювання її суб'єктів.

      Сучасна економічна система є не сукупністю індивідуальних господарств одного рівня, а складною субординованою системою трьох рівнів, що взаємодіють (Додаток 2).

      Сутність  економічної системи визначається і разом з тим залежить від  конкретної історичної сукупності економічних  відносин, яка відповідає певному  рівню розвитку продуктивних сил  і розвивається на основі дії об'єктивних економічних законів і суб'єктивних чинників. Інакше кажучи, економічна система — це обшир дії виробничих відносин і продуктивних сил, а їх взаємодія характеризує сукупність видів та організаційних форм господарювання.

      Структурні  елементи економічної системи:

      • виробничі відносини;

      • продуктивні сили суспільства;

      • механізм господарювання. (Додаток 3)[³]

      Продуктивні сили виражають взаємодію людини з природою, процес перетворення речовини природи в продукти, які задовольняють  потреби людей. Для продуктивних сил відносяться засоби виробництва і працівників, що володіють певним виробничим досвідом, навиками до праці й приводять засоби виробництва в дію. Працівники – основний компонент продуктивних сил.

      Взаємини, стосунки людей у процесі виробництва  життєвих благ називають виробничими відносинами. В основі виробничих відносин лежить власність на засоби виробництва.

      Механізм  господарювання узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної  системи, приводить у відповідність  продуктивні сили і економічні відносини. Він являє собою сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання економічних процесів.

      Механізм  господарювання втілює дію як суб'єктивних, так і об'єктивних факторів. Вплив  суб'єктивних факторів визначається цілеспрямованою діяльністю людини та її суспільних утворень. Об'єктивні фактори означають незалежний від волі та свідомості людини, визначений дією економічних законів перебіг соціально-економічних процесів. Нехтування об'єктивними факторами, керованість у своїх діях суб'єктивними бажаннями і довільними рішеннями окремих посадових осіб призводить до волюнтаризму, гальмує розвиток системи. Проте об'єктивні закони виявляють себе і реалізуються через діяльність людей, суспільних інституцій, держави. Чим вищий ступінь пізнання економічних законів, відповідності соціально-політичної та економічної практики їхнім вимогам, тим поступовішим і прогресивнішим є розвиток суспільної системи.

      Отже, механізм господарювання є сукупністю форм організації та управління суспільними діями економічних суб'єктів, спрямованих на реалізацію економічних законів.

     Центральне  місце в економічній системі  належить людині. Як головна продуктивна  сила, уособлення економічних відносин, суб'єкт і об'єкт господарської  діяльності, носій і реалізатор економічних потреб та інтересів вона поєднує і узгоджує функціонування всіх ланок економічної системи. Місце людини в суспільній ієрархії, можливість і форми її самореалізації зумовлюють характер економічної системи. Поліструктурність і поліфункціональність людини визначають двоїстий характер продуктивних сил.

     З одного боку, вони постають як натурально-речові, а з іншого – як суспільні. З останніми пов'язане поняття технологічного способу виробництва, що відображує поєднання засобів праці з організацією виробництва. Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого відбувається завдяки якісним змінам у характері засобів праці, прогресу науки і техніки. 
Відповідно до свого двоїстого характеру продуктивні сили суспільства функціонують і як техніка та технологія, і як суспільний організм. Специфіка процесу праці людей полягає в тому, що одночасно відбувається взаємодія їх з природою і між собою з приводу виробництва.