Розділ IV. Економічна політика України на сучасному етапі

      Нині наша економічна політика підпорядкована комплексній трансформації адміністративно – командної економіки в ринкову. Але становлення та функціонування цивілізованих ринкових відносин неможливе без структурної перебудови української економіки як у функціонально - галузевому, так і в інституціональному аспектах. У цьому контексті саме конструктивна структурна політика держави є, з одного боку, умовою раціоналізації ринкових реформ, а з іншого – фактором якісної трансформації всього суспільного життя.

      Ця  тема наразі дуже актуальна, оскільки структурна політика акумулює всі інші напрями економічної політики: фінансово – кредитний, податковий, інвестиційно – інноваційний, технічний, регіональний, соціальний, зовнішньоекономічний тощо.

      Сучасна розвинута економічна система є своєрідним продуктом невпинно зростаючих масштабів суспільного поділу праці та поглиблення спеціалізації різних галузей і видів людської діяльності. «В економіці сучасних суспільств, – пише П.Самуельсон, - цей процес (спеціалізації і поділу праці) доведений до певної межі». Але вчений не пояснює, чим це обумовлено, хоч і підкреслює його прогресивність. Услід за А.Смітом він визнає, що спеціалізація і поділ праці обмежені розмірами ринку, тобто тим обсягом товарів і послуг, який може бути реалізований.[¹², с.118]

      Як  і інші посткомуністичні країни, Україна  здійснює перехід від командно –  адміністративної системи до сучасної ринкової економіки. Логіка ринкових перетворень  в Україні вимагає одночасного  утвердження політичної незалежності держави і побудови сучасної національної економіки. В узагальненому вигляді економічний розділ концепції державотворення базується на ідеї  глибоких інституційних змін 9в першу чергу відносин власності0, досягненні грошово-кредитної,, фінансової й цінової стабілізації , державному регулюванні ринкових відносин, соціальному захисті населення. Розробка конкретного механізму трансформаційного процесу в Україні наштовхується на значні труднощі, що пояснюється як нездатністю адміністративно – командної правлячої еліти, котра загалом зберегла свої колишні позиції, до проведення глибинних ринкових реформ, так і відсутністю належної підтримки з боку населення реформаторської політики владних структур, що необхідне для радикального перетворення соціально - економічної бази [6, с. 290].

      Слід  зазначити, що багато процесів структурних  змін в економіці відбуваються під  впливом НТР і є загальним  для різних країн незалежно від  їхніх панівних соціально – економічних  систем. Серед цих структурних зрушень в економіці на сучасному етапі НТР виокремило таке:

      Нині  відбувається динамічний процес формування групи галузей, які забезпечують НТР і мають відносно високі темпи  зростання. Як відомо, до них належать хімічна і нафтохімічна промисловість, атомна енергетика, електроніка і радіотехнічна промисловість, біотехнології, виробництво чистих матеріалів та матеріалів підвищеної і наперед даної якості, мікропроцесорів і ЕОМ, засобів зв’язку, приладів контролю та управління тощо. Саме ця група галузей і виробництв, темпи їхнього зростання визначають масштаби НТР, динаміку ефективності виробництва і відповідність параметрів виготовленої продукції потребам суспільства.

      Змінюється  співвідношення між добувними і  переробними галузями на користь  останніх. Така тенденція за умов НТР є вирішальною, оскільки дає змогу знизити темпи зростання добувних галузей на користь кінцевому суспільному продукту. Цьому сприяє поява безвідходних технологій, комплексної переробки сировини, енергоощадних технологій тощо.

      Спостерігається зрушення внутрішньогалузевих пропорцій. Це відбивається у зростанні питомої ваги фінішних стадій і операцій( різних видів збагачення та облагороджування сировини і матеріалів), що сприяє підвищенню якості продукції.

      Динамічно розвивається інфраструктура суспільного виробництва, сфера виробничих і побутових послуг – транспорт, зв’язок, енергетика, інформаційне обслуговування народного господарства. Суттєво зростає роль науки і наукового обслуговування.

      як  відомо, однією з найважливіших структурних  проблем завжди було і є співвідношення між двома підрозділами суспільного виробництва – виробництвом засобів і виробництвом предметів споживання. НТР модифікує дію закономірності переважного зростання засобів виробництва. Фондо - і матеріалоощадні варіанти економічного зростання дають змогу обійтися без форсованого, як це було раніше, збільшення частки так званого І підрозділу.

      Найдинамічнішим сектором економіки за сучасних умов стає сфера послуг. Нині у цій  сфері виробляється дедалі більша частка ВВП і зосереджується все більша кількість працівників. Як свідчить практика промислово розвинених країн, саме у сфері послуг зайнято понад 70% трудових ресурсів.

      НТР зумовлює різке скорочення питомої  ваги первинної сфери, а потім, хоч  і значно повільніше, вторинної за динамічного розширення третинної сфери.

      Новим явищем за умов НТР є масове виникнення і розвиток інтегральних економічних  інституцій(господарських структур), які об’єднують науку, виробництво, сферу обслуговування. Ідеться про  комплексні науково – виробничі об’єднання, великі інженерні фірми тощо.

      Разом з цією тенденцією чітко простежується  інша – зростання кількості й  вагомої ваги в загальному обсязі виробництва середніх і малих  підприємств, що характерне для всіх розвинутих країн. Генеруються вони за умов НТР процесом розвитку так званих децентралізуючи технологій.

      У науковій літературі трапляються способи  протиставити ці дві тенденції, але  тут треба виходити з економічної  доцільності співіснування й  співвідношення великого і малого виробництва. Адже кожне з них виконує в народному господарстві свої специфічні функції.

      Загальновизнано, що мале підприємництво є одним із дійових важелів розв’язання  багатьох економічних та соціальних завдань. Зокрема, воно сприяє структурній  перебудові економіки, зміцненню економічної бази регіонів. Тому малий бізнес у країнах з розвинутою ринковою економікою посідає вагоме місце в економічній політиці держави. У світовій господарській практиці малі й середні підприємства є роботодавцями майже для 50-60% працездатного населення. А обсяги виробництва у цій сфері в різних країнах становлять від третини до двох третин валового національного продукту.

      За  даними Мінстату України, сектор малого підприємництва у нас поки що невеликий. Він охоплює менше 10% населення, зайнятого  в суспільному виробництві країни. Тому вітчизняне мале підприємництво потребує цілеспрямованої державної підтримки й реалізації системи взаємозв’язаних заходів щодо забезпечення сприятливих правових і організаційно – економічних  умов для його становлення та ефективного розвитку. У контексті загальноабстрактного аналізу структурних зрушень у сучасній економіці – це, як бачимо, удосконалення не тільки галузевої структури, а й регіональної та інституціональної, тобто це багатовекторний процес. Безперечно, він має перманентно опосередкуватися конструктивними діями держави – її структурною політикою, котра також – складна і багатоаспектна проблема як з погляду теорії, так і практичної реалізації.

      У своїй сутнісній основі економічна політика зводиться до керування(у широкому розумінні) ресурсами, насамперед матеріальними й фінансовими, та характеризується їхнім взаємозв’язаним рухом у межах макроекономічного відтворювального процесу. Треба мати на увазі, що раціональне здійснення цієї політики передбачає наявність відповідних соціально – економічних відносин, які дають змогу ефективно використовувати ресурси, оскільки в таких відносинах відбувається їхній рух. Про це, до речі, свідчить і практика розвинутих країн.

      Головними завданнями структурної політики держави  є подолання диспропорцій, що виникають  між окремими сферами, галузями економіки  країни, а також регіонами та інституціями, і формування на цій основі збалансованої  структури національного господарства. Згідно з цим структурну політику слід розглядати, як уже зазначалося, у галузевому, регіональному та інституційному аспектах(зрізах).

      Галузевий зріз структурної політики охоплює  цілі, важелі й засоби впливу держави  на процес формування пропорцій, які  характеризують раціоналізацію галузевої структури економіки. Головними завданнями галузевих структурних зрушень є:

 – розроблення структурно-галузевої стратегії розвитку економіки країни, аналіз місця і ролі провідних галузей у її структурі;

 –  обґрунтування пріоритетів у розвитку окремих галузей народного господарства;

 – вияв проблем розвитку та розміщення крупних багатогалузевих комплексів;

 – проведення заходів щодо підтримки державою НТП в окремих галузях економіки;

 – комплексний розвиток регіонів країни.

      Галузева структура економіки характеризується питомою вагою окремих галузей у створенні ВВП. Досить рельєфно структурно-галузеві пропорції та економічний стан країни характеризує і галузева структура її промисловості, що можна проілюструвати на прикладі України.

      Відомо, що економіка незалежної України  упорядкувала далеко нераціональну  структуру промислового виробництва  яка сформувалась за часів її перебування  в єдиному народногосподарському  комплексі СРСР. За період економічної  кризи в 90-ті рр. ці деформації ще більше поглибились і досягли практично критичної межі (див. додаток 4). Тому вони потребують невідкладного усунення, що є однією з ключових проблем.

      Незважаючи  на часткове зростання випуску продукції  в 2000 р., загальна тенденція погіршення структури не змінилася.

      В першу чергу це стосується машинобудування, частка якого з 1990 р. по 2000 р. зменшилась майже в 2,4 рази. Суттєво зросла і  без того велика частка чорної металургії: у 2000 р. вона досягла 27,4% порівняно з 11% 1990 р.

      Тривало зростання сукупної частки сировинних та енергоємних галузей у структурі промислового виробництва. Так, у 2000 р. ця частка наблизилась до 3/5 (58%), що стає загрозливим для економічної безпеки країни. В той же час питома вага галузей легкої та харчової промисловості зменшилась за ці 10 років з 29,4% до 19%.

      Регіональна складова структурної політики – комплекс різних заходів (законодавчих, адміністративних, економічних), здійснюваних як центральними, так і місцевими органами влади. Мета цих заходів – усунення диспропорцій в соціально-економічному розвитку, більш повне використання потенціалу регіонів, сприяння розвитку депресивних районів країни.

      Необхідність  виокремлення регіонального аспекту  в структурній політиці зумовлена  об’єктивною нерівномірністю в  розміщенні природних ресурсів, продуктивних сил і населення, а також потребами забезпечення прийнятного рівня і якості його життя в кожному регіоні країни.

      Інституціональний підхід (складова) в структурній  політиці базується на тому концептуальному  положенні, що важливо не просто регулювати економічні процеси на різних рівнях (макроекономічному, міжгалузевому, виробничому тощо), а змінювати картину економічного розвитку.

      Характерна, наприклад, для сучасних українських  реалій «інституціональна структура» (традиції, звички, норми поведінки, прийняті в суспільстві, в тому числі й «економічні інститути» — приватна власність, конкуренція, зиск і т. ін., а також їх закріплення у вигляді законів, організацій, установ ринкової інфраструктури тощо), в значній мірі ввійшла в протиріччя з новими потребами та умовами поступального розвитку нашого суспільства.

      Часто ця структура стає «консервативним  чинником», перепоною на шляху ринкових трансформацій ще й тому, що багато цих інституцій міцно не вкорінились. А часто ті інститути, що регулюють людську діяльність (в такій же мірі як і економічна необхідність) розглядаються нашими співвітчизниками як другорядна і навіть чужорідна форма їхньої діяльності. Тому без врахування цих чинників неможливо здійснювати конструктивну структурну, в тому числі й економічну політику в цілому.