У структурі продуктивних сил людині та її праці належить центральне місце не лише як найактивнішій складовій частині, а й як безпосередньому джерелу матеріально-речових елементів, що входять до їх складу. Це надзвичайно важливе теоретичне положення було доведено ще представниками класичної школи політичної економії А. Смітом і Д. Рікардо.

     Матеріально-речові засоби виробництва розглядаються  двоїсто - як матеріалізація праці людини і як знаряддя цієї праці. Як головний елемент засобів виробництва  останні можуть реалізувати свою суспільну корисність лише в процесі використання їх у предметній діяльності людини. Поза таким споживанням вони виступають як потенційні структурні елементи виробництва.

     Отже, за своїм змістом матеріально-речові продуктивні сили є органічним втіленням  уречевленої й живої праці, функціональним поєднанням людини і засобів праці, що здійснюється у виробничому процесі. В ході виробничого споживання матеріально-речові продуктивні сили набувають нової якості - перетворюються на продуктивну силу людини.

     Будь-який елемент матеріально-речових продуктивних сил завжди є безпосереднім продовженням природних сил людини, її енергетичного потенціалу. Використання енергії домашніх тварин і води, пари, електрики, токарного верстата, автоматизованих систем, транспортних засобів і сучасних комунікаційних структур, у тому числі космічних комплексів, слід розглядати як робочі органи людини, органічне продовження її фізичного уособлення та інтелекту. У цьому розумінні продуктивні сили є не лише результатом втілення минулої праці людини, а й безпосереднім енергетичним потенціалом її праці.[⁴]

Розділ  ІІ. Типи економічних систем та їх характеристика

 

      Б.Гаврилишин виділяє такі основні економічні системи: 

      а) Економічна система  вільного підприємництва. Індивідуалістсько-конкуренційні цінності та політичне правління у формі боротьби за владу породжують систему, в якій панує приватна власність, вільний ринок та гонитва за максимізацією прибутку, які уряд затверджує нормою закону, що створює суперницькі відносини між урядом, бізнесом та робітництвом. Економічну систему з такими характеристиками часто називають системою вільного підприємництва і прикладом її називають США.

      б) Економічна система  узгодженого вільного підприємництва. Групово-кооперативні цінності при колегіально-політичному правлінні породжують систему своїми рисами схожу на попередню, але можливостями досягнення згоди у питаннях загальнонаціональних цілей, пріоритетів, узгоджені економічних зусиль уряду, бізнесу (а в деяких країнах і робітництва) набагато ефективнішу і гуманнішу. Таку економічну систему Б.Гаврилишин назвав системою узгодженого вільного підприємництва і розрізняє її три моделі: німецьку, французьку та японську.

      в) Адміністративно-командна економічна система. Егалітарно-колективістські цінності при унітарному політичному правлінні не можуть створити економічну систему іншою, ніж такою, яка характеризується державною або "колективною" власністю, максимізацією виробництва продукції, абсолютно заорганізованим ринком, вирішальною роллю уряду (чи як у колишньому СРСР – комуністичної партії) у розв’язанні економічних питань, що здійснюються через централізоване планування та адміністративний розподіл ресурсів. Економічна система з такими ознаками є "звичайною" адміністративно-командною системою. Найяскравішим прикладом цієї системи був СРСР.

      Крім  цих трьох основних характерних  прототипів економічних систем, Б.Гаврилишин розглядає ще два гібридні варіанти, які особливо помітні:

      (г)  розподільчий соціалізм та (ґ) ринковий соціалізм.

      г) Економічна система  розподільчого соціалізму. Ця економічна система є своєрідним поєднанням соціалістичних цілей та економічних систем вільного підприємництва. Зразком цієї системи є Швеція, але у різних варіантах вона існує і в інших скандинавських країнах. Основний принцип системи полягає у розмежуванні двох економічних функцій: створення багатства та його розподілу. Перша виконується на основі вільного підприємництва приватним сектором, друга – прямим втручанням соціалістичного уряду з метою усунення, на його погляд, несправедливості у розподілі.

      ґ) Економічна система  ринкового соціалізму. Це особлива економічна система, яка існувала у колишній федеративній Югославії. Основою цієї системи була така головна ідея: робітництво своєю працею створює вартість, а, отже, має право нею розпоряджатися. Вважалося, що цю функцію не може ефективно виконувати уряд, навіть якщо він представляє партію пролетаріату. Ті, хто працюють на будь-якому підприємстві, повинні мати змогу впливати на рішення, які стосуються того, яку роботу виконувати і як, хто буде ними керувати і за якими принципами повинна здійснюватись матеріальна винагорода.[ ⁵]

      Класифікація  економічних систем за типом власності

      Теоретична  концепція, що формувалась століттями від Платона до Маркса, зреалізувавшись  у Жовтневому перевороті 1917 року в Росії, спричинила процес одержавлення засобів виробництва.

      З цього часу загальним критерієм, який застосовується для класифікації економічних систем, є відношення власності (або кому належать засоби виробництва). При порівнянні економічних  систем ХХ ст. визначальною є належність "до однієї із двох категорій: капіталізм (засоби виробництва належать приватним капіталістам) або соціалізм (засоби виробництва належать суспільству чи державі, як його представникові)". За цим критерієм, до першої категорії відносили, наприклад, США, Францію, Швецію і Німеччину (до- і післявоєнну), а до другої - держави Варшавського блоку, комуністичний Китай, Югославію та Кубу. Протилежність цих економічних систем надавала такому аналізу ідеологічного забарвлення і робила його не надто складним. Прихильники кожної із систем узагальнювали переваги своєї і деталізували хиби іншої.

      Формалізуючи  такий підхід, матимемо 

                                              ЕС _{капіталізм} =  f (ЗВ_{приватна})                      (1.1) 

                                              ЕС_{соціалізм} =  f (ЗВ_{державна}),                             (1.2) 

      Де

      ЕС  - економічна система;

      ЗВ  - власність на засоби виробництва.[1]

      Капіталістична  економічна система характеризується багатьма інституційними механізмами. Ці механізми віддзеркалюють певний набір основних переконань, що визначають, як слід організовувати суспільство, які товари й послуги необхідно продукувати та як має бути розподілений прибуток. У сполучених штатах Америки ці переконання втілені в інституційних механізмах, типових для капіталістичної системи, як от приватна власність, мотивація до прибутку, система ціноутворення, свобода підприємництв, конкуренція, індивідуалізм, суверенітет споживача, трудова етика й обмежене управління.[⁶, с.43]

      Коли  говорять про капіталізм, то найчастіше розрізняють:

      1) ринковий капіталізм, який характеризується приватною власністю на засоби виробництва, регулюванням ринковим механізмом виробництва та розподілу. Як приклад, називають Англію та США XIX ст., а також Гонконг у ХХ ст.

      2) змішаний капіталізм, в якому переважає приватна власність, ринковий механізм виробництва і розподілу модифікований втручанням уряду і фактом володіння ним частиною продуктивної власності держави. Прикладами є США, Японія, Канада, а також більшість країн Західної Європи [ 1].

      Для характеристики німецького капіталізму часто вживають термін соціальна ринкова економіка, як "метод соціальної політики, який поєднує у собі принцип свободи на ринку з принципом соціального урівнювання".

      Соціалістична система  – це економічна система, що утверджує ідеал суспільного устрою, який заснований на суспільній власності в різноманітних формах, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці, на основі соціально забезпеченої свободи особи. Основними ознаками соціалізму є: монополія державної власності; відносини адміністративної залежності; надцентралізація суспільного виробництва; бюрократизація управління; жорстка залежність економіки від ідеології і політики; самоізоляція економіки, її несприйнятливість до світового досвіду.

      Соціалізм розрізняють:

      1) плановий, який характеризується державною власністю на засоби виробництва та державним плануванням виробництва і розподілу. Як приклад, називають колишні СРСР та Східну Німеччину;

      2) ринковий, де засоби виробництва належать державі або трудовим колективам, а виробництво і розподіл регулюються ринковим механізмом. Прикладами були колишня Югославія та Угорщина в другій половині 80-х років.

      Така класифікація є гнучкішою від попередньої і більше наближеною до реальності. Формалізовано це виглядає так 

      ЕС = f (ЗВ, ОВ, ОР),                               (1.3)

      Де 

      ЕС  – тип економічної системи; 

      ЗВ - характер власності на засоби виробництва; 

      ОВ, ОР - спосіб організації виробництва  та розподілу. 

      Спроби  підігнати кожну конкретну економічну систему під вузькі "прокрустові" мірки цієї класифікації, створювали певні проблеми - надто різними  були капіталістичні економічні системи  у США та, наприклад, Швеції, соціалістичні – в СРСР та Югославії. Це спричинило пошуки альтернативних способів аналізу економічних систем. Окрім того, із крахом комуністичної ідеології наприкінці 1980-х років і початком ринкових реформ у країнах Східної Європи та державах, що утворились після розпаду СРСР, такий підхід до аналізу економічних систем втратив свою актуальність.

      Класифікація  економічних систем за способом організації ринку

      Цей підхід дещо деталізує відмінності  між національними економічними системами, які узагальнюються термінами капіталізм та соціалізм. Насамперед, це стосувалося Франції, економіка якої після другої світової війни набула певних особливостей, оскільки в державі співіснували та ефективно функціонували:

      1) сектор вільного підприємництва;

      2) сектор державної власності, включаючи  повністю чи частково націоналізовані  фірми;

      3) економічне планування;

      4) урядове регулювання  [1].

      Ринок – ключовий елемент системи вільного підприємництва, де він виконує роль об’єктивного регулятора; велике значення ринку як регулятора економіки зберігається і в системі змішаної економіки, де дія ринкового механізму доповнюється державним регулюванням.

      Ринкові економічні системи виконують функцію  своєрідної «осі», навколо якої розгортаються  всі існуючі економічні системи.

      Як  відомо, суть явища повніше розкривається  через його функцій. Щоб глибше збагнути зміст ринкових економічних систем простежимо їх основні функції:

 –  забезпечення безперервного зв'язку і пропорційності між виробництвом і споживанням;

 – визначення міри доцільності і корисності конкретних форм господарської діяльності у відповідності з критерієм ефективності використання виробничих ресурсів, зростання доходів і задоволення потреб споживачів;

 –  регулювання основних пропорцій суспільного відтворення і розподілу ресурсів між галузями економіки;

 –  стимулювання науково-технічного прогресу.

      Типологізація економічних систем суспільства на основі пріоритетних об'єктивних критеріїв

      Так, найбільш загальна типологізація економічних  систем суспільства за панівними  формами власності на основні  засоби виробництва матиме, на думку  вченого, такий вигляд:

1. традиційні (общинні) економічні системи;
2. приватні економічні системи;
3. суспільні(державні) економічні системи;
4. приватно – суспільні економічні системи.

      За  ступенем втручання держави в  економіку і методами регулювання  соціально – економічних відносин можна обґрунтувати такі типи суспільних економічних систем:

      1) колегіальні;

      2) чисто ринкові економічні системи;

      3) змішані ринкові економічні системи;

      4) корпоративні ринкові економічні системи;

      5) соціально зорієнтовані ринкові економічні системи;

      6) командні або авторитарні економічні системи.

      За  ступенем відкритості економіки  та економічної свободи усі суспільні  економічні системи поділяють на такі типи: