Ціноутворення на підприємстві

Рис. 4. Структура ціни франко-склад – станція відправлення [12, 176]

Рис. 5. Структура ціни франко-склад – станція призначення [12, 176]

При виконанні зовнішньоекономічних операцій з метою продажу експортної продукції підприємства дотримуються базових умов, за якими укладаються контракти між сторонами. Кожна з умов визначає обов'язки продавця і покупця, розподіл транспортних видатків, а також відповідальність сторін за виконання контракту.

Розглянемо базові умови "ІНKOTEPMC", які часто зустрічаються на практиці.

ЕХ – франко-завод ... (з підприємства, складу і т.д.). Відповідно до цієї умови продавець зобов'язаний надати товар на своєму підприємстві у розпорядження покупця. Він також зобов'язаний за свій рахунок підготувати товар, додавши документи, що підтверджують його відповідність умовам контракту, повідомити покупця про готовність товару до відвантаження й оформити комплект документів, необхідних для вивозу товарів із країни. На прохання покупця і за його рахунок продавець може посприяти в отриманні додаткових документів, необхідних для ввозу товару в імпортовану країну.

Імпортер (покупець) зобов'язаний укласти договір з перевізниками товару й оплатити його перевезення від підприємства продавця до пункту призначення, що містить навантаження, одержати експортні ліцензії, виконати й оплатити митні процедури, а також податки і збори, оплатити товар продавцю за відпускними цінами.

Всі ризики випадкового псування і загибелі товару, починаючи з моменту надання його продавцем (експортером) на складі, несе покупець.

FRC – франко-перевізник ... (назва пункту). Експортер зобов'язаний за свій рахунок поставити товар, надати документи, що підтверджують його відповідність умовам контракту, залежно від вимог контракту упакувати товар у контейнери, навантажити на трайлери у морському пакуванні, забезпечити пересування товару на власних колесах, сповістити імпортера про відвантаження товару в порт, отримати експортну ліцензію, доставити товар у передбачене контрактом місце в порту і передати його у встановлені терміни перевізнику разом із комплектом документів, необхідних для його вивозу, а також виконати митні процедури.

У ціну товару при цій базовій умові включають усі витрати продавця до пункту його передачі перевізнику.

Імпортер зобов'язаний оплатити ціну товару експортеру і повідомити йому реквізити перевізника, за свій рахунок укласти договір із перевізником і оплатити усі витрати, пов'язані з доставкою вантажу від пункту, обговореного контрактом, до місця призначення, в т.ч. вартість навантажувально-розвантажувальних робіт.

FCP – фрахт-перевізна плата оплачена до ... (назва пункту призначення). За цією умовою, на відміну від попередньої, продавець оплачує вартість (фрахт) перевезення товару до зазначеного місця призначення і враховує ці витрати в ціну товару.

Покупець зобов'язаний за свій рахунок застрахувати товар і оплатити всі інші витрати, що виникли при транспортуванні.

Ризик загибелі і випадкового псування товару переходить від продавця до покупця у момент передачі продавцем вантажу перевізнику.

CІP – фрахт-перевізна плата і страхування оплачеш до... (назва пункту призначення). Ця умова є аналогічною попередній з тим доповненням, що продавець повинен забезпечити транспортне страхування від ризиків загибелі або випадкового псування товару під час перевезення. Тоді ціна товару збільшується на розмір страхового внеску.

DAF – доставка до кордону ... (назва місця постачання на кордоні). Відповідно до цієї умови, зобов'язання продавця закінчуються перед митним кордоном країни-імпортера. В ціну товару входять усі витрати продавця, в т. ч. витрати на виготовлення товару і прибуток, доставку у встановлені терміни на прикордонний пункт країни-імпортера, передачу пакета документів, у т. ч. транспортні витрати, оплату митних процедур й усі витрати до передачі товару покупцю.

DDP – поставка ... (назва місця призначення в країні ввезення) з оплатою мита. На відміну від умови ЕХ, що означає мінімальні обов'язки продавця, DDP означає максимальні обов'язки, а саме: продавець несе усі витрати з доставки товару до місця, зазначеного покупцем, отримання ліцензій на експорт й імпорт, виконання митних процедур з обох сторін кордону й оплати мита та ризику випадкового псування і загибелі товару під час доставки його до пункту призначення.

Усі витрати продавця входять в ціну товару, що відшкодовує покупець.

DDV – поставка ... (назва місця призначення у країні ввезення) без оплати мита. Всі витрати продавця, зазначені у попередній умові, за винятком мита, входять в ціну товару за контрактом.

FOB – франко-борт. Купівля-продаж товару на цій умові зобов'язує продавця за рахунок своїх засобів і коштів доставити і завантажити товар на борт судна. Умова FOB передбачає відповідальність продавця за стан товару, ушкодження і втрати до моменту його доставки на борт судна. В цьому випадку в ціну реалізації входять безпосередньо ціна товару, а також транспортні та інші витрати, пов'язані з доставкою його на борт судна.

У практиці міжнародної торгівлі умови і ціни FOB застосовуються при експорті багатьох видів промислової продукції та готових виробів.

FAC – франка уздовж борту судна. Цією умовою на продавця покладено обов'язки розмістити товар уздовж борту судна на набережній у зазначеному порту. Ці на товару визначається, виходячи з витрат продавця для виконання покладених на нього обов'язків.

CIF – вартість, страхування, фрахт. При постачанні товару на умові CIF у продажну ціну товару, зазначену у контракті, вносять безпосередньо ціну самого товару, витрати на страхування, фрахт і витрати на його транспортування до порту призначення з оплатою зборів, податків і мита, пов'язаних із вивозом товару.

CFR – вартість і фрахт. Ця умова, на відміну від попередніх, не вміщує витрати продавця зі страхування. Всі витрати з моменту переходу товару через поруччя судна оплачує покупець понад ціну, зазначену в контракті.

EXS – з судна ... (назва порту призначення). Ця базисна умова означає, що продавець надає товар у розпорядження покупця на борту судна у місці призначення, зазначеному в контракті. Продавець зобов'язаний за свій рахунок отримати експортну ліцензію, виконати митні формальності, оплатити навантаження, фрахт, страхування. Він несе всі ризики випадкового псування і загибелі товару до моменту його прибуття у порт призначення. Всі ці витрати продавця враховуються у ціні, зафіксованій у контракті.

EXQ – з пристані ... (назва порту). Відповідно до цієї умови, продавець надає товар у розпорядження покупця на пристані в місці призначення, зазначеному в контракті. Всі витрати і ризики щодо доставки товару в це місце несе продавець.

Варто зазначити, що в ціну, вказану в контракті, входять абсолютно усі витрати продавця. Понад ціну покупець оплачує витрати, не передбачені конкретними умовами постачання.

Правила "ІНКОТЕРМС" впливають на визначення митної вартості товару, яка є основою для встановлення розмірів усіх платежів, що належить сплатити при перетині товаром митного кордону України.

У митну вартість слід відносити:

–        ціну товару, зазначену в рахунку-фактурі;

–        всі фактичні витрати, не внесені в рахунок-фактуру (на сплату митних зборів; на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину кордону України; комісійні та брокерські (крім плати митним брокерам); плата за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належить до даних товарів і повинна бути оплачена імпортером чи експортером прямо чи побічно як умова їх перевезення чи вивезення.

Розділ 3. Проблема оптимізації цінової політики підприємства

Одержання максимального прибутку можливе при оптимальному поєднанні обсягу реалізації та ціни на продукцію, що випускається.

Існують прості і ефективні визначення оптимального співвідношення цін і обсягів реалізації, основною умовою застосування яких є попередній поділ втрат на постійні та змінні.

Задача максимізації прибутку полягає в тому, щоб визначити стан динамічної рівноваги між попитом і пропозицією, а також визначити рівноважну ціну і відповідний обсяг продаж (рис. 6)

Рис. 6. Визначення ціни рівноваги [18, 164]

Для підприємства, яке бажає досягти стійкого положення на ринку, встановлення ціпи має ключове значення для успіху обраної стратегії. Ціна є інструментом стимулювання попиту і одночасно представляє собою головний фактор довгострокової рентабельності.

При розробці цінової стратегії розглядаються цілі, пов'язані як з прибутком, так і з обсягом продаж і конкуренцією. Ціна визначає рентабельність всієї діяльності, не тільки визначаючи рівень прибутку, але і фіксуючи через обсяг продаж ті умови, за яких досягається окупність всіх витрат (точка беззбитковості).

Поділ витрат на змінні (пропорційні) та постійні уможливлює визначення їхньої загальної суми за певний період за формулою [10, 409]

C = Cзв · N + Cпв,

де               С – загальні (сукупні) витрати;

Cзв – змінні витрати на одиницю продукції;

N – обсяг виробництва продукції у натуральному виразі;

Cпв – постійні витрати за даний період.

Згідно з формулою (16.2) загальні витрати на одиницю продукції (Соп) становитимуть

Соп = Cзв + Cпв / N.

З останньої формули видно, що зі зростанням обсягу виробництва продукції її собівартість знижується за рахунок постійних витрат. Тому збільшення обсягу виробництва є важливим чинником зниження собівартості продукції. Цю закономірність покладено в основу аналізу залежності витрат і прибутку від обсягу виробництва, коли треба вибрати найліпші варіанти проектних і планових рішень. У цьому разі доцільно користуватися графічним зображенням процесу. На рис. 7 показано лінійні функції динаміки витрат і виручки від продажу продукції. Унаслідок наявності постійних витрат виробництво продукції до певного, критичного обсягу (Nкр) є збитковим – заштрихована площа 1. Критичний обсяг виробництва називається ще й інакше – точкою беззбитковості. За зростання обсягу виробництва частка постійних витрат в їхній загальній (сукупній) величині знижується, зменшуються збитки, і після досягнення критичного обсягу Nкр виробництво продукції стає рентабельним – заштрихована площа 2.

Рис. 7. Залежність витрат і прибутку підприємства від обсягу виробництва:

1 – збитки; 2 – прибуток [10, 410]

Критичний обсяг випуску певної продукції в натуральному вимірі, починаючи з якого виробництво стає рентабельним, можна обчислити аналітичне. Як видно з графіка на рис. 7, за критичної програми виробництва витрати і виручка від продажу продукції однакові, тобто

Сзв · Nкр + Спв = Ц · Nкр.

Звідси

Nкр= Спв / (Ц – Сзв),

де               Ц – ціна одиниці продукції.

Критичний обсяг виробництва (точку беззбитковості) можна визначити і в грошовому вимірі, що є більш прийнятним для багатопродуктного виробництва. У цьому разі

Вкр = Сзм + Спв;

де               В – критичний обсяг виробництва у грошовому вимірі;

Сзм – загальна (сукупна) величина змінних витрат.

Змінну величину С зобразимо як функцію обсягу виробництва за допомогою коефіцієнта маржинального прибутку kм, який визначається за формулою

kм = (В – Сзм) / В.

Отже,

Сзм = В – В · kм,

а звідси

Вкр = В – Вкр · kм + Спв;

Вкр = Спв / kм.

Що більшим є обсяг виробництва над критичну його величину (точку беззбитковості), то вищою є економічна безпека виробництва, яка вимірюється відповідним коефіцієнтом (kб), обчислюваним за допомогою формули [10, 411]

kб = (N – Nкр) / N,

де               kб – коефіцієнт безпеки виробництва;

N – фактичний або плановий обсяг виробництва у натуральному виразі.

Цей показник можна розрахувати і на підставі вартісного виміру обсягу виробництва продукції (В).

Наприклад, підприємство виготовляє і продає за рік продукції на 200 тис. грн. Витрати на її виготовлення і продаж становлять 180 тис. грн., у тім числі змінні витрати – 120 тис. грн., постійні – 60 тис. грн. Обчислимо розглянуті вище три показники: коефіцієнт маржинального прибутку, критичну програму виробництва, коефіцієнт безпеки виробництва. Вони становитимуть [10, 411]:

1) коефіцієнт маржинального прибутку

kм = (200 – 120) / 200 = 0,4;

2) критична програма виробництва (точка беззбитковості)

Вкр = 60 / 0,4 = 150 тис. грн.;

3) коефіцієнт безпеки виробництва

kб = (200 – 150) / 200 = 0,25.

Останній показник (kб) свідчить про те, що зменшення фактичного обсягу виробництва на 25% зрівняє його з критичною величиною і в цьому разі підприємство не матиме жодного зиску. Дальше зменшення обсягу виробництва призведе до прямих збитків.