Ціноутворення на підприємстві

Різновидом оптових цін є розрахункові ціни. Вони можуть встановлюватися для групи підприємств однієї галузі, виходячи з індивідуальної собівартості, з метою забезпечення їм нормального рівня рентабельності (прибутковості). Річ у тому, що в деяких галузях промисловості підприємства мають значну різницю у витратах на виробництво та інвестиціях порівняно з іншими підприємствами галузі з причин, незалежних від їхньої діяльності (різні гірничо-геологічні, природнокліматичні, транспортні та інші умови). За допомогою розрахункових цін організовуються розрахунки всередині галузі між підприємствами і збутовими організаціями.

Оптові ціни, за якими проводяться розрахунки між постачальниками й покупцями, вбирають у себе податок на додану вартість і (в разі реалізації високорентабельної продукції) акцизний збір. Докладно суть цих податкових елементів відпускної ціни і всі питання, пов'язані з ними, розглянуті нижче.

Роздрібні ціни використовуються при реалізації товарів і послуг населенню через підприємства торгівлі та громадського харчування як державної, так і інших форм власності, зокрема й товари виробничо-технічного призначення (наприклад будівельні матеріали, нафтопродукти, автомобілі тощо), які надходять в особисте користування громадян. Вони вбирають у себе, поряд з оптовою ціною, торговельні надбавки (націнки), які є джерелом покриття витрат підприємств роздрібної торгівлі на організацію продажу.

Закупівельні ціни – це ціни, за якими підприємства (заготівельні, промислові з переробки сільськогосподарської сировини) купують у сільгоспвиробників і населення сільськогосподарську сировину [17, 76].

В період становлення ринкових відносин в Україні діють як вільні (договірні) оптові та роздрібні ціни й тарифи, що формуються тільки на договірних засадах між продавцями (виробниками чи посередниками) і споживачами, так і регульовані державою ціни і тарифи. Останні використовуються на окремі найбільш соціальне значущі й дефіцитні товари та послуги з метою стримування інфляційних процесів у народному господарстві й здійснення соціального захисту прав споживачів, а також на продукцію підприємств-монополістів. Питома вага товарів, робіт і послуг, ціни й тарифи на які регулюються державою, невелика, основна ж маса товарів, робіт і послуг реалізується за вільними (договірними) цінами й тарифами.

Регулювання цін і тарифів в Україні здійснюється у різноманітних формах, основні з них такі:

–        пряме затвердження повноважними органами виконавчої влади (центральної або місцевої) оптових і роздрібних цін і тарифів (так званих державних фіксованих цін і тарифів) на товари та послуги;

–        встановлення граничних (максимальних або мінімальних) цін і тарифів;

–        встановлення граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів;

–        затвердження граничних рівнів рентабельності (питомої ваги прибутку в ціні, тарифі);

–        встановлення граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницько-збутових націнок при реалізації товарів, робіт, послуг [17, 77].

Права й повноваження центральних органів виконавчої влади, уряду Автономної Республіки Крим та обласних (Київської і Севастопольської міських) держадміністрацій у галузі ціноутворення встановлюються чинним законодавством.

На сьогодні органи центральної виконавчої влади встановлюють оптові ціни на природний газ, вугілля і вугільну продукцію, на деякі види продукції військово-промислового комплексу, на протезно-ортопедичні вироби, тарифи на електроенергію, тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом, пасажирів на цьому транспорті, а також на річковому транспорті, автобусах міжміських рейсів і на деякі інші товари та послуги. Місцеві органи влади встановлюють фіксовані ціни на паливно-енергетичні ресурси, які відпускаються населенню для побутових потреб, послуги щодо водопостачання, тарифи на перевезення пасажирів у метрополітені, міському електротранспорті, деякі інші тарифи.

Граничні максимальні ціни (тарифи) встановлюються на деякі види промислової продукції (наприклад, метал, кокс і деякі інші); граничні мінімальні ціни встановлюються з метою підтримки вітчизняних виробників у конкурентній боротьбі з іноземними фірмами (такі ціни встановлено на імпортне пиво і тютюнові вироби). Через встановлення граничних (максимальних) рівнів рентабельності регулюються ціни на продукти дитячого харчування, хліб, борошно, платні медичні послуги, послуги з теплопостачання населення. Наприклад, якщо собівартість виробництва одного кілограма пшеничного хліба складає 1 грн. 12 коп. за умови, що на цю продукцію встановлена гранична норма рентабельності 15 відсотків, оптова ціна (без податку на додану вартість) не може перевищувати 1,12 + 0,15 – 1,12 = 1,29 грн., тобто в ціну закладається прибуток, що не перевищує 15 відсотків собівартості [17, 78].

Однією з форм державного регулювання цін, впливу на темпи їх зростання в галузі торговельної та постачальницько-збутової діяльності є періодичне встановлення державою для всіх підприємств, незалежно від форм власності, що займаються такою діяльністю, граничного розміру торговельних чи постачальницько-збутових надбавок (націнок) в ціні кінцевої реалізації деяких товарів споживачам. У законодавстві передбачено право центральних і місцевих органів влади на введення конкретних граничних розмірів надбавок і націнок та відповідальність підприємств і їхніх посадових осіб у разі кінцевої реалізації товару споживачеві з їх перевищенням. У даний час перелік товарів, щодо яких застосовується регулювання цін через встановлення граничних розмірів торговельних і постачальницько-збутових надбавок, невеликий, він охоплює лише деякі види продукції харчової промисловості, а також вітчизняні та імпортні лікарські засоби й вироби медичного призначення.

У Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" є норми, які змушують продавців товарів (робіт, послуг) у їхніх взаємовідносинах із пов'язаними особами при встановленні договірних цін брати до уваги ринкову ситуацію, що склалася на момент укладення угоди. Наприклад, якщо при купівлі-продажу матеріальних цінностей підприємство і пов'язана з ним особа дійшли домовленості щодо ціни, нижчої за звичайну, підприємство-продавець зобов'язане внести до складу своїх валових доходів, які підлягають оподаткуванню, вартість проданих товарів за цінами, не меншими за звичайні [17, 79].

В Україні низкою законодавчих актів держава намагається у сфері ринкового ціноутворення забезпечити сприятливі та рівні для всіх споживачів умови доступу до товарів і послуг. Зокрема, у Кодексі України про адміністративні правопорушення встановлена відповідальність за дії, які ведуть до штучного зростання цін через використання монопольного становища на ринку (шляхом, наприклад, обмеження або тимчасового припинення виробництва, вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту, повної або часткової відмови з цією ж метою від реалізації чи закупівлі товару за відсутності у партнерів альтернативних джерел постачання або збуту), за інші дії, спрямовані на створення перешкод доступу на ринок конкурентів.

Переслідуються законом неправомірні угоди між підприємствами, спрямовані на встановлення монопольних цін, тарифів, знижок, надбавок, націнок, розподіл ринків за територіальним принципом, колом споживачів, асортиментом товарів. Штучне підвищення і підтримання високих цін на товари народного споживання та послуги населенню, зговір про фіксування цін із метою усунення конкуренції між суб'єктами підприємницької діяльності тягнуть за собою також кримінальну відповідальність посадових осіб підприємств, які вдаються до таких дій. Державне регулювання цін (тарифів) на товари і послуги монопольних утворень здійснюється в особливому порядку, затвердженому Урядом України.

Законодавство України також запобігає демпінговим діям суб'єктів господарювання.

Указом Президента України введено Положення про так звані індикативні ціни при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності експортно-імпортних операцій із певними товарами, яке діє з кінця 1994 р. Під індикативними розуміють ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції. Індикативні ціни запроваджуються на товари, щодо експорту (імпорту) яких встановлено режим ліцензування і квотування або інший спеціальний режим, застосовано антидемпінгові розслідування в Україні чи за її межами, і в деяких інших випадках. Ці ціни обов'язкові для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України всіх форм власності при здійсненні ними експортно-імпортних операцій. Такі заходи, спрямовані на впорядкування ціноутворення у цій сфері, сприяють збільшенню валютних надходжень від експорту продукції українських підприємств, запобіганню демпінгу.

В Україні, яка готується найближчим часом стати членом Світової Організації Торгівлі, з 1994 p. діє Міжвідомча комісія з питань антидемпінгових розслідувань щодо експорту товарів українського виробництва. Вона встановлює і розслідує факти використання демпінгових цін, порушення стандартів і вимог, на базі яких розраховуються індикативні ціни на товари, що експортуються, має право застосовувати санкції до суб'єктів підприємницької діяльності України в разі порушення проти них процедури антидемпінгового розслідування.

Форми державного регулювання цін і тарифів постійно видозмінюються залежно від фінансового стану держави, рівня інфляції та інших чинників. З 1995 p. з метою реалізації схваленої Верховною Радою доповіді Президента України про основні засади економічної та соціальної політики в період реформування економіки, обсяги державного регулювання цін і тарифів в Україні значно звужені.

Таким чином, ціна – це грошовий вираз вартості товару. В її основі лежить закон вартості, що діє в умовах товарного виробництва.

Ціна повинна забезпечувати виробнику відшкодування витрат із певною прибутковістю, а споживачу – економічну вигоду від користування даним товаром.

Ціна виконує такі функції: облікову, розподільчу, стимулюючу й регулюючу. Облікова функція забезпечує еквівалентність обміну, розподільча – виражає напрямки розподілу доходу на користь виробника й споживача, стимулююча – зацікавлює товаровиробника у випуску прогресивних видів продукції, регулююча – балансує попит і пропозицію.

Держава будує свої відносини з товаровиробниками за допомогою податкової і фінансово-кредитної системи, цін і правил ціноутворення, соціальних і екологічних норм і нормативів, різних державних і регіональних програм, держзамовлень для державних потреб та ін. Держава обмежує дії ринкового механізму ціноутворення з метою соціального захисту населення. Ціни регулюються прямими й непрямими методами. Пряме регулювання цін передбачає встановлення цін і тарифів на продукцію й послуги підприємств державної власності, а також ПДВ, розробку переліку акцизних товарів і встановлення розмірів акцизного збору, встановлення граничних цін і тарифів на певні товари, обмеження розмірів надбавок (націнок) в торгових організаціях, встановлення дотацій виробникам і споживачам та ін. До непрямого регулювання відносяться методи впливу на ціни через закони антимонопольного й антидемпінгового характеру та ін.

Державний контроль за цінами покладається на органи, що визначаються урядом.

Розділ 2. Вплив цінових факторів на фінансову політику підприємства

2.1. Формування цінової політики

Ціна була й залишається найважливішим критерієм прийняття споживчих рішень. Для держав з невисоким рівнем життя, для бідних прошарків населення відносно товарів широкого вжитку це особливо характерно. Тому для виробника чи продавця особливо важливим є завдання правильно розрахувати та встановити ціну на свій товар.

Кожен підприємець самостійно встановлює ціни на свій товар, керуючись сформованою на власний розсуд ціновою політикою та покладаючись на власні знання та практичні навички. Суть цінової політики полягає у встановленні на товари фірми таких цін і вмінні так варіювати ними залежно від попиту на ринку, щоб оволодіти його певною часткою, забезпечити намічений обсяг прибутку і вирішувати інші стратегічні та оперативні завдання.

Цінова політика фірми визначається в першу чергу її власним потенціалом, наявністю достатнього капіталу, кваліфікованих кадрів, організацією діяльності, а не лише станом попиту і пропозиції на ринку. Навіть наявний попит потрібно вміти задовольнити, причому в потрібний час, у потрібному обсязі, в потрібному місці і при забезпеченні потрібного ринку якості продукції.

Разом з тим політика цін та управління ціноутворенням відіграють настільки важливу роль у діяльності фірми, що це є одним із основних моментів її стратегічного розвитку. З метою розробки якісної політики ціноутворення фірмі необхідно відпрацювати збір інформації про ринок, його дослідження, підготовку та пропонування нових товарів, а також оптимальну організацію збуту. На підставі аналізу зібраної інформації про ринок підприємство розробляє свою політику ціноутворення [19, 78].

На політику цін великий вплив справляють керівники службою збуту, завідуючі виробництвом, керівники фінансових відділів, бухгалтерія. Тому питаннями розробки цінової політики підприємства займаються поряд із планово-економічними службами й маркетингові відділи, і, по суті, деякі з наведених нами нижче етапів формування цінової політики підприємства являють собою етапи маркетингових досліджень, в ході яких виявляється інформація за трьома блоками. Перший блок передбачає визначення основних факторів збуту даного товару (його найбільш важливих характеристик). Другий блок пов'язаний із отриманням інформації про конкурентів, особливо з вибором конкуруючих товарів і визначенням їх параметрів за основними факторами. У третьому блоці концентруються дані про споживачів, в під час обробки яких складається вибірка для проведення опитування, яка включає декілька категорій покупців за найбільш контрастними ознаками.

Існує два підходи до ринкового ціноутворення: встановлення індивідуаль­них цін або єдиних цін. Перший формується на договірній основі в результаті переговорів між покупцем та продавцем. Другий характеризується тим, що покуп­ці купують товар за однаковою ціною. Втілення єдиних цін для всіх покупців пов'язане найчастіше з особливостями ринку конкретного товару або з технічни­ми труднощами чи значними витратами при диференціації цін. Єдині ціни важ­ливі там, де підприємець пропонує ринку стандартний продукт серійного вироб­ництва. В такій ситуації важливо, щоб масовий споживач знав ціну, порівнював її з ціною конкуруючих товарів і без проблем приймав рішення про покупку.