Ціноутворення на підприємстві

3

Ціноутворення на підприємстві

курсова робота з фінансів підприємства
ЗМІСТ

Вступ             

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження цінових факторів у фінансовій політиці підприємства             

1.1. Поняття та функції ціни у ринковій економіці             

1.2. Державне регулювання цін. Законодавча база ціноутворення

Розділ 2. Вплив цінових факторів на фінансову політику підприємства

2.1. Формування цінової політики

2.2. Основні засади ціноутворення на підприємстві

Розділ 3. Проблема оптимізації цінової політики підприємства

Висновки             

Література             

Вступ

Актуальність теми дослідження. За ринкових умов господарювання ключовим економічним важелем, що активно впливає на розвиток суспільного виробництва та рівень життя населення, є ціна. Ціна – це грошовий вираз вартості товару (продукції, послуги). Вона завжди коливається навколо ціни виробництва (перетвореної форми вартості одиниці товару, що дорівнює сумі витрат виробництва й середнього прибутку) та відображає рівень суспільне необхідних витрат праці.

Ціноутворення на підприємстві організовується відповідно до державної політики ціноутворення, яка є складовою частиною загальної економічної політики України.

Політика ціноутворення в Україні спрямована на забезпечення:

–        рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів республіки;

–        збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

–        протидії монопольним тенденціям виготовлювачів продукції, товарів і послуг;

–        об'єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

–        розширення сфери застосування вільних цін;

–        підвищення якості продукції;

–        соціальних гарантій, у першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, а також системи компенсаційних виплат у зв'язку із зростанням цін і тарифів;

–        створення необхідних економічних гарантій для виробників;

–        орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку. Реалізацію політики ціноутворення покладено на Кабінет Міністрів України, який наділено такими повноваженнями:

–        забезпечувати здійснення в республіці державної політики цін;

–        визначати перелік продукції, товарів і послуг, встановлювати державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи, які затверджуються відповідними органами державного управління;

–        визначати повноваження органів державного управління у галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також контролю за цінами (тарифами).

В усіх галузях економіки України застосовуються вільні ціни й тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни й тарифи.

Таким чином, сказане дає підстави говорити про актуальність теми дослідження цінового фактору у фінансовій політиці підприємства.

Об’єктом дослідження курсової роботи є фінанси підприємств.

Предметом дослідження курсової роботи є цінові фактори у фінансовій політиці підприємства.

Метою курсової роботи є дослідження цінових факторів у фінансовій політиці підприємства.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

–        дослідити теоретичні аспекти дослідження цінових факторів у фінансовій політиці підприємства;

–        охарактеризувати вплив цінових факторів на фінансову політику підприємства;

–        дослідити проблему оптимізації цінової політики підприємства.

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження цінових факторів у фінансовій політиці підприємства

1.1. Поняття та функції ціни у ринковій економіці

Ціна – це грошовий вираз вартості товару. В умовах товарного виробництва й обігу продукти праці виробляються і реалізуються як товари. Ціна кожного окремого товару не обов'язково співпадає з вартістю: вона може відхилятися вгору і вниз від вартості залежно від попиту і пропозиції на даний товар. У ринкових коливаннях цін довкола вартості виявляється дія закону вартості – економічного закону товарного виробництва. Закон вартості спонукає товаровиробників зважати на суспільно необхідні витрати праці й добиватися їх зниження, регулює розподіл суспільної праці й засобів виробництва між галузями народного господарства.

Закон вартості діє в обстановці конкурентної боротьби, в якій перемагають товаровиробники, що застосовують нову техніку й технологію, найбільш ефективні прийоми організації виробництва. Таким чином, під впливом закону вартості здійснюється технічний прогрес і відбувається розшарування товаровиробників: одні в результаті конкурентної боротьби розоряються, інші збагачуються.

Закон вартості є регулятором процесу виробництва й обігу товарів і діє через механізм цін, сприяючи встановленню певної рівноваги в співвідношенні цін на різні види товарів і створюючи основу для визначення межі між економічно вигідним і невигідним.

Існує декілька теорій вартості: теорія трудової вартості; теорія попиту і пропозиції; теорія граничної корисності.

Теорія трудової вартості відірвана від ринку й ціни, оскільки вартість суспільно необхідних витрат праці без урахування попиту й пропозиції нічого не виражає.

Згідно теорії попиту й пропозиції вартість товару може виявитися тільки в ціні, тобто в грошовому виразі. Отже, ціна визначається співвідношенням попиту й пропозиції. Ця теорія доповнює теорію трудової вартості, оскільки пов'язує її з ринком, ціною та механізмом її формування.

Суть теорії граничної корисності полягає в тому, що вартість товару залежить від його граничної корисності: чим більше товару конкретного виду на ринку, тим менша його цінність, і навпаки. Якщо кількість якого-небудь товару менша потреби в ньому, то його цінність зростає. При збільшенні пропозиції даного товару цінність його падає до граничної корисності. Отже, теорія граничної корисності ґрунтується на теорії попиту й пропозиції.

В період адміністративно-командної системи господарювання ціноутворення ґрунтувалося на теорії трудової вартості, тому в формуванні цін були присутні суб'єктивізм і волюнтаризм.

В умовах ринкової економіки в основі ціноутворення лежить теорія альтернативної вартості, що об'єднує розглянуті теорії в єдину теорію вартості. Суть її така: перш ніж придбати товар, покупець стоїть перед необхідністю прийняття альтернативного рішення, який товар вибрати з множини пропонованих на ринку. Купивши один із них, він відмовляється від інших. Вартість купленого товару є альтернативною вартістю. Покупець оцінює товар із погляду своїх інтересів і можливостей [11, 29].

В той же час альтернативна вартість впливає на пропозицію даного товару, оскільки товаровиробник ради організації його виробництва й отримання прибутку відмовився від інших благ.

Таким чином, альтернативна вартість формується на ринку в конкурентній боротьбі залежно від попиту і в той же час впливає на виробництво й, отже, на пропозицію.

Ціна повинна відображати інтереси як виробників, так і споживачів товарів: виробнику – відшкодування витрат із певною прибутковістю, а споживачу – економічну вигоду від експлуатації даного товару.

Ціна виконує різні економічні функції: облікову, розподільчу, стимулюючу і регулюючу.

Облікова функція забезпечує еквівалентність обміну, тобто виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) за інших рівних умов забезпечує відшкодування витрат на виробництво й реалізацію, а також утворення прибутку в розмірі, що дозволяє вдосконалювати й розвивати виробництво, підвищувати життєвий рівень працівників. Цю функцію ціни виконують завжди. Знаючи, в що обходиться та чи інша продукція, можна за допомогою цін порівнювати різні її види, а також виражати в грошовому вимірі будь-яку кількість продукції та послуг.

Розподільча (або перерозподільна) функція полягає в розподілі доходу між виробниками й споживачами. Якщо ціна товару вища за його вартість, то виробник відшкодовує свої витрати й отримує прибуток. Якщо ж ціна нижча за вартість, то виробник працює собі в збиток. Споживач, використовуючи продукцію, також має різну економічну вигоду.

Отже, розподільча функція ціни виражає напрямок розподілу – на користь виробника чи споживача. Іншими словами, в результаті відхилення цін від вартості національний дохід перерозподіляється між накопиченням і споживанням. Завдання перерозподілу національного доходу в певних економічних, соціальних або політичних цілях може успішно вирішувати податкова система. Тому необхідно поступово звільняти ціни від цієї функції і передавати її виконання податковій системі.

Дію розподільчої функції цін проілюструємо на наступному умовному прикладі. Припустимо, на виготовлення однієї машини витрачається 4 т прокату. Ціна 1 т прокату – 450 грн., його рентабельність – 20%. Тоді на підставі формул

Ц = Сп + Пр; Rпр = (Пр / Сп) · 100%

витрати на виготовлення і реалізацію 1 т прокату складуть 375 грн., а прибуток від реалізації – 75 грн.

Ціна однієї машини складає 2600 грн., зокрема собівартість – 2300 грн., а прибуток від реалізації – 300 грн. Сума витрат на виробництво й збут однієї машини отримана з наступних міркувань. На виготовлення машини витрачається метал на суму 1800 грн. (450 – 4); відходи виробництва складають 1 т. Отже, при ціні відходів 100 грн. за 1 т матеріальні витрати за вирахуванням відходів рівні 1700 грн. Решта витрат, пов'язаних із виготовленням і збутом однієї машини, – 600 грн. Загальна сума прибутку при виробництві 4 т прокату і виготовленні однієї машини – 600 грн. (75 – 4 + 300). Отриманий прибуток розподілився порівну між виробником (чорною металургією) і споживачем (машинобудуванням) [11, 30].

Представимо тепер, що через кон'юнктуру, яка склалася на ринку чорних металів, ціни на прокат зросли, а ціни на машини не змінилися.

Нехай ціна 1 т прокату збільшилася до 480 грн., повна собівартість залишилася на колишньому рівні, а прибуток від реалізації зріс до 105 грн. При цьому ціна однієї машини залишилася 2600 грн., причому собівартість її виготовлення та збуту збільшилася до 2420 грн. (480 – 4 – 100 – 1 + 600), а при­буток від реалізації знизився до 180 грн. Загальна сума прибутку – ті ж 600 грн. (105 – 4 + 180) – розподілилася між виробником і споживачем в співвідношенні 70 : 30%. Таким чином, відбувся перерозподіл ціни, а отже, й прибутку на користь металургії [11, 31].

Стимулююча функція. Суть її полягає в тому, що підвищені ціни стимулюють підприємства до випуску прогресивних і дефіцитних видів продукції, а знижені – до зняття з виробництва застарілої продукції.

Регулююча функція виражається в балансуванні попиту й пропозиції. Якщо немає можливості досягти відповідності попиту й пропозиції зміною об'єму виробництва або це недоцільно, використовується інструмент ціни. В машинобудуванні він застосовується як по відношенню до засобів виробництва (наприклад, знижені ціни на сільськогосподарську техніку), так і по відношенню до споживчих товарів тривалого користування (наприклад, підвищені ціни на легкові автомобілі) [11, 31].

Функції цін взаємопов'язані й утворюють єдину систему, хоч їх дія багато в чому взаємна перекривається, чим пояснюються труднощі практичного ціноутворення.

1.2. Державне регулювання цін. Законодавча база ціноутворення

Виручка від продажу (реалізації) на внутрішньому і зовнішньому ринках товарів власного виробництва, виконаних робіт, наданих послуг, а також товарів, які придбані з метою реалізації, є основним джерелом надходження доходів підприємств. Ціни (а також тарифи) на товари, роботи, послуги мають передусім компенсувати витрати на їх виробництво (придбання), а також забезпечити підприємству одержання прибутку: інакше зникають стимули і сенс його функціонування. На цьому базується система ціноутворення в ринковій економіці. Основні принципи встановлення і застосування цін в Україні визначені Законом України "Про ціни і ціноутворення" [1].

Ціни на товари і послуги залежно від суб'єктів товарно-грошових відносин поділяються на оптові, роздрібні та закупівельні.

Оптові ціни – це ціни, що використовуються між підприємством-виробником продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання з іншими підприємствами (споживачами продукції) або зі збутовими організаціями, оптовими й роздрібними торговельними підприємствами. Оптова ціна включає в себе собівартість товару (матеріальні витрати, витрати на оплату праці, інші витрати, необхідні для випуску й реалізації продукції) і прибуток. Якщо реалізація продукції відбувається через збутові, посередницькі та інші торговельні підприємства і організації, до оптової ціни додаються постачальницько-збутові надбавки (націнки), що є джерелом покриття витрат, пов'язаних з організацією постачання і збуту продукції. Оптова ціна може також вбирати в себе транспортні витрати, пов'язані з доставкою продукції споживачеві. Залежно від внесення або невнесення в оптову ціну транспортних витрат розрізняють ціни: франко-склад постачальника, франко-станція відправлення, франко-станція призначення. Термін "франко" показує, до якого пункту транспортні витрати покриваються за рахунок постачальника за даної оптової ціни.