Житлове законодавство

4. Адміністративний  та судовий захист.

Слід зазначити, що згідно з Конституцією України  юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Тому у випадках коли законодавством України передбачено право суб’єкта житлового права оскаржити рішення державного чи іншого органу, їхніх посадових осіб за підпорядкованістю, суб’єкти житлових відносин вправі вирішити порядок захисту своїх прав за підпорядкованістю чи шляхом звернення до суду з позовною заявою абоскаргою.

Серед органів, уповноважених розглядати житлові  спори в адміністративному порядку, слід назвати місцеві державні адміністрації та виконкоми місцевих рад. При цьому варто наголосити, що ці органи можуть розв’язувати в адміністративному порядку більшість спорів, які виникають у житловій сфері між уповноваженими державними органами та громадянами. В свою чергу, неправомірні рішення виконкомів місцевих рад, місцевих державних адміністрацій, їхніх посадових осіб можуть бути предметом подальшого розгляду суду в порядку, визначеному ст. 236, 237 Цивільно-процесуального кодексу, встановленому для оскарження неправомірних дій органів державного управління і службових осіб, які обмежують права громадян.

Для розкриття поняття судового захисту потрібно розкрити систему судів загальної юрисдикції; пояснити, що в системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди. Окремо слід висвітлити компетенцію Касаційного суду України, Вищих судових органів, спеціалізованих судів та Верховного Суду України, зупинитися на питанні проблем становлення та організації діяльності всіх ланок судової влади.

 

5. Характеристика  категорій спорів, які розглядаються  в судовому порядку.

Для проведення характеристики категорій житлових спорів, що розглядаються в судовому порядку, їх слід класифікувати залежно від правових підстав виникнення: а) що випливають з Житлового кодексу Української РСР; б) що випливають з права власності громадян на житловий будинок (квартиру); в) що випливають з житлово-кооперативних відносин; г) що випливають із захисту права приватної власності громадян.

При цьому правовий аналіз слід провадити за підвідомчістю  та змістом позовних вимог: а) за позовами юридичних осіб; б) за позовами громадян; в) за позовами уповноважених державних органів; г) спорами між громадянами і членами їхніх сімей (в тому числі колишніми членами сім’ї) про порядок користування житлом; ґ) спорами між спадкоємцями, що мешкають в одній квартирі; д) щодо захисту права приватної власності громадян.

При позовах  про витребування власником свого  майна слід враховувати, що згідно зі ст. 50 Закону “Про власність” власник  у будь-якому разі має право  вимагати повернення (віндикації) свого  майна з чужого незаконного володіння.

 

6. Особливості  виконання рішень.

При розгляді особливостей виконання судових рішень необхідно  зазначити, що виселення із займаного  житлового приміщення допускається тільки з підстав і у порядку, передбачених законом. Такий порядок може бути передбачений у вигляді як кримінальної, так і цивільно-правової відповідальності. Закон України “Про виконавче провадження” визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів, що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. При цьому слід зазначити, що виконавче провадження включає сукупність дій органів і посадових осіб, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених нормативно-правовими актами, а також рішеннями, що підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання  рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить  до системи органів Міністерства юстиції України. Так, відповідно до Закону України “Про державну виконавчу службу”, примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби. Державною виконавчою службою підлягають виконанню: 1) рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах; 2) вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень; 3) рішення, ухвали, постанови господарських судів; 4) виконавчі написи нотаріусів тощо.

Основним заходом  примусового виконання прийнятих рішень є звернення стягнення насамперед на майно боржника і лише в останню чергу можливе звернення стягнення на житловий будинок, квартиру.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

Нормативно-правова:

 

1. Конституція України від 28 червня 1996 р.

2. Житловий кодекс Української  РСР від 30 червня 1983 року N 5465-X

3. Закон України “Про заставу” від 02 жовтня 1992 р. № 2654-XII.

4. Закон України “Про нотаріат” від 02 вересня 1993 р. № 3425-XII.

5. Закон України “Про приватизацію державного житлового фонду” від 19 червня 1992 року N 2483-XII

6. Закон України “Про приватизаційні папери” від 09 березня 1992 р.

№ 2173-XII.

7. Закон України “Про передачу об’єктів права державної та кому-

нальної власності” від 03 березня 1998 р. № 147/98-ВР.

8. Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціально-

го захисту” від 22 жовтня 1993 р. № 3551-XII.

9. Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р.

№ 3723-XII.

10. Постанова Верховної Ради України “Про порядок введення в дію

Закону України  “Про приватизацію державного житлового  фонду”

від 19 червня 1992 р. № 2483-XII.

11. Указ Президента України “Про заходи щодо підтримки індивіду-

ального житлового  будівництва на селі” від 27 березня 1998 р.

№ 222/98.

12. Указ Президента України “Про прискорення реформування

житлово-комунального господарства” від 19 жовтня 1999 р.

№ 1351/99.

13. Постанова Кабінету Міністрів України “Про дальший розвиток

житлово-будівельної (житлової) кооперації” від 20 жовтня 1992 р.

№ 593.

14. Закон України “Про судоустрій і статус суддів” від 07липня 2010 р. № 2453-IV.

 

Навчальна:

 

1. Галянтич М. К., Коваленко  Г. І. Житлове право України:  Навч.

посіб. — К., 2002.

2. Житлове законодавство України / Уклад. М. К. Галянтич,

Г. І. Коваленко. — К., 1998.

3. Мічурін Е. О., Сліпченко  С. О., Соболєв О. В. Житлове  право Ук-

раїни: Наук.-практ. посібник. — Харків, 2001.