Житлове законодавство

 

2. Органи  місцевого самоврядування.

Суб’єктом житлового  права, стороною житлових правовідносин  можуть бути власники житлового фонду. З погляду житлового, цивільного та адміністративного законодавств сторонами житлових правовідносин, з одного боку, є уповноважена сторона, наділена владними повноваженнями, з другого — зацікавлений суб’єкт. Стороною, яка наділена владними повноваженнями, може бути: уповноважений державний орган, громадянин-власник, юридична особа, підприємець, орган громадського об’єднання тощо.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування. Виконання своїх повноважень власник може доручити уповноваженому ним органу, здатному самостійно виступати суб’єктом житлового права. Органи місцевого самоврядування, місцеві держадміністрації та їхні посадові особи наділені владними повноваженнями.

Основним документом, який визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації, діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування у сфері житлового законодавства, є Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. Тому саме згідно із законами та Житловим кодексом Української РСР слід розглянути компетенцію сільських, селищних, міських рад, їхні функції, повноваження. Окремо потрібно розглядати компетенцію районних у місті, обласних і районних рад.

Компетенцію виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах рад слід розглядати з урахуванням положень статті 11 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”. Варто зазначити, що, виходячи з їх подвійного підпорядкування, ці органи є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

 

3. Органи  виконавчої влади як суб’єкти  житлових правовідносин, їх

компетенція.

Структуру, компетенцію, повноваження обласних, районних, міських державних адміністрацій необхідно розглянути згідно із Законом України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р. Повноваження місцевих державних адміністрацій слід розглядати на прикладі Київської міської ради з урахуванням положень Закону України “Про столицю України місто-герой Київ”.

 

4. Підприємство, установа, організація як суб’єкт  житлового права.

Підприємство, установа, організація можуть виступати суб’єктом житлового права як юридичні особи, але тільки у певних випадках, зокрема коли вони володіють і надають житловий фонд своїм працівникам, виступають замовниками житлового будівництва, при наданні, розподілі житла тощо. Окремо необхідно розглянути повноваження колективних власників майна — підприємств, кооперативів, їхніх трудових колективів, які теж виступають суб’єктами житлового права і мають свої повноваження.

Повноваження  профспілок та їхніх об’єднань щодо забезпечення житлових прав громадян слід розглядати з урахуванням положень ст. 32 Закону України “Про професійні спілки, їхні права та гарантії діяльності” № 1045-XIV від 15 вересня 1999 р. Окремо визначити повноваження профспілок, їхніх об’єднань у житловій сфері при укладенні колективного трудового договору, при здійсненні контролю за розподілом житла.

 

5. Органи  спеціальної компетенції.

Спочатку потрібно визначити, що центральним органом виконавчої влади, покликаним реалізувати державну політику у сфері житла, є Кабінет Міністрів України і виокремити його повноваження. Для визначення повноважень спеціального уповноваженого органу слід звернутися до ч.1 Указу Президента України від 16 березня 2001 р. “Про реорганізацію Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України”, яким створено спеціалізований Державний комітет України з питань житлово-комунального господарства і розглянути його основні завдання, оскільки саме на цей орган покла дено повноваження з проведення державної житлової політики. Далі увага має бути приділена органам спеціальної компетенції, державним контрольним і наглядовим органам.

 

 

Лекція 3

ЖИТЛОВИЙ ФОНД УКРАЇНИ ЯК ОБ’ЄКТ ЖИТЛОВИХ ПРАВОВІДНОСИН

План:

1. Поняття житлового  фонду України, його призначення.

2. Правове регулювання  передачі державного житлового  фонду у

комунальну власність.

3. Визнання житлових будинків  непридатними для проживання.

 

1. Поняття  житлового фонду України, його  призначення.

Поняття житлового  фонду України наводиться у ст. 4 Житлового кодексу Української РСР. Хоча поділ житлового фонду за формами власності є легальним, варто звернути увагу на те, що після прийняття Конституції такий поділ не відповідає нормі, за якою житловий фонд належить за правом власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах. Суб’єктом права власності на комунально-житловий фонд є територіальні громади. Також класифікацію житлового фонду слід провадити за призначенням — загальний та спеціальний. Необхідно визначити об’єкти, що не належать до житлового фонду і не підлягають правовому регулюванню.

Доцільно розглянути, що розуміється під житловими будинками і яким ознакам вони мають відповідати. З метою закріплення вивченого матеріалу слід розглянути правомірність ситуацій, за якими житлові приміщення здаються в оренду комерційним структурам для нежитлових потреб, що призводять до порушення прав інших суб’єктів житлового права.

 

2. Правове  регулювання передачі державного  житлового фонду у

комунальну  власність.

Правові засади передачі об’єктів права державної  власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об’єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну визначаються Законом України №147/98-ВР від 3 березня 1998 р. “Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності”. Тому слід розглянути об’єкти передачі, умови, за яких це здійснюється, органи, що здійснюють відповідні функції, та необхідні документи, що підтверджують таку передачу і перехід права власності.

 

3. Визнання  житлових будинків непридатними  для проживання.

З метою збереження житлового фонду переведення придатних для проживання житлових будинків і приміщень у будинках державного житлового фонду до категорії нежитлових як правило не припускається. Але визнання житлових будинків непридатними для проживання здійснюється відповідно до ст. 7, 8 Житлового кодексу Української  РСР та Постанови Ради Міністрів УРСР №189 від 26 квітня 1984 р. “Про затвердження порядку обстеження стану житлових будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання житлових будинків і житлових приміщень непридатними для проживання”. Спираючись на нормативну базу, слід звернути увагу на порядок, строки проведення планових або позапланових обстежень, рішення, які при цьому приймаються, за наявності яких документів.

При цьому варто  відмежовувати правові наслідки визнання непридатними для проживання будинків від окремих житлових приміщень.

Далі слід зазначити, що переведення житлових будинків і приміщень відомчого і громадського житлових фондів до категорії нежитлових провадиться за пропозиціями відповідних міністерств, державних комітетів, відомств і центральних органів громадських організацій, а переведення житлових будинків колективного житлового фонду до категорії нежитлових не припускається. На підставі рішення загальних зборів непридатні для проживання житлові приміщення можуть бути переобладнанні в нежитлові.

 

 

Лекція 4

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ ПРАВ НА ЖИТЛО В ДЕРЖАВНОМУ ЖИТЛОВОМУ ФОНДІ

План:

1. Загальна характеристика  законодавства про реалізацію прав гро-

мадян на житло  державного житлового фонду.

2. Право на  одержання житлового приміщення  у будинках держав-

ного житлового  фонду.

 

1. Загальна  характеристика законодавства про реалізацію прав громадян на житло державного житлового фонду.

Для загальної  характеристики законодавства про  реалізацію прав громадян на житло державного житлового фонду насамперед слід звернутися до постанови Ради Міністрів УРСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 р. “Про затвердження правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Українській РСР”. Цей основний нормативний акт, прийнятий на розвиток Житлового кодексу, регулює облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов (квартирний облік), і надання їм у безстрокове користування приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, призначених для постійного проживання.

Особливості забезпечення житлом громадян у будинках житлово-будівельних кооперативів регулюються ст. 134 Житлового кодексу Української РСР, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу (затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР № 186 від 10 квітня 1985 р.) та Правилами обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу (затверджені постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради № 228 від 5 червня 1985 р.).

Доцільно визначити  співвідношення Житлового кодексу з іншими нормативними актами.

Порядок забезпечення житловою площею військовослужбовців регулюється Житловим кодексом Української РСР з урахуванням особливостей, встановлених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та рядом підзаконних нормативних документів.

 

2. Право  на одержання житлового приміщення у будинках державного житлового фонду.

На початку  розгляду другого питання слід зазначити, що право на одержання житлового приміщення у безстрокове користування мають лише громадяни, які потребують поліпшення житлових умов.Далі необхідно визначити, що квартирний облік здійснюється і за місцем проживання, і за місцем роботи.

При цьому потрібно зазначити, що на квартирний облік беруться громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, визначити умови, необхідні для взяття на квартирний облік, зміст, форму заяви та інших документів тощо. При розгляді порядку обліку громадян слід приділити увагу моменту прийняття на квартирний облік, оскільки черговість на отримання житлової площі визначається за часом взяття на облік. Для розгляду всього комплексу питань потрібно розглянути також правові підстави зняття громадян з квартирного обліку.

Під час обговорення  можна звернути увагу на умови  надання житлових приміщень громадянам за місцем проживання і вказати на певні неузгодженості, оскільки інститут прописки скасовано, а в житловому праві залишається положення, за яким житло надається громадянам, котрі постійно мешкають у цьому населеному пункті.

Особливу увагу  варто приділити пільговим умовам надання житлового приміщення визначеним категоріям громадян, які мають право на отримання житла в порядку загальної черги, в порядку першочергового надання житлових приміщень та поза чергою.

Окремо необхідно  зупинитися на вимогах, що ставляться до житлових приміщень державного житлового фонду.

Важливе практичне  значення має питання надання житлових приміщень у квартирі, де проживає двоє або більше наймачів. Необхідно пояснити право наймача на приєднання звільненої іншим наймачем житлової площі, що регулюється ст. 54 Житлового кодексу Української РСР.

Надання житлового  приміщення можливе за умови забезпечення (оскільки таке приміщення надається громадянинові на всіх членів сім’ї, котрі перебувають разом з ним на квартирному обліку) 13,65 кв. метрами житлової площі однієї особи, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян житловою площею в цьому населеному пункті.

Водночас слід розглянути випадки, коли житлове приміщення може бути надане з перевищенням зазначеного максимального розміру. До того ж слід врахувати, що останнім часом застосовується норма загальної житлової площі виходячи з розміру 21 кв. м.

 

 

Лекція 5

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВА КОРИСТУВАННЯ ГРОМАДЯНАМИ ЖИТЛОМ ДЕРЖАВНОГО ЖИТЛОВОГО ФОНДУ

План:

1. Договірно-правове  регулювання забезпечення житлом у державному житловому фонді.

2. Договір піднайму  житлового приміщення.

3. Збереження права на житлове приміщення за громадянами у разі їхньої тимчасової відсутності.

4. Обмін житловими приміщеннями у державному і коллективному житлових фондах.

5. Квартирна плата.

 

1. Договірно-правове регулювання забезпечення житлом у державному житловому фонді.

При розгляді питання  договірно-правового регулювання забезпечення житлом у державному житловому фонді необхідно зазначити, яким чином громадяни отримують квартири у безстрокове користування. Хоча житлові правовідносини є одним з видів цивільнихмайнових правовідносин, але виникають з приводу користування наданим громадянинові житловим приміщенням державного житлового фонду. Тож слід визначити істотні умови договору найму та навести його правову характеристику відповідно до Типового договору найму житла у будинках державного та комунального житловогофонду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

№ 939 від 22 червня 1998 р.

Оскільки сторонами  договору найму є наймодавець, наймач і члени його сім’ї, то права й обов’язки сторін мають розподілятися. Тому варто окремо зупинитися на визначенні прав та обов’язків сторін за договором найму відповідно до Цивільного та Житлового кодексів .