Предмет і система науки цивільно-процесуального права

Таким чином, інститут процесуальної  співучасті — один з проявів принципів  процесуальної економії, законності і обґрунтованості.

Види цивільної процесуальної  співучасті:

По-перше, залежно від  того, на чиїй стороні виступає співучасник, цивільна процесуальна співучасть поділяється  на:

1) активну (на стороні  позивача декілька співучасників). Наприклад, у разі пред'явлення  позовів про відновлення на  роботі декількома працівниками, звільненими на одній і тій  же підставі, проти одного і  того ж працедавця;

2) пасивну (на стороні  відповідача декілька співучасників). На¬приклад, у разі пред'явлення  позову одним із співвласників  про виділ своєї частки в  загальному майні. Як співвідповідачі  в цій справі виступають співвласники;

3) змішану (і на стороні  позивача, і на стороні відповідача  декілька осіб). Наприклад, пред'явлення  позову про звільнення від  арешту (виключення з опису) загального  майна. Співпозивачами в такій  справі виступають співвласники  арештованого майна, а співвідповідачами  — боржник, по боргах якого  описано майно, і стягувач, тобто  особа, на користь якої описано  майно.

По-друге, залежно від  обов'язковості залучення осіб цивільна процесуальна співучасть може бути необхідною (обов'язковою) і факультативною (необов'язковою). Правовою підставою цієї класифікації служить ч.2 ст.32 ГПК. Відповідно до вказаної норми процесуальна співучасть допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні  права чи обов'язки кількох позивачів  або відповідачів (право спільної власності); 2) позовні вимоги випливають з однієї

підстави (сумісне спричинення  шкоди); 3) вимоги однорідні, хоча і не тотожні за підставами і предметом (позови про виплату заробітної плати  до одного працедавця).

Необхідна співучасть —  обов'язкова участь у справі всіх суб'єктів  спірного правовідношення в якості позивачів або відповідачів.

Цивільне процесуальне законодавство  не дає переліку випадків обов'язкової  співучасті і вказівок на її підстави. Проте в судовій практиці встановилося правило, згідно з яким обов'язкова співучасть повинна мати місце у  всіх тих випадках, коли в основі вимоги декількох позивачів або  до декількох відповідачів лежить спільне  право або спільний обов'язок.

Необхідна співучасть є обов'язковою  в наступних справах: 1) про спільну (сумісну і часткову) власність; 2) про спадщину; 3) про авторські  і суміжні права, якщо це результат  праці декількох осіб; 4) у позовах  про виключення майна з опису; 5) про захист честі, гідності і ділової  репутації; 6) про право користування житловими приміщеннями і ін.

Суть необхідної співучасті полягає в тому, що участь в судочинстві  кожного співучасника необхідна. Проте  питання про те, чи має право  суд на свій розсуд залучити у разі обов'язкової співучасті тих співпозивачів, які не заявили позов разом  з первинним позивачем і не звернулися до суду за захистом, законодавчо  не вирішене. Рішення цього питання  повинне бути обумовлено наступними двома обставинами: по-перше, дією в  цивільному процесуальному праві принципу диспозитивності і, по-друге, визнанням  у сучасному суспільному і  юридичному бутті приватного права  і приватної власності. Враховуючи обидва ці чинники, при необхідній співучасті суд має право залучати в процес співпозивачів лише з їхньої згоди.

Співучасть факультативна, якщо вимоги декількох позивачів  або одного позивача до декількох  відповідачів можуть бути розглянуті і здійснені незалежно одна від  одної.

Для використання факультативної співучасті необхідно встановити:

1) однорідність справ,  що знаходяться у провадженні  суду, яка визначається схожим  предметом позовних вимог (відновлення  на роботі), підставою позову (єдина  підстава звільнення декількох  осіб — скорочення штатів);

2) схожість суб'єктного  складу або наявність у провадженні  суду декількох справ за позовами  одного позивача до різних  відповідачів або різних позивачів  до одного і того ж відповідача;

3) чи сприятиме об'єднання  справ більш швидкому і правильному  розгляду спору.

Наприклад, позови батьків  до дітей про стягнення аліментів  можуть бути пред'явлені як спільно (в  одній справі), так і роздільно  до кожного з дітей або до всіх одночасно.

Права і обов'язки співучасників. На співучасників розповсюджуються загальні (ст.27 ЦПК) і спеціальні права  сторін (ст.31 ЦПК). Разом з тим співучасники в цивільному процесі володіють  додатковими правами і несуть додаткові обов'язки (ст.32 ЦПК). Так, до додаткових прав належать наступні:

1) співучасники можуть  доручити ведення справи одному  із співучасників;

2) кожний співучасник  діє в процесі самостійно і  незалежно від іншого співучасника;

3) співучасник може приєднатися  до апеляційної скарги, якщо він  діяв у процесі на тій же  стороні, що і особа, яка  звернулася із скаргою.

Реалізація кожним із співучасників  процесуальних прав і виконання  процесуальних обов'язків створюють  процесуальні наслідки тільки для даного співучасника. Наприклад, якщо один із співпозивачів у процесі судового розгляду справи заявляє відмову  від позову, то це тягне за собою  припинення провадження по справі тільки відносно даного співпозивача. Що ж  до решти співпозивачів, то суд зобов'язаний продовжити розгляд справи по суті з тим, щоб винести відповідне рішення.

Особливістю винесення рішення  при процесуальній співучасті Є  те, що суд виносить не окремі рішення  по кожному співучаснику (кожній розглянутій  вимозі), а одне рішення, в якому  дається відповідь на кожний позов (позовну вимогу). Згідно зі ст. 216 ЦПК  суд, ухвалюючи рішення на користь  кількох позивачів або проти  кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов'язок чи право стягнення  є солідарним.

 

5. Поняття належного та неналежного відповідача. Умови, процесуальний порядок та наслідки заміни неналежного відповідача.

Особа, помилково вважаючи, що обов'язок перед ним несе певний суб'єкт, пред'являє до нього позов. Насправді ж його несе абсолютно  інший громадянин або організація. Особа, до якої пред'явлений цей позов, залучається до цивільного процесу  як неналежний відповідач.

Спочатку і в більшості  випадків для суду цілком достатньо  тверджень про те, що особа, яка  притягується до відповіді, є порушником права позивача. Проте в деяких випадках коло можливих відповідачів прямо визначається законом. І тут  потрібні докази того, що особа, на яку  вказується як на можливого порушника  права позивача, відповідає вимогам  закону про можливих учасників спірного матеріального правовідношення. Так, наприклад, по позовах про захист честі і гідності і відшкодування  моральної шкоди, заподіяної розповсюдженням  не відповідаючих дійсності відомостей в засобах масової інформації, відповідачами можуть бути засіб  масової інформації (редакція, телерадіокомпанія  і т.п.), особа, яка надала інформацію, і в окремих випадках засновник  засобу масової інформації. Тому пред'явлення  позову до організації, в якій працює особа, яка надала інформацію, тягне  залучення до справи відповідача, який швидше за все відповідати по позовних вимогах не повинен, оскільки дії  з розповсюдження такої інформації звичайно в його функції не входять.

При визначенні того, чи є  відповідач належним або неналежним, вирішальне значення має приналежність  спірних прав і обов'язків. Належна  сторона є носієм або спірних  прав, або спірних обов'язків. Неналежний відповідач — особа, відносно до якої за матеріалами справи виключається припущення про те, що вона є суб'єктом  спірного правовідношення.

Неналежний відповідач —  процесуально правоздатна особа. Вона володіє всіма властивими стороні  процесуальними правами та обов'язками, тобто є суб'єктом процесу, стороною по справі, інакше було б неможливе  процесуальне спілкування з нею. Тому недопустима відмова в прийнятті  позовної заяви з мотивів пред'явлення  позову до неналежного відповідача.

Згідно зі ст.ЗЗ ЦПК суд  за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У  разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача.

Після заміни відповідача  або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням  нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається  спочатку.

При заміні неналежного відповідача  суд повинен винести мотивовану ухвалу.

За раніше діючим законодавством допускалася заміна не тільки відповідача, але і позивача. За діючим законодавством допускається заміна тільки відповідача. Проте це в цілому справедливе  правило не усуває проблеми пред'явлення  явно безнадійних позовів і безглуздої витрати сил і коштів на їх розгляд. Проблема повинна розв'язуватися  в стадії досудового розгляду в попередньому судовому засіданні.

 

6. Процесуальне  правонаступництво. Порядок вступу  в процес і правове положення  правонаступника.

Процесуальне правонаступництво  — це перехід процесуальних прав та обов'язків від однієї особи, яка  була в процесі стороною або третьою  особою, до іншої особи у зв'язку з переходом до неї суб'єктивних матеріальних прав.

Підстави для процесуального правонаступництва:

1)  перехід суб'єктивних  матеріальних прав і обов'язків  в результаті:

смерті громадянина (окрім  спорів, пов'язаних з особою);

припинення діяльності юридичної  особи (реорганізації);

уступки вимог;

переведення боргу;

наявність порушеного цивільного процесу до моменту настання фактів, вказаних вище;

вибуття з процесу певних суб'єктів: сторін і третіх осіб, які  заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Вибуття інших суб'єктів  не приводить до виникнення процесуального право-наступництва.

Отже, підставою процесуального правонаступництва може бути як загальне (універсальне) правонаступництво матеріальних прав і обов'язків, так і одиничне (сингулярне) правонаступництво, коли від однієї особи до іншої переходить окреме суб'єктивне право (наприклад, поступка вимог) або окремий юридичний  обов'язок.

Цивільне процесуальне правонаступництво  на відміну від цивільного правонаступництва  може бути тільки загальним (універсальним), оскільки правонаступник повністю замінює  собою правопопередника у всьому об'ємі його процесуальних прав і  обов'язків.

Процесуальне правонаступництво  виключається у разі, коли неприпустимо спадкоємство в матеріальному праві, зокрема, коли вимога нерозривно пов'язана  з особою позивача або відповідача (в позовах про розірвання шлюбу, стягнення аліментів, відновлення  на роботі і ін.), а також коли спадкоємство суперечить закону або договору.

Розглядаючи матеріальне  правонаступництво як юридичну підставу для процесуального правонаступництва, слід мати на увазі, що перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта матеріального пра-вовідношення до іншого не тягне автоматичну зміну  осіб в процесуальному відношенні. Річ у тому, що через дію принципу диспо-зитивності вступ до справи (процесу) правонаступника позивача залежить від його бажання. Що ж до правонаступника  відповідача, то він притягується судом  до участі в справі, якщо проти цього  не заперечує позивач. В іншому випадку  провадження по справі підлягає припиненню у зв'язку з відмовою позивача від  позову.

Вступаючи в процес як правонаступник сторони або третьої особи, суб'єкт  зобов'язаний пред'явити суду докази свого правонаступництва в матеріальному  правовідношенні, наприклад, договір  про переведення боргу або  уступку вимоги, свідоцтво про  право на спадщину, свідоцтво про  державну реєстрацію новоствореної  або реорганізованої юридичної  особи.

Згідно зі ст.37 ЦПК цивільне процесуальне правонаступництво допускається на будь-якій стадії цивільного процесу. З моменту вступу до процесу правонаступник набуває всі процесуальні права  і обов'язки свого правопопередника. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив (ч.2 ст.37 ЦПК). З  цієї причини правонаступник не має  права вимагати, наприклад, повторного допиту свідків, повторної експертизи, заявляти відводи суддям тільки на тій підставі, що він є правонаступником сторони або третьої особи.

Вступ до процесу правонаступника  оформляється ухвалою суду, яка не може бути оскаржена. На ухвалу суду про  відмову в допущенні в процес правонаступника може бути подана скарга.

При настанні підстав правонаступництва  до розгляду справи судом першої інстанції  суд зобов'язаний припинии провадження  по справі (ч.І ст.201 ЦПК).

Процесуальне правонаступництво  істотно відрізняється від заміни неналежної сторони як по підставах, так і по процесуальних наслідках, а саме: процесуальне правонаступництво  має місце з підстав, що ви никли  протягом процесу, а заміна сторін ґрунтується  на обстави нах, що виникли до порушення  цивільного процесу; при процесуальному правонаступництві всі процесуальні права та обов'язки правопопередника переходять до правонаступника. При  заміні неналежної сторони належною такого переходу не відбувається; після  факту процесуального правонаступництва  цивільний процес по справі продовжується, а при заміні неналежних сторін завжди починається спочатку.