Предмет і система науки цивільно-процесуального права

Тема 1. Предмет  і система науки ЦПП.

1. Поняття ЦПП.  Предмет, метод і система ЦПП.  Значення ЦПП в сучасний період.

Цивільне процесуальне право  — це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини в сфері  здійснення правосуддя в цивільних  справах територіальними судами загальної юрисдикції. Такі відносини  визначають процесуальний порядок  провадження в цивільних справах, встановлений Цивільним процесуальним  кодексом та іншими законами України. Цей порядок складається з  провадження по розгляду і вирішенню  справ у спорах, що виникають з  цивільних, сімейних, трудових та інших  правовідносин, справ, що виникають  з адміністративно-правових відносин, і справ окремого провадження, тобто  з провадження в цивільних  справах.

Процесуальний порядок провадження  в цивільних справах як предмет  цивільного процесуального права визначається: системою процесуальних дій, які  виконуються судом, учасниками процесу; змістом, формою, умовами виконання  процесуальних дій; системою цивільних  процесуальних прав і обов'язків  суб'єктів правовідносин, які визначають зміст цивільних процесуальних  дій; гарантіями реалізації цивільних  процесуальних прав і обов'язків.

Метод — це сукупність закріплених  у нормах цивільного процесуального права способів і засобів впливу на відносини, які регулюються, і  поведінку їх суб'єктів. За змістом  метод цивільного процесуального права  є імперативно-диспозитивним і  характеризується нормативним визначенням: підстав виникнення, розвитку і припинення цивільних процесуальних правовідносин, характеру правових зв'язків між  його суб'єктами; процесуально-правовим становищем суду, учасників процесу; цивільних процесуальних дій  — їх змісту, форми, порядку виконання; цивільних процесуальних санкцій.

Імперативний метод впливу на поведінку суб'єктів регульованих відносин закріплений у нормах права, що встановлюють зобов'язання, заборони і примус. Зобов'язання — обов'язок конкретної активної поведінки; заборони — заборона виконання певних дій  і бездіяльності, заборона суперечок  між судами про підсудність; примус — вплив, спрямований на забезпечення виконання правил окремих норм цивільного процесуального права. Диспозитивний  спосіб характеризується дозволом і  визначається правами суб'єктів  цивільних процесуальних правовідносин  на активну поведінку в межах, встановлених нормами ЦПК. Імперативний спосіб проявляється в процесуально-правовому  становищі суду. Суд вирішує цивільну справу і окремі питання, які виникають  у процесі її розгляду, виносить рішення, яке має обов'язковий  характер. Таким чином, метод правового  регулювання цивільного процесуального права є за змістом імперативно-диспозитивним  і забезпечується такими способами  впливу на правові відносини, що регулюються, і поведінку його суб'єктів, як дозвіл, зобов'язання, заборона і примус.

 

2. Джерела ЦПП. Цивільно-процесуальні норми, їх структура. Дія їх у часі і просторі. Стадії цивільного процесу.

Джерелами є нормативні акти, в яких закріплені правила, що врегульовують  порядок організації і здійснення правосуддя в цивільних справах. Таким джерелом, насамперед, є Конституція  України, якою встановлені основи організації  і діяльності суду (розд. VIII), правовий статус громадян (розд. II), у тому числі  і в цивільному судочинстві. Закон України «Про судоустрій України» — встановлені мета і завдання правосуддя, методи і форми його здійснення, система органів правосуддя, основні засади організації і діяльності органів правосуддя в Україні.

Цивільний процесуальний  кодекс України. ЦПК складається  з 50 глав, об'єднаних в шести розділах: Загальні положення; Особи, які беруть участь у справі; їх права і обов'язки; Провадження справ у суді першої інстанції; Перегляд судових рішень; Звернення судового рішення до виконання  та поворот виконання; Цивільні процесуальні права іноземних громадян і осіб без громадянства, позови до іноземних  держав, судові доручення і рішення  іноземних судів, міжнародні договори.

Сімейним кодексом визначені  склад осіб, які мають право  на порушення справи в суді про  позбавлення батьківських прав, обов'язкова участь прокурора, органів опіки  і піклування у деяких справах  із сімейних правовідносин; Кодексом законів  про працю — підвідомчість  судові трудових справ (статті 227, 229, 240 та ін.).

Закон України «Про адвокатуру»  врегульовує види адвокатської діяльності в цивільному судочинстві. Закон  України «Про прокуратуру» регламентує  питання участі прокурора в цивільному процесі (статті 33-42).

Закон України «Про державну податкову службу в Україні» надає  право податковій інспекції в  судовому порядку стягувати з  громадян до бюджету недоїмки з податків інших обов'язкових платежів. Закон  України  «Про судову експертизу»  врегульовує принципи судово-експертної діяльності, її організацію та правовий статус експертів.

Укази Президента та постанови  Кабінету Міністрів України, інструкції міністерств і відомств, міжнародні договори і угоди, які визначають порядок співробітництва між  національними й іноземними органами юстиції. Роз'яснення, що даються постановами  Пленуму Верховного Суду України, які  не мають нормативного характеру, але  є обов'язковими для судів, інших  органів і посадових осіб, котрі  застосовують норми права, щодо яких зроблені такі роз'яснення.

Цивільне процесуальне право  діє стосовно осіб, у часі і просторі. Щодо осіб воно поширює свою дію  на всіх громадян на засадах рівності, на юридичних осіб, на іноземців, осіб без громадянства, іноземні підприємства і організації. Дія в часі полягає  в тому, що провадження в цивільних  справах ведеться відповідно до цивільних  процесуальних законів, які діють  під час розгляду справи, здійснення окремих процесуальних дій. Зворотної  сили цивільний процесуальний закон, як правило, не має, але допускаються винятки. В просторі — провадження  в судах України ведеться за цивільними процесуальними законами України.

 

Тема 2. Принципи ЦПП.

1. Поняття принципів  ЦПП та їх значення. Система  принципів ЦПП. 

Принципи цивільного процесуального права — основні ідеї, уявлення про суд і правосуддя, які закріплюються  в нормах цивільного процесуального права і внаслідок цього стають його основними положеннями, якісними особливостями, що визначають характер процесуального права, порядок його здійснення і перспективи розвитку

Ознаки принципів цивільного процесуального права:

• принцип включає (виражає) ідеї (погляд), що становить його зміст;

• ідея має бути закріплена в нормах цивільного процесуального права;

•принципи повинні безпосередньо  пов’язуватись із цивільним процесом, визначаючи його основні властивості;

•принцип повинен мати загальне значення для цивільного процесу  загалом;

• принцип визначає типові риси цивільного судочинства і може мати винятки, які не є принципами;

• принципами не можуть бути звичайні вимоги (правила), які не становлять одну з відомих альтернативних вимог;

• принципами не можуть бути положення, які дублюють інші принципи

або виходять з них

Систематизація принципів  цивільного процесуального права —  це зведення їх у групи згідно з  вибраним критерієм, підставою.

2.Загально-правові  принципи цивільного процесу

Загальні принципи властиві всім галузям права, у тому числі  й цивільному:

Демократизм - охорона прав і свобод громадян; охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій 

Гуманізм - учасникам процесу  забезпечується рівне становище  незалежно від освіти, культури, соціального становища тощо; позивачі з окремих категорій справ (про  поновлення на роботі, відшкодування  шкоди, завданої каліцтвом, стягнення  аліментів) звільняються від сплати судових витрат; з цих категорій  встановлена пільгова підсудність  справ та ін.

Законність - суд у своїй  діяльності при вирішенні справ  повинен правильно застосовувати  норми матеріального права до конкретних правовідносин. Здійснення правосуддя неможливе без додержання норм процесуального права. Гарантіями принципзаконності є право осіб, які беруть участь у справі, на оскарження судових рішень, ухвал, дія санкцій  захисту і відповідальності

 

3.Міжгалузеві  принципи цивільного процесу

Міжгалузеві принципи властиві цивільному процесуальному,  кримінально-процесуальному та деяким іншим галузям права

Гласність судового процесу - розгляд справи в усіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці

Участь громадськості  в цивільному процесі - громадяни України, політичні партії та громадські об’єднання мають право брати участь у цивільному процесі, захищати свої права та інтереси своїх членів; з цією ж метою допускаються до участі в судочинстві в цивільних справах представники громадських організацій і трудових колективів, інших об’єднань громадян

Здійснення  правосуддя тільки судом - цей принцип діє в цивільному, кримінальному, господарському судочинстві

Рівність  громадян перед законом і судом. Цей принцип забезпечується процесуальним законодавством і судовою діяльністю загалом. Згідно з цим принципом громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед

Колегіальність  і одноособовість розгляду цивільних  справ. Судочинство проводиться суддею одноособово і колегією суддів; суддею, народними засідателями, а також судом присяжних у випадках, визначених процесуальним законом.

Незалежність  суддів і підпорядкування їх тільки закону

Цивільні справи судді  вирішують на основі закону в умовах, що виключають сторонній вплив на них 

Державна  мова судочинства. Державною мовою в Україні є українська, тому судочинство в державі проводиться нею. В окремих випадках законом передбачено, що при провадженні судочинства можна застосовувати іншу мову (допомога перекладача, виступи рідною мовою)

Об’єктивна  істина Відповідність висновків суду, викладених у рішенні, дійсним обставинам справи

4. Принцип диспозитивності  в цивільному процесі

Юридичний термін “диспозитивність”  означає можливість особи на свій розсуд розпоряджатись суб’єктивними  правами. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до вимог ЦПК, в межах заявлених  ними вимог і на підставі доказів  сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається  своїми правами щодо предмета спору  на власний розсуд. Таке право мають  також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної  дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги. Суд залучає відповідний  орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного  представника суперечать інтересам  особи, яку він представляє.

Право громадян на звернення  до суду за захистом і на судовий  захист закріплене в статтях 35, 55, 56 Конституції України, отже, принцип  диспозитивності спирається на конституційну  основу.

Диспозитивний характер мають  права сторін, визначені ст. 103 ЦПК, за якою позивач може протягом усього часу розгляду справи по суті змінити  підставу чи предмет позову, збільшити  або зменшити розмір позовних вимог  або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю чи частково. Сторони можуть закінчити  справу мировою угодою в усякій стадії процесу, вимагати виконання рішення, ухвали, постанови суду. Отже, принцип  диспозитивності характеризується такими положеннями: 1) хто хоче здійснити  своє право, повинен сам потурбуватися  про це 2) особа, якій належить право, може від нього; 3) нікого не можна  примушувати пред'явити позов  проти своєї волі; немає судді  без позивача; 4) суд не повинен  виходити за межі вимоги сторін, за винятками, встановленитми законом; 5) правом розпоряджатися об'єктом процесу.

Диспозитивністю визначаються також права інших осіб, які  беруть участь у справі. Треті особи, котрі заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма  правами позивача. Прокурор може відмовитись  від заявленої ним вимоги або  змінити її. Органи державного управління, профспілки, підприємства, установи, організації  і окремі громадяни, які захищають  права інших осіб, користуються правами  сторони, за винятком права закінчувати  справу мировою угодою (ст. 122 ЦПК). Зміст  принципу диспозитивності закріплений  в інших правах осіб, які беруть участь у справі, та визначаються системою цивільних процесуальних правовідносин  в наступних стадіях розвитку цивільного судочинства у справі. Особи, які беруть участь у справі, повинні користуватися належними  процесуальними правами сумлінно, не спрямовувати їх на шкоду інших осіб, державних і громадських інтересів.

 

5. Принцип змагальності  в цивільному процесі.

Цивільне судочинство  здійснюється на засадах змагальності сторін. Змагальність (п. 4 ст. 129 Конституції) полягає в забезпеченні широкої  можливості особам, які беруть участь у справі, відстоювати свої права  й інтереси, свою позицію у справі. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права  щодо подання доказів, їх дослідження  та доведення перед судом їх переконливості. Змагальністю визначається весь процес відбору (подання, витребування, залучення) фактичного матеріалу, необхідного  для розв'язання судом справи, встановлюються форми, методи і способи дослідження  цього матеріалу, процесуальна діяльність суб'єктів доказування, її послідовність  і правові наслідки. Утвердження  своїх міркувань і оспорювання  доводів, міркувань та заперечень противної  сторони визначають зовнішню форму  цивільного процесу, надаючи йому змагального  вигляду — боротьби сторін перед  судом. Отже. змагальність характеризується широкою можливістю сторін та інших  осіб, які беруть участь у справі, визначати і використовувати  в доказовій діяльності передбачені  ЦПК необхідні процесуальні засоби, фактичні дані і докази, що їх підтверджують. Необхідні судові дані про юридичні факти в справі, що становлять предмет  доказування, а також докази, якими  вони підтверджуються, подають насамперед сторони. Кожна з них повинна  доказати (onus probandi) ті обстави¬ни, на які  вона посилається як на підставу своїх  вимог і заперечень (ст. 30 ЦПК). У  зв'язку з чим вони мають право  знайомитися з матеріалами справи, брати участь у судових засіданнях, подавати докази і брати участь у  їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати судові усні і письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування та заперечення (ст. 99 ЦПК). Ст. 10 ЦПК  закріплює обов’язок суду створювати всі необхідні умови для встановлення об’єктивної істини по кожній цивільній  справі, для всебічного, повного  і об’єктивного з’ясування обставин справи, прав і обов’язків зацікавлених осіб. Основою цього служать обставини, якими сторони обґрунтовують  свої вимоги і заперечення, та докази, що наводяться на підтвердження цих  обставин. Тому стаття 10 ЦПК і передбачає розгляд і вирішення цивільних  справ у судах на засадах змагальності.Закон  передбачає для суду, який не встановив  об’єктивну істину в справі, несприятливі процесуальні наслідки у вигляді  скасування необґрунтованого і незаконного  рішення (ст. 309 ЦПК).