Проблеми розміщення і використання трудових ресурсів України

Збільшення зареєстрованого  безробіття означає збільшення кількості  звернень до служби зайнятості та зростання  популярності її послуг у населення. Так, протягом січня 2008 року послугами  державної служби зайнятості скористалося 804,3 тис. незайнятих громадян. Понад 64,1 тис. роботодавців надали державній  службі зайнятості інформацію про наявність  вільних робочих місць.

Проте показник щодо рівня  зареєстрованого безробіття не надає  повного уявлення про загальну ситуацію з безробіттям в країні. Для  визначення реальних масштабів зайнятості і безробіття використовується світова  практика – дані вибіркових обстежень  населення з питань економічної  активності, в основу яких покладена  методологія Міжнародної організації  праці (МОП). Показник рівня безробіття в країні визначається у відсотках  як співвідношення чисельності безробітних  до економічно активного населення  віком 15-70 років. В Україні такі обстеження з 1995 року проводить Державний комітет  статистики.

Відстежимо по роках рівень безробіття в нашій країні, визначений за згаданою міжнародною методологією. В Україні цей рівень складав: у  2008 – 9,6%, 2009 – 9,1%,  2010 – 8,5%. Як бачимо, ніякого зростання немає, навпаки  – є невпинне зниження цього показника.

За даними Держкомстату, рівень безробіття в Україні визначений за методологією Міжнародної організації  праці, – знизився складає 8,5% економічно активного населення. Рівень безробіття знизився в усіх регіонах України. Найбільше зниження цього показника – в Закарпатській, Запорізькій, Одеській областях і в Києві. Найвищий рівень безробіття спостерігався в Рівненській області (8,9%), а найнижчий – в Києві (3,0%).

 Докладно „розібрані”  показники – рівень зареєстрованого  безробіття і рівень безробіття, визначений за методологією МОП,  розраховуються за різною методологією  і тому не суперечать один  одному, а відображають різні  явища на ринку праці.

Отже, „рівень зареєстрованого  безробіття” – це питома вага громадян, зареєстрованих у державній службі зайнятості як безробітні, серед чисельності  населення працездатного віку, а  „рівень безробіття (за методологією МОП)” – це загальна ситуація щодо безробіття.

Треба ще додатково уточнити, що такого показника, як „прихований  рівень безробіття”, не існує, як не існує  й показника „офіційний рівень безробіття”. Всі дані, які озвучуються і  публікуються Державним центром  зайнятості і Державним комітетом  статистики, є відкритими й офіційними.

Якщо говорити про „світову арену”, то рівень безробіття у нас  нижчий, ніж у середньому по країнах  Євросоюзу, де він дорівнює 7,2% [10, c.60].

2.3.  Робоча сила як основний елемент продуктивних  сил

Впродовж кількох століть  економісти сперечаються стосовно того, що продає найманий працівник капіталісту-підприємцю. Ще у XVII ст. англійський економіст  У. Петті назвав об'єктом купівлі-продажу  працю. Надалі до наших днів дискусія тривала навколо двох товарів: праці  та робочої сили. Сучасні західні  економісти ще одним об'єктом купівлі-продажу  вважають послуги праці або робочої  сили.

На перший погляд, здається, що найманий працівник продає працю. З'ясуємо, чи може бути праця об'єктом  купівлі-продажу.

Як ми уже знаємо, купівля-продаж товарів відбувається на ринку. Праця  - це процес свідомої доцільної діяльності людей. З цього випливає, по-перше, що працю не можна продавати, оскільки її не існує до моменту купівлі-продажу. На ринку робітник може продати лише здатність до праці, або робочу силу. Капіталіст купує у робітника - власника робочої сили - тимчасове розпорядження нею. По-друге, якщо припустити, що робітник продає працю і отримує за неї повний еквівалент (що ця праця повністю оплачується), то незрозуміло, звідки виникає додатковий продукт. Єдиним джерелом вартості, в тому числі додаткового продукту, є праця людини, а засоби виробництва не створюють додаткового продукту. Додаткова вартість, яка створюється працею підприємця або вищого менеджера, незначна за обсягом порівняно з додатковою вартістю, створеною найманими працівниками.

Робоча сила - сукупність фізичних, розумових та організаторських властивостей людини, набутих знань і досвіду, які вона застосовує у процесі виробництва споживних вартостей.

Робоча сила є основним елементом продуктивних  сил у  будь-якому суспільстві, але товаром  стає лише за капіталізму. Це зумовлено  тим, що робітник позбавлений власності  на засоби виробництва і засоби існування, але сам він особисто вільний, тобто є власником своєї робочої  сили і може розпоряджатися нею.

Щодо споживної вартості робочої сили, то особливість цього товару в тому, що у процесі її споживання вона не зникає, а створює нову вартість, більшу від вартості самого товару робоча сила. Тому її специфічність полягає у здатності до такої кількості абстрактної праці, яка перевищує необхідні затрати праці на відтворення самої робочої сили.

Якщо робочу силу розглядати щодо вартості, то зрозуміло, що, як і  будь-який інший товар, вона потребує суспільно необхідних затрат на своє відтворення за певних суспільних" умов. Мінімальна межа цих затрат - вартість життєвих засобів, які фізично необхідні робітникові. Водночас для відтворення робочої сили потрібно більше витрат, ніж для створення фізично необхідних робітникові життєвих засобів. По-перше, робітник не вічний і, отже, відтворення робочої сили повинно містити витрати на утримання його сім'ї, члени якої замінять його на виробництві після виходу на пенсію. По-друге, для виконання більш складної роботи потрібен певний рівень освіти і кваліфікації робітника, а це вимагає додаткових витрат на робочу силу. По-третє, діє закон зростання потреб (про який уже йшлося), внаслідок чого вартість робочої сили за незмінності всіх інших чинників зростає , тобто діє закон зростання вартості робочої сили. Його матеріальною основою є ускладнення споживної вартості робочої сили (її загальноосвітнього, кваліфікаційного, культурного та інших рівнів) [11,c.62-63].

РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

3.1. Першочергові  заходи щодо регулювання безробіття в Україні

Уряд не визнає, що саме через  відсутність роботи 7 мільйонів наших  співвітчизників виїхали за кордон на заробітки. Він не включає до складу безробітних ні 2 мільйони селян, які  живуть лише із присадибного господарства, ні тих, котрі працюють на «чверть  ставки», ні тих, що мають тимчасові  підробітки. За допомогою статистичного  шахрайства нам демонструють фальшиве благополуччя, яке приховує справжній  масштаб безробіття.

У країнах, де влада чесна  зі своїми громадянами, безробітними вважаються всі, хто хоче працювати й не може знайти роботу. У Росії таких – 9,2%, у Польщі – 19,2%, у Чехії – 7,8%, в Італії – 8,2%, у Португалії – 8,7%. В Україні декларується рівень безробіття у 3,6%, і влада запевняє громадян, що відбувається небачене в Європі «економічне диво».

Уряд в Україні звітує, що 2009 року економіка зросла на 9 %. Але  робочих місць побільшало тільки на 1%!

Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого  безробіття характерний для західних областей республіки - Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі.

Враховуючи демографічну ситуацію, яка склалася в різних регіонах України, можна передбачити, що при нинішньому рівні створення  нових робочих місць у західних областях і природному прирості населення  рівень безробіття в майбутньому  набуде в цьому регіоні ще більшої  гостроти.

Впровадження ринкових механізмів господарювання вимагає від держави, регіональних органів управління завчасної  розробки та реалізації соціальних гарантій у сфері зайнятості населення  працездатного віку. Тим більше, що значна частина населення зараз  перебуває в умовах вимушеної  неповної зайнятості. Лише чисельність  працюючих в режимі неповного  робочого тижня (дня) перевищує 2 млн. чоловік.

В Україні високий ризик  скорочення попиту на робочу силу. Зараз  бізнес обмежений в можливостях, тому реальні шанси працевлаштуватися  мають тільки висококваліфіковані  співробітники, заявив директор Державного центру зайнятості (ДЦЗ) Володимир Галицький.

У I півріччі рівень безробіття в Україні знизився до 8,5%, тоді як в Європейському союзі виріс  до 9,8%. Незважаючи на зростання зайнятості населення, Міжнародна організація  праці вважає Україну країною  з високим рівнем соціальних ризиків[4,c.43].

Експерти відзначають, що для скорочення безробіття в 2011 році уряду необхідно реструктурувати  трудомісткі галузі економіки і  не посилювати фіскальну політику.

Директор Державного центру зайнятості (ДЦЗ) Володимир Галицький  повідомив, що в I півріччі рівень безробіття скоротився на 0,6% - до 8,5%, тоді як в ЄС цей показник виріс на 1,1% - до 9,8%[4,c.44].

За даними Міжнародної  організації праці (МОП), максимальний рівень безробіття зафіксований у Латвії (20,4%) та Іспанії (20,1%).

Всі показники, надані МЦЗ, показали поліпшення стану ринку праці. Кількість  безробітних зменшилася на 140 тис. осіб - до 1,9 млн., а рівень зайнятості зріс на 0,7% - до 58,4%.

Кількість громадян, які  скористалися послугами служби зайнятості, зменшилась в січні-вересні на 371 тис. порівняно з аналогічним періодом минулого року і склало 1,42 млн. На початок жовтня МЦЗ працевлаштував на 26,4 тис. осіб більше, ніж у 2009 році, - 579,3 тис. Допомога по безробіттю зараз отримують 280,1 тис. громадян, що на 34% менше, ніж рік тому.

Незважаючи на позитивну  динаміку, Україну включили до групи  країн з високим рівнем соціальних ризиків. МОП розподілила 152 країни за рівнем ризиків. Україну увійшла  до групи з високими ризиками по зростанню безробіття і скорочення зайнятості поряд з такими країнами, як Мексика і Перу.

Примітно, що Іспанія і  Греція, що знаходилися на межі дефолту  і пережили акції протесту, увійшли  до групи країн з середнім ризиком. Високий рівень ризиків в Україні пояснюється низьким рівнем доходів і невисоким ступенем довіри громадян до антикризових заходів уряду.

Крім того, МОП порекомендувала  українському уряду посилити соціальний захист населення: "Організація радить спрямовувати основні ресурси не стільки на порятунок банківського сектора, скільки на створення нових  робочих місць за рахунок реалізації інфраструктурних проектів". Костриця уточнив, що для досягнення докризового  рівня безробіття країнам з економікою, що розвивається, необхідно створити 4 млн. робочих місць до 2014 року.

В Україні на створення одного робочого місця потрібно витратити мінімум 12 тис. грн. Найдорожче державі обходиться створення робочих місць у металургії та хімічної промисловості - до 500 тис. грн.

В Україні високий ризик скорочення попиту на робочу силу: "Зараз бізнес обмежений в можливостях, тому реальні шанси працевлаштуватися мають тільки висококваліфіковані співробітники.

Експерти відзначають, що для подальшого скорочення рівня  безробіття уряду необхідно реструктурувати  трудомісткі галузі вже в 2011 році. Необхідно зосередитися на оптимізації  робочих місць і поліпшення умов праці в аграрному секторі, скоротити  працівників у добувній промисловості, де при високих зарплатах дуже важкі умови праці. А розвиток сфери послуг дозволить значно підвищити  рівень зайнятості населення.

Впровадження ринкових реформ повинно мати чітке узгодження з  розробкою загальнодержавними та місцевими  органами влади запобіжних заходів  щодо зайнятості населення.

Для вирішення хоча б частини  проблеми уряд міг би розглянути хоча б таку перспективу: зарплати й пенсії збільшити до прожиткового мінімуму. Це дозволить людям заробляти  й купувати товари та послуги, розширить  внутрішній ринок[20,c.4].

Система заходів щодо регулювання  безробіття в Україні включає: розвиток розгалуженої системи державної  служби зайнятості, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів; надання підприємцям  субсидій, премій та податкових пільг  для найму додаткової робочої  сили або переведення частини  працівників на скорочений робочий  день; державну підтримку нетрадиційним  сферам зайнятості; стимулювання підприємців  до навчання, перекваліфікації й подальшого працевлаштування додаткової робочої  сили; залучення приватного (як вітчизняного, так й іноземного) капіталу в райони зі стійким рівнем безробіття; регулювання  можливості працевлаштування за кордоном, приєднання України до міжнародного ринку праці; стимулювання осіб, що отримують державну допомогу, до пошуку робочих місць; збільшення кількості  стажистів у системі професійної  освіти; введення в дію запасів  невстановленого устаткування та підвищення коефіцієнта змінності його в  цілому; заходи щодо квотування робочих  місць для представників найуразливіших груп на ринку праці, безвідсоткові  кредити, що надаються безробітним, які започатковують власний бізнес; організацію регіональними або  місцевими органами влади у кооперації з окремими підприємствами або закладами  соціальних (громадських) робіт тощо. Механізм соціальної допомоги безробітним  становлять різні види компенсацій  при втраті роботи; особливі гарантії працівникам, які втратили роботу в  зв'язку зі змінами в структурі  виробництва й організації праці  стипендії на час професійної  підготовки та перепідготовки, виплати  допомоги по безробіттю. В Україні  допомогу по безробіттю виплачують з  одинадцятого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до вирішення питання  про працевлаштування, але не більш  як 12 міс. протягом наступних трьох  років, а для осіб передпенсійного  віку - 18 міс. Розмір допомоги гарантується не менш як 50 відсотків середньої  заробітної плати за попереднім місцем роботи, проте не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати. Громадяни, які шукають роботу вперше або після перерви більше одного року, одержують допомогу в  розмірі не нижче ніж 75 відсотків  мінімальної заробітної плати. Система  соціального захисту населення  у сфері зайнятості повинна охоплювати три взаємопов'язаних рівні -макрорівень, регіонально-галузевий і первинний - з властивими для них функціями  і механізмами реалізації їх. У  моделі управління системою зайнятості повинні дістати відображення всі  фактори, що впливають на поповнення ринку робочої сили, і мотиви, які формують поведінку населення  допрацездатного віку, працюючого, працездатного непрацюючого і непрацездатного. Суспільне виробництво України  в умовах переходу до ринкових відносин перенасичене робочою силою. За підрахунками спеціалістів, потенціальний надлишок її - надзайнятість - становить 18-20 відсотків. Це означає, що з кожним роком процеси  вивільнення робочої сили торкатимуться  все більшого числа людей і  цілих колективів, інтереси яких можуть і не збігатися. Головне завдання системи захисту від безробіття в цих умовах боротьба із соціальним утриманством, стимулювання людини до пошуків роботи і перенавчання, а також надання їй необхідної при цьому допомоги. В цілому безробіття, як економічне і соціальне явище ринкової економіки, є виявом відносного перенаселення, появою відносно зайвих людей. Проте це не абсолютне перенаселення, а тільки відносно потреб у робочій силі для прибуткового ведення підприємницького господарства.