Проблеми розміщення і використання трудових ресурсів України

 Економічно неактивне  населення включає:

– осіб молодше 15 та старше 70 років;

– осіб у віці 15–70 років, які не можуть бути класифіковані    як „зайняті” або „безробітні”.

Статистичний аналіз соціальних груп економічно неактивного населення  спрямований на визначення  потенціалу їх входження до робочої сили та виходу з її складу, а також  джерел засобів їх існування.

Категорії  економічно неактивних осіб за рівнем зв'язку з ринком праці  можуть бути  класифіковані так :

– бажають працювати та готові приступити до роботи, але не шукають роботу;

– не бажають працювати, тому що не мають необхідності;

– шукають роботу, але  не готові приступити до неї.

Аналізуючи потенціал  формування складу економічно неактивного  населення, слід ураховувати його природний  рух, оскільки загальні тенденції щодо „старіння” постійного населення  України зумовлюють збільшення кількості  осіб старше працездатного віку, переважна  більшість яких знаходиться поза робочою силою.

Обстеження робочої сили дозволяють здійснити комплексний  аналіз показників динаміки економічно неактивного населення віком 15–70 років та його структури за статтю, місцевістю й регіоном проживання, віковими групами та соціальними  категоріями.

Особливою категорією економічно неактивного населення є „зневірені”  особи, які впродовж обстежуваного  періоду:

а) „не мали роботи”, тобто  не працювали за наймом або на власному підприємстві;

б) були „готові приступити до роботи”, тобто почати працювати  за плату за наймом або на власному підприємстві впродовж наступних двох тижнів;

в) „не займались пошуками роботи” впродовж останніх чотирьох тижнів, тому що не вірили у можливість знайти її (після неодноразових невдалих спроб знайти роботу втратили надію  на працевлаштування), не шукали роботу через те, що не знали, як її знайти, або переконані, що для них немає  підходящої роботи.

2.2. Види, форми, показники зайнятості населення та її ефективності

Безперечно, індикатором  будь-яких змін у розвитку соціально-економічної  системи виступає трансформація  зайнятості населення. Тому перехід  від адміністративно-командної до ринкової системи супроводжується  зміною видів та засад зайнятості, притаманних попередній системі  відносин. Насамперед долаються принцип  загальності праці як атрибут  екстенсивного розвитку економіки. Ринкові відносини базуються  на вільному виборі людиною сфери  зайнятості, професії та місця роботи відповідно до її нахилів, здібностей, уподобань, передбачають добровільну  незайнятість громадян, не допускають примусової праці у будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством країни.

Економічна наука розрізняє  декілька видів зайнятості населення, чільне місце серед яких належить повній зайнятості. У ринкових умовах її зміст набуває нових рис.

З урахуванням принципу добровільності праці повна зайнятість населення  в ринковій економіці характеризується не максимально можливим залученням до роботи працездатного населення, як це було в адміністративно-командній  системі, а достатністю робочих  місць для всіх, хто хоче щ, працювати  та може працювати. Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального  захисту населення у сфері  соціально-трудових відносин. Повній зайнятості населення не суперечить природний  рівень безробіття, що означає наявність  в суспільстві добровільних форм незайнятості. Повна зайнятість населення  є не тільки соціальною гарантією, а  й основою високоефективного  використання трудового потенціалу суспільства. Водночас, сама по собі вона не є ознакою високого рівня організації  зайнятості населення, доцільності  та оптимальності її параметрів. Тому слід мати на увазі ступінь раціональності зайнятості населення, яка перебуває  під впливом технічних, соціальних та економічних факторів[11,c.33].

Раціональна зайнятість населення  визначається ефективністю трудової діяльності в широкому розумінні, тобто суспільною корисністю результатів праці, оптимальністю  її суспільного поділу, кількісною і якісною відповідністю робіт  і працівників, які їх виконують, економічною доцільністю робочих  місць, що без шкоди для здоров'я  дає змогу працівникові високопродуктивно  працювати і мати заробіток, який забезпечує відтворення його здатності  до праці. Отже, важливою умовою, яка  забезпечує раціональність зайнятості населення, є кількісна і якісна відповідність роботи і працівника, який її виконує, структури робочих  місць і трудових ресурсів.

Повну зайнятість населення, яка відповідає вимогам раціональності, називають продуктивною, або ефективною зайнятістю. Ці поняття не тотожні  до продуктивності та ефективності праці  та більш об'ємні ніж останні.

Розвиток економічних  систем розвинених країн світу характеризується такими тенденціями, як мінітюаризація засобів виробництва, поглиблення  технологічної спеціалізації за умов витіснення її предметної форми, підвищення гнучкості виробничих систем, що тісно пов'язано з посиленням диференціації потреб у сучасному  суспільстві. Ці тенденції покликали  до життя нові форми організації  праці і нестандартні види і форми  зайнятості населення. Стандартними" або жорсткими видами зайнятості населення називають такі, коли людина працює за наймом стандартну кількість  годин протягом дня, тижня, року і  наймається на досить тривалий період часу на основі безстрокових і строкових  трудових договорів.

Нестандартні, або гнучкі види зайнятості населення характеризуються тим, що працівник має повний або  неповний робочий день, тиждень, працює на нестандартному робочому місці у  вигляді надомної праці або роботи за викликами. До характеристик нестандартних  видів зайнятості населення також  належать тривалість найму (тимчасові, сезонні, випадкові роботи) та правовий статус працівника (самостійні працівники, неоплачувані члени сім'ї).

Поява нестандартних видів  зайнятості населення зумовлена  дією цілого ряду факторів. Серед них  слід виділити відсутність можливості у роботодавців забезпечити роботою  і заробітком постійний контингент працівників у зв'язку з коливаннями  попиту на вироблювані ними товари і надання послуг. Важливий вплив  має і бажання деяких категорій  населення працювати неповним робочий  день (студенти, жінки-домогосподарки. пенсіонери, інваліди). З іншого боку, зміни в техніці і технології дають змогу виконувати деякі  види робіт працівником вдома. Це породжує економію витрат фірм на створення  нею робочих місць та створює  більш сприятливі умови для працівників.

Серед нестандартних видів  зайнятості населення виділяється  декілька найбільш поширених.

Неповна (часткова) зайнятість населення належить до регулярної і  базується на індивідуальних трудових договорах між працівниками і  роботодавцями, відповідно до яких працівникам  встановлюється особливий режим  праці, як правило, у вигляді неповного  робочого дня або неповного робочого тижня. Неповна зайнятість населення  існує не тільки відповідно до бажань окремих категорій населення  працювати за скороченим часом. Роботодавці  вдаються до неї з метою збереження або збільшення зайнятості населення  на час спадів виробництва шляхом своєрідного "розподілу" одного робочого місця між кількома працівниками. Це певною мірою допомагає зменшити негативні соціально-економічні наслідки безробіття в період економічних  криз.

 Негативною рисою неповної  зайнятості для працівників є  недостатній рівень їх соціальної  захищеності від першочергових  звільнень та відсутність прав  на одержання соціальних пільг.  Неповна зайнятість працівників  найбільш поширена у сфері  послуг і охоплює насамперед  жінок.

Широке розповсюдження комп'ютерної  техніки, її використання у виробничих процесах, створення інтегрованих комунікаційних систем та модемного зв'язку створили умови для того, щоб ті, працівники, які виконують трудові операції з використанням персональних комп'ютерів, могли працювати вдома. Трудова  діяльність в таких умовах належить до зайнятості працівників на нестандартних  робочих місцях, або нестандартної  зайнятості населення.

Характерною рисою цього  виду зайнятості населення є те, що праця надомників оплачується  нижче при виконанні такого ж  обсягу робіт, виконаного працівниками у стандартних умовах. Зменшення  ділової активності спричиняє першочергову відмову роботодавців від послуг надомників. Роботодавці зацікавленні у використанні праці надомників, бо не несуть витрат, пов'язаних зі спорудженням або орендою приміщень, устаткуванням  робочих місць, що помітно знижує виробничі витрати[12, c.39].

Важливими ознаками роботи за викликами є те, що у працівників, як правило, немає робочого місця  і чітко визначеного режиму роботи. До послуг осіб, зайнятих на цих роботах, вдаються лише в разі потреби. Така зайнятість працівників поширена серед  аудиторів, екскурсоводів, консультантів, репетиторів.

Тимчасова зайнятість населення - це робота за короткотерміновими договорами. Вона наявна у тих випадках, коли необхідно замінити постійного працівника, який перебуває у відпустці або  відсутній на роботі у зв'язку з  хворобою, за неможливості знайти на важку  і малопрестижну роботу постійного працівника, а також за необхідності збільшення кількості працівників  при зростанні обсягів виробництва. Серед тимчасових працівників широко представленні конторські працівники, секретарі, діловоди, програмісти, фінансисти. Тимчасова зайнятість набуває все  більшого поширення у торгівлі, обслуговуванні, діяльності фінансових і страхових  компаній.

Особливе місце серед  видів зайнятості населення посідає  самозайнятість. Вона існує у тих  випадках, коли працівники і члени  їх сімей за власні кошти організовують  виробництво і створюють робочі місця. Такі виробники мають високий  рівень самостійності, широкі можливості для прояву ініціативи. На таких  підприємствах працюють власники підприємств  та члени їх сімей. Між власником  підприємства і членами його родини укладаються трудові договори.

Самозайнятість поширена в торгівлі, сфері послуг, дрібній  промисловості, автосервісі. До самозайнятих також належать фермери, особи, зайняті  у сфері зеленого туризму, і т. д.

Серед основних видів зайнятості населення специфічними рисами характеризується додаткова (вторинна) зайнятість. її ознаками є те, що після основної роботи, на якій працівники зайняті регламентований  робочий час, який встановлюється чинним законодавством або колективним договорами, вони можуть працювати на інших робочих місцях як на тому ж підприємстві, так і за його межами.

В Україні до вторинної  зайнятості населення належить сумісництво, коли працівник крім основної, виконує  роботу на іншій платній посаді або  виконує іншу регулярно сплачувану роботу. Чинне законодавство нашої  держави не обмежує можливостей  вторинної зайнятості.

Нерегламентована зайнятість - це не унормована жодними державними законами діяльність працездатних громадян працездатного віку, що виключена зі сфери соціально-трудових відносин суспільства. Така зайнятість населення здійснюється без укладання трудового договору, не враховується органами державної статистики, нерідко перебуває на межі кримінальної діяльності. Громадяни, зайняті такою діяльністю, не сплачують податки, маючи значні доходи. До такого виду зайнятості належать незареєстровані державними органами ремонтні та будівельні бригади, автосервісні майстерні тощо. Нерегламентована зайнятість через значне її поширення має великий вплив на соціально-економічний розвиток суспільства.

Зайнятість населення  реалізується через конкретні форми  включення працівників у виробництво. Форми зайнятості населення - це організаційно-правові  способи і умови використання праці. В межах національної економіки  праця людей організується за допомогою різноманітних організаційно-правових форм, які відрізняються нормами  правового регулювання тривалості і режимів робочого часу, регулярністю трудової діяльності, місцем виконання  роботи.

Найпоширенішими формами  зайнятості населення в сучасних умовах виступають: наймана праця  за трудовою угодою в державному секторі, на об'єктах колективної або приватної  власності без розпорядження  її індивідуальною частиною; особиста праця на об’єктах, де працівник має свою частку акцій, найвищий внесок, або є співвласником підприємства чи установи: особиста праця власника засобів виробництва, коли він є і власником, і працівником: трудова діяльність на орендованих засобах виробництва: робота на спільному підприємстві; надомна праця, громадські, сезонні, тимчасові роботи тощо.

Провідна роль у регулюванні  зайнятості населення належить державі. Для того, щоб воно було ефективним як в економічному, так і в соціальному  аспекті, необхідно мати уявлення про  рівень та динаміку зайнятості населення. Основними показниками зайнятості населення є чисельність зайнятих та рівень зайнятості.

Чисельність зайнятих - це абсолютний показник зайнятості населення, який характеризує її розміри. Відношення чисельності  зайнятих до загальної чисельності  населення віком 15-70 років - це відносний  показник зайнятості, що відображає її поширеність і називається рівнем зайнятості.

Люди, які шукають роботу і реєструються в державній службі зайнятості, складає показник "рівень зареєстрованого безробіття". Тобто  цей показник свідчить про кількість  тих людей, які прийшли до центрів  зайнятості та отримали статус безробітного після того, коли протягом семи днів після звернення не були працевлаштовані  на підходящу роботу. За станом на 1 лютого 2008 року рівень зареєстрованого  безробіття збільшився, проти цього  показника на 1 січня, на 0,1 відсоткових  пункти і склав 2,4%.