Проблеми розміщення і використання трудових ресурсів України

Важливу роль у природному відтворенні населення та визначенні демографічної бази трудових ресурсів відіграє характер вікової структури  населення. Характерною особливістю  сучасної вікової структури населення  України є зниження частки дітей  в загальній чисельності населення. Це свідчить про те, що в Україні  на сучасному етапі її соціально-економічного розвитку склався звужений тип відтворення  населення. Причому сільське населення, судячи з його вікової структури, має менші можливості порівняно  з міським щодо активізації відтворення  нових поколінь.

Важливим фактором подальшого економічного і соціального розвитку країни є співвідношення між основними  віковими групами населення - допрацездатного, працездатного та старшого за працездатний. Аналіз вікової структури населення України за останні десятиліття показує істотне зменшення як чисельності, так і питомої ваги дітей у віці до 16 років у загальній чисельності населення країни. Дещо зменшується чисельність і питома вага осіб працездатного віку (чоловіків у віці 16-59 років і жінок – 16-54 роки). Чисельність населення України у віці, старшому за працездатний, щорічно зростає. Зменшення питомої ваги дітей та осіб працездатного віку при одночасному зростанні населення у віці, старшому за працездатний, свідчить про постаріння населення країни. При збереженні сучасних тенденцій народжуваності і смертності у майбутньому цілком можливе подальше збільшення питомої ваги осіб похилого віку і відповідно - загальне постаріння населення України.

Аналіз регіональних особливостей статево-вікової структури населення  України показує, що найбільша диспропорція у бік чисельної переваги жінок  та загального постаріння населення  характерна для подільських та центральних областей України. Найбільш сприятлива статево-вікова структура населення у західних областях: Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській та Рівненській [8,c. 13].

Дослідження регіональних особливостей вікової структури населення  дуже важливе, оскільки воно дає змогу  глибше оцінити зміни в демографічній  ситуації, визначити особливості  формування трудових ресурсів у регіонах.

Таким чином, територіальні  особливості вікової та статевої структури населення є результатом  відмінностей природного відтворення  населення та його міграції.

 

1.4. Особливості  міграційних процесів

Міграція - це переміщення населення з постійного місця проживання, пов'язане з перетином певних меж (міста, району, області, країни, материка). Переміщення населення може бути пов'язане зі зміною місця проживання або без його зміни. Можливі і сезонні виїзди на збирання врожаю, на лісозаготівлю тощо.

Роль міграції у житті  суспільства досить значна, особливо у відтворенні населення певних регіонів. Відомо, що у міграції беруть участь переважно люди молодших вікових  груп. У місцях їх прибуття зростає  частка молоді, а значить, і можливості покращання демографічної ситуації (створення сім'ї, зростання народжуваності, зменшення частки населення старшого віку, а отже, і загальних коефіцієнтів смертності).

Протилежні наслідки міграції населення спостерігаються у  районах вибуття мігрантів.

Міграції відіграють і  важливу економічну роль. Насамперед вони сприяють територіальному перерозподілу  трудових ресурсів, більш повному  їх використанню. Крім того, міграція населення  сприяє розвитку нових виробництв, освоєнню нових територій тощо.

Міграційний приріст в  Україні протягом тривалого часу був додатнім (до країни приїжджало більше людей, ніж виїжджало з  неї). Особливо він зменшився на початку ХХІ ст., коли протягом 2000-2004pp. населення країни зменшилося лише за рахунок іммігрантів на 1372 тис. чоловік.

Економічні труднощі, які  виникли в Україні у зв'язку з переходом до ринкових відносин істотно вплинули на інтенсивність  і територіальні напрями міграцій. З  року міграційний приріст почав  швидко зменшуватися - з 287,8 тис. до 54,5 тис. у 1993 році. У 1994 році вже спостерігалося міграційне скорочення, яке склало 142,9 тис.

З 2002 року міграційне скорочення швидко зменшувалось і за 2002-2004 рр. склало 65,6 тис., або 22 тис. на рік.

З 2005 року спостерігається  міграційний приріст який за 2005-2009 склав 63,9 тис., в середньому 13 тис. на рік. Найбільший міждержавний міграційний приріст населення характерний для міста Києва, Одеської області та Криму.

Масштаби трудової міграції з України оцінюються у 2-2,7 млн. осіб. Основні країни трудової міграції - Росія (40-50%), Польща (15-20%), Чехія (10-12%), Італія (бл.10%), Португалія (5-8%)[18,c.28].

Більшість мігрантів - особи у віці 20-49 років, представники найбільш економічно продуктивних вікових груп. Частіше трудовими мігрантами є люди з професійно-технічною та повною середньою освітою.

Значні відмінності спостерігаються  у напрямах трудових міграцій чоловіків  та жінок. Так, жінки переважають  серед мігрантів у Італії, Греції, Туреччині, Японії. Чоловіча міграція спрямована переважно у Росію, Португалію, Польщу, Чехію.

Мігранти-чоловіки зайняті  переважно у сфері будівництва. У Росії також спостерігається  підвищена частка зайнятих у сфері  зв'язку та транспорту, у Польщі - в сільському господарстві. Серед жінок, які працюють у Росії, найбільша зайнятість спостерігається у торгівлі та будівництві, у Чехії - в громадському харчуванні і промисловості, у Польщі та Італії - в сільському господарстві та в якості домашньої прислуги[16, c.35].

В зв’язку з економічною  кризою в світі чисельність мігрантів  з України зменшилась.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ.  ТРУДОВІ РЕСУРСИ ТА ЇХ СТРУКТУРА

 

2.1. Економічно активне населення та неактивне населення

Трудові ресурси  це форма  вираження людських ресурсів, що являють  собою один із видів ресурсів економіки  поряд з матеріальними. Особливість  людських ресурсів полягає в тому, що вони одночасно є і ресурсами  для розвитку економіки, і людьми, споживачами матеріальних благ і  послуг. Проте залежно від соціальних, психологічних якостей людей, статі, віку, освіти, здоров’я, сімейного стану  їхні матеріальні і моральні потреби  неоднакові.

Поняття «трудові ресурси» є ринковою категорією, має широку інформативність і дає змогу  використовувати його як ефективний інструмент державного регулювання  ринку праці.

Трудові ресурси - це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності.

Використання трудових ресурсів у процесі праці передбачає їх відтворення, яке перебуває у  взаємозв’язку із відтворенням суспільного  продукту. Процес відтворення трудових ресурсів поділяється на окремі фази, а саме: фаза формування, фаза розподілу  й перерозподілу і фаза використання.

Велике значення має формування і використання трудових ресурсів по території країни з урахуванням  регіональних особливостей, що пов’язані  з впливом демографічних і  соціально-економічних факторів. Усі фази органічно пов’язані між собою.

Таким чином трудові ресурси  є населення, яке оцінюється залежно  від демографічного відтворення, життєвого  потенціалу, здоров’я різних категорій  і вікових груп, міграційних переміщень[16,c.40].

Економічно активне населення  складається з населення обох статей, яке впродовж певного періоду  часу забезпечує пропозицію робочої  сили для ринкового виробництва  товарів та послуг, а також деяких видів неринкового виробництва, що входять до Системи національних рахунків і є економічною діяльністю.

Основні визначення та поняття  щодо економічної активності населення  розроблені за рекомендаціями МОП та 13-ї Міжнародної конференції статистиків  праці від 29 жовтня 1982 року з урахуванням  національних особливостей та чинної нормативно-правової бази. Такий підхід забезпечує можливість здійснення міжнародних  порівнянь для оцінки розвитку робочої  сили й аналізу виконання ратифікованих  Україною міжнародних конвенцій  МОП та ООН у сфері соціально-трудових відносин.

До складу економічно активного  населення входять тільки ті особи, які займались економічною діяльністю або шукали роботу і були готові приступити до неї, тобто класифікуються як „зайняті” або „безробітні”.

Відповідно до вищезазначених рекомендацій МОП при вивченні економічної  активності визначають вікову групу  населення, для якої буде здійснюватись  аналіз цього явища.

 Найважливішим є визначення  нижньої вікової межі населення  для вивчення економічної активності. Тому крім норм, установлених  законом  щодо мінімального  віку початку трудової діяльності, до уваги беруть у першу  чергу обсяги та рівень участі  молоді в економічній діяльності.

У рекомендаціях ООН щодо проведення переписів населення  і помешкань уточнюється, що мінімальний  вік для визначення економічно активного  населення у таких випадках не повинен перевищувати 15 років.

З метою забезпечення міжнародних  співставлень рекомендовано виділяти осіб молодших 15 років та 15 років  і старше.

Окрім мінімального віку, в  ряді країн установлено максимальний вік. Прийняття верхньої межі означає, що осіб старше цього віку виключають із підрахунку економічно активного  населення. У різних країнах ця межа різна.  Проте у більшості країн  максимальний вік не встановлено (у  країнах Європейського Союзу  економічну активність визначають щодо осіб віком 15 років і старше).

 З урахуванням рекомендацій  МОП та вікової структури зайнятого  населення економічну активність  населення в Україні визначають  щодо осіб  обох статей віком  від 15 до 70 років включно. 

  Відповідно до міжнародних  стандартів передбачено два уточнюючі  показники економічно активного  населення: 

– звичайно активне населення;

– населення, активне в  даний період[3,c.46].

Концепція „звичайної активності”  базується на критерії „основного виду активності” впродовж тривалого  періоду часу, наприклад року. У  випадках, коли зайнятість має нерегулярний характер (неповний робочий день,  тиждень), основну активність визначають з урахуванням кількості днів зайнятості чи безробіття. В рамках концепції „звичайної активності”  допускається, що особи, віднесені до безробітних, упродовж року можуть мати яку-небудь роботу.

Населення, активне у даний  момент (або робоча сила) показує  поточну ситуацію на ринку праці  відносно економічної активності населення. Це миттєва фотографія зайнятості та безробіття впродовж конкретного обстежуваного  періоду (тиждень, місяць, день).

У рамках національної концепції  економічно активного населення  застосовують поняття „населення, активне у даний період” стосовно короткого періоду часу –  обстежуваного  тижня.

Концепція економічної активності або робочої сили передбачає віднесення осіб до однієї з трьох взаємовиключних  категорій, у залежності від характеру  їхньої діяльності впродовж короткого  обстежуваного періоду, з урахуванням  правил пріоритетності: зайняті, безробітні та особи, які є поза робочою силою, тобто економічно неактивні.  Відповідно до цих правил зайнятості надається перевага перед безробіттям, а безробіттю – перед відсутністю економічної активності.

Для характеристики економічно активного населення у міжнародній  практиці застосовують методи групувань, які умовно можливо об'єднати за двома типами: загальнодемографічні та соціально-економічні[17,c.105].

Загальнодемографічні групування стосуються не тільки економічно активного  населення (зайнятих і безробітних), але й усього населення. До цього  типу групувань у національній статистичній практиці належать групування:

– за статтю та віком;

– за місцем проживання та типом  місцевості (міська, сільська) на основі адміністративно-територіального устрою країни;

– за рівнем освіти.

Соціально-економічні групування стосуються безпосередньо економічно активного населення та характеризують його місце у процесі економічної  діяльності. Характерним прикладом  такого групування є Міжнародна класифікація статусу зайнятості. На основі абсолютних даних про кількість економічно активного, зайнятого та безробітного населення як за окремими статево-віковими групами, так і для всієї сукупності осіб віком 15–70 років розраховують рівні економічної активності, зайнятості та безробіття. Названі рівні можливо  розраховувати по відношенню до:

– загальної кількості  населення;

– кількості економічно активного населення.

У національній статистичній практиці рівні економічної активності та зайнятості зазвичай розраховують по відношенню до всього населення    відповідного віку, а безробіття –  до економічно активного населення.

Економічно неактивне  населення (населення поза робочою  силою) – це особи, які впродовж періоду  спостереження не входять до складу робочої сили, тобто не є зайнятими  або безробітними (у визначенні МОП) та існують за рахунок  утримання  сім'єю та суспільством.

Усебічна інформація про  економічно неактивне населення  є важливою і необхідною частиною інформації про ринок праці, оскільки, з одного боку, відбувається постійний  перехід частини населення зі стану економічно активного населення  в стан економічно неактивного населення (вихід на пенсію, тимчасове припинення трудової діяльності та ін.), а з іншого боку –  частина населення постійно входить до складу економічно активного  населення (студенти після закінчення навчальних закладів; жінки, що відновлюють  роботу, які до цього займалися  доглядом за дітьми і домашнім господарством; пенсіонери, що відновлюють трудову  діяльність із різних причин (низький  розмір пенсії, прагнення суспільної корисності тощо); частина населення, що вступає в працездатний вік  і пропонує свої послуги на ринку  праці, інші.