Особливостi розвитку i функцiонування регiональних ринкiв працi в Украiнi

- розроблення програм державної  допомоги у підготовці кадрів; розроблення програм державної  допомоги у створенні нових  і підтримці діючих робочих  місць в окремих галузях і  районах;

- розроблення державної допомоги  у працевлаштуванні, створенні і  підтримці нових робочих місць  для окремих категорій населення;

- створення системи матеріальної  допомоги у зв'язку з тимчасовим  безробіттям.

Регулювання ринку праці здійснюється для забезпечення відповідності  між попитом на робочу силу та її пропозицією за обсягом і структурою, тобто має на меті досягнення їх ефективної збалансованості.

Ринок праці потребує регулювання  з боку держави через економічні, адміністративні та правові важелі.

Економічними важелями регулювання  ринку праці й зайнятості населення  є пільги підприємствам, що створюють  додаткові робочі місця для громадських  робіт, а також оптимізація заробітної плати робітників з урахуванням  ціни мінімального споживчого попиту, допомоги у зв'язку з безробіттям  на рівні фізіологічного мінімуму споживання та рівня заробітної плати й ціни робочої сили.

Серед важелів державного регулювання  помітну роль відіграє пільгове оподаткування  підприємств, які залучають до роботи молодь, інвалідів та інших неконкурентоспроможних громадян. В Україні законодавчо  врегульовано лише загальні питання  забезпечення зайнятості, регулювання  ринку праці, захисту громадян від  наслідків безробіття.

Головними нормативними актами, за якими  регулюють ринок праці в Україні, є Закон України "Про зайнятість населення", Державна програма зайнятості та Укази "Про основні напрями  соціальної політики".

Закон "Про зайнятість населення" визначає категорії зайнятості, права  громадян у виборі діяльності, статусу  безробітних, права на допомогу у зв'язку з безробіттям, механізм формування та використання фонду сприяння зайнятості населення тощо.

Розвиток ринку праці потребує створення правових важелів державного регулювання через внесення змін до законодавчих актів про працю, закріплення заробітної плати як ціни робочої сили, відповідності  рівня заробітної плати рівню  цін на споживчому ринку (мінімальна заробітна плата має дорівнювати  фізіологічному мінімуму споживання).

До адміністративних важелів регулювання  ринку праці та зайнятості належать:

- упровадження активної та пасивної  політики на ринку праці України  та її регіонів через організацію  громадських робіт;

- створення страхових фондів  на випадок безробіття;

- перекваліфікація робітників  на потребу ринку і виплати  допомоги та кредитів безробітним  і членам їхніх сімей;

- створення центрів з підготовки  кадрів при центрах сприяння  зайнятості.

Визначальними напрямками прямого  економічного впливу держави на розвиток ринку праці в Україні є  такі:

- формування оптимальних нормативів  пільгового оподаткування підприємствам,  які створюють додаткові робочі  місця для громадських робіт  і фонди страхування на випадок  безробіття;

- формування оптимальних нормативів  пільгового оподаткування та  застосування пільгових кредитів  для підприємств, що приймають  на роботу жінок, молодь, інвалідів  та інших осіб, які підпадають  під 5-відсоткову квоту.

Водночас нормативні штрафи та санкції  мають застосовуватись до підприємств, що відмовляють у прийомі на роботу зазначеним особам. Механізм дії цих  важелів має бути законодавчо  врегульований;

- оптимізація заробітної плати  робітника з урахуванням ціни  мінімального споживчого кошика. Цей норматив та механізм його  дії мають визначатися виходячи з цін мінімального споживчого кошика для робітника та членів його сім'ї, які перебувають на його утриманні, та ціни робочої сили. Зазначений норматив має враховувати також регіональний рівень цін на споживчі товари та особливості змін ціни робочої сили на регіональному ринку праці;

- оптимізація нормативу допомоги  у зв'язку з безробіттям на  рівні фізіологічного мінімуму  споживання на безробітного та  членів його сім'ї, які перебувають  на його утриманні;

- введення квот на постачання  робочої сили. Механізм застосування  таких квот має брати до  уваги можливості працевлаштування  робочої сили в регіоні, рівень  попиту на неї, рівень цін,  наявність житла та розвиток  соціальної інфраструктури;

- дотації підприємствам, що створюють  центри підготовки та перепідготовки  кадрів на потребу ринку. Механізм  надання таких дотацій має  враховувати регіональний попит  на робітників певної спеціальності  в регіоні та якість підготовки  кадрів.

- державні контракти, які укладаються між державою та підприємствами, спрямовуються на створення додаткових робочих місць і пом'якшення наслідків безробіття, створення робочих місць на громадських роботах регіонального масштабу. Державні контракти мають ураховувати стан ринку праці на перспективу, інших сегментних ринків і розвиток демографічної ситуації в регіоні.

Основоположним принципом державного регулювання ринку праці є  віднаходження оптимального співвідношення між ефективним функціонуванням  ринку праці й максимально  можливою мірою соціальної справедливості та рівності, оскільки уникнути конфронтації у відносинах ринку і держави  неможливо. А основною метою державного регулювання ринку праці є  досягнення рівноваги між попитом  й пропозицією праці у якісному і кількісному виразах.

Ураховуючи, що ринок праці функціонує згідно із загальноекономічними законами, принцип мультиплікації дозволяє твердити, що одиниця приросту інвестицій у  створення додаткових робочих місць  сприятиме мультиплікаційному “вторинному” розширенню сфери прикладання праці. Водночас вкладення інвестицій в  освіту сприятиме приросту ВВП, однак  у віддаленій перспективі.

Ефективність державного регулювання  ринку праці у нинішніх трансформаційних умовах не може визначатися превалюванням  одного виду державної політики. Виходячи з положень сучасної економічної  теорії, необхідно віднаходити консенсус  між монетарною й фіскальною політикою  з урахуванням соціальних і правових чинників. Зважаючи на зазначене, ваги набуває інституційна теорія регулювання  ринку праці. Інституційний напрям регулювання ринку праці відображає широкий спектр діяльності державних  органів щодо впливу на попит і  пропозицію праці.

Кейнсіанці стверджують: заробітна  плата є основним джерелом доходів, а значить — зниження зарплати спричинить скорочення попиту на продукцію  і відповідно — на необхідну для  її виробництва працю, що викличе  безробіття. В економіці може виникнути  або безробіття, або інфляція, разом  вони виникнути не можуть. Інфляція тлумачиться, як явище, що викликане  попитом, або витратами, або світовим співвідношенням цін.

Згідно з теорією Кейнса фіскальна  політика, орієнтована на подолання  безробіття, передбачає зростання державних  витрат і скорочення податків. Фіскальна  політика, спрямована на зниження інфляції, вимагає скорочення державних витрат при зростанні податків. Грошово-кредитна політика — порівняно з фіскальною політикою — справляє слабкий  вплив на стабілізацію економіки. Кейнсіанська теорія пізніше була модифікована нео- і посткейнсіанцями.

Альтернативні макроекономічні концепції  державного регулювання були започатковані  у 70-ті роки, коли у країнах з розвинутою ринковою економікою намітилася тенденція  до зниження рівня продуктивності праці  та посилення інфляційних процесів, що викликало недовіру до теорії Кейнса. До основних з них слід віднести монетаризм, теорію раціональних очікувань  і теорію "економіки пропозиції".

Монетаризм поширився у 6О-ті роки. Його прибічники вважають, що гроші  відіграють набагато важливішу, ніж  інші чинники, роль для визначення стану  ринкової економіки, і відстоюють суто грошову концепцію причин інфляції. Основними твердженнями монетариської  теорії є такі аспекти макроекономіки: 1) приватна економіка є стабільною, при цьому простежується постійна тенденція до рівноваги, оскільки ринок  самостійно регулюється цінами і  кількістю товарів; 2) антициклічний  державний вплив не реакція, а  причина кон'юнктурних коливань; він означає відсутність гарантій для приватного сектора і призводить до помилкових рішень.

Теорія раціональних очікувань  дістала свого поширення з  середини 70-х років, коли в економіці  підвищилися рівні інфляції та безробіття, виникла стагфляція. Ця теорія виходить з того, що усі ринки є висококонкурентними, рівноважні ціни швидко пристосовуються  до нових ситуацій, зарплата і ціни можуть як підвищуватися, так і знижуватися. Ринкові суб'єкти поводять себе раціонально, в очікуванні зростання цін розширюється ринковий попит, стимулюючи нове зростання  цін. Таким чином, ефективність стабілізаційної  політики держави зводиться до нуля.

Теорія "економіки пропозиції" пов'язує стагфляцію з державним  втручанням в економіку, а саме із зростанням податків, які негативно  впливають на стимули до праці. Через  це центральну роль вона відводить  ринковим механізмам стабілізації. Прихильники  теорії "економіки пропозиції" виступають за підтримку великих  скорочень податків, переходу від  прогресивних до регресивних податків, розглядаючи це як умову стимулювання заощаджень та інвестицій. 
Згідно з теорією ринкової економіки "безпечний" для суспільства рівень безробіття становить 2—6 %, однак це передбачає рівень повної зайнятості, тобто природний рівень безробіття, коли кількість осіб, які шукають роботу, дорівнює кількості вільних робочих місць. Безробіття в цьому разі виникає внаслідок того, що професійно-кваліфікаційна структура (структура безробіття) не відповідає природній плинності.

У США, наприклад, природний рівень безробіття становить 5-6 %. Це означає, що економіка цієї країни, в якій сукупна робоча сила досягає 121 млн. осіб, спроможна утримувати 6-7 млн. незайнятих, до того ж існує також невизначена  кількість вільних робочих місць.

Ринок праці як важлива багатопланова  сфера економічного і соціально-політичного  життя суспільства потребує кваліфікованого  регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування. Саме створення дієвої системи регулювання  сфери зайнятості є одним з  основних серійних заходів розвитку суспільства.

Державна політика зайнятості населення  залежить від темпу і характеру  ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних категорій  незайнятого населення до вимог  ринку праці, а також систему  соціального захисту безробітних  та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю. 
Державне регулювання зайнятості населення має ґрунтуватися на:

- забезпеченні соціального партнерства  суб'єктів ринку праці, тобто  створенні рівних можливостей  усім громадянам незалежно від  їхнього походження, соціального  і майнового стану, расової  і національної належності, статі,  віку, політичних переконань, ставлення  до релігії, реалізації права  на вільний вибір виду діяльності  відповідно до своїх здібностей  та професійної підготовки з  урахуванням особистих інтересів  та суспільних потреб;