Особливостi розвитку i функцiонування регiональних ринкiв працi в Украiнi

На пропозицію робочої  сили впливають також суб’єктивні  чинники, оскільки рішення про найм на роботу приймають самі працівники. При цьому вони повинні враховувати престижність професії та фірми-роботодавця, можливість професійного росту і реалізації своїх творчих і розумових здібностей, територіальну розташгованість підприємства, моральний клімат у колективі та ін..

1.3. Державне регулювання  ринку праці в Україні та  за кордоном

Регіональний рівень державного управління виступає як відносно самостійна складова загального процесу державного управління, яке у свою чергу є  різновидом соціального управління та має певні ознаки. Це дозволяє розглядати його як соціальне явище, вид суспільної діяльності, пов’язаної з реалізацією державної влади.

З урахуванням цих та інших  характеристик процесу державного управління він визначається як цілеспрямований  та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і  громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної  політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої через  діяльність органів державної влади, наділених необхідним рівнем компетенції.

З таких позицій державна політика (у даному випадку –  державна політика регіонального розвитку) є системною, цілеспрямованою та планомірною діяльністю повноважних  органів державної влади, яка  розробляється при абсолютній першості чинного законодавства, спрямована на забезпечення умов для розвитку регіонів як складових держави на  засадах соціально-адекватної оцінки існуючого стану для визначення пріоритетності та перспектив їх розвитку, заходів щодо вирішення економічних, соціальних та культурних проблем, сприяння рівноправному, діловому та взаємовигідному  розвитку співробітництва в середині країни та за її межами.

Державне регулювання  ринку праці — система правових та організаційно-економічних заходів  держави щодо забезпечення ефективної зайнятості, нормальних умов праці та раціонального використання робочої сили.

У багатьох країнах із розвиненою економікою головні функції регулювання  ринку праці здійснюють профспілки. У країнах, які перебувають на стадії формування ринкових відносин, коли елементи інфраструктури ринку  праці ще не діють достатньо ефективно, не відпрацьований механізм громадського та інституціонального регулювання, застосовують державне регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці.

Сучасні ринкові  механізми характеризуються двома  суттєвими складовими: „стихійними” регуляторами попиту і пропозиції робочої  сили і регулюючим впливом держави  на ці процеси. Провідна роль у розвинутому  суспільстві щодо забезпечення єдності  регулюючих і саморегулюючих функцій  належить державі, яка впливає на зайнятість населення через певні  інститути і правові методи регулювання.

На сучасному етапі виділяють  чотири основні концепції державного регулювання розвитку регіональних ринків: державну (регіон як квазідержава), корпоративну (регіон як квазікорпорація), соціальну (регіон як соціум) і регіон як ринок або, точніше, як система  ринків.

1) Державна концепція регіону.  Регіон виконує функції державного  управління на своїй території,  реалізуючи регіональну економічну  політику. У рамках цієї концепції  доцільно аналізувати джерела  "провалів держави": недостатня  поінформованість про розвиток  регіональних ринків, обмежений  контроль над реакцією приватного  сектора. обмежений контроль над  бюрократією, політичність питання  у розподілі функцій і ресурсів  між загальнодержавними і регіональними  органами влади.

2) Регіон як квазікорпорація.  Регіони використовують наявні  ресурси для досягнення поставлених  цілей, вступаючи у конкурентну  боротьбу на ринках ресурсів, товарів, послуг і активно взаємодіє  з національними і транснаціональними  корпораціями. Але це скоріше  державна корпорація, ніж приватна, оскільки стратегію її розвитку визначають регіональні органи державного управління.

3) Соціальна концепція регіону.  Регіон розглядається як спільність  людей, що живуть на даній  території. Управління регіоном  спрямоване на розширене відтворення  населення, соціальної інфраструктури (що забезпечує його життєдіяльність), розвиток системи розселення. Увага  концентрується на оцінці ефективності  регіонального розвитку, кінцевою  метою якого є підвищення рівня  і якості життя населення.

4) Регіон як система ринків. Якщо  виходити з того, що основна  мета державного управління –  формування ефективних ринків, то  регіон варто розглядати як  сукупність ринків, що формуються. В даний час об’єднання областей  у регіони розширює можливості  управління регіональними ринками. 

Оскільки кожен регіон реалізує свою стратегію розвитку ринків, то він може обрати одну з названих стратегій, або об’єднати їх виходячи зі своїх специфічних особливостей.

Стратегія регулювання ринку  праці повинна будуватися за такими чотирма принципами: підпорядкованість  вимогам розвитку суспільства, економіки; пріоритетність заходів, які забезпечують соціально-політичну стабільність у суспільстві; створення економічних  умов для гідного рівня добробуту  людей; усунення або мінімізація  нерівності в одержанні і збереженні роботи, рівня життя, що виникає з  причин інвалідності, сімейних обставин та інших об'єктивних факторів.

У рамках Організації економічного співробітництва та розвитку найбільш значні реформи у сфері ринку  праці і зайнятості провели Великобританія, Нова Зеландія, Іспанія й Італія. Коротка характеристика етапів реформ і їх найбільш значних результатів  наведена в табл. 1. Незважаючи на різноманіття напрямів реформ і оцінок їх попередніх результатів, можна виділити кілька загальних характерних моментів, що демонструють вміле поєднання  ліберальної мікроекономічної політики і жорсткого законодавчого контролю на ринку праці з боку влади.

1) Диверсифікованість зайнятості з одночасною жорсткістю умов одержання допомоги. Розвиток форм часткової зайнятості і гнучких графіків робочого дня дає працівникам «волю маневру» у використанні робочої сили, а безробітним – можливість принаймні часткового застосування своєї праці. З іншого боку, більш жорсткий контроль за одержанням допомоги з безробіття і зниження її абсолютного розміру змушує людей активніше шукати роботу, роблячи ринок праці більш мобільним і сприйнятливим до зовнішніх змін.

2) Обмеження впливу профспілок. Антипрофспілкові заходи, що, на перший погляд, могли б тільки погіршити становище працівників, на ділі зробили прямо протилежний ефект, що виразився в підвищенні гнучкості робочого дня, падінні рівня безробіття і збільшенні тривалості контрактів наймання. Відбулося це тому, що були зняті штучні бар'єру у сфері найму (роботодавці одержали право прямо, минаючи профспілку, укладати контракти з працівниками, а також великі права звільнення у зв'язку з виробничою ситуацією), членства в профспілках (знищено багато профспілкових привілеїв, обов'язкове членство змінено на добровільне). Більше того, профспілки були примушені відповідати перед законом за свої дії у сфері страйкового руху і нести відповідальність у випадку їх невиправданості.

Таблиця 1

Характеристика реформ на ринку праці в країнах ЄС

3.) Реформи заробітної плати. Цей напрям тісно пов'язаний з двома попередніми і містить у собі децентралізацію формування і диференціацію ставок заробітної плати, а також скасування практики індексації заробітної плати у зв'язку із зростанням цін та її прив'язку до динаміки таких показників економічної ефективності, як прибутковість і продуктивність.

Ринок праці формується на підставі виключного права людини розпоряджатися своїми здібностями до праці та добровільно  обирати форму зайнятості, вид  діяльності або професію. У багатьох країнах з розвинутою ринковою економікою основні функції щодо регулювання  ринку праці здійснюють профспілки. У країнах, які перебувають у  стадії формування ринкових відносин, коли елементи інфраструктури ринку  праці не діють досить ефективно, не відпрацьований механізм громадського та інституціонального регулювання, здійснюється державне регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці.

При цьому на відміну від командно-адміністративного розподілу та перерозподілу трудового потенціалу держава функціонує відповідно до попиту і пропозиції робочої сили. Державна політика загальної зайнятості поступається місцем політиці ефективної зайнятості.

Регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці здійснюється за такими основними напрямами:

- законодавче встановлення умов  праці залежно від її видів,  місця виконання, особи працюючого, яке охоплює час праці і  відпочинку, техніку безпеки, вимоги  до кваліфікації, взаємовідносини  між власниками засобів і найманою  робочою силою, профспілками та  підприємцями тощо;

- створення державної системи  дослідження і прогнозування  стану загальнонаціональних і  регіональних ринків праці;

- створення мережі центрів служб  зайнятості і бірж праці для  реєстрації безробітних і фінансової  допомоги їм, допомоги у працевлаштуванні, консультаціях, сприяння вирішенню  кадрових проблем на підприємствах;

- створення фондів сприяння  зайнятості на загальнодержавному  та місцевих рівнях;