Особливостi розвитку i функцiонування регiональних ринкiв працi в Украiнi

За своєю сутністю регіональний ринок є сукупністю високоспеціалізованих  соціально-економічних процесів і  відносин у сфері обігу, що формуються під впливом особливостей попиту і пропозиції кожного територіально-адміністративного  утворення.

Регіональні ринки неоднорідні, тому їх можна класифікувати виходячи з різних критеріїв .(табл.1.1.). На практиці існує значно більше ознак, за якими можна класифікувати ринки праці, але розглянемо основні із них.

Таблиця 1.1.

Класифікація ринків праці

Кон'юнктура ринку праці  визначається співвідношенням між  попитом і пропозицією робочої  сили. Залежно від цього співвідношення ринок праці може бути трьох типів:

працедефіцитним — коли на ринку праці відчувається нестача  пропозиції робочої сили;

праценадлишковим — коли на ринку праці високе безробіття і має місце надлишок пропозиції робочої сили;

рівноважним — коли попит  на робочу силу врівноважується її пропозицією.

Розрізняють два види ринку  праці: зовнішній і внутрішній. На зовнішньому ринку праці реалізуються пропозиція і попит на працю між  підприємствами, установами і організаціями, з одного боку, і працездатним населенням — з іншого, на внутрішньому ринку  праці — між конкретним підприємством, з одного боку, і його працівниками — з іншого.

Для зовнішнього ринку  праці механізм регулювання охоплює  весь спектр економічних, юридичних, соціальних і психологічних факторів, що визначають функціонування ринку праці. Він  здійснюється через систему працевлаштування, підготовку і перепідготовку кадрів. Для внутрішнього ринку праці  механізм регулювання — це сукупність законодавчих чи колективних договірних нормативних актів, яких дотримуються партнери при укладанні та реалізації угоди про працю.

Результатом функціонування зовнішнього ринку праці є  перелив робочої сили з підприємств  одних галузей на підприємства інших  галузей як за бажанням самих працівників, так і з ініціативи роботодавців. Результатом функціонування внутрішнього ринку праці є підвищення кваліфікації працівників підприємства, що сприяє скороченню плинності кадрів.

Як для внутрішнього, так  і для зовнішнього ринку праці  в умовах ринкового господарства характерним є переважання пропозиції з боку працездатного населення  над попитом на працю робітників певних професій. Для зовнішнього  ринку праці результатом дії  цього фактора є безробіття, для  внутрішнього — переміщення робітників з одних робочих місць на інші, скорочення тривалості робочого дня.Так, за ознакою структури економіки вирізняють ринки праці окремих галузей, окремих видів діяльності, групи господарств із різними формами власності.

За ознакою рівня економічного розвитку розглядають ринки праці  регіонів, згрупованих залежно від  рівня ВВП, оплати праці, доходів  населення.

За територіальною ознакою  розрізняють ринки праці: місцевий, регіональний, національний, міжнародний (транснаціональний та світовий).

За змістом ринок праці  поділяють на потенційний, циркулюючий, внутрішньофірмовий.

До потенційного ринку  праці включаються: працездатні  особи, зайняті в домашньому та особистому підсобному господарстві; студенти та учні старших класів, що навчаються з відривом від виробництва; військовослужбовці; фермери й підприємці та інше працездатне  населення.

Циркулюючий (фіксований) ринок  праці (сфера купівлі-продажу робочої  сили) — це сфера, де продавець своєї  робочої сили переміщується між  підприємствами у пошуках роботи, перебуваючи при цьому фактично безробітним. До цієї категорії відносять: осіб, які перебувають у фрикційному, структурному і циклічному безробітті; звільнених військовослужбовців; пенсіонерів, які шукають роботу; осіб, що перебувають  на перепідготовці, підвищенні кваліфікації та громадських роботах.

Внутрішньофірмовий ринок  праці охоплює процеси та відносини  між найманим працівником та працедавцем  з моменту найму його на роботу і до звільнення. На внутрішньофірмовому  ринку праці з'являються вакансії за рахунок звільнених з різних причин, розширення, модернізації та технічного переоснащення виробництва, нового будівництва, зростання коефіцієнта  змінності роботи підприємства, переміщень на робочих місцях.

За демографічними ознаками існують:

1. ринок праці молоді — відрізняється високою мобільністю, різним рівнем кваліфікації, високим рівнем безробіття;
2. ринок праці осіб передпенсійного віку та пенсіонерів — характеризується невисокою продуктивністю праці, низькою економічною активністю, відсутністю або обмеженістю можливостей для перенавчання;
3. ринок праці жінок — його особливістю є можливі довгі перерви в роботі, пов'язані з народженням та вихованням дітей, зниження з цієї причини професійних здібностей.
4. Професійні ринки праці — це сегменти національного ринку праці, в яких працівники об'єднані професійними інтересами (ринок праці вчителів, лікарів, шахтарів тощо).

Залежно від соціального  підходу вирізняють ринки: робочих  кадрів — працівників переважно  фізичної праці; спеціалістів, менеджерів — працівників переважно розумової  праці.

Залежно від умов конкуренції  вирізняють ринки праці:  необмеженої  конкуренції (досконалої конкуренції  — вільний ринок); обмеженої конкуренції (неповної конкуренції).

За рівнем легалізованості  функціонування ринок праці поділяється  на відкритий та тіньовий.

1.2.Функціонування  регіонального ринку праці в  Україні

Особливості та етапи формування ринку праці в Україні і  стан зайнятості й безробіття населення  є наслідком історичних, соціальних та економічних умов у державі, які  складалися не лише в останнє десятиліття, а й значно раніше. Становлення ринку праці відображає діалектику системи управління економікою в останні вісім—десять років. Специфіка соціального розвитку суспільства та вплив процесів світової економіки значно зумовили характер сучасного національного ринку праці: недостатню розвинутість важливих структурних компонентів, відсутність тривалий час адекватного механізму його регулювання, існувавший патерналізм держави в галузі зайнятості та багато іншого являли собою значну невідповідність ринковій економіці.

Недостатньо розвинутими  були економічні, правові та адміністративні  регулятори, котрі повинні забезпечити  єдині норми у формуванні робочої  сили, здійсненні її сучасної мобільності  й не тільки на національному рівні. Все це гальмувало або викривляло об’єктивні процеси розвитку ринкових відносин взагалі. Стан інфраструктури ринку праці й, передусім, системи державної служби зайнятості тривалий час не відповідав у матеріально-технічному, інформаційному і кадровому аспектах зростаючим вимогам щодо її ефективного функціонування.

Формування ринку праці  в Україні відбувається на двох рівнях: національному та регіональному.

Національний РП формується під впливом традицій, рівнів технологічного розвитку, якості життя населення та інших чинників. Він пов'язаний із усіма макроекономічними процесами, що відбуваються у країні.

Регіональний ринок праці  взаємопов’язаний із розвитком продуктивних сил та виробничих відносин на певній території.

Кожній територіальній одиниці  притаманні своєрідні риси, що обумовлені специфікою природно-кліматичних умов та наявністю виробничих ресурсів. Від ресурсного потенціалу регіону залежить структура його господарства, кооперація з іншими регіонами та участь у міжнародній спеціалізації. Разом з тим, розвиток регіону багато в чому залежить від якості , мотивації та характеру використання робочої сили.

В умовах розширення і поглиблення  НТП і обмеження можливостей  до збільшення обсягів використання природніх ресурсів у триаді «праця-земля-капітал» головним і визначальним фактором виробництва  стає праця. Інвестування у людський капітал є необхідною умовою підвищення конкурентоспроможності фірми на ринку  і розвитку регіону.

Таким чином, формування ринку  праці залежить, з одного боку, від  стану виробничого розвитку регіону, а з іншого – від трудового  потенціалу, особливості якого зумовлені  політичними , соціальними , психологічними аспектами та традиціями населення, що мешкає на певній території.

Регіональний ринок праці  є барометром життєздатності регіону, який показує всебічний стан розвитку регіону: ефективність функціонування усіх галузей господарства, залученість  населення у продуктивну працю, рівень та асортимент потреб і споживання домогосподарств, якість життя людей.

Слід звернути увагу на головну особливість тих умов, в яких формувався ринок праці  України — це глибока соціально-економічна криза. Вона характеризувалася ти , що:

по-перше, сталося безпрецедентне некероване скорочення виробництва промислової і сільськогосподарської продукції, будівництва і послуг. Це зменшило зайнятість населення та призвело до великих масштабів безробіття, особливо прихованого. Вимушена неповна зайнятість стала майже нормою, що дало поштовх до значного розвитку нерегламентованої зайнятості.

по-друге, внаслідок руйнації єдиного економічного простору СРСР відбулася розбалансованість економіки, що не тільки спричинило зниження виробництва, а й зруйнувало усталену структуру зайнятості населення, зробило «зайвими» деякі галузі економіки (оборонну, нафтохімічну, деякі види машинобудування тощо), професії та спеціальності (викладачів окремих предметів, деякі професії робітників оборонних підприємств); сталося «вимивання» високотехнологічних робочих місць.