Стан рослинного покриву Івано-Франківської обл

Автор: Пользователь скрыл имя, 12 Сентября 2013 в 19:36, реферат

Описание работы

Завдання дослідження:
1. Збереження ґрунтового покриву і якості ґрунтів.
2. Зменшення забруднення атмосферного повітря та вод.
3. Запобігання стихійним лихам природи.
4. Зменшення впливу автотранспорту на стан атмосферного повітря.

Работа содержит 1 файл

Документ МНС курсова така як булаMicrosoft Word.doc

— 342.00 Кб (Скачать)

 

Смерека европейська

Picea abies (L.) Karsten Родина Соснові – Pinaceae

Напевно перше, з чим  асоціюються Українські Карпати – се гори, вкриті смерековими пралісами, котрі сягають ген аж до обрію. І справді, смерека – одне з найпоширеніших у Карпатах дерев, біля 40% усіх гірських лісів – смерекові.

Смерека належить до могутніх і довговічних дерев. За сприятливих умов вона досягає висоти 40-50 м. Старі велетенські екземпляри можуть мати 1.5 м в діаметрі і вік 300 – 400 років. Для того, щоб виросло дерево висотою 35 м, потрібно 100 років. Смерека широко використовується і для озеленення міст, особливо її декоративні форми.

Дерево має широкопірамідальну крону, переважно без розгалужень. Кора смереки тонка, червонувато-бурого кольору, зі смолистими виділеннями. Хвоя – чотирикутна в перерізі, гостра. Довжина хвоїнок– до 2.5 см, вони блискучі, темно-зеленого кольору. Хвоя росте практично по спіралі, з усіх боків гілки, що відрізняє смереку від ялиці. Смерека – вічнозелене дерево, середній вік хвоїнок – 7 років, після чого вони відмирають і опадають.

Плід смереки –  шишка. Вона має циліндричну форму, діаметр 3-4 і довжину 10-15 см. Луски на шишках ромбічні, світло-коричневого кольору, щільно прилягають. Цвітіння відбувається у травні-червні, насіння достигає у жовтні, але висипається з шишки лише у січні – грудні наступного року. Для проростання насіння необхідно, щоб ґрунт прогрівся до температури біля 20 С, а також достатню вологість. Таких умов насінини можуть чекати до 5 років, не втрачаючи схожості. “Урожайні” на шишки роки трапляються в середньому раз на сім років. Плодоносити дерево починає з пятнадцятирічного віку, а у насадженнях – з віку 25-30 років.

Смерека може розмножуватися і веґетативним шляхом. Нижні, пригнуті до землі гілки дерева пускають коріння, і згодом починають рости самостійно.

Дерево росте в чистих і мішаних насадженнях. Нижня  межа її поширення – біля 700 м н.р.м., а верхня – біля 1600 м. Окремі низькорослі екземпляри ростуть на висотах до 1900 м н.р.м. Мішані ліси смерека формує переважно з ялицею та буком. Вище 1250 м ці більш теплолюбні дерева зникають, і уворюються чисті смерекові ліси. У такому лісі навіть сонячного дня панує напівтемрява, росте дуже мало трав і кущів, а земля вкрита суцільним килимом опалих хвоїнок. Коренева система дерева пристосована до камянистих малопотужних ґрунтів. Практично всі корені розташовані в приповерхневому пласті землі, зате простягаються достатньо далеко. Корені сусідніх дерев переплітаються між собою, що забезпечує високу стійкість проти вітровалів. Тому буреломи рідко валять густі насадження смереки. Смерекові ліси мають величезне водо- і ґрунтозахисне значення. Крім того, у високогір’ї дерева перешкоджають сходженню снігових лавин.

Смерека – неприхітливе дерево. Воно легко переносить значне затінення, підвищену вологість  повітря і навіть невелике заболочення  ґрунту. В суху погоду гілки дерева опускаються додолу, а у вологу, перед дощем – навпаки, підіймаються догори. Смерека може рости навіть в тріщинах скель. Добре почувається під шатром листяних дерев і кущів, а згодом заглушує їх.

Весь побут гірських жителів тісно повязаний з  цим деревом. Воно здавна було основним будівельним матеріалом для хатів і громадських споруд. Смерека використовується для виготовлення трембіт, причому найкращим вважається дерево, у котре вдарила блискавка.

Деревина смереки цінується  за свою м’якість, легкість, рівномірний білий колір, котрий з часом не тьмяніє. Вона має дрібні волокна і рівномірний приріст по діаметру, що забезпечує файні резонансні властивості. Тому деревина іде на виготовлення музичних інструментів. Зі смереки здавна добували смолу, дьоготь, живицю, деревний оцет. Використовується і у паперовій промисловості. З хвої добувають ефірну олію і вітамін С.

Смерека використовується і як лікарська рослина, зокрема  для заживлення ран.

ВИСОКОГІРНА РОСЛИННІСТЬ

Гребені карпатських  масивів, підняті вище 1600 м, характеризуються холодним, надмірно вологим кліматом. Деревній рослинності не вистачає тут тепла. Вона замінюється менш вибагливими формаціями високогірних чагарників, луків, мохів і лишайників. Склад і структура рослинного покриву високогір’я неоднорідні. Залежно від кліматичних і ґрунтових умов, а також ступеня вторгнення людини, високогірну рослинність поділяють на субальпійську і альпійську.

СУБАЛЬПІЙСЬКА РОСЛИННІСТЬ

Займає вона більшу, основну  частину карпатського високогір’я, схили і вершини до висоти 1800-2000 м. Представлена різноманітними класами формацій. Переважають тут густі чагарникові зарості. Видовий склад їх одноманітний. Кам’яні схили покриті повзучою труднопрохідною стелючкою – сосною жереп. Вона досягає висоти до 2-х метрів. На рухомих, більш холодних і вологих осипах розвивається зеленовільхова асоціація. Часто зустрічаються мішані, вільхо-соснові насадження. Вище по схилах піднімаються пухнаті зарості ялівцю сибірського і карликові форми верб. Дуже поширені вересові -брусниця, чорниця, верес, які утворюють тут великі пустища. Яскравими мазками на буруватому фоні виділяються вічнозелені кущі рододендрона карпатського. Під час цвітіння вони густо усіяні рожево-ліловими квітами. Зарості чагарників надійно захищають схили від розмивання і зсувів. Вони затримують органічні сполуки і тим самим збагачують грунт. Протиерозійне і ґрунтозахисне значення їх велике. Тому зарості треба всіляко оберігати. Вирубку і випалювання їх необхідно заборонити. Багата субальпіка і соковитими злаково-різнотравними луками. Високо піднімаються китиці куничників, тонконогів альпійських, костриці карпатської, мітлиці білої, трищетинників лучного і карпатського. Квітучості і соковитості лукам надає різнотрав’я – високі сині дельфінії і аконіти молдавські, великі ажурні білі парасольки дягелю, бугили, бутня. Вогниками тут горять жовті суцвіття купальниці європейської і сугайника австрійського. Колишуться на вітрі ніжні блідо-лілові китиці валеріани трикрилої. На бідних щебенюватих грунтах розвиваються низькотравні луки з тонконогом альпійським, мітлицею скельною, біловусом стиснутим, вівсюнцем різнобарвним, ожиною волосистою. На скелях багато мохів і лишайників. Субальпійську рослинність значно змінила людина. Тут на сплощених схилах – пенепленах знаходяться основні масиви полонин, які виникли на місці знищеного криволісся і спалених чагарникових заростей. Багатовіковий безсистемний випас дуже змінив їх видовий склад. Переважаючими компонентами травостоїв стали біловус і щучник дернистий. Жорсткі щітки біловусових пустищ вкривають 60-70%’ усієї площі карпатських полонин. Кормова цінність їх надзвичайно низька. Середня врожайність біловусників – 6-7 ц з 1 га. Луки полонин потребують посиленого удобрення, вапнування, підсіву цінних кормових трав. При використанні їх конче потрібно застосовувати загінну систему. Тільки тоді вони будуть чудовою кормовою базою, яка так необхідна для дальшого розвитку тваринництва.

АЛЬПІЙСЬКА  РОСЛИННІСТЬ

Крутопідняті високі (вище 1800-2000 м) вершини Чорногірського, Свидовецького, Рахівського, Полонинських і Горганських масивів здаються гладенько вибритими. Це царство суворого клімату, притиснутих вітрами до землі низьких чагарників і трав, мохів та лишайників Навіть високі чагарники не піднімаються на ці вершини. Рослинність тут бідна і одноманітна. На захищених пологих ділянках, прикритих елювіальним дрібно-земом, розвиваються невеликі луки з низькотрав’я. Найбільш поширені біловусово-щучникові, осоково-ситникові і лежачокостричні асоціації. В їх сумний рудуватий аспект вносять різноманітність крихітні яскраві квіти різнотрав’я – тирличу жовтого, дзвоників альпійських, первоцвіту Галлера, щавлю карпатського, медунки Філярського та ін.

Серед низьких трав стеляться  стебла альпійських і тундрових  карликових верб, вічнозелені кущики дріади і наскельниці лежачої. Розкидані чагарники вересових, найчастіше голубичні пустища. По краях невеликих сніговиків крізь поверхню снігу пробиваються маленькі фіолетові свічки сольданели і шафрана Гейфеля. У тріщинах скель, на крутих кам’янистих схилах вперто селяться кам’яноломні – ломикамінь моховий і зірчастий – та гвоздичні. Зустрічаються і сукуленти, такі як очиток.

ЛІСОВА РОСЛИННІСТЬ

Українські Карпати  – країна чудових, різноманітних  лісів, один з важливих лісових районів  республіки. Пухнатим зеленим килимом  вони вкривають передгір’я, нижні і середні частини гір. Висотні межі поширення деревних насаджень значно коливаються. Нижня межа лежить на висоті 150 м, верхня піднімається до 1500-1600 м. Під державними лісами знаходиться близько 37,3% площі Українських Карпат. Залісення окремих районів неоднакове. В результаті хижацької експлуатації лісів до возз’єднання карпатських територій в Українській РСР і в перший період тимчасової окупації німецькими фашистами великі площі втратили своє величне зелене вбрання. Посилено експлуатувались ліси і в післявоєнний період, що було зв’язано з великою потребою спаленої України в деревині. Лише за останні десять років було вирубано 25,3% площі карпатських лісів, а поновлено тільки 67,1% всіх рубок. Охорона і відновлення лісів у Карпатах – важлива народногосподарська проблема державного значення. Ліси мають багатий видовий склад. Вони включають 20 корінних і 10 введених порід. Основними лісоутворюючими породами є бук, ялина, смерека, граб, дуб. Як домішки поширені явір, ясен, клен гостролистий, липа, ільм, осика, береза, черешня та ін. Переважають листяні насадження. Вони “одягають” 52,8% усієї покритої лісом площі. Але господаркою карпатських лісів є ялина. Як домішка ялина з’являється на рівнинах і у нижньому ярусі гір. На висоті 1180-1120 м вона починає відігравати значну роль, а з висоти 1225 м переважає над усіма деревними породами

Часто зустрічається  ялина звичайна. На верхній межі лісу піднімаються пірамідальні дерева гірської ялини. Для нижнього ярусу  гір найбільш характерний бук. Бук – суб-атлантична рослина. В районах, де буває менше 550 мм опадів, він, як правило, не росте, тому в передгір’ях серйозним суперником бука є граб. Бук головним чином росте тут на схилах західної експозиції. З рівнин бук мігрує в гори, вслід за рясними опадами. Там він панує у смузі від 500 до 1150 м. Окремі дерева піднімаються до 1320 м. У бучинах і ялинниках до основних ценозоутворюючих порід домішується смерека біла. В труднодоступних районах Горган і Чорногори на кам’янистих осипах зустрічається європейська кедрова сосна, або карпатська “лімба”. Нижня межа її – 800 м. По схилах вона піднімається до висоти 1630 м, виходячи в деяких місцях за верхню межу лісу. Українські Карпати – це єдиний в Україні ареал цієї унікальної деревної породи. Але й тут основні насадження її були по-хижацькому вирубані заради цінної запашної деревини і карпатського терпентину.

Дуже рідкісною є  і модрина польська, яка також  має цінну деревину. Зустрічається  вона поодиноко та невеликими групами  в Горганах в урочищі Кедрин і в долині р. Маняви.

Збереглось у Карпатах і кілька невеликих масивів тису ягідного – релікта третинного періоду, який тепер на земній кулі зникає. Всього в Карпатах відомо до 10 місць, де зустрічається  тис. Найбільший тисовий гай –  на 70 га (9785 екземплярів) – розміщений на лісовій дачі с. Верхнє, поблизу Коломиї. 1500 тисів на площі 10 за ростуть в Угольському буково-тисовому пралісі в Закарпатті. Раніше тис був поширений у Карпатах більше. Поблизу с. Верховини знаходили пеньки тису на висоті 1100 м. Діаметр їх перевищує півтора метра.

Рідкісною є реліктова  сосна звичайна, що збереглася в  масивах Осмолодського лісгоспу на Івано-Франківщині та Ізківського  лісгоспу в Закарпатті. В складі насаджень зустрічається багато інтродукованих видів: поодинокі дерева американських екзотів – дугласія та сосна Веймутова на Чорногорі, дуб червоний, горіх грецький, чорний, сірий і маньчжурський, тополя канадська і акація біла, чудові білосніжні грона квітів якої наповнюють прозоре літнє повітря пряним хвилюючим запахом. В околицях Берегового, Мукачевого, Ужгорода і в інших місцях Закарпаття ростуть групи їстівного каштану. Раніше його тут сіяли. Тепер він розселюється самосівом, добре переносить зиму і рясно плодоносить. На вулицях Ужгорода цвітуть черешні і японська сакура.

В Українських Карпатах, зокрема в буковинських лісах, добре  почуває себе сибірська модрина. Далекий тайговий гість надзвичайно  швидко росте. Її могутні стовбури можуть надійно захистити місцеві породи від буйних вітрів. У недалекому майбутньому ця російська красуня одержить постійну прописку в гірських карпатських лісах.

У процесі тривалого  розвитку окремі деревні породи знайшли  для себе сприятливі умови, найбільш прийнятних сусідів і вірних супутників серед чагарників, трав і мохів

Сформувались лісорослинні угруповання. Глинистий фліш Карпат і багатство вологи зумовлює переважання тут вологих грудових і сугрудкових насаджень. Субори поширені, як правило, на верхніх крутих схилах середньогір’їв з їх малопотужними кам’янистими грунтами. На передгірних слабо дренованих рівнинах переважають сирі ліси. Однорідні за складом і лісівницькими властивостями деревні насадження одного едатопу об’єднуються в тип лісу. Складність гірського рельєфу, різкі зміни з висотою гідротермічних умов, багатство деревних порід – усе це зумовило формування в Карпатах найрізноманітніших типів лісів.

 

ЛУЧНА РОСЛИННІСТЬ

М’який, вологий клімат Карпат сприятливий для розвитку лучної рослинності. Зелений соковитий  килим її займає заплави, низькі тераси, вирубки, галявини й узлісся. Площі первинних природних луків надзвичайно розширені внаслідок господарської діяльності людини. Великі масиви гірських луків – це старі зарослі перелоги. Луки займають в середньому 35%, а на Чорногорі і Чивчинах 53,5% сільськогосподарських угідь.

ЗАПЛАВНІ ЛУКИ

Особливо багаті луками заплави Тиси, Дністра і їх приток. Але в останні роки внаслідок  проведення меліоративних робіт  площі заливних луків скорочуються. Землі, захищені дамбами, використовуються як орні угіддя. Серед заливних луків  переважають справжні, або мезофільні, луки. Трав’яний покрив там, де він не збитий худобою, густий і високий, багатоярусний і барвистий. Загальний фон рослинного покриву утворюють злаки. В ажурний червонуватий фон мітлиці звичайної вплітаються костриця червона, рейграс французький високий, лисохвіст луговий і пирій повзучий. Строкатості і соковитості лукам надають різнотрав’я та бобові. Привітно схиляє свої головки королиця звичайна, тонко передзвонюють чашечки дзвінця великого і трясучки середньої, синіють зірочки волошки лучної. Скрізь розкидані пухнасті різнобарвні головки конюшини гібридної, лучної, повзучої та польової. Вся ця яскрава різноманітність трав переплетена стеблами лядвенця рогатого. Різнотравно-злакові луки високоякісні. Вони використовуються як сінокоси, рідше – як пасовища. Урожай сіна таких луків від 15 до 25 ц з 1 га 1. У знижених місцях заплав і по берегах стариць в умовах надмірного зволоження на болотних поверхнево-оглеених грунтах розвиваються болотисті крупноосокові і крупнозлакові луки. Основним компонентом цих луків є осоки: лисяча, струнка, пухирчаста. Притерасні зниження з постійним підтоком ґрунтових вод зайняті торф’янистими луками – густими щітками щучника дернистого, молінії блакитної, медової трави, біловусу стиснутого, що ростуть на суцільній моховій подушці. Болотисті і торф’янисті луки відзначаються низькою якістю. Урожайність їх від 12 до 18 ц з 1 га.

Информация о работе Стан рослинного покриву Івано-Франківської обл