Еколого-економічна ефективність природоексплуатуючих галузей

     Згідно  з природоохоронним законодавством на території рекреаційних зон заборонена господарська й інша діяльність, що негативно впливає на природне середовище або може перешкодити використанню їх за цільовим  призначенням. Водокористування для оздоровчих, рекреаційних і спортивних потреб може бути загальним і спеціальним [2,5]. 

     2.4. Курортно-оздоровча галузь 

     Одна  із основних вимог до курортно-оздоровчої послуги – висока якість основної її складової – курортно-оздоровчого  продукту. Це у свою чергу передбачає необхідність наявності поряд із високим рівнем лікувально-оздоровчих властивостей природних лікувальних  ресурсів їх відповідних якісних параметрів і відсутності у їх складі екологічно шкідливих компонентів [10].

     Чинниками регулювання екологічно-збалансованого розвитку курортно-оздоровчої території  виступають: зовнішні (державні і світові  стандарти екологічної політики; тенденції на ринках курортно-оздоровчих послуг; пріоритети державної політики соціально-економічного розвитку та розвитку курортно-рекреаційної сфери; інноваційна, інвестиційна, фінансово-кредитна, податкова, митна, валютна політика держави) і  внутрішні (саморозвитку) (природно-ресурсний  потенціал курортно-оздоровчої території; рівень екологічної збалансованості  рекреаційного природокористування; галузева структура господарства курортно-оздоровчої території; потенціал розвитку територіальної громади; традиції, культурологічне  середовище; засади самоврядування; стратегія  розвитку локальних курортно-оздоровчих територій).

     Найпотужнішим чинником екологічно збалансованого розвитку курортно-оздоровчої території є  стан і способи освоєння наявного на її території природно-ресурсного потенціалу [12].

     Проте не слід звужувати процеси природокористування  лише до включення ресурсів природи  в господарський оборот. Природокористування  – набагато ширше поняття, яке  вміщує в собі також і умови  протікання процесів господарювання, і умови людської життєдіяльності.

     У випадку рекреаційного природокористування  маємо яскравий приклад такого поєднання  функціональних властивостей: розвиток рекреаційної сфери відбувається за умов обов’язкової наявності і використання природних рекреаційних ресурсів на конкретних рекреаційних територіях і  з метою здійснення рекреаційної діяльності – оздоровлення людей, забезпечуючи при цьому не лише покращання здоров’я певної категорії громадян (рекреантів), але й створюючи умови для  розвитку курортно-оздоровчої території  і її громади.

     Пріоритетною  умовою забезпечення екологічно збалансованого розвитку  курортно-оздоровчої території  є оптимізація структури її виробничих та інфраструктурних галузей з метою  вирішення двоякого (внутрішньо суперечливого) завдання: збереження високих якісних  стандартів довкілля і високих темпів соціально-економічного розвитку території. Якщо перше завдання передбачає раціональне  і невиснажливе природокористування (його обмеження), то друге – включення  додаткових природних ресурсів у  господарський оборот (його інтенсифікацію). Знаходження компромісного варіанта комплексного розв’язання цих взаємопов’язаних завдань – центральна проблема розвитку курортно-оздоровчої території, вирішення  якої повинно у першочерговому порядку  забезпечувати її екологічно збалансований  розвиток [9, 12]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 3

     МЕТОДИКА  ВИЗНАЧЕННЯ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ 

     3.1. Теоретичні основи методики визначення  еколого-економічної ефективності 

     Еколого-економічна ефективність – відношення сумарних економічних та екологічних витрат до інтегрального еколого-економічного ефекту комплексна оцінка в просторі та часі взаємодії економічної діяльності й навколишнього середовища. Визначення еколого-економічної ефективності передбачає оцінку впливу господарського комплексу на навколишнє середовище, виявлення взаємозв'язків між  економічною і екологічною підсистемами, попереднє виявлення ключових проблем  охорони довкілля і диспропорцій економічного розвитку.

     Визначення  реальної еколого-економічної ефективності – надзвичайно складна проблема. Соціальні, моральні, екологічні наслідки шкоди, заподіяної господарською діяльністю навколишньому середовищу, не піддаються кількісному вираженню і не можуть бути відображені в економічній  оцінці. Еколого-економічна оцінка ефективності виробництва характеризується тим  щодо безпосередньо економічного ефекту додається прогнозований тривалий ефект, який враховує економічні наслідки від зміни навколишнього середовища в недалекому майбутньому. Складності економічно адекватної оцінки природних  ресурсів і збитків, заподіяних господарською  діяльністю навколишньому середовищу і людству, призвели до того, що часто  еколого-економічну ефективність визначають як співвідношення витрат на охорону  навколишнього середовища і традиційного економічного ефекту[3].

     Ефективність  виробництва визначає його результативність, тобто співвідношення між результатами, досягнутими у процесі виробництва, і витратами на їх забезпечення. Розглядаючи результативність господарської діяльності в галузі природокористування, важливо з'ясувати суттєвість еколого-економічного ефекту як ефекту економічного або соціального, або того і іншого водночас. Еколого-економічний ефект розкривається найбільш повністю з позиції задоволення еколого-ресурсних потреб суспільства, зростання суспільної споживчої вартості природи. В цьому розумінні еколого-економічний ефект має як соціальний, так і економічний аспект, але призначення еколого-економічного ефекту ще не вказує на його природу.

     Задоволення еколого-ресурсних потреб здійснюється "через" екологічну сферу, а єдиною утворюючою субстанцією еколого-економічного ефекту виступає суспільна праця. Певні  природні умови і ресурси в  тій або інший мірі впливають  на економічний розвиток, що має  конкретний вираз у реальному рівні ефективності суспільного виробництва. Екологічний чинник немовби робить свій "внесок" у суспільний розвиток. Більш того, природні умови розвитку суспільства є незамінними, тому вони мають високе соціальне значення і економічну оцінку, але це зовсім не вказує на те, що природні сили природи не пов'язані з працею. Саме завдяки праці вони залучені у виробництво, знаходяться під контролем людини і служать їй. До того ж тільки в результаті праці можна вирішити різноманітні еколого-ресурсні проблеми сучасного суспільства. Отже, еколого-економічний ефект є результатом розвитку виробництва, тому за своєю природою він виступає як різновид економічного ефекту. Однак він має іншу, відокремлену від традиційного економічного результату виробництва соціальну спрямованість.

     Таким чином, про еколого-економічну ефективність можна говорити лише як про термінологічний  різновид економічної результативності виробництва, що враховує екологічні наслідки свого розвитку. Її критерії служать  максимізації екологічного ефекту при  мінімальних витратах природокористування.

     Екологізація  виробництва дозволяє зберегти і  покращити навколишнє природне середовище. Кінцевим результатом абсолютно  екологізованого виробництва є  продукція безвідходного виробництва, а узагальнюючим показником екологічної  оцінки суспільного виробництва  виступає вартісний вираз продукції  безвідходного виробництва.

     Забруднення навколишнього середовища промисловими викидами в економічному плані є  водночас процесом специфічного "споживання" елементів навколишнього середовища - повітря, води, ґрунту.

     Забруднюючи природу будь-якими відходами, ми тим самим збільшуємо людські  витрати на виробництво, знецінюємо виробництво, погіршуємо життя суспільства. Звідси матеріальне виробництво  немовби суперечить самому собі, оскільки в результаті, зменшується суспільне  добро. Якщо вироблене матеріальне  добро зменшує величину існуючого  природного добра (чистого повітря, води тощо) в таких розмірах, що загальна кількість благ зменшується, то це процес не розширеного, а звуженого виробництва. В такій ситуації працю, витрачену  на виробництво продукції, слід розглядати як непродуктивну, випущену з порушенням екологічних норм, як соціальний збиток.

     Відтворення природних ресурсів на сучасному  етапі розвитку продуктивних сил  неможливо без споживання матеріальних благ (будівництво очисних споруд, впровадження безвідходного виробництва, природоохоронного обладнання, відновлення  лісу і підвищення продуктивності лісів  і економічної родючості тощо), інакше кажучи, сьогодні творчість  природи – це процес споживання матеріальних благ. Тому ставлення до відтворення природних ресурсів є водночас і ставленням з приводу споживання матеріальних благ, раніше накопичених суспільством. В зв'язку з цим досягнення певної величини еколого-економічного ефекту (вартість продукції безвідходного виробництва і мінус продукція, випущена з порушенням екологічних норм) пов'язане з витратами природокористування. З кожним роком розмір їх збільшується. Для сучасного періоду розвитку суспільного виробництва характерна тенденція зростання суспільно необхідних витрат на відтворення природних ресурсів.

     Розглядаючи тенденцію зростання витрат природокористування, насамперед необхідно знати, які  додаткові витрати народного  господарства визначають дану тенденцію, саме:

     – прямі витрати на охорону природи, очищення повітряного і водного басейнів;

     – витрати, пов'язані з необхідністю резервування з метою охорони природи тих її об'єктів, що могли б експлуатуватися і приносити сьогодні реальний економічний ефект;

     – додаткові витрати у зв'язку з засвоєнням природних ресурсів в умовах, що погіршуються і знаходяться на великій від центрів безпосереднього споживання;

     – підвищені витрати на переробку вторинних і низькоякісних сировинних ресурсів (відходів) з метою економії кондиційної сировини;

     – витрати на своєчасне доброякісне розширене відтворення відновних природних ресурсів і витрати на створення або пошук замінювачів невідновних ресурсів, що використовуються;

     – загальні витрати на фундаментальні і прикладні наукові дослідження і дослідно-конструкторські роботи, пов'язані з охороною, раціональним використанням і відновленням природних ресурсів, враховуючи витрати на винахід, розробку і освоєння нових технологічних процесів для виробництва синтетичних продуктів, що замінять природні ресурси, або процесів, що створюють штучні умови, близькі до природних.

     Зростання витрат природокористування в окремі періоди може і повинно спостерігатися, проте загальна сума витрат на відтворення  одиниці природного ресурсу у  часі має знижуватися, підкоряючись загальному закону економії часу. Збільшення витрат на відновлення, охорону і  експлуатацію ресурсів ще не вказує на збільшення загальної суми витрат на відтворення природних ресурсів. Збільшення видатків на ці елементи відтворення  природних ресурсів повинно покриватися більш раціональним використанням первісної природної сировини і впровадженням у систему матеріального виробництва прискорених темпів безвідходної (маловідходної) технології. Темпи зростання економії сировини мають бути вище темпів зростання витрат на її видобуток.

     Збільшення  природоохоронних витрат повинно бути компенсовано більш високим зростанням продуктивності суспільної праці в  галузях, що експлуатують і перероблюють природну речовину. Проблема відшкодування  витрат може бути вирішена шляхом ви­користання  досягнень НТП, позитивна чинність якого виявляється в зниженні питомого видатку сировини на одиницю  готової продукції. Важливо, щоб  це зниження забезпечувалося без  подорожчання продукції фондостворюючих  галузей – машинобудування і будівництва.

     Тенденція збільшення цін і витрат на паливно-енергетичні  і мінерально-сировинні ресурси  не є нескінченною. Цей процес може бути зупинений у результаті прийняття  технічних організаційних заходів. До таких заходів належать: прискорене створення високопродуктивної гірської техніки; розробка нових проектно-технологічних  рішень щодо більш повного вилучення  з надр і комплексної переробки  корисних копалин; включення в обіг нових джерел паливно-енергетичних і сировинних ресурсів, у тому числі  вторинних; забезпечення зростання, що випереджає продуктивність праці у  порівнянні з заробітною платою на одиницю продукції і, нарешті, всесвітня  економія ресурсів при їх видобуванні, переробці і споживанні.

     Абсолютна величина витрат залежить від масштабів  і темпів зростання суспільного  виробництва, напрямку його розвитку, величини сукупного суспільного  продукту, стану навколишнього середовища, від кількості і якості природних  ресурсів. Разом з тим у будь-якому  випадку повинна дотримуватися  одна закономірність: темпи зростання  екологічного ефекту повинні бути вище темпів зростання витрат природокористування.