Еколого-економічна ефективність природоексплуатуючих галузей

     Водний  транспорт висуває значні вимоги до режиму річкового стоку. Його інтереси мають узгоджуватися із потребами  інших водокористувачів. Регулювання  стоку і акумуляція води створюють  сприятливі умови для роботи водного  транспорту у верхніх б'єфах гідровузлів  — поліпшують у них умови судноплавства. Водний транспорт зацікавлений також  у забезпеченні гарантованих глибин і в нижніх б'єфах, що досягається  навігаційними попусками, особливо в меженний період. Ці вимоги водного транспорту перебувають у протиріччі з інтересами гідроенергетики, для якої накопичення літніх запасів води має бути максимальним. При заборах великої кількості води на зрошення можливе також значне зменшення величини попусків і зниження рівнів води, що суперечить інтересам водного транспорту. Якщо необхідні глибини неможливо забезпечувати через нестачу води, особливо в межень, то замість попусків поглиблюють дно і влаштовують спеціальні прорізи на окремих мілководних ділянках і перекатах [2].

     На  річках із гідровузлами вода витрачається не тільки для того, щоб підтримувати потрібні судноплавні глибини, а  й на шлюзування. Необхідний для цього добовий об'єм води визначається розмірами шлюзових камер і числом шлюзувань за добу. Проте вода, що втрачається на шлюзування суден, складає лише незначну частку об'єму водосховищ. Для розвитку водного транспорту необхідні міжбасейнові сполучення, спорудження судноплавних каналів і накопичення запасів води, яка витрачається в основному на живлення каналів і шлюзування. Важливою народногосподарською проблемою є освоєння малих річок, особливо в регіонах, де рідка сітка залізниць і шосейних доріг.

     Сучасний  технічний процес розширює можливості транспортного освоєння водних ресурсів. Створення суден на повітряній подушці  надає можливість долати мілководдя, а судна на підводних крилах ліквідують суттєвий недолік водного транспорту — тихохідність. Розвиток річкового  транспорту тісно пов'язаний з водними  шляхами. Загальна протяжність судноплавних шляхів України складає близько 4500км.

     Для потреб водного транспорту водокористування здійснюється без спеціального оформлення дозволу; термін користування не обумовлюється. Економічні та екологічні негаразди  останнього десятиріччя призвели до того, що обсяг перевезень скоротився і становить лише десяту частину перевезень 90-х років, коли річковим транспортом перевозилось близько 60млн.т вантажів. Більше ніж у чотири рази знизилась і кількість шлюзувань. Якщо наприкінці 80-х років вона сягала 40тис. на рік, то в кінці 90-х років стала меншою ніж 10тис [5].

     Статтею 67 Водного кодексу України від 06.06.95 № 213/95-ВР із змінами і доповненнями (далі - Кодекс) визначено особливості  користування водними об'єктами для  потреб водного транспорту.

     Річки, озера, водосховища, канали, інші водойми, а також внутрішні морські  води та територіальне море є внутрішніми  водними шляхами загального користування, за винятком випадків, коли відповідно до законодавства України їх використання з цією метою повністю чи частково заборонено.

     Перелік внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних, затверджується Кабінетом Міністрів України.

     Всі судна та інші плавучі засоби мають  бути обладнані ємкостями для  збирання лляних та інших забруднених  вод, які повинні систематично передаватися на спеціальні очисні споруди для  очищення та знезараження.

     Забороняється заходження в територіальне море суден, які не провели заміну ізольованого баласту і не обладнані цистернами і закритими фановими системами  для збирання стічних вод будь-якого  походження чи установками для очищення та знезараження цих вод, що відповідають міжнародним стандартам.

     Користування  водними об'єктами для плавання на маломірних суднах (веслових, моторних човнах) дозволяється з дотриманням  правил, що встановлюються Верховною  Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами за погодженням з  Українською державною інспекцією Регістру і безпеки судноплавства [9]. 

2.3.2. Енергетика.

     Енергетика  як галузь промисловості є найбільшим користувачем води (60% всієї води, що забирає промисловість) і має деякі специфічні особливості водокористування, тому при характеристиці водокористувачів вона розглядається окремо [2].

     Виробництво електроенергії з використанням  водних ресурсів здійснюється на теплових, атомних і гідравлічних станціях. Із загальної кількості електроенергії, яка виробляється в Україні, на  частку теплових станцій за показниками 1998 р., припадає 47,3%, атомних – 43,5%, гідроелектростанцій — 9,2%.

     Для роботи теплових і атомних станцій  необхідна велика кількість води. В основному вона витрачається на виробництво пари в котлах і конденсацію  відпрацьованої пари, на охолодження  масла газу, повітря, підшипників, для  гідравлічного видалення попелу, шлаку, шламу тощо [2, 5].

     Розміри водокористування теплових електростанцій (ТЕС) залежать від системи водопостачання, виду палива, встановленого обладнання та природних умов району, в якому розташована станція тощо. Сучасна теплова станція потужністю 1,2млн. кВт потребує для нормальної роботи в літній період 45...50кб.м/с води. Причому необхідною умовою безаварійної роботи теплових станцій є постійна подача води. Тому для забезпечення водопостачання теплових станцій їх розміщують переважно на берегах річок, водосховищ або в приморських районах. Проте часто теплові електростанції доводиться розташовувати безпосередньо біля родовищ палива, інколи — в районах з обмеженими водними ресурсами (наприклад, у Донбасі), що зумовлює необхідність створення спеціальних водосховищ.

     Величина  забору свіжої води залежить від системи  водопостачання електростанцій. Економічно вигіднішими для електростанцій є прямоточні, або ставкові, системи  водопостачання, які облаштовують у  районах із достатніми водними ресурсами.

     Характерною рисою водокористування теплових електростанцій є невеликі необоротні втрати води..

     У процесі проходження крізь охолоджуючі  установки станцій вода нагрівається. Температура її порівняно з початковою підвищується влітку на 7...8 °С, а взимку — на 12...14 °С. Для попередження теплового забруднення водотоків і водойм стічна вода охолоджується в спеціальних водосховищах-охолоджувачах, бризкальних басейнах або градирнях.

     Тип і розмір охолоджувача встановлюється з урахуванням величини витрати  води, температури її влітку і взимку, умов роботи і природних особливостей конкретної площадки. При великих  витратах води для її охолодження  застосовують водосховища-охолоджувачі, а при порівняно невеликих — бризкальні установки. Температура гарячої води на цих установках знижується завдяки фонтану дрібних крапель, які інколи спричинюють утворення туманів і обледеніння розташованих поблизу споруд.

     Гідроелектростанції (ГЕС) є крупними водокористувачами. В більшості випадків вони повністю використовують (пропускають крізь турбіни) весь стік маловодних, значну частину стоку середніх і багатоводних річок. Досягається це акумуляцією надлишкового стоку весняного водопілля та дощових паводків у водосховищах і спрацюванням останніх у періоди відносно низького стоку. Послідовне розташування вздовж річки низки (каскаду) гідроелектростанцій дає змогу використовувати річковий стік кілька разів. У каскадах гідроелектростанцій досягається найбільший ефект енергетичного використання водних ресурсів. При цьому чим більше зарегулювання річкового стоку, тим більша потужність ГЕС і виробництво електроенергії, що підвищує маневреність енергосистем і забезпечує створення глибоководного шляху.

     Процес  використання гідроенергетичних ресурсів пов'язаний з неминучими втратами: гідравлічними  у водоводах, механічними й електричними -— в обладнанні, на випаровування  з водосховищ і на інфільтрацію в  дно і береги водосховищ.

     Загальний енергетичний потенціал річкового стоку України складає в середньому за рік 44,7млрд кВт • год. Проте із загального енергетичного потенціалу може бути освоєна лише певна частина, яка і характеризує технічно можливе використання гідроенергетичного потенціалу і називається технічним потенціалом. Величина його в Україні складає 21,5млрд кВт • год. Основною ж характеристикою гідроенергоресурсів в усьому світі вважається їх економічний потенціал — та частина гідроенергетичних ресурсів, яка може бути реалізованою шляхом виробництва електроенергії на ГЕС, доцільність будівництва яких обґрунтована проектами як економічно ефективний захід. Економічний потенціал гідроенергетичних ресурсів України дорівнює 17млрд кВт • год. 

     2.3.2. Туризм і спорт 

     Водні ресурси України є складовою  частиною рекреаційних ресурсів, до яких належать також кліматичні, ландшафтні та біологічні. Вони широко використовуються в оздоровчих цілях. Якщо в минулому задля цього використовувались  переважно узбережжя Чорного  і Азовського морів, то нині — практично  всі водойми і водотоки України.

     Великого  значення набуває освоєння багатих  рекреаційно-лікувальних ресурсів штучно створених водних об'єктів  — водосховищ, ставків, каналів. Поширюється  створення спеціальних оздоровчих водних об'єктів, передусім штучних  водойм у населених пунктах у  степовій та лісостеповій зонах, які  є найкращим місцем відпочинку населення  в літній період. Важливими для  відпочинку є також водойми в  міських парках, скверах, майданах та інших місцях[8].

     До  оздоровчих водотоків і водойм ставлять певні вимоги щодо кількості й  якості води. Перш за все створення  водойм для оздоровчих і лікувальних  цілей вимагає значних затрат води на їх наповнення та компенсацію  необоротних втрат води на випаровування  та фільтрацію. Значні об'єми води потрібні для створення безперервного  проточного водообміну. Ні в якому  разі не можна скидати у ці водойми  стічні води.

     До  різних видів відпочинку необхідні  різні кількісні й якісні характеристики водних об'єктів. Так, для купання  важлива глибина, а при використанні для цієї мети водосховищ — певний рівневий режим (мінімальні коливання рівнів спрацювання — 30...60 см), особливо у нижніх б'єфах гідровузлів. Водний туризм теж вимагає певних глибин. Для купання, риболовства, мисливства необхідна висока якість води. Для таких видів спорту, як моторні та парусні човни, воднолижний спорт якість води не має значення, але оскільки ці види спорту поєднуються з купанням, то якість води також має бути високою.

     Основною  умовою функціонування оздоровчих водних об'єктів є необхідність постійної  подачі в них свіжої води для створення  проточності та забезпечення високого вмісту у воді кисню.

     Для спортсменів, які тренуються на стадіонах  і в спортивних залах, норма витрачання води приблизно в два рази менша. При проектуванні спортивних комплексів враховуються також потреби глядачів, на кожного з яких передбачається близько трьох літрів води.

     Спеціальні  зони відпочинку з лісопарковою територією, пляжами та водними об'єктами мають  постійно контролюватися та пильно охоронятися. Поблизу місць масового відпочинку недопустимо скидати стічні каналізаційні  води або забруднювати води якимись  іншими шкідливими відходами.

     Організовані  зони оздоровчих заходів на воді включаються  в округи санітарної охорони з  тим, щоб різні промислові забруднювачі могли нанести шкоди здоров'ю  людей.

     Відпочинок  населення дозволений на усіх водних об'єктах, за винятком санітарних зон, які примикають до водозаборів господарсько-питного  призначення і закриті для  сторонніх осіб. До закритих зон  належать також частини водотоків  і водойм, що використовуються для  риборозведення, і деякі водні  об'єкти у заповідниках.

     Україна має значні рекреаційні ресурси, сконцентровані переважно в південних  і західних районах, а також уздовж річок, на узбережжях озер. Чорного  і Азовського морів. Незважаючи на великий  рекреаційний потенціал (понад 15 % території  країни), використовується він поки лише частково. Особливе місце серед  рекреаційних ресурсів займають морські  пляжі, загальна довжина яких в Україні  становить 1160км, або 47 % її берегової смуги, зокрема пляжів завширшки 25м і більше — 712км. Пляжі морських узбереж надають можливість одночасно оздоровити 4,1млн. чол.

     Значною перешкодою для рекреаційного освоєння багатьох територій є їх незадовільний  екологічний стан. Це стосується Криму, Чорноморського узбережжя, Приазов'я, в яких повітря та водні об'єкти забруднені викидами промислових підприємств (особливо хімічної і нафтопереробної  промисловості), автомобільного транспорту, стічними неочищеними водами, змитими  мінеральними добривами й отрутохімікатами.

     Одним із цінних рекреаційних регіонів є  Карпатський. Проте і там інтенсивно видобуваються корисні копалини (нафта, газ, сірка, калійні солі тощо) та розмішуються підприємства для їх переробки. На базі лісових ресурсів (40 % території) розвивається лісопереробний комплекс. По території прокладені нафто- і газопроводи. Усе це негативно  впливає на чистоту повітря і  води. Крім того, для регіону характерна значна повторюваність небезпечних  природних явищ — паводків, снігових лавин, селевих потоків, сильного вітру  тощо. Через це рекреаційне використання регіону дещо обмежується. Несприятлива екологічна обстановка склалася також  і в басейні Дніпра, який є регіоном високої рекреаційної цінності та забезпечує водою 30 млн.. чол.