Еколого-економічна ефективність природоексплуатуючих галузей

     міністерство  аграрної політики та продовольства україни

     Херсонський державний аграрний університет

     Рибогосподарсько-екологічний  факультет 
 
 

     Кафедра охорони довкілля та

     збалансованого  природокористування 
 
 
 

     Курсова робота 
 

     з дисципліни

     “Економіка  природокористування” 
 

     Тема: Еколого-економічна ефективність природоексплуатуючих галузей 
 
 
 
 
 

     Виконав: Лозовська Т.І.

     Студент  IV  курсу   2   групи

     денної  форми навчання

     Перевірив:

     доцент  к. геогр. н. Шахман І.О. 
 
 
 
 

     Херсон  – 2011

     ЗМІСТ 

     ВСТУП……………………………………………………………………4

     РОЗДІЛ  1. ЗАКОНОДАВЧО-НОРМАТИВНА БАЗА В СФЕРІ ПРИРОДОЕКСПЛУАТУЮЧИХ ГАЛУЗЕЙ…….……………………………6

     РОЗДІЛ 2. ПРИРОДОЕКСПЛУАТУЮЧІ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ………10

     2.1. Агропромислова галузь…………………………………………….10

     2.2. Лісове господарство………………………………………………...12

     2.3. Природоексплуатуючі галузі водного господарства……………..15

     2.3.1. Водний транспорт…………………………………………………15

     2.3.2. Енергетика…………………………………………………………18

     2.3.3.Туризм і спорт………………………………………………………21

     2.4. Курортно-оздоровча галузь…………………………………………23

     РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОЇ  ЕФЕКТИВНОСТІ……………………………………………………………….26

     3.1. Теоретичні основи методики визначення  еколого-економічної ефективності…………………………………………………………………….26

     3.2. Шляхи впровадження механізмів  підвищення еколого-економічної  ефективності природоексплуатуючих  галузей………………………………..34

     3.3. Еколого-економічний механізм регулювання  раціонального водокористування……………………………………………………………….35

     ВИСНОВКИ……………………………………………………………….

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………

     ДОДАТОК А ……………………………………………………………… 
 
 
 
 
 

     ВСТУП

       Ефективність виробництва визначає  його результативність, тобто співвідношення  між результатами, досягнутими у  процесі виробництва, і витратами  на їх забезпечення. Розглядаючи  результативність господарської  діяльності в галузі природокористування,  важливо з’ясувати суттєвість  еколого-економічного ефекту як  ефекту економічного або соціального,  або того і іншого водночас. Еколого-економічний ефект розкривається  найбільш повністю з позиції  задоволення еколого-ресурсних потреб  суспільства, зростання суспільної  споживчої вартості природи. В  цьому розумінні еколого-економічний  ефект має як соціальний, так  і економічний аспект, але призначення  еколого-економічного ефекту ще  не вказує на його природу.

     Актуальність  теми курсової роботи обумовлена необхідністю екологізація економіки держави, всіх її галузей і напрямків діяльності, щоб забезпечити раціональне використання природних ресурсів та збереження довкілля. Задоволення еколого-ресурсних потреб здійснюється «через» екологічну сферу, а єдиною утворюючою субстанцією еколого-економічного ефекту виступає суспільна праця. Певні природні умови і ресурси в тій або інший мірі впливають на економічний розвиток, що має конкретний вираз у реальному рівні ефективності суспільного виробництва. Екологічний чинник немовби робить свій «внесок» у суспільний розвиток. Більш того, природні умови розвитку суспільства є незамінними, тому вони мають високе соціальне значення і економічну оцінку, але це зовсім не вказує на те, що природні сили природи не пов’язані з працею. Саме завдяки праці вони залучені у виробництво, знаходяться під контролем людини і служать їй. До того ж тільки в результаті праці можна вирішити різноманітні еколого-ресурсні проблеми сучасного суспільства. Отже, еколого-економічний ефект є результатом розвитку виробництва, тому за своєю природою він виступає як різновид економічного ефекту. Однак він має іншу, відокремлену від традиційного економічного результату виробництва соціальну спрямованість [1].

     Мета – дослідити принципи еколого-економічної ефективності природоексплуатуючих галузей.

     В курсовій роботі визначенні наступні завдання:

     – проаналізувати чину нормативно-правову законодавчу базу щодо функціонування природоексплуатуючих галузей;

     – виконати аналіз та дати оцінку природоексплуатуючих галузей України;

     – дослідити теоретичні основи методик визначення еколого-економічної ефективності;

     – запропонувати шляхи впровадження механізмів підвищення еколго-економічної ефективності природоексплуатуючих галузей України. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 1

     ЗАКОНОДАВЧО-НОРМАТИВНА БАЗА В СФЕРІ ПРИРОДОЕКСПЛУАТУЮЧИХ ГАЛУЗЕЙ 

     Сучасне природокористування базується  на фундаментальних вимогах чинного  законодавства. Основоположні засади правового регулювання відображені  в Законах України "Про охорону  навколишнього природного середовища", "Про природно-заповідний фонд України", "Про рослинний світ", "Про  тваринний світ", в Земельному кодексі, Водному кодексі, Лісовому кодексі та інших законодавчих актах. Сучасні природноресурсові нормативні акти вказують на необхідність раціонального  використання природних ресурсів, але  в них не наведено законодавчого  визначення поняття раціонального  природокористування.

     Реалізація  згаданих законів зумовлює необхідність дотримання відповідних принципів  раціонального природокористування, під якими розуміються певні  економічно зумовлені правила поведінки  людини і суспільства в природному середовищі. Дотримання принципів раціонального  природокористування дасть змогу  розробити заходи з охорони довкілля, відновити порушені взаємозв'язки в  екосистемах, запобігти загостренню  екологічних ситуацій.

     Умовою  забезпечення раціонального природокористування  є дотримання таких основних принципів:

     1. Принцип раціонального й ефективного природокористування. Це основоположний чинник правового регулювання використання природних ресурсів. Зміст цього принципу визначається тими функціями, які природа виконує стосовно людини і суспільства. Раціональне й ефективне природокористування означає економічно необхідне й екологічно обґрунтоване природокористування, за якого одночасно враховують економічні й екологічні інтереси природи і суспільства. Людина постійно живе і діє в контакті з навколишнім середовищем, що є сукупністю природного і соціального середовищ. Навколишнє середовище виконує економічну, біологічну і соціальну функції, забезпечує виробництво необхідними природними ресурсами, підтримує на належному рівні здоров'я людини і сприяє дальшому розвитку суспільства.

     2. Принцип "нульового рівня" споживання природних ресурсів. Суть його полягає в тому, що за нульовий рівень беруть обсяг первинних природних ресурсів, використаних підприємством за попередній рік, а на наступний – перевищення цього рівня споживання обмежується в державному масштабі чітко визначеним коефіцієнтом (на рівні 2–7%). Дотримання коефіцієнта обов'язкове, оскільки з порушника стягується штраф, який може перевищити прибутки підприємства. Цей принцип реалізований в багатьох розвинутих країнах для регулювання споживання первинних природних ресурсів у державному масштабі.

     3. Принцип відповідності антропогенного навантаження природно-ресурсному потенціалові регіону. Дотримання цього принципу дає змогу уникнути порушень природної рівноваги завдяки чітко визначеному збалансованому циклові використання і відновлення. Таке порушення законів функціонування природних систем відбувається у двох випадках: а) за перевищення рівня антропогенного навантаження, що виражається в надмірній концентрації виробництва. Протягом багатьох років у практиці територіального планування виходили з того, що собівартість виробництва продукції знижується при збільшенні концентрації виробництва.

     При цьому не лише ігнорували обмежені відновлювальні властивості природно-ресурсного потенціалу регіону, але часто споживання окремих видів ресурсів перевищувало їхню наявність. Так виникли регіони  гострої екологічної кризи в  Україні. Через надмірну концентрацію виробництва впровадження природоохоронних заходів перетворюється у велику проблему; б) за невідповідності спеціалізації  виробництва специфіці природно-ресурсного потенціалу. Таку невідповідність простежуємо  у рекреаційних регіонах України – у Криму, Карпатах, де оптимальніше використання рекреаційних ресурсів сприяло б формуванню рекреаційного комплексу та виробництва з його обслуговування. Проте розвиток екологічно небезпечних галузей призвів тут до погіршення якості повітря, питної води і навіть деяких мінеральних джерел.

     4. Принцип збереження цілісності природних систем у процесі їхнього господарського використання. Цей принцип випливає із закономірностей взаємопов'язаності природних компонентів. Вплив людини на окремі компоненти природи та окремі види ресурсів не обмежується змінами лише в них. Зміни одного з компонентів природної системи призводять до змін в інших, а іноді – до зміни якості екосистеми в цілому. Так, осушення боліт в зоні Полісся призвело до зміни якості багатьох екосистем, як наслідок – рілля виявилася підтопленою, висохли малі річки тощо.

     5. Принцип збереження природного кругообігу речовин у процесі антропогенної діяльності. Сутність принципу зводиться до того, щоб технологічні процеси конкретних виробництв були низкою послідовних стадій, пов'язаних між собою комплексністю переробки сировини, або по стадійним її використанням. Адже природний ресурс, що забирається з природних систем, пройшовши цикл "ресурс-виробництво-споживання", знову повертається у вигляді відходів в екосистеми. Якщо це повернення наближається до природного кругообігу, воно не завдає шкоди природі, а речовина поступово асимілюється. Порушення цього принципу призвело до утворення великої кількості відходів, які не включаються в природний кругообіг речовин і змінюють властивості багатьох екосистем у регіоні.

     6. Принцип пріоритетності екологічної оптимальності на перспективу відносно економічної ефективності поточного природокористування. Природні процеси, що забезпечують раціональне природокористування, тривають у часі і визначаються чинниками як короткочасними, так і тривалої дії. Тому виникає необхідність враховувати їхню дію і можливі наслідки в поточній та перспективній виробничій діяльності.

     Дотримуватись принципів раціонального природокористування  необхідно в усіх регіонах нашої  країни. Збереження спільної екологічної  рівноваги можливо за умови збереження рівноваги природних систем окремих  регіонів. Крім того, проблема раціонального  природокористування не може бути повністю вирішена в регіональних і навіть загальнодержавних межах. Це – глобальна проблема, яка властива всій планеті. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 2

     ПРИРОДОЕКСПЛУАТУЮЧІ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ 

     

1. Агропромислова  галузь

 

     Одним з найвідчутніших чинників впливу на довкілля є діяльність підприємств  агропромислового комплексу (АПК). Сільськогосподарське виробництво безпосередньо пов'язане з використанням природних ресурсів – земельних, водних, лісових та ін. У зв'язку з цим підвищення технічного рівня сільського господарства передбачає втручання людини в живу природу і необхідність забезпечення екологічної сумісності технічних засобів і технологій виробництва. Від стану і методів природокористування залежить не тільки продуктивність сільськогосподарського виробництва, а й охорона природи, що є первинним джерелом всіх виробничих ресурсів.