Еколого-економічна ефективність природоексплуатуючих галузей

       Багато вчених вважає, що агропромислове  виробництво переважає інші галузі  за рівнем антропогенного навантаження. Це пов'язано насамперед із  територіальною поширеністю його  ланок, особливо сільськогосподарського  виробництва. Крім того, процес  відтворення в сільському господарстві  тісно пов'язаний з природними  процесами. Вплив АПК на довкілля  особливо посилився з інтенсифікацією  сільськогосподарського виробництва,  а саме: широкомасштабною механізацією, надмірною розораністю території  та глибокою оранкою, хімізацією  та меліорацією, високою концентрацією  виробництва.

     За  земельною територією Україна є  найбільшою країною Європи (після  європейської частини Росії), а за якісним складом ґрунтів та біопродуктивністю угідь – однією з найбагатших країн світу. Переважання родючих земель, висока густота населення та особливості розвитку сільського господарства, що склались історично, зумовили високий рівень освоєності земельного фонду. Так, на початок 2007 р. земельний фонд України становив 60,4 млн. га, при цьому питома вага сільськогосподарських угідь становить 71,1%, а орних земель - 56,9%. Це найвищий рівень використання земель у сільськогосподарському виробництві, аналогічні показники у Німеччині, Франції та Англії становлять близько 32%. При цьому, якщо Україна в Європі займає 5,7% території, то її сільськогосподарські угіддя становлять 18,9%, а рілля – 26,9%.

     Висока  розораність земельних угідь  є однією з причин розвитку водної і вітрової ерозії. Різними формами  ерозії в Україні охоплено майже 50% ріллі, при цьому площа еродованих земель щорічно зростає на 80 – 100тис га. Внаслідок цього з ґрунту щорічно виноситься велика кількість поживних речовин (І І млн. т гумусу, 0,5млн т азоту, 0,4млн т фосфору, 1,7млн т калію), втрати яких тільки частково компенсуються внесенням добрив. Щорічно еколого-економічні збитки від ерозії ґрунтів становлять 9,1млрдгрн. Висока розораність території, невелика площа лісових полезахисних насаджень призводять до інтенсивного розвитку вітрової ерозії та суховіїв. Так, у Луганській області під лісосмуги відведено близько 1,6% площі орних земель, у Донецькій – 1,7 відсотків. Суховії повторюються в Донбасі в середньому через 2 – 3 роки.

     Загальна  площа земель з порушеним ґрунтовим  шаром на кінець 2006 р. становила 157,6тис. га, з них протягом року відпрацьовано 2,0тис. га та рекультивовано 1,4тис. га. Підвищення родючості малопродуктивних угідь родючим шаром ґрунту проведено на 1,1тис. га сільськогосподарських угідь (в 1,6 раза більше, ніж у 2005 р.). Загальна кількість заскладованого родючого шару ґрунту зменшилась проти попереднього року на 12,8млн.куб.м (на 19%) і становила 55млн.куб.м.

     Крім  цього, для потреб промисловості  в Україні щорічно вилучається  в середньому за рік 4тис. га сільськогосподарських угідь. Як наслідок, за останні три десятиріччя площа сільськогосподарських угідь в Україні зменшилася більш як на 2млн. га, в тому числі ріллі – майже на 1млн гектарів. Експертні оцінки свідчать, якщо такі темпи руйнування орної землі збережуться, то через 20-30 років третина ріллі буде знищена.

     На  відміну від атмосфери і води, земля є малорухомим середовищем  і міграція в ній забруднень відбувається повільно, а їхня концентрація постійно зростає і впливає на людину не тільки безпосередньо, а й через  кількість та якість врожаю. За даними Міністерства охорони здоров'я, кожна  шістнадцята із обстежених проб ґрунтів на санітарно-хімічні показники не відповідала гігієнічним нормативам і кожна тринадцята (у 2005 р. – кожна десята) – мікробіологічним.

     Тому  для аграрного сектору особливо важливим залишається питання раціонального  землекористування, під яким розуміють  не тільки використання землі за прямим призначенням, а й її охорону. Розрізняють  дві основні проблеми охорони землі: економічну – охорона від виснаження; екологічну – охорона від забруднення.

     Традиційний трансформаційний підхід до використання земельних ресурсів, що спричинив  глибоке порушення екологічної  рівноваги в регіональних системах землекористування, ускладнюється  в процесі проведення земельної  реформи, коли поглиблюються суперечності між використанням і охороною земель, загострюються економічні та екологічні протиріччя, пов'язані з  виконанням власниками землі грунтоохоронних  заходів та можливістю їхнього фінансування [2]. 

     2.2 Лісове господарство 

     З усіх рослинних ресурсів планети  найважливішими в житті природи  і людей є ліси. Це важливий і  найефективніший засіб підтримання  природного стану біосфери і незамінний чинник культурного та соціального  значення. їхні водоохоронні, гідрологічні, ґрунтозахисні та інші функції охороняють ґрунти від водної та вітрової ерозії, а ріки від висихання і замулення. Унаслідок позитивного впливу лісу на гідрометеорологічний процес пом'якшується  клімат, що сприяє підвищенню ефективності сільського господарства. Як біологічна система ліс краще за інші типи біоценозів суші засвоює і перетворює сонячну енергію, створює первинну біологічну продукцію, оновлює запаси біомаси, прискорює кругообіг речовин і енергії в біосфері.

     Ліси  України розміщені по території нерівномірно: в Поліссі – 29%, Лісостепу – 14%, Степу – 5%, Карпатах – 40%, Криму (в основному в горах) – 10%. На одного жителя України припадає 0,18га вкритих лісом земель. Україна, незважаючи на невелику лісистість території, за площею та запасами лісу є європейською лісовою державою. За площею лісів Україна посідає восьме місце в Європі (не враховуючи Росію) [7, 11].  

     Таблиця 2.1.

     Лісистість України. АР Крим з урахуванням м.Севастополя, Київська область з урахуванням м.Києва [7, 11]. 

     Таблиця 2.1

     (продовження)

     Основним  завданням лісогосподарської діяльності є відновлення лісів і лісових  ресурсів, забезпечення розширеного  відтворення і підвищення продуктивності лісових земель.

     Водоохоронна  і захисна роль лісів як природного фактора досі не має належної економічної  оцінки, що позначилося на екології – руйнівні наслідки від безсистемного вирубування лісів та зниження лісистості території. Крім цього, захисне лісорозведення – це невід'ємна частина наукової системи ведення сільського господарства, що застосовується з метою запобігання негативному впливу природно-антропогенних чинників на сільськогосподарські угіддя. За підсумками багаторічних досліджень, кожні 10% додаткової лісистості зумовлюють додаткове випадання до 40% опадів, підвищують внутрішньо ґрунтовий і ґрунтовий стоки на 6 – 8%, збільшують живлення річок підземними водами на 0,7 – 0,9куб.м на рік. Встановлено, що гектар лісу захищає 30 – 35га прилеглих полів, при цьому під впливом захисних лісових смуг урожайність сільськогосподарських культур підвищується на 2 – 3ц/га, а в окремих випадках – до 6 – 7ц/га [13].

     Таким чином, проблема охорони і економного використання лісових ресурсів залишається  особливо актуальною для України  з невисокою лісистістю її території, нерівномірним розміщенням лісових насаджень, важливою захисною роллю лісів.

     Природоохоронна і господарська діяльність мають  поєднуватися в процесі господарювання, щоб забезпечити потреби людей  якісними умовами існування. Впровадження досягнень науково-технічного прогресу повинно бути спрямованим саме на гармонізацію господарської та природоохоронної діяльності, зменшення негативних наслідків  для навколишнього середовища [9]. 

2.3. Природоексплуатуючі галузі водного господарства 

     Усі галузі господарства за відношенням  до водних ресурсів поділяються на споживачів і користувачів води. Споживачі  забирають воду з джерела водопостачання, використовують її для виготовлення продукції, а потім повертають, але  вже в меншій кількості й іншої  якості. Користувачі води не забирають, а використовують її як середовище (водний транспорт, рибальство, спорт  тощо), або як джерело енергії (ГЕС). Проте і вони можуть змінювати  якість води (наприклад, водний транспорт  забруднює воду).

     Промисловість використовує близько 20 % споживаної людством прісної води. Кількість води, що споживається підприємством, залежить від того, яку продукцію воно випускає, від системи водопостачання (прямоточної  чи оборотної) й інших причин [1]. 

     2.3.1. Водний транспорт 

     Значним водокористувачем є водний транспорт. Головна умова його роботи — необхідність підтримання на водних шляхах у навігаційний період певної мінімальної (гарантованої) глибини ширини і радіусів заокруглень. Останні встановлюються залежно  від типів і розмірів суден. Внутрішні  водні шляхи поділяються на природні та штучні. До природних належать річки в природному стані й озера, до штучних канали, водосховища та річки, режим яких суттєво змінений внаслідок зведення гідротехнічних споруд.

     Внутрішній  водний транспорт має важливе  значення в народному господарстві, він здійснює перевезення вантажів і пасажирів, забезпечує зв'язок між  прилягаючими до річкових систем промисловими і сільськогосподарськими районами. Цим транспортом в основному  перевозяться масові вантажі, які не потребують великої швидкості доставки і рівномірної подачі протягом року (будівельні матеріали, руди, вугілля, нафта і нафтопродукти, сільськогосподарська продукція тощо). Вартість перевезень водним транспортом У 2,5...3,0 рази дешевша  за залізничний, і в 10...15 разів —  за автомобільний. Інтереси водного  транспорту враховуються при вирішенні  проблем комплексного використання водних ресурсів великих і деяких середніх і малих річок, а інколи гідротехнічне будівництво було зумовлене якраз його потребами (наприклад, будівництво Дніпрогесу) [2, 5].