Шпаргалка по " Гроші і кредит"

74. Сутність, призначення  та види фін. посередництва.

Грошовий ринок за характером зв’язку між кредиторами та позичальниками розділяється на 2 сектори: сектор прямого фін-ня та сектор опосередкованого фін-ня. У секторі непрямого фін-­ня поряд з 2 базовими суб’єктами, з’являється третій ек. суб’єкт, який є самостійним і рівноправним суб’єктом грошового рин­ку. Подібно до базових суб’єктів він формує власні зо­бов’язання та вимоги і на цій підставі емітує власні фі­н. інструменти, які стають об’єктом торгівлі на грош. ринку. Вказані суб’єкти наз. фі­н. посередниками, а їх діяльність з акумуляції вільного грош. капіталу і розміщення його серед позичальників-витратників наз. фін. по­середництвом.

Їх ек. призначення полягає в забезпеченні базовим суб’єктам гро­ш. ринку max сприятливих умов для їх успішного функціонування.

Конкретні переваги фін. посередництва виявляються у такому:

1) можливості для кожного  окремого кредитора оперативно  розмістити вільні кошти в  дохідні активи, а для позичальника  – оперативно мобілізувати додаткові  кошти, необхідні для вирі­шення  вир. чи споживчих завдань,  і так само оперативно повернути  їх на висхідні позиції;

2) скороченні витрат  базових суб’єктів грошового  ринку на формування вільних  коштів, розміщенні їх у дохідні  активи та запозиченні додаткових  коштів;

3) послабленні фін. ризиків  для базових суб’єктів гро­ш.  ринку, оскільки значна частина  їх перекладається на по­середників;

4) збільшенні дохідності  позичкових капіталів, особливо  зосе­реджених у дрібних власників,  завдяки зменшенню фін. ризиків,  скороченню витрат на здійснення  фін. операцій та відкриттю  доступу до великого, високодохідного  бізнесу;

5) можливості урізноманітнити  відносини між кредиторами і  позичальниками наданням додаткових  послуг, які беруть на себе  посередники.

Однозначної класифікації посередників досі не існує. Більш правомірною є класифікація всіх фін. посеред­ників за 1 критерієм – участю їх у формуванні пропозиції грошей. За цим критерієм вони поділяються на:

– банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей;

– небанківські фін. посередники, які такої здатності не мають.

Усередині кожної з цих груп посередники можуть класифіку­ватися на види за іншими критеріями. Наприклад, розрізняють банки центральні та ділові; універсальні та спеціалізовані; коме­рційні, ощадні тощо. Небанківських фін. посередників поділяють на страхові компанії, інвестиційні інститути, кредитні спілки, пенсійні фонди, лізингові компанії тощо.

75. Поняття банку, місце  банків на грошовому ринку.

Банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування н/г та здійснює інші банківські операції, передбачені цим зако­ном.

У 1993 р. у закон були внесені уточнення, що забороняли небанківським установам відкривати рахунки, приймати вклади, здійс­нювати розрахунки та кредитування. Але й це уточнення остаточно не вирішило питання про те, що ж розуміє під банком укр. зак-во – чи установу, яка виконує всі 4 операції, заборонені для небанківських установ, чи тільки одну з них.

Місце банків на грошовому ринку. Серед фін. посере­дників ключове місце займають банки. Це проявляється в такому:

• на банки припадає більша частка в перерозподілі позичкових капіталів на грошовому ринку, ніж на будь-який інший вид фі­н. посередників;

• банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосеред­ньо впливати на ринкову кон’юнктуру й ек. зростання, а інші посередники такої можливості не мають;

• банки мають можливість надавати ек. суб’єктам широкий асортимент різних послуг, тоді як інші посередники спеціалізуються на окремих, часто обмежених фін. операціях.

Виділення банків в окрему групу характерне для всіх наявних класифікацій фін. посередників. Така одностайність базується на 2 їхніх функціональних особливостях:

• банки приймають гроші на поточні депозити, за якими вкладники можуть вільно розпоряджатися своїми кошта­ми;

• розміщуючи свої резерви в позички, банки спроможні ство­рювати нові депозити і цим впливати на пропозицію грошей, що робить їх діяльність надзвичайно відчутною і вразливою для економіки.

76. Функції та роль  банків.

Банки виконують такі функції: • трансформаційну; • емісійну.

Трансформаційна функція полягає в зміні таких якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банки, як рівень ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування. У зв’язку з цим можна виділити такі напрями цієї функції:

• трансформація ризиків;

• трансформація строків;

• трансформація обсягів;

• просторова трансформація.

Трансформація ризиків полягає в тому, що банки, діяльність яких пов’язана з високим ризиком, вживаючи відповідних заходів, можуть звести ці ризики для своїх вкладників та акціонерів до мінімуму.

Трансформація строків означає, що, мобілізуючи значні об­сяги короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки одержують можливість деяку їх частину спрямовувати в довго­строкові позички та інші довгострокові активи.

Трансформація обсягів капіталів виявляється в тому, що, мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки дістають мож­ливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масшта­бних проектів

Просторова трансформація означає, що банки можуть аку­мулювати ресурси з багатьох регіонів і навіть з інших країн і спрямувати на фін-ня проектів одного регіону, однієї країни, одного об’єкта.

Емісійна функція банків полягає в тому, що тільки вони мо­жуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей

З функціями банків безпосередньо пов’язана їх роль, в економіці. У трансформаційній функції банки впливають на прискорення обороту капіталу в процесі відтворення, сприя­ють розширенню обсягів і підвищенню ефективності сусп. вир-ва.  В  емісійній функції банки сприяють забезпеченню потреб обороту в платіжних засобах, зміцненню договірної і пла­тіжної дисципліни в госп-ві, удосконаленню та зміцненню грош. обороту.

77. Сутність, принципи  побудови та функції банківської  системи.

Більш правомірним є формулювання банківської системи як законодавчо визначеної, чітко структурованої та скоординованої сукупності фін. посередників, які займаються банківською діяльністю на постійній професійній основі і функціонально взаємозв’язані в самостійну ек. структуру.

Банк. система виконує 3 функції:

1. Трансформаційна функція У масштабах системи виникає якісно нова функція трансформації – більш масштабна, більш глибока, більш завер­шена й ефективна, ніж сума трансформаційних потенціалів окре­мих банків.

2. Функція створення платіжних засобів і регулювання гро­шового об-роту банківська система управляє пропозицією грошей.

3. Функція забезпечення стабільності банківської діяльності та грош. ринку пов’язана з надзвичайно високою ризикованістю банківської діяльності.

Дворівнева побудова – ключовий принцип побудови банків­ських систем у ринкових економіках, їх вирішальна якісна озна­ка, що відрізняє їх від інших систем. Однорівнева по­будова можлива лише в тоталітарних економіках, де достатньо створити 1 держ. банк і він може здійснювати на адмін.-командних засадах і емісійно-касову функцію, і креди­тно-розраху-нкове обслуговування госп. клієнтури.

При дворівневій побудові на першому рівні перебуває 1 банк. На нього покладається відповідальність за вирішення макроек. завдань у грошово-кредитній сфері, насамперед підтримання сталості нац. грошей та забезпе­чення сталості функціонуван-ня всієї банківської системи.

На другому рівні банківської системи перебуває решта банків, які в У. прийнято називати комерційними банками. Комерційні банки покликані об­слуговувати ек. суб’єктів – учасників грош. обо­роту: фірми, сімейні госп-ва, держ. структури.

Дворівневість банківської системи характеризується також чіт­ким законодавчим розмежуванням прав і обов’язків кожної ланки системи, а також небанківських фін. посередників.

78. Особливості розвитку  та побудови банк. системи в  Україні.

Формування банківської системи України розпочалося з прого­лошенням незалежності і виходом зі складу СРСР у 1991 р. Початок формуванню в Україні власної банківської системи ринкового типу був покладений ЗУ «Про банки і банківську діяльність.

Кількість банків за період 1992–1999 рр. зросла майже втри­чі. Помітно зростає кількість банків з іноземним капіталом. Досить високими темпами здійснювалася капіталі­зація банків.

Що стосується інфраструктури банківської системи, то поміт­них успіхів досягнуто у формуванні механізму міжбанківських розрахунків, міжбанківського валютного ринку, ринку міжбанківського кредитування та рефінансування комерційних банків, у створенні системи банківського регулювання і контролю.

Певні успіхи досягнуті і в функціональному розвиткові бан­ківської системи. НБУ як центральний банк в основному опану­вав досить складний механізм монетарного регулювання і досяг помітних успіхів у стабілізації нац. грошей, організовано провів у вересні 1996 р. завершення грошової реформи. Позитив­ний досвід НБУ накопичив і в інших напрямах діяльності – у ре­гулюванні валютних відносин, обслуговуванні держ. боргу, організації банк. обліку відповідно до світових стандартів, у нормативно-правовому та методичному забезпеченні діяльно­сті комерційних банків тощо. Значно розширилася сфера функ­ціонування комерційних банків

Проте формування банківської системи України постійно на­тикалося на серйозні перешкоди, які гальмували цей процес. Мова йде на­самперед про глибоку системну кризу, яку переживає економіка України протягом всього перехідного періоду.

За таких обставин в Україні вкрай повільно розвивався попит на посередницькі послуги банків, а відтак не було ек. передумов для належного розвитку банківської системи. Тому, незважаючи на помітне зростання основних кількісних показни­ків її діяльності, у цілому рівень розвитку банк. системи України є низьким.

79. Небанківські фін.-кредитні  установи, їх види, та особливості  функціонування в Україні.

Небанківські фін.-кредитні установи є фін. посередниками грош. ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні активи: у цінні папери і кредити. Формування грош. ресурсів небанківських фін.-кредитних установ має ту особливість, що воно не є депозитним.

По­середники поділяються: на договірних фін. посередни­ків, які залучають кошти на підставі договору з кредитором, та на інвестиційних фін. посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам своїх акцій, облігацій тощо.

Усередині групи договірних по­середників виокремлюють: страхові компанії; пенсійні фонди; ломбарди, лізингові та факторингові компанії.

Усередині групи інвест. посередників виокремлюють: інвестиційні фонди; фін. компанії; кредитні тов-ва.

Страхові компанії – це фін. посередники, що спеціалізуються на наданні страх. послуг. Пенсійні фонди – це спеціалізовані фін. посередники, які на договірній основі акумулюють кошти юр.х і фіз. осіб у цільові фонди, з яких здійснюють пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку.

Ломбарди – фін. посередник, що спеціалізується на видачі позичок населенню під заставу рухомого майна.

Лізингові компанії – фін. посередники, що спеціалізу­ються на придбанні предметів тривалого користування та передачі їх в орен­ду фірмам-орендарям для викор-ня у вир. діяльності, які поступово сплачують їх вартість протягом визначеного стро­ку.

Факторингові компанії – фін. посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. В Україні фактор. бізнес почав активно розвиватися в 1990–1992. Проте з по­глибленням платіжної кризи цей бізнес став ризико­ваним і був згорнутий.

Інвестиційні фонди – це фін. посередники, що спец-ся на управлінні вільними грош. коштами інвестиційного при­значення.

Фін. компанії мають ту особливість, що мо­білізовані звичайним для інвестиційних посередників шляхом кошти направляють у позички фіз. і юр. особам для придбання товарів вир. чи споживчого призначення.

Кредитні кооперативи – це посеред­ники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів. В Укр. кред. кооп. розвинуті слабо.

80. Центральні банки:  сутність, призначення, правовий  статус, організаційна структура.

Головне призначення центр. банку – це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки. Цент­р. банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей. Своє призна­чення він реалізує завдяки тому, що відіграє в ек. системі особливу роль, а саме роль: емісійного банку; банку банків; органу держ. управління, який відповідає за монетарну політику.

Правовий статус центр. банку можна охар-вати таким чином: це держ. орган управління з покладеними на нього функціями у сфері грош.-кредитних відно­син і банківської діяль-ності. Для реалізації цих функцій цент­р. банк наділяється відповідними держ.-владними і цивільно-правовими повноваженнями. Він є самостійною юр. особою; його майно видокремлено від майна держави; центр. банк може ним розпоряджатись як власник. Він не є комерц. орган-цією.