Шпаргалка по " Гроші і кредит"

Організаційна структура центр. банку значною мірою визначається формою держ. устрою країни (федера­ція чи унітарна держава), нац. традиціями й особ­ливостями банк. зак-ва.

81. Хар-ка функцій центр.  банку:

Емісійний центр готівкового обігу. Емісія банкнот в істор. плані – найдавніша функція центр. банку. Центр. банк, як правило, має монопольне право емісії банкнот і розмінної монети.

Банк банків. Центр. банк як банк банків забезпечує касо­ве, розрахункове та кредитне обслуговування комерційних банків. Коли у комерційних банків виникає потреба у підкріпленні каси готівкою, вони звертаються до центр. банку, який видає їм готівку в обмін на їх безготівкові резерви.

Орган банківського регулювання та нагляду. Успішне ре­г-ня центр. банком грош. ринку потребує наяв­ності в країні стабільної та надійної банківської системи. До основних повноважень центр. банку, як регулятив­но-наглядового органу, належать:

• регулювати доступ до банк. с-ми; • забезпечувати розумне регулювання діяльності банків; • регулярно отримувати від банків звітність для проведення безвиїзного нагляду; • здійснювати інспекційні перевірки в банках; • застосовувати заходи примусового впливу щодо проблемних банків; • брати неплатоспроможні банки під особистий нагляд.

Банкір і фін. агент уряду. Центр. банки, висту­паючи у ролі банкіра уряду, тісно взаємодіють з фін. ор­ганами. Центр. банки, виконуючи роль фін. агента уряду беруть участь в організації випуску держ. боргових зобов’язань, їх розміщенні і підтримці ринкового курсу, виплаті доходів та погашенні.

Провідник монетарної політики. Про­ведення монетарної політики є вінцем діяльності центр. банку, оскільки саме в цій функції найповніше реалізується при­значення центр. банку і в тій чи іншій формі проявляють­ся усі інші його функції. Крім осн. функцій, центр. банки вико­нують додаткові функції. Вони здійснюють аналіз і прогнозування ек. си­туації в країні на макрорівні, моніторинг стану реального сектора економіки на мікрорівні, складають банківську та монетарну ста­тистику, інформують громадськість та дають роз’яснення щодо монетарної політики, представляють інтереси держави у взаємо­відносинах з центр. банками інших держав, з міжнар. валютно-фін. організаціями і банками.

82. Діяльність центрального  банку як банку банків.

Центральний банк як банк банків забезпечує касо­ве, розрахункове та кредитне обслуговування комерційних банків.

Цент­р. банк відіграє ключову роль, яка проявляється у різних напрямах його діяльності, а саме:

• розробленні нормативних документів, що регламентують порядок функція платіжної системи;

• організації і проведенні міжбанківських розрахунків;

• наданні комерційним банкам надкоротких кредитів на за­вершення міжбанківських розрахунків;

• ліцензуванні спеціальних видів діяльності у сфері міжбан­ківських розрахунків;

• проведенні остаточних розрахунків за операціями між учас­никами розрахунково-клірингових центрів.

Центр. банк як банк з особливим статусом, виступаючи у ролі посередника у міжбанківських розрахунках, забезпечує:

• мінімізацію банківських ризиків;

• концентрацію, а водночас і оптимізацію надлишкових ре­зервів комерційних банків;

• належний рівень безпеки системи розрахунків;

• ефективне регулювання грош. ринку завдяки отриман­ню оперативної та точної інформації про переміщення грош. коштів і стан банк. рахунків;

• нагляд за функц-ням банківської системи в цілому, а також за діяльністю кожного банку окремо;

• оперативне застосування превентивних заходів щодо стабілі­зації фінансового стану банків–учасників ринку платіжних послуг;

• взаємодію системи міжбанк. розрахунків з процесинговими центрами системи масових електронних платежів, із сис­темою обігу цінних паперів тощо.

Центральний банк, користуючись підтримкою держави, має можливість забезпечувати платіжну систему потужними засоба­ми телекомунікацій і впроваджувати у міжбанківські розрахунки системи термінових переказів великих сум у режимі реального часу класу.

83. Походження та розвиток  центр. банків. Створення Європейської  системи центр. банків.

Інституційні основи центр. банків світу закладались упродовж століть. Попередниками центр. банків можна вважати емісійні банки . Їх виникнення спричинила об’єктивна потреба в централізації банкнотної емісії, концентрації емісії банкнот у межах 1 банку

На початок XX ст. централізація банкнотної емісії була за­вершена головним чином в Європейських країнах.

Для XX ст. характерним є процес демонетизації золота і пере­хід від грошової системи золотомонетного стандарту до системи обігу грошей, не розмінних на золото.

Цен­тр. банку держава надає особливий статус і делегує специфічні функції, спрямовані на забезпечення стабільності як вартості грошей, так і банківської системи.

Створення центр. банків відбувалося 2 шляхами. Перший шлях – еволюційний – це посту­пове перетворення банку, який мав статус емісійного, у цент­р. банк. Другий шлях – це створення центр. банку на основі спец. закону, який передбачає особливий статус новоствореного банку з моменту його заснування.

Успішне функціонування Європейської валютної системи створило необхідні умови для формування ек. валют­ного союзу Євро­пейського союзу (ЄВС). Важливим етапом формування ЄВС стало заснування у 1994р. Європейського валютного інституту для розроблення правил і процедур створення Європейської системи центр. банків (ЄСЦБ) і введення в обіг єдиної європейської валюти євро. ЄСЦБ – це дворівнева банк. система, що складається із Європейського центр. банку – ЄЦБ і нац. центр. банків країн Європей­ського союзу. Створення ЄСЦБ було логічною передумовою за­провадження єдиної європ. валюти – євро.

84. Становлення та основні  напрями діяльності Нац. банку  Укр.

Нац. банк У. було утворено у 1991 р.. Законом було закладено основи класичної дво­рівневої банк. системи, яка включає, з одного боку, цент­р. банк, як головний банк. інститут держави, а з іншого – банк. систему, представлену комерц. банками.

Згід­но з ЗУ «Про Нац. банк У.» Нац. банк є особливим центр. орга­ном держ. управління, основним завданням яко­го є забезпечення стабільності нац. грошової одиниці – гривні.

НБУ розробляє ди­зайн грошових знаків, установлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Як емісійний центр країни він має пов­новаження щодо організації і рег-ня готівкового грош. обігу в У. НБУ прогнозує готівковий обіг, установлює правила випуску в обіг, зберігання, перевезення, ін­касації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових операцій.

Виконуючи функцію банку банків, НБУ забезпечує комерційні банки на їх замовлення готівкою; здійснює розрахункове і кредитне обслуговування комерційних банків.

НБУ згідно з ЗУ «Про Нац. банк У.» ви­конує функцію банк. регулювання та нагляду.

НБУ як банкір уряду і провідник монетарної політики прово­дить консультації з КМУ з питань монетарної політики, валютної, фіскальної та інших напрямів загальноек. політики держави.

НБУ здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду.

НБУ виконує функцію генерального агента Міністерства фі­нансів з обслуговування розміщення облігацій внутр. дер­ж. позики та проведення платежів за ними. Він організує продаж облігацій на первинному ринку шляхом проведення аук­ціонних торгів або шляхом продажу за фіксованими цінами, здій­снює розрахунки за результатами розміщення облігацій, сплачує дохід за ними та погашає облігації за рахунок бюдж. коштів.

НБУ виконує функції платіжного агента уряду стосовно обслу­говування зовн. боргу. Банк є розпорядником кредитів, отриманих від МВФ, на нього покладена відповідальність за скла­дання платіжного балансу та звітності про заг. довгостроко­вий зовнішній борг України.

НБУ як центр. банк країни є провідником монетарної політики. Щорічно НБУ розробляє основні засади грош.-кредитної політики.

85. Поняття, призначення  та класифікація комерційних  банків.

Комерційні банки – кредитні установи, що здійс­нюють універсальні банк. операції для підпр-в, установ і населення головним чином за рахунок грош. коштів, залучених у вигляді внесків і депо­зитів. Комерційні банки здійснюють на договірних умо­вах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юр. і фіз. осіб. Прийма­ють і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ве­дуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть виконувати всі або деякі з таких операцій:

– фін-ня капітальних вкладень за доручен­ням власників;

– випуск цінних паперів;

– купівля, продаж і зберігання цінних паперів емітентів;

– видача доручень, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб;

– касове виконання держ. бюджету;

– придбання права вимоги з постачання товарів і надання по­слуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування;

– купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;

– купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів і виробів з них;

– довірчі операції за дорученням клієнтів;

– надання консультативних та інших послуг, пов’язаних з банк. та іншою комерційною і госп. діяльністю.

Комерційні банки класифікуються за різними критеріями:

За формою власності комерційні банки поділяються на: Унітарні банки мають 1 власника в особі держави чи приватної особи. Колективні – це банки, в яких частка капіталу кожного із засновників зак. обмежена 35%-ста­тутного фонду банку.

Залежно від організаційної форми комерційні банки з колек­тивною формою власності представлені на банк. ринку: Акціонерні банки відкритого і закритого типу формують свій ка­пітал за рахунок об’єднання індивідуальних капіталів засновни­ків і учасників за допомогою випуску і розміщення акцій банку. Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків гро­ш. коштів у статутний фонд.

Залежно від розміру активів комерційні банки поділяються на малі, середні  і найбільші.

Залежно від наявності філій комерційні банки кваліфі­кують на багатофілійні, малофілійні, безфілійні.

Залежно від діапазону операцій, що виконують комерційні банки, і сектора ринку, де вони функціонують, розрізняють: Універсальні банки виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам. Банки із галузевою спеціалізацією обслуговують переважно юр. та фіз. осіб у межах певної галузі госп-ва. Функціональна спеціалізація полягає в тому, що комерційні банки виконують переважно вузьке коло спеціалізованих опера­цій.

86. Особливості становлення  та розвитку комерційних банків  в У.

В У. Діє дворівнева банківська система, перший рівень банк. систе­ми представляє Нац. банк У, а другий – комерцій­ні банки різних форм власності.

Переважна кількість комерційних банків – це акціонерні то­в-ва, з яких 72% – відкриті і 28% – закриті. Тов-ва з обмеженою відповідальністю становлять 14%.

З 1994 р. в Україні почали з’являтися комерційні банки з учас­тю іноземного капіталу. За розміром активів укр. комерційні банки поділяються на найбільші (активи понад 1 млрд. гри.), великі (активи понад 100 млн. грн.), середні (активи понад 10 млн. грн.), малі (активи менші за 10 млн. грн.).

Відбувається поступовий розвиток банківського кредитування населення, проте воно ще займає незначне місце в кредитних опе­раціях комерц. банків. При кредитуванні населення, як і юр. осіб, банки віддають перевагу кредитам на поточні потреби, а кредитування інвестиційної діяльності не є для них пріоритетним.

Фін. результати діяльності комерційних банків можна оцінити різними показниками, але найбільш зручним і об’єктив­ним є показник, що хар-є відношення чистого прибутку банку до акціонерного капіталу.

Гострими проблемами розвитку комерційних банків України є недостатність у багатьох із них капіталу і неякісна структура ак­тивів. Це призводить до того, що майже третина всіх банків є проблемною, з яких кожний третій переведений НБУ на режим фін. оздоровлення. Половина з проблемних банків пере­буває у стадії ліквідації. За вісім років (1992–1999) було ліквідо­вано 69 банків.

87. Основи організації  та діяльності комерційних банків  в Україні.

Комерц. банки різних видів і форм власності створюються у вигляді акціонерних тов-в або тов-в з обмеженою від­повідальністю. Банк вважається створеним і набуває ста­тусу юр. особи з моменту його реєстрації в Нац. банку У. Його засновниками можуть бути вітчизняні та іноземні юр. і фіз. особи за винятком Рад народних де­путатів та інших виконавчих органів влади, політичних та проф­спілкових організацій, спілок, партій, громадських фондів. У створенні банку не можуть брати участі військовослужбовці та посадові особи органів суду, прокуратури, держбезпеки, внутр. справ, держарбітражу, а також їх посадові особи.

Статутний фонд новостворюваного комерційного банку фор­мується тільки за рахунок власних коштів засновників у грошо­вій формі. Розмір статутного фонду визначається за­сновниками банку, але не може бути меншим за нормативні ви­моги НБУ.

Організація комерц. банку, крім реєстрації, передбачає лі­цензування банківської діяльності. Воно полягає в наданні офіцій­ного дозволу на здійснення певних банківських операцій. Цей до­звіл видає НБУ.