Шпаргалка по " Гроші і кредит"

Дебіторська-кредит. заборгованість багато в чому подібна до комерційного кредиту, але відрізняється від нього тим, що виникає всупереч побажанням і волі сторін. Причиною її ви­никнення є розрив у часі між рухом натуральної і вартісної форм товару. Особливо негативний вплив на економіку має найгірший різновид міжгос­п. кредиту – прострочена дебіт.-кредит. заборгованість.

Аванс – грошова сума, надана в рахунок майбутніх платежів за товарно-матеріальні цінності, роботи та послуги з метою забезпе­чення, гарантії їх отримання покупцем чи з метою гарантування їх купівлі.

Тимчасова фін. допомога надається окремим суб’єктам госп-ня, які опинились у скрутному фін. стано­вищі, їх вищестоящими організаціями та партнерами на засадах повернення і, як правило, без сплати процента.

Лізинг – підпр. діяльність, яка спрямована на інве­стування власних чи залучених коштів. В Україні він поки що перебуває на самій початковій стадії розвитку.

 

 

67. Хар-ка споживчого  кредиту. Особливості його розвитку  в У.

Споживчий кредит – кредит, який надається юр. чи фіз. особам на споживчі цілі. Він може надаватись як банками, та кредитними установами небанківського типу, а та­кож юр. і фіз. особами. В Україні кредитними установами небанківського типу, що надають споживчий кре­дит, є ломбарди (надають кредит під рухоме майно – дорого­цінності, антикваріат, одяг тощо), кредитні спілки, підпр-ва зв’язку (телеграми і телефонні розмови в кредит), торго­вельні організації (продаж товарів з розстрочкою платежу). Кре­дити своїм працівникам можуть надавати суб’єкти госп-ня за рахунок спец. фондів, які вони створюють у ре­зультаті розподілу прибутку, що залишається в їх розпоряджен­ні. Фіз. особи також можуть надавати кредит на споживчі цілі одна одній.

Окрім забезпечення соц. потреб населення, споживчий кредит відіграє значну роль у формуванні платоспроможного попиту населення, який, у свою чергу, впливає на розвиток економіки країни, полегшуючи процес реалізації продукції, приско­рюючи отримання прибутку і доходів держ. бюджету. Визначення державою умов надання споживч. кредиту допомагає регулювати грош. обіг у країні.

68. Хар-ка держ. кредиту.  Особливості його розвитку в  Україні.

Держ. кредит – це кредит, одним із учасників якого (позичальником чи кредитором) є держава. Його призначення – вирішувати загальнодержавні проблеми.

Суб’єктами ДК є держава або органи місцевого самоврядування, та внутрішні та зовнішні кредитори. Внутрішніми кредиторами є фізичні та юр особи-резеденти. Зовнішніми – уряди інших краін, іноземні приватні колективні, державні і банківські установи, а також між-нар. та регіональні валютно фінансові інститути. ДК може виступати в грошовій і натуральній формах. Натуральна форма ДК як правило застосовується в період хаосу і розладу грош. обігу. ДК реалізується через такі форми як:

1. позика, шляхом продажу  держ. цінних паперів.

2. Запозичення Мін. Фінансів  грошей із загально держ. фонду  позичкового капіталу.

3. Організація грошово  речових лотерей.

Потреба в держ. кредиті виникає через наявність бюджетного дефіциту. Якщо банківській кредит має цільове призначення то ДК має глобальне значення для погашення бюджетного дефіциту, куди конкретно потраплять ці гроші визначає уряд і ВРУ. Якщо банків. кредит опосередковує таку функцію грошей як засіб платежу, то ДК опосередковує ще і функцію грошей як засобу обігу.

Внутрішній держ. кредит може мати товарну і грошову форми. Товарну форму викор-ють при розладнаній грошовій системі. Другою формою ДК є передавання ощадними установами частини або всієї суми коштів населення, які розміщені в ощадних банках чи в інших ощадних установах держави. Сьогодні найпоширенішою формою держ. кредиту є викор-ня державою коштів позикового фонду. Ця форма держ. кредиту ек. не виправдана і зумовлює інфляційні процеси.

69. Хар-ка міжнар. кредиту.  Особливості його розвитку в  Україні.

Міжнародний кредит – це переміщення позичкового капі­талу з однієї країни в іншу. Проте ознакою цього кредиту є належність кредитора і позичальника до різних країн.

Міжнародний кредит розрізняють фірмовий, банківсь­кий і урядовий кредити.

Фірмовий кредит – це комерційний кредит на між­нар. рівні, коли іноземний експортер продає товар вітчиз­няному імпортерові в кредит. Цей кредит є ризикованим для екс­портера, а тому він вимагає належних гарантій його погашення, що робить кредит дорогим.

Більш гнучким у міжнар. відносинах є банківський кре­дит, коли однією зі сторін кредитних відносин є банк. В Україні міжнар. банківські кредити в осн. отримують комер­ційні банки та спільні з іноземним інвестором підпр-ва. З появою довіри іноземних банків до укр. підпр-в мо­жливе отримання останніми таких кредитів.

Урядовий кредит може надаватись урядом однієї країни уря­ду іншої країни в межах укладеної між ними угоди, а також шляхом розміщення урядом своїх цінних паперів на зарубіжних фін. ринках. До міжнар. можна віднести й кредити, які надаються країнам міжнар. валютно-фін. ор­ганізаціями – Міжнар. валютним фондом. Міжнар. банком реконструкції та розвитку, Європейським банком рекон­струкції та розвитку та іншими подіб-ними організаціями. Їх кредитами користується Україна на потреби свого ек. розвитку та для підтримки стабільності на­ц. валюти.

Міжнародний кредит також поділяється на фін., який надається у грошовій формі, та комерційний, що на­дається в товарній формі.

70. Ек. межі кредиту.  Кредитні відносини в умовах  інфляції.

Межі кредиту – це такий рівень розвитку кредитних відносин в н/г, за якого попит і пропозиція на кредит балансуються при збереженні стабільної, помірної, доступної для переважної більшості нормально працюючих позичальників, про­центної ставки.

Сама ек. межа може розглядатися в кількох аспектах:

– залежно від рівня ек. системи – як мікроек. і макроек. межі кредиту;

– залежно від призначення говорять про кількісну і якісну межі кредиту.

Мікроек. межі кредиту визначають обсяги попиту на кредит окремих позичальників. Вони формуються під впливом ек. чинників:

• динаміки ринкової ставки позичкового процента;

• хар-ру коливання потреби позичальника в осн. й оборотному капіталі;

• стану забезпеченості позичальника власним капіталом та ефективності його використання;

• ефективності та окупності проектів, на реалізацію яких позич. кошти.

Мікроек. межа кредиту потенційно існує у кожного ек. суб’єкта, проте реально вона виявляється тільки тоді, коли він звертається на грош/ ринок за позичкою. Тому скільки є в даний момент позичальників, стільки існує індивіду­альних мікромеж кредиту. Всю сукупність їх можна розглядати як одну макроек. межу кредиту, яка визначає об’єктивний обсяг кредитних вкладень у н/г в цілому. Проте макроек. межа кредиту має відносну самодостат­ність і формується під впливом додаткових загальноек. чинників, таких як:

– обсяги і темпи зростання ВВП;

– структура і рівень розвитку фін. системи і стан дер­ж. фінансів;

– цілі і методи держ. грошово-кредитної політики;

– розвиток ринков. відносин тощо.

Рівень та динаміка інфляції теж певною мірою хар-­ють дотримання межі кредиту – їх зростання повинно свідчити про перевищення межі кредиту, а зниження – про стискування кредитування до об’єктивної межі. Проте показник інфляції може бути проявом і інших, некредитних, процесів, таких як зміна за­тратності і структури вир-ва, зміна дефіцитності бюджету та ін.

71. Сутність позичкового  проценту, його функції та чинники,  що впливають на рівень проценту.

Процент – сота частка будь-якого числа, що взяте за ціле. В умовах ринкової економіки його сутність полягає в тому, що позичковий процент є платою за користуван­ня позичковим капіталом, його ціною.

Норма позичкового процента – це відношення суми річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми капіталу, на­даного в позичку, помножене на 100.

Норма позичкового процента перебуває у певній залежності від норми прибутку.

Крім норми прибутку, на рівень норми % впливає багато інших об’єктивних і суб’єктивних чинників, а саме:

– розміри грошових нагромаджень та заощаджень у сусп-ві та товарно-грошова збалансованість вир-ва;

– масштаби вир-ва, рівень його спеціалізації та коопе­рування;

– співвідношення між внутрішнім і зовнішнім боргом держави;

– циклічність коливань вир-ва;

– сезонність умов вир-ва та реалізації продукції;

– темпи інфляції;

– своєчасність повернення кредиту;

– рівень кредитно-грош. регулювання економіки цент­р. банком з допомогою процентних ставок та інших влас­тивих йому інструментів, їх диференційованості;

– міжнародні чинники, особливо вільний перелив капіталів із країни в країну, передусім так званих «гарячих» грошей.

Отже, динаміка норми позичкового процента визначається стихійним ринковим механізмом під впливом багатьох факторів і певною мірою залежить від держ. грошово-кредитного ре­гулювання економіки.

Позичковий процент виконує функції розподілу прибутку та збереження позичкового капіталу.

Щодо розподільної функції, то прибуток, отриманий позичальником з викор-ням позичкового капіталу, розподіляється на 2 частини – позичковий процент і підпр. дохід. Функція збереження позичкового капіталу полягає в тому, що з допомогою % кредитору забезпечується повернення від по­зичальника як мінімум вартості, рівноцінної тій, яка була надана в кредит.

72. Роль кредиту в  розвитку економіки.

Виконання кредитом певних функцій, дає змогу йому відігравати надзвичайно велику роль у роз­витку економіки і сусп-ва в цілому.

У своїй перерозподільній функції кредит, який хар-ся високою мобільністю, активно впливає на всі процеси сусп. відтворення. Насамперед кредит відіграє значну роль в орга­нізації грошових розрахунків. Він також допомагає суб’єктам госп-ня збільшувати обсяги вир-ва, забезпечувати безперебійність кругообігу основного й оборотного капіталу та уникати кризових явищ.

Кредит сприяє розширенню вир-ва та реструктуризації економіки, спрямованої на зменшення частки підпр-в вій­ськово-пром. комплексу і розвиток вир-ва товарів народного споживання. В умовах тривалої ек., особ­ливо інвестиційної, кризи в Україні кредит відіграє значну роль у відновленні діяльності підпр-в, які тривалий час просто­ювали, допомагає їм змінити асортимент продукції, що випус­кається, та поліпшити її якість, зробити цю продукцію конку­рентоспроможною на внутр. і світовому ринках. За ра­хунок кредиту організовується вир-во нової продукції, створюються під­пр-ва сфери послуг населенню. Кредит сприяє розвитку реформованого с/г України.

Дедалі більшого значення набуває кредит у забезпеченні насе­лення житлом, побутовою технікою, створенні можливо­стей для отримання освіти та задоволення інших соц. по­треб.

Значну роль відіграє кредит в економії витрат обігу. З його допомогою вдається скорочувати витрати на виг-ня, ви­пуск в обіг, перевезення, облік, зберігання грош. знаків, бо значна їх частина взагалі не потрібна. З допомогою кредиту та­кож прискорюється обіг засобів обігу, особливо при застосуванні суч. інформаційних технологій.

Проте на суч. етапі роль кредиту в його перерозподільній функції поки що недостатня. Безумовно, з розвитком ринкових відносин в У. роль кре­диту у сусп-ві підвищуватиметься. З виходом економіки з ек. кризи зростатимуть доходи населення, поліпшиться фін. стан госп. суб’єктів та конкурентоспроможність їх про­дукції на внутр. і світовому ринку, зміцніють укр. банки, зросте довіра до У. з боку іноземних кредиторів та ін­весторів тощо.

73. Розвиток кредитних  відносин в Україні в перехідний  період до ринкових відносин.

Історія розвитку кредитних відносин у незалежній У. ще досить коротка. Щоправда, у галузі кре­дитних відносин перехід від старої до ринкової системи госп-ня здійснювався швидше, ніж в інших сферах життя нашої країни.

З переходом до ринкових умов гос-ня змінювався склад як кредиторів, так і позичальників. Осн. кредитора­ми стали комерційні банки, у тому числі колишні державні. А по­зичальниками дедалі більше ставали під­пр-ва, приватні підприємці та окремі громадяни. Значні зміни стали відбуватись у формах і видах кредитів, особливо в методах кредитування. Від кредитування численних окремих об’єктів, комерційні банки перейшли до кредитування суб’єк­тів, турбуючись насамперед про свої доходи і повернення креди­ту. Замість досить складного порядку кредитування, який передбачав значні особливості для підпр-в окремих галузей економіки, кредитування почало здійснюватись в ос­новному на покриття дефіциту об. капіталу підпр-в.

З 1995 р., після випуску облігацій внутр.ї держ. по­зики, значних обсягів набув держ. кредит.

Якщо в перші роки держ. незалежності У. кредитування населення на споживчі потреби було майже повністю при­пинено, то з 1996 р. споживчий кредит почав набувати розвитку. В У. почали ство­рюватися кредитні спілки, які стали займатися взаємо кредитуванням громадян. Широко розгорнулось кредитування населення під заставу рухомого майна ломбардами та нерухомого – коме­рційними банками. Повільно зростав продаж торго­вельними організаціями товарів населенню з розстрочкою плате­жу.

Незважаючи на це, спочатку окремі підпр-ва, а потім й окремі галузі промисловості, спираючись на свої власні ресурси, кредити комерційних банків, кошти нац. та іно­з. інвесторів, поступово почали виходити з кризи, відновлювати вир-во і експортувати свою продукцію на зовн. ринок.