Організація процесу кредитування та його значення для ефективності кредитної політики банку

Нині банківська справа в  Україні, в тому числі організація  кредитування, перебуває на перехідному  етапі. Це означає, що в практиці оформлення, видачі і погашення кредиту використовуються як старі, так і нові форми. В роботі банків є, наприклад, такі види кредиту, які були характерні для розподільної системи, і нема нових форм, властивих  банківській системі ринкового  типу. Через ці економічні відносини  українські банки ще не можуть впровадити деяких позичкових рахунків, типових  для західних банків. Інфляція, нестабільність фінансового стану клієнтів посилюють  кредитні ризики, обумовлюють застосування форм кредитування, які захищають інтереси банку кредитора [26, 54].

І поряд з цим, сучасна  практика суттєво змінилася, як в  Україні, так і в Європі. Зміни, що відбулися в останньому десятиріччі  в діяльності багатьох європейських банків, пов’язані із глибокими структурними перетвореннями, які обумовили такі явища, як сек’ютеризація, інтернаціоналізація капіталів і звуження сегментації активів. Так, комерційні банки провідних країн світу дедалі частіше стикаються з тиском конкурентів, які надають нові фінансові послуги, і водночас втрачають свій монополістичний вплив на ринку кредитних послуг.

Нині більшість українських  банків, аналогічно до банків Заходу, розпочали активний пошук індивідуального клієнта, розглядаючи даний напрямок роботи як важливе джерело поповнення фінансових ресурсів. Банки за своєю суттю стали комерційними підприємствами. Це надає комерційного характеру їх діяльності з кредитування фізичних і юридичних осіб. Платність кредиту набула більш помітних рис. Намагання отримати дохід, в тому числі від кредитних операцій, стало основним мотивом діяльності кредитних установ.

Особливість сучасної системи  кредитування полягає також в  її залежності не тільки від власних і залучених ресурсів, але і від визначених нормативів, що встановлює Національний банк для комерційних банків, які здійснюють кредитування.

Суттєвою ознакою сучасної системи є її договірна основа. Між банком і клієнтом укладається кредитний договір, який зміцнює відповідальність як кредитора, так і боржника.

Специфічною ознакою сучасної української практики кредитування є і те, що банки поступово відходять  від принципу галузевого підходу  при виборі схеми кредитування підприємств  і організацій. Переважним стає принцип  уніфікованого порядку кредитування, при якому галузеві особливості  організації видачі і погашення  позик часто нівелюються .

Проблемним в Україні  є і Положення Національного  банку України «Про кредитування», затвердженого Постановою Правління Національного банку України №246 від 28 вересня 1995 року . Даний документ стверджує, що суб’єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту [1, 24]:

• банківський;
• комерційний;
• лізинговий;
• іпотечний;
• бланковий;
• консорціумний.

З цього випливає, що скажімо  кредит, який надається банком під заставу нерухомості (іпотечний) чи бланковий кредит (без застави) вже не є банківським. Те ж саме стосується і консорціумного кредитування позичальників банками. Такий підхід навряд чи можна вважати правильним. Отже, актуальною проблемою є вдосконалення законодавчої бази.

Сучасні проблеми економічного розвитку країни зумовлюють значні порушення  кінцевих строків погашення банківського кредиту і зростання обсягів заборгованості. Так, зокрема, за даними НБУ на 01.10.2010р. у загальній структурі кредитного портфеля банківської системи нашої країни прострочена заборгованість за кредитними ставками 4,9%, а заборгованість сумнівна щодо погашення – 2% [4, 38]. Стає очевидно, що за подібних обставин, окрім реалізації необхідних заходів макроекономічного характеру які б сприяли нормалізації фінансового стану позичальників, завданням банківських установ при організації кредитування є більш ретельний підхід як до оцінки кредитоспроможності клієнтів, так і до контролю за використанням наданих позичок.

  Як показує практика, робота з оцінювання кредитоспроможності позичальника вітчизняними комерційними банками приділяється недостатньо уваги. Незважаючи на те, що в сучасних умовах банки посилили розрахунки з визначення фінансової стійкості клієнтів, поки що ці операції носять значною мірою формально-епізодичний характер.       Тому можна зробити висновки про необхідність урахування таких чинників при оцінюванні кредитоспроможності клієнта:

• аналіз кредитоспроможності має носити характер експрес-аналізу;
• доцільним є створення незалежних від банків структур , які зайнялися б експрес – аналізом кредитоспроможності підприємств та організацій;
• «класність» клієнта;
• при аналізі кредитоспроможності банк має розв’язати такі питання: чи здатний позичальник виконати своє зобов’язання вчасно, чи готовий він його виконати;
• для одержання комплексної оцінки необхідно визначити поточну та перспективну кредитоспроможність.

Таким чином, доцільним є  включення до Положення про кредитування системи необхідних показників, що дають можливість визначити кредитоспроможність позичальника [14, 94].

Слід також зазначити  розбалансованість кредитів, наданих  комерційними банками суб’єктам господарювання за строками погашення (станом на 01.07.2010р. короткострокові кредити складали 81%, довгострокові – 19%). Доцільним є з метою активізації участі комерційних банків у процесах структурної перебудови вітчизняної економіки запровадження механізму передачі в управління банкам на тривалий період контрольних пакетів акцій підприємств, яким вони надають довгострокові кредити [5, 118].

Надання позик під процент  є справою вигідною, але тільки у тому випадку, коли вони не переходять у розряд прострочених, сумнівних, і  в кінцевому підсумку не покриваються самим банком. Банку потрібна гарантія, що у випадку неповернення кредиту, він може стягнути позичену суму, реалізувавши заставу, оголосивши клієнта банкрутом або одержати страхове відшкодування. Таким чином, необхідно розробити заставний механізм і механізм банкрутства підприємств, організацій, які б реально діяли у результаті проведення яких банки одержували б свої гроші з процентами [25, 54].

Перспективною формою організації  кредитних відносин банку з позичальниками, що мають хороший фінансовий стан і високу репутацію, може стати відкриття їм кредитних ліній. Кредитна лінія являє собою угоду між банком і позичальником про надання останньому кредитів протягом певного часу в межах встановленого ліміту. Позичальник має можливість більш точно оцінювати перспективи своєї діяльності в рамках отриманого кредиту, скоротити грошові витрати та час, які необхідні були б для оформлення кожної кредитної угоди зокрема.

Одним із методів кредитування, широко використовуваних комерційними банками розвинутих країн світу, перспективних і в нашій країні, є овердрафт, суть якого полягає в тому, що банк може оплачувати розрахункові документи клієнта на суми, що перевищують кредитовий залишок на його рахунку. В угоді між банком і клієнтом встановлюється максимальна сума овердрафту – ліміт, який визначається банком на основі ретельного аналізу майбутніх грошових надходжень і платежів.

Отже, проаналізувавши теперішній стан кредитування в Україні я  дійшов до висновку, що потрібно змінити  чинні нормативно-правові акти, які  регламентують діяльність комерційних  банків під час надання кредитів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Надання кредитів фізичним особам банками набуває  широкого характеру. Щоб уникнути помилок, банки повинні діяти відповідно до вимог: кредити видаються тільки в межах наявних ресурсів, що є  в розпорядженні банку. Рішення  щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від їх розмірів, приймається  колегіально (правлінням банку, кредитним  комітетом, кредитною комісією тощо) і оформляється протоколом.

Жоден із виданих  великих кредитів не може перевищувати двадцяти п’яти відсотків капіталу банків, а загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати його восьмикратного розміру.

Кредитування  позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України  і Положенням Національного банку «Про кредитування» і відповідного внутрішнього Положення.

Основну частину  доходів банки одержують від  кредитних операцій, у здійсненні яких велику роль відіграє кредитний  персонал.

Кредитування  позичальників має здійснюватися з додержанням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов’язкових, страхових і резервних фондів. Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку, які включають: пріоритетні напрями в кредитуванні, обсяги кредитів та структуру кредитного портфеля, граничні розміри кредиту на одного позичальника; методику оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника; рівень процентної ставки тощо.

Банки можуть надавати бланкові кредити (незабезпечені майном та іншими формами), але тільки в  межах власних коштів і лише клієнтам зі стійким фінансовим станом та інсайдерам банку в сумі, що не перевищує 50 % номінальної вартості акцій банку, що перебувають в їхній власності.

Для одержання  кредиту позичальник звертається  до банку із кредитною заявкою, до складу якої входить певний пакет  документів. Склад необхідних документів залежить від характеру кредитної  операції, і для різних клієнтів він може бути різним.

Кредити надаються  на підставі укладеної між банком і позичальником кредитної угоди (договору). До укладання кредитного договору банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, здійснити експертизу проекту чи господарської операції, що пропонується для кредитування, визначити ступінь  ризику для банку та структуру  майбутньої позички (сума, строк, процентна  ставка тощо). У кредитному договорі передбачаються: мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення кредиту, форма забезпечення зобов’язань позичальника, процентна ставка, порядок і форма сплати процентів й основного боргу, права, зобов’язання, відповідальність сторін щодо надання і погашення кредитів, перелік відомостей, розрахунків та інших документів, необхідних для кредитування, періодичність їх подання банку, можливість проведення банком перевірок на місці, наявності і стану зберігання заставного майна тощо.

Для вдосконалення  діяльності банківської системи  необхідні сприятливіші умови кредитування. Доцільно розробити законопроект про  кредитування, в якому передбачити  ефективний захист прав та інтересів  кредиторів, посилення відповідальності учасників договірних відносин за неналежне виконання ними зобов’язань, удосконалити порядок реалізації заставленого майна з метою захисту інтересів кредиторів, стимулювати зростання обсягів грошових вкладів населення для створення міцної клієнтської бази.

Необхідно також  удосконалювати банківський менеджмент, підвищувати рівень професіоналізму  кадрів, перепідготовки кадрів, використовуючи на це асигнування комерційних банків і міжнародну технічну допомогу.

Дуже корисним для роботи банків може бути створення  загальної системи інформації щодо клієнтської бази, якою міг би користуватися  будь-який банк.

Слід також  зауважити: для забезпечення успішної діяльності банку необхідні політичні  і інституційні реформи, які б  зменшували негативний вплив зовнішніх  факторів на кредитну діяльність банків.

Останнім часом  все більш важливого значення набуває споживче кредитування населення, особливо іпотека. В розвинутих країнах  схеми надання кредитів населенню  є, звичайно більш досконалими, орієнтовані  на довші терміни кредитування.

Потрібно створити механізм довіри клієнта банкові  і навпаки. Фізичні особи, маючи  розрив між їхніми можливостями і  бажанням купити, з радістю беруть кредит в банках і особливо на довгі  терміни. Банки, хоча і з радістю  отримують проценти за надані кредити, все ж ризикують. Отож, схема надання  кредитів потребує вдосконалення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р., №2112-ІІІ.
2. Положення  Національного банку України  «Про кредитування».
3. Положення «Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями».
4. Березовик В. Проблеми правового регулювання кредитних операцій/Вісник НБУ, 2001 - №7. – с. 29-30.
5. Вітлінський В. Концепція стратегії кредитного ризику // Банківська справа, - 2001. - № 1. с. 13-17.
6. Гроз’єан Р. К. Як працювати з банком. / Пер. з нім. Е. Кротова. – К.: Основи, - 1999.
7. Головач А. В. Та ін. Статистика банківської діяльності: Навч. посіб. – К.: МАУП, - 2001.
8. Гриджук О.С. – Забезпечення кредитних зобов’язань у діяльності банків. – К.: Істина, - 2001.
9. Галасюк В. Методика оцінки кредитоспроможності позичальників // Вісник НБУ, 2002 № 7, - с. 38-44.
10. Гуцаль І. Р. Процентні ставки за кредитами // Фінанси України. – 2002. - № 11. – с. 100-106.
11. Євнух. Банківський моніторинг кредитування нерухомості // Фінанси України, - 2002, № 3. – с. 112-119.
12. Зітлінський, Тернавський ,Баранова. Оцінка кредитоспроможності позичальника і ризику банку // Фінанси України. – 2001, № 2. – с. 91-102.
13. Карапетян Т. Кредитоспроможність позичальника та методи  її оцінки/Вісник НБУ. – 2000 № 8. – с. 30-35.
14. Корнієнко. Методика визначення пласту позичальника для розрахунку розміру резерву відшкодування втрат за кредитними операціями // Вісник НБУ, - 2000, - № 3, - с. 35-37.
15. Кириченко. Іпотечне кредитування // Вісник НБУ. – 2002. - № 1. с. 33.
16. Лагутін – Кредитування: теорія і практика: Навч. посібник. – 2-е вид., - К.: Знання. – 2001. с. 25-158.
17. Рябініна Л. Теорія і практика кредитних відносин в Україні // Вісник НБУ – 2002 № 1, - с. 26-29.
18. Матвієнко,. Застава як засіб забезпечення банківських кредитів // Банківська справа, - 2000, - № 5. – с. 45-48.
19. Орел Д. В. Проблемні кредити комерційних банків ./ Актуальні проблеми економіки. – 2002. - № 12. – с. 48-53.
20. Пуховкіна М. Основні напрямки регулювання кредитного ризику // Вісник НБУ. - 2000. - № 4. – с. 20-24.
21. Пернарівський. Оцінка кредитоспроможності позичальника // Фінанси України 2001 // Візник НБУ. – 2000. - № . с. 42-43.
22. Побединська В. Проблеми споживчого кредитування в Україні / Вісник НБУ. – 2000. № 2. с. 42-43.
23. Стельник К. Підвищення ефективності кредитування // Вісник НБУ, - 2002. - № ст. 30.
24. Туник Г. М. Регулювання кредитної діяльності банку // Фінанси НБУ, - 2002 - № 4. – с. 119-125.
25. Тітенкова М.В. Проблеми забезпечення повернення банківських кредитів // Економіка. Фінанси. Право. – 2005. - № 5.- с. 17-19.
26. Умутова І Оцінювання і прогнозування фінансового стану позичальника // Банківська справа. – 2001. № 2. – с. 20-22.
27. Чайка О. Шляхи зниження процентних ставок за банківськими кредитами в Україні // Вісник НБУ. – 2002 - № 8. – с. 24-30.
28. Шелудько Н. М. Проблемні кредити і фінансова стійкість банківської сфери // фінанси України, 2000, № 1, - с. 25-18.
29. http: // www.privatbank.ua/
30. http: // www.bank.gov.ua/
31. http://bank-ua.com/