Ліквівдність комерційних банків

    РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ЛІКВІДНОСТІ  КОМЕРЦІЙНИХ  БАНКІВ 
 

2.1. Оцінка попиту  комерційного банку  на ліквідні кошти 

    У практичній діяльності застосовуються кілька методів аналізу потреб банку  в ліквідних коштах:

• метод фондового пулу (аналіз надходжень і платежів);
• метод структурування фондів (поділу джерел фінансування);
• метод аналізу показників ліквідності.

    Кожний  з методів базується на певних припущеннях і дає лише наближену  оцінку суми ліквідних коштів, необхідних банку в певний момент часу. Виконувати таку роботу можна лише за умови  існування відповідного оперативно-інформаційного забезпечення, яке містить дані про  наявні ліквідні кошти, очікувані надходження  та майбутні платежі. Інформацію доцільно надавати у вигляді графіків вхідних  та вихідних грошових потоків на відповідний  період — декаду, місяць, квартал.

    На  практиці більшість банків створюють  резерви ліквідних засобів, які  складаються з двох частин: 1) операційних  резервів для підтримання потреб ліквідності за короткостроковими  прогнозами; 2) планових резервів для  забезпечення довгострокових прогнозів  попиту на ліквідні засоби. Операційні резерви можуть перевищувати реальну  потребу в ліквідних засобах  або дорівнювати їй, залежно від  того, якої загальної стратегії управління банком дотримується керівництво і  який ступінь ризику (імовірність  залишитися без ліквідних коштів) є прийнятним для даного банку. Зрештою, дії щодо управління ліквідністю  значною мірою ґрунтуються на результатах аналізу потреби  в ліквідних коштах на певний період, а ефективність процесу управління визначається точністю та реалістичністю одержаних прогнозів.

    Аналіз  потреби у ліквідних засобах  за методом фондового пулу полягає  у зіставленні загальної потреби  в ліквідних засобах з наявними джерелами їх надходження, які перебувають  у розпорядженні банку. Особливістю  підходу є те, що всі надходження  банку розглядаються як єдиний пул  без диференціації за джерелами  фінансування. Якщо наявні ліквідні кошти  за обсягом перевищують їх використання, то існує надлишок ліквідності, який необхідно швидко інвестувати в  дохідні активи до виникнення потреби в грошових коштах [20].

    Метод фондового пулу доцільно застосовувати, коли ресурсна база банку достатньо  однорідна, а можливості використання недепозитних джерел поповнення ліквідних коштів обмежені.

    У разі використання методу структурування фондів  необхідно [6]:

• розподілити всі ресурси за джерелами формування залежно від оборотності за рахунками;
• за кожним із джерел установити вимоги збереження фіксованої частки ресурсів у ліквідній формі;
• розподілити кошти з кожного джерела на фінансування відповідних активів.

    Потреба банку в ліквідних засобах  оцінюється встановленням для кожної категорії джерел фінансування вимоги збереження певної частки коштів у  ліквідній формі. Для стабільних джерел ця частка може бути незначною  — 10—15 %, для мінливих вкладів і  недепозитних зобов’язань — 25—30 %, для зобов’язань за «гарячими грошима» — 80—90 %.

    Обчислену в такий спосіб величину ресурсів банк має зберігати у формі  ліквідних активів. Ту частину ресурсів, що залишилася, банк розподіляє з урахуванням  їх характеру та можливих напрямів розміщення. Частина ресурсів, сформована за рахунок мінливих джерел, вкладається  в короткострокові позики та цінні папери. Кошти, одержані зі стабільних джерел, можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.

      Наприклад, у результаті аналізу  стабільності своєї ресурсної  бази банк з’ясував, що рівень  осідання коштів за поточними  зобов’язаннями становить 10 %, за  групою мінливих зобов’язань  — 20 %, а за стабільними зобов’язаннями  — 95 %. З урахуванням одержаних  даних банку слід здійснити  перерозподіл обсягів зобов’язань  за групами.(Табл. 2.1).

    Таблиця 2.1

    Аналіз стабільності зобов’язань банку, тис. грн. [27].

    За  результатами аналізу можна зробити  висновки, що змінна частина пасивів  банку, яку слід враховувати в  групі з найкоротшими термінами  погашення (до трьох або до семи днів), становить 34 752,5 тис. грн. Загальна ж  сума мінливих і поточних зобов’язань  без урахування їх рівня стабільності становила 39 200 тис. грн (13 730 + 25 470 = 39 200). Результати аналізу дають змогу банку точніше обчислювати вихідні грошові потоки та не створювати надмірних резервів ліквідних коштів.

    Аналіз  ліквідності банку може здійснюватись  за допомогою методу коефіцієнтів, які характеризують рівень забезпеченості банку ліквідними засобами. У процесі  аналізу значення обчислених коефіцієнтів порівнюються з нормативами, середньогалузевими показниками або з рівнем, який визначений банками на базі практичного  досвіду. Результати порівняльного  аналізу дають змогу виявити загальні тенденції зміни ліквідності банку й імовірність виникнення проблемних ситуацій, а також вжити відповідних заходів щодо поповнення ліквідних активів або реструктуризації балансу.

      Аналіз показників ліквідності  застосовується, як правило, для  здійснення контрольної функції.  Центральні банки ряду країн  вдаються до цього методу, встановлюючи  нормативи ліквідності, додержувати  яких зобов’язаний кожний банк. Подібна практика діє і в  Україні. У процесі аналізу  ліквідності банк може додатково  використовувати й інші коефіцієнти. (Дивись додаток А).

    Достовірне  визначення потреби банку в ліквідних  коштах є важливою складовою процесу  управління банківською ліквідністю. Найчастіше аналіз ліквідності банку  проводиться за допомогою порівняння вхідного та вихідного грошових потоків  протягом певного періоду. Складові вхідного грошового потоку (надходження  коштів) та вихідного грошового потоку банку наведено на рис. 2.1[1].

Вхідний грошовий потік банку

Збільшення власних коштів банку

Збільшення зобов’язань банку

Повернення раніше розміщених активів

 
 

    

Банк 

    

Здійснення власних операцій банку

Розміщення грошових коштів в  активні операції

Виконання зобов’язань банку

 
 

    

Вихідний грошовий потік банку

    Рис.2.1. Вхідні та вихідні грошові потоки банку

    Аналітичним показником, який характеризує стан ліквідної  позиції банку, є розрив ліквідності (GL) — різниця між сумою надходжень (ICF) та сумою використаних коштів (UCF):

     GL = ICF – UCF.     (13).

      Якщо наявні ліквідні засоби  за обсягом перевищують їх  використання, то існує додатний  розрив ліквідності (GL > 0), і це  той надлишок ліквідних засобів,  який необхідно швидко інвестувати  в дохідні активи до виникнення  потреби в грошових коштах. Коли  потреба в ліквідних засобах  за обсягом перевищує їх наявність,  то банк має від’ємний розрив (дефіцит) ліквідності (GL < 0) і  перед ним постає завдання  пошуку найдешевших і найдоступніших  джерел поповнення ліквідних  коштів.

    Оперативний аналіз розриву ліквідності допомагає  банку здійснювати щоденний контроль за ліквідністю. Оперативний аналіз розриву ліквідності спрямовано на здійснення моніторингу за ліквідною позицією банку. Проводять його за допомогою табличного методу, групуючи активи і пасиви банку за термінами (по горизонталі) та за структурою (по вертикалі), що уможливлює порівнювання вхідних та вихідних грошових потоків у кожному із зафіксованих інтервалів та обчислення сукупного розриву ліквідності.

    Аналіз  розриву ліквідності дає змогу  банку виявити невідповідність  між сумами надходжень та платежів у різні періоди і вчасно прийняти коректні та обґрунтовані управлінські рішення [15].  

2.2.   Аналіз ліквідності комерційного банку 

    Для того щоб розпочати аналіз ліквідності, для початку потрібно перевірити те, наскільки банк дотримується нормативів ліквідності, встановлених Національним банком України (НБУ). Встановлення нормативних вимог щодо ліквідності, обов’язкових для кожної банківської установи, є звичайною практикою центральних банків ряду країн. Це дає змогу здійснювати контроль за ліквідністю банків та підтримувати необхідний рівень ліквідності банківської системи в цілому.

     Метод коефіцієнтів дає змогу виявити кількісний зв’язок між різними рахунками, групами та розділами балансу. У такий спосіб визначають питому вагу окремих балансових рахунків чи груп рахунків у загальному обсязі активів (пасивів) або окремих груп та розділів балансу. Одержані значення порівнюються з нормативними значеннями або аналізуються в динаміці.

    Значний вплив на рівень ліквідності комерційних  банків мають встановлені НБУ  нормативи ліквідності (Н4-Н6), за якими  проводиться регулювання ліквідності  кожного окремого банку. Звернімо увагу  на дані табл. 2.2 [30].

    Таблиця 2.2

    Динаміка  зміни нормативів ліквідності протягом 2006-2010 рр. в цілому по банківській  системі

 

    З табл. 2.2 видно, що протягом кризового періоду не відбулось порушень нормативів ліквідності. Навпаки, за нормативами ліквідності спостерігаються значні перевищення мінімально необхідного рівня. З одного боку, це є свідченням виваженої політики банків, а з іншого, говорить про те, що методика розрахунку нормативів є недосконалою і потребує перегляду. Слід зазначити, що у 2010 році змінилась методика розрахунку нормативу короткострокової ліквідності і його нове мінімальне значення має бути не менше 60% [27].

     Подібна практика діє і в Україні. НБУ своєю постановою від 28 серпня 2001 р. № 368 затвердив Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків України, якою для банків установлено такі нормативи ліквідності: