Грошово-кредитна політика

Ще у 1991 р. законами України „Про підприємства в Україні” і „Про цінні папери та фондову біржу” було легалізовано комерційний кредит, який з 1930 р. у Радянському Союзі був заборонений. З 1995 р. після випуску облігацій внутрішньої державної позики, значних обсягів набув державний кредит.

Якщо в перші, роки державної незалежності України  кредитування населення на споживчі потреби було майже повністю припинено, то уже приблизно з 1996 р. споживчий кредит почав поступово відновлюватись і набувати розвитку. В Україні після затвердження у вересні 1993 р. Указом Президента України Тимчасового положення про кредитні спілки в Україні почали створюватися кредитні спілки, які стали займатися взаємокредитуванням громадян. [30, стр. 55]

Починаючи з 1994 р. в Україні спостерігається процес монополізації кредиту, зосередження його в руках великих (за українськими масштабами) банків та все більше використання кредитних ресурсів країни в інтересах різних кланових угруповань, які здійснюють контроль над тим чи іншим банком. Це, у свою чергу, веде до диференціації умов доступу до банківського кредиту різних підприємницьких структур. Причому цей процес почав охоплювати й колишні державні, так звані системні банки.

В умовах дефіциту в українських банках кредитних ресурсів та переважання у їх складі короткострокових ресурсів вони надають, як правило, короткострокові кредити, причому переважно у сферу обігу.

Незважаючи на це, спочатку окремі підприємства, а потім й  окремі підгалузі та галузі промисловості, спираючись на свої власні ресурси, кредити  комерційних банків, кошти національних та іноземних інвесторів, усе ж  таки поступово почали виходити з  кризи, відновлювати виробництво і навіть експортувати свою продукцію на зовнішній ринок.

Настає час, коли Україна поступово починає наближатися до рівня економічного і соціального розвитку передових країн Європи і світу, хоч на це буде потрібно немало часу. Сприяти цьому має й розвиток кредитних відносин в Україні.

Наразі всі кредитні відносини в Україні підпорядковані:

• Закону України "Про Національний банк України";
• Закону України "Про банки й банківську діяльність";
• Закону України "Про цінні папери і фондову біржу";
• Указу Президента України "Про грошову реформу в Україні".

 

3.2. Роль кредиту в умовах інфляції

 

Роль кредиту характеризується результатами застосування для економіки  в цілому і населення зокрема. Кредит впливає на процеси виробництва, реалізації і споживання продукції, а також на сферу грошового обороту.

 

Грошово-кредитна політика, проведення якої є однією з функцій цен- трального банку, має на меті забезпечення стабільності національної грошової одиниці, підвищення рівня зайнятості, сприяння довгостроковому і сталому економічному зростанню. Залежно від соціально-економічних умов, рівня економічного розвитку країни, політичної стабільності використовується певна сукупність орієнтирів, методів та інструментів, серед яких у різних країнах у різні періоди найчастіше застосовувалися такі, як валютний курс, грошові агрегати, рівень інфляції та цінова стабільність.

Нині найперспективнішою є орієнтація грошово-кредитної політики на забезпечення цінової стабільності шляхом встановлення та суворого дотримання певних значень рівня інфляції, тобто таргетування інфляції, яке запроваджується в провідних країнах світу з початку 1990-х років. В умовах поширення інтеграційних процесів, глобалізації світових фінансових ринків і суттєвих структурних змін у вітчизняній економіці постає питання про відповідність грошово-кредитної політики завданням підтримки економічної стабільності та забезпечення економічного зростання.

Протягом останніх років  Національний банк України активно працює над розробленням програми переходу до чітко визначеної монетарної стратегії, оскільки більшість вітчизняних експертів і науковців визнає необхідність реформування діючої стратегії грошово-кредитної політики. Потреба у змінах пояснюється тим, що сучасна монетарна стратегія орієнтована на забезпечення стабільного стану післякризової моделі економічного розвитку, а не на її розвиток [8, стр. 40].

Для забезпечення умов сталого  економічного зростання винятково важливого значення набуває досягнення стабільних умов ведення господарства. Це передбачає певний рівень цінової стабільності, помірні темпи інфляції, зниження рівня та усунення передумов для інфляційних очікувань. Оскільки грошово-кредитна політика — це складова загальної економічної політики, то цілком логічною є її орієнтація на забезпечення економічного зростання.

Цінова стабільність є головним орієнтиром грошово-кредитної політики, що обумовлено необхідністю усунення негативних процесів, пов'язаних із наслідками цінової нестабільності. Втрати, що виникають у результаті швидкого підвищення цін, призводять до зменшення обсягів інвестицій і, як наслідок, — до уповільнення зростання реальних обсягів ВВП.

Крім нестабільності цін, важливим чинником, що впливає  на економічне зростання країни, є  нестабільність фінансових ринків. Очікуване зростання інфляції може призвести до підвищення відсоткових ставок, що негативно позначиться на фінансових потоках реального сектору. Підприємства не зможуть платити відсотки за боргами, а вартість активів у національній валюті стрімко знизиться унаслідок зростання інфляційних очікувань. Якщо при цьому фінансова система країни нестійка і не має чітко злагоджених антикризових механізмів, це може призвести до збільшення ризиків і зрештою — до фінансової кризи.

Як свідчить міжнародний досвід, найуспішнішою з точки зору забезпечення контролю за динамікою цін є стратегія інфляційного таргетування. Ця стратегія грошово-кредитної політики спрямована на підтримання стабільності цін шляхом мінімізації відхилення рівня інфляції від оголошеної інфляційної мети за допомогою основних інструментів грошово-кредитної політики.

Таргетування інфляції — відносно нова система монетарного  устрою. Вона асоціюється зі зниженням  рівня інфляції та інфляційних очікувань. Зазвичай під таргетуванням розуміють процес встановлення цільових орієнтирів. На відміну від таргетування грошової маси чи обмінного курсу, які мають забезпечити низькі темпи інфляції шляхом орієнтації на проміжні І цілі, таргетування інфляції передбачає досягнення безпосередньо цільових Г: показників.

У науковій літературі по-різному  трактують поняття "таргетування інфляції", однак беззаперечно вирізняють дві головні його ознаки:

а) орієнтація на певний рівень або діапазон річного рівня інфляції;

б) визначення „цільового показника "очікуваної" або "майбутньої" інфляції [28, с. 161].

Метою інфляційного таргетування є не лише стабілізація цін у країні, але й вплив на економічне зростання шляхом регулювання пропозиції грошей та обмеження впливу негативних внутрішніх економічних факторів. Як доводить аналіз статистичних даних, між темпами зростання ВВП, грошової маси і темпами змін індексу споживчих цін, існує тісний зв'язок, який свідчить про їх взаємозалежність (див. табл. 1).

Таблиця 1

Темпи зростання  грошової пропозиції, індексу споживчих цін і реального ВВП в Україні у 1992 – 2005 рр.

 

Рік	Індекс споживчих цін (грудень до грудня попереднього року), %	Темпи зростання реального  ВВП, у % до попереднього року	Темпи зростання грошової маси (МЗ), %
1992	2 100,0	90,1	11,0
1993	10 256,0	85,8	18,0
1994	501,0	77,1	667,2
1995	281,7	87,8	115,2
1996	139,7	90,0	135,1
1997	110,1	97,0	133,9
1998	120,0	98,1	125,2
1999	119,2	99,8	140,5
2000	125,8	105,9	146,1
2001	106,1	109,5	141,9
2002	99,4	105,2	141,8
2003	108,2	109,6	146,5
2004	112,3	112,1	132,4
2005	110,3	102,4	154,0

 

Грошово-кредитна політика НБУ у 2000—2006 рр. спрямовувалася на забезпечення стабільності обмінного курсу гривні щодо долара США.

Необхідність використання єдиного цільового показника інфляції зумовлена тим, що стабілізація цін — це першочергове завдання грошово-кредитної політики, а числова специфікація свідчить про плани уряду щодо  забезпечення стабільності цін.

Згідно з дослідженнями  МВФ у жодній із країн на час  запровадження таргетування інфляції не було забезпечено повного набору необхідних передумов. Однак попри все новий режим грошово-кредитного регулювання було запроваджено і, як засвідчив аналіз фахівців МВФ, це забезпечило певні переваги порівняно з країнами, які не перейшли на таргетування інфляції (див. табл. 2).

Таблиця 2

Зміни фактичного рівня інфляції відносно цільового показника у країнах, котрі застосовують таргетування інфляції

 

Показники	Стандартне відхилення від цільового показника, процентний пункт	Частота відхилення, %
		Усього	Нижче	Вище
Усі країни	1,8	43,5	24,2	19,3
Стабільні цільові показники інфляції	1,3	32,2	21,7	10,6
Цільові показники дезінфляції	2,2	59,7	27,7	32,0
Промислово розвинуті країни	1,3	34,8	22,5	12,3
Країни х ринком, що формується	2,3	52,2	25,9	26,3

 

Аналіз порівняльних показників стійкості моделі грошово-кредитного регулювання щодо окремих країн, за методологією МВФ, свідчить: у країнах, які перейшли на режим інфляційного таргетування, коефіцієнт інституційної незалежності підвищився відповідно з 0,56 і 0,59 до 0,72 і 0,78; співвідношення капіталу й активів банків поліпшилося з 0,75 до 1; чутливість до цін зросла в середньому з 0,35 і 0,44 до 0,42 і 0,56; зниження рівня доларизації економіки забезпечило підвищення коефіцієнта стійкості моделі для країн, що формують ринок, до 0,75, тоді як рівень дії такого чинника, як відкритість для торгівлі хоча й підвищився, але мав незначний вплив — 0,12 – 0,21 (див. табл. 3).

Таблиця 3

Зміни фактичного рівня інфляції відносно цільового  показника у країнах, котрі застосовують таргетування інфляції

Показники	Країни з таргетуванням інфляції				Країни без таргетування інфляції
	Країни, що формують ринок		Промислово розвинуті  країни		До запровадження діючого  режиму	Поточний режим
	До запровадження	Після запровадження	До запровадження	Після запровадження
Незалежність центрального банку	0,26	0,64	0,44	0,72	0,32	0,55
Інституційна незалежність:	0,59	0,72	0,56	0,78	0,49	0,64
бюджетні зобов'язання	0,77	1,0С	0,75	1,00	0,50	0,70
державний борг	0,47	0,47	0,53	0,54	0,35	0,46
дефіцит бюджету	0,48	0,47	0,45	0,78	0,38	0,42
операційна незалежність	0,81	0,96	0,63	1,00	0,80	0,80
Технічна інфраструктура:	0,29	0,97	0,74	0,98	0,51	0,62
наявність даних	0,63	0,92	0,84	0,94	0,65	0,70
наявність моделей для прогнозування	0,13	1,0С	0,38	1,00	0,28	0,35
Стан фінансової системи:	0,41	0,48	0,53	0,60	0,40	0,49
співвідношення капіталу і активівбанків	0,75	1,00	0,75	1,00	0,71	0,86
капіталізація фондового  ринку	0,16	0,21	0,28	0,44	0,16	0,19
Економічна структура:	0,36	0,46	0,47	0,55	0,55	0,44
чутливість цін	0,35	0,42	0,44	0,56	0,67	0,55,
відкритість для торгівлі	0,12	0,21	0,13	0,16	0,56	0,19
зниження рівня доларизації	0,69	0,75	1,00	1,00	0,63	0,60