Грошові системи: суть та основні етапи розвитку

Серед розвинутих країн у 1990-1996 pp. найнижчі темпи інфляції спостерігались у Японії (у 1996 р. споживчі ціни зросли лише на 0,1%). Це стосувалося і цін на кредит. Загалом попри всі коливання за роками і різницю за регіонами, процентні ставки у переважній більшості країн у 90-ті роки в цілому були нижчими, ніж у попередньому десятиріччі. При цьому ціна кредиту в країнах зі стабільною економікою і низькими темпами інфляції залишалась, як і в попередні роки, на нижчому рівні, ніж у менш розвинутих регіонах і в країнах з високою інфляцією. Найнижчі ставки за позичками та депозитами спостерігались у Японії, про що свідчать дані табл. 2.3.

Таблиця 2.3

Показники ціни кредиту, % річних.

У 1998-1999 pp. японський ринок переживає період спаду. Лібералізація фінансових ринків призвела до підвищення мобільності японського капіталу. Капітал Японії по всьому світу шукає придатних об'єктів інвестування, важко піддаючись контролю державних інструментів.

З реформуванням кредитно-фінансової системи Японії зросла її роль як світового інвестора. Основний шлях приросту економіки - експортні операції з кредитно-інвестиційного фінансування у світовому масштабі. Основою для вирішення цього завдання має стати збільшення обсягів фінансових потоків і спрямування їх на ринки, що розвиваються. З цією метою створено ринки "самурайських" і євроєнових облігацій. У 1995р. чисті інвестиції японських інвесторів у цінні папери іноземних держав досягли 93 млрд дол. США і продовжують зростати.

На сучасному етапі єна використовується як міжнародний резерв і платіжний засіб переважно в азіатському регіоні.

В останні роки відбувалася девальвація єни. Так, якщо в 1995 р. за 1 дол. давали 102,8 єни, то в 1996 р. - 116,0 єн, в 1997 р. -120,0, а у 1999 р. - 120,7 єни.

У зв'язку з цим, незважаючи на відносно сильні позиції єни, її роль у міжнародній валютній системі залишається незначною. Ділові кола і уряд Японії не бажають висувати єну на роль міжнародної резервної і розрахункової валюти, оскільки в цій ролі валюта перебуває під негативним впливом зовнішніх чинників. В умовах стійкості резервної валюти, і особливо за тенденції зростання її курсу, невідворотним є посилений приплив у країну капіталів.

На початку 1897 р. золотий вміст єни дорівнював 0,8333 г чистого золота, а вже у жовтні 1897 р. він становив 0,705 г чистого золота. У серпні 1937 р. золотий вміст єни знизився до 0,29 г. У 1933-1939 pp. Японія входила до Стерлінгового блоку. При цьому 1 єна = 14 англійських пенсів, або 17,14 єни = 1 фунту стерлінгів. У жовтні 1939 р. установлено курс 4,2676 єни за 1 дол. СІІІА, виходячи з якого золотий вміст єни становив 0,20813 г чистого золота. У період Другої світової війни і після неї знецінення єни відбувалося особливо швидко. У серпні 1943 р. окупаційною владою США було встановлено курс 15 єн, 12 березня 1947 р. - 50 єн, 5 липня 1948 р. - 250 єн за 1 дол. У розрахунках за торговельними операціями використовувались різні курси (до 900 єн за 1 дол.). З 25 квітня 1949 р. введено новий паритетний курс 360 єн - 1 дол. США, відповідно до якого МВФ зафіксував 11 травня 1953 р. золотий вміст єни 0,0024685 г, що зберігався До 1971р.

Спочатку єдиний курс єни до долара було штучно завищено, Потім співвідношення цих валют більш-менш відповідало реальному, а в 60-ті роки спостерігалось зниження курсу єни, оскільки Долар знецінювався швидше.

У зв'язку з кризою долара уряд Японії запровадив у серпні 1971 р. плаваючий курс єни. Наприкінці 1971 р. єну вперше було ревальвовано, у лютому 1973 р. проведено другу ревальвацію.

З початку 70-х років намітилась тенденція підвищення курсу єни до долара. Цьому сприяла структурна перебудова економіки Японії на сучасній технологічній основі, зростання конкурентоспроможності японських експортних товарів, помітне збільшення купівельної спроможності єни в умовах відносної стабілізації грошообігу і цін. Зростання курсу єни було пов'язане з політикою Вашингтону, спрямованою на підтримку штучно заниженого курсу долара. Адміністрація США прагнула таким чином розширити американський експорт, перешкодити японському імпорту і на цій основі спробувати скоротити дефіцит зовнішньої торгівлі з Японією і в цілому платіжного балансу США. В 2000 р. середній курс єни до долара США становив 123 єни за 1 долар США.

Валютне становище Японії в 50-ті - першій половині 60-х років було нестійким, незважаючи на зростання товарного експорту і приплив іноземного капіталу.

Періодично країна переживала гострі кризи платіжного балансу. У другій половині 60-х років відбувся перелом: посилення економічного потенціалу Японії, що супроводжувалось модернізацією виробництва і підвищенням конкурентоспроможності її товарів. Це, у свою чергу, обумовило високі темпи зростання експорту. У другій половині 60-х - на початку 70-х років в умовах кризи Бреттон-Вудської валютної системи і падіння курсу долара різко збільшився приплив іноземних капіталів, у тому числі короткострокових, спекулятивних. Платіжний баланс почав зводитись до активного сальдо. У цей період відбувається зростання золотовалютних резервів.

Надалі, в умовах структурних криз, передусім енергетичної, вартість японського імпорту значно зросла. Це пояснювалося подорожчанням енергоносіїв і сировини, що завозились. Як наслідок, конкурентоспроможність японських товарів упала, посилився відплив японських капіталів за кордон. У 1973-1975 pp. платіжний баланс був дефіцитним, а золотовалютні резерви продовжували скорочуватися. У наступні роки конкурентоспроможність японських товарів стала помітно підвищуватись. Це відбувалося не тільки за рахунок НТП. Тут також застосовувався товарний демпінг. Прибутки від зовнішньої торгівлі почали перекривати від'ємне сальдо інших статей платіжного балансу. У результаті золотовалютні резерви досягли в 1980 р. 25,7 млрд дол., а у 1986 р. - 43,3 млрд дол.

Однак експансія Японії натикається на протидію з боку США і країн Західної Європи. В умовах накопичення великих валютних резервів і ризику їх знецінення Японія використовує ці резерви з метою зовнішньоекономічної експансії. Вона перетворюється на найбільшого кредитора у капіталістичному світі. Золотовалютні резерви в Японії постійно зростають. Наприкінці 2000 р. Японія встановила новий світовий рекорд за обсягом золотовалютних резервів, які дорівнюють 354,6 млрд дол. (табл. 2.4).

Ситуація 90-х років свідчить про продовження зниження ролі функції золота як грошового металу і міжнародного ліквідного засобу. Японія, як і більшість країн, поповнюючи резерви цього ресурсу, робить це за рахунок конвертованих валют та інших паперово-грошових активів.

Оскільки Японія вийшла на друге місце після США за рівнем економічного розвитку, намітилась тенденція перетворення єни в одну з резервних валют,

Питома вага валют провідних країн у загальній сумі валютних резервів.

Важливою перевагою національної валюти, використовуваної як міжнародний резервний і платіжний засіб, є те, що вона виключає можливість валютних ризиків при використанні єни як резервної валюти для японських зовнішньоекономічних угод. Це означає перекладання їх на іноземних контрагентів, які також для запобігання валютних ризиків заінтересовані проводити розрахунки у своїй національній валюті або традиційній широко використовуваній валюті третьої країни, наприклад такої; як долар. Цю заінтересованість японські ділові кола використовують як важливий інструмент у конкурентній боротьбі на світових товарних ринках, беручи на себе валютні ризики. Ось чому Японія так само віддає перевагу розрахункам за міжнародними угодами у національних валютах іноземних покупців і продавців, а також в американських доларах.

ЗДІЛ 3. КРЕДИТНІ СИСТЕМИ: СУТЬ ТА СТРУКТУРА

3.1. Поняття кредитної та банківської систем

Кредитна система - це сукупність кредитних відносин та інституцій, які реалізують ці відносини. Кредитна система охоплює банківську систему та небанківські фінансово-кредитні інституції.

Банківська система - це сукупність різних видів банків та банківських інституцій у їх взаємозв'язку, що існує в тій чи іншій країні в певний історичний період.

Формування кредитної та банківської систем визначається характером існуючих у країні кредитних відносин та відповідних форм кредиту. На різних етапах розвитку суспільства склад кредитних установ зазнавав змін відповідно до еволюції історичних умов, розвитку національних економік. Разом з цим існують деякі загальні принципи побудови кредитних систем на сучасному етапі розвитку:

- розподіл функцій центрального та всіх інших банків;

- контроль та регулювання діяльності банків другого рівня з боку центрального;

- центральний банк не бере участі у конкуренції на грошових ринках усередині держави.

До початку XIX ст. кількість банків та масштаби їх операцій були незначними. Усі ці операції виконували одні й ті самі банки, Що називалися комерційними (від лат. commerce - торгівля). Спеціалізації між ними не було.

Швидкий розвиток капіталізму після промислового перевороту супроводжувався поширенням функцій та операцій комерційних банків, появою спеціальних кредитних установ. У багатьох країнах було створено центральні емісійні інститути, з'явилися ощадні каси та ощадно-позичкові асоціації.

Інтенсивний розвиток акціонерних компаній з другої половини XIX ст. привів до появи нових функцій існуючих банків і таких спеціальних кредитних установ, як інвестиційні банки та компанії. На початку XX ст. з'являється цілий ряд нових спеціальних кредитних установ: зовнішньоторговельні банки, установи споживчого кредиту та ін.

Розвиток кредитної системи супроводжувався не лише спеціалізацією кредитних установ на здійсненні окремих функцій та операцій, а й універсалізацією комерційних банків, які нині практично виконують усі функції, за винятком емісії банкнот, яка здійснюється центральними банками. Тому комерційні банки е банками універсального типу.

У зв'язку з тим, що упродовж історичного розвитку відбувалася спеціалізація кредитних установ, сучасна кредитна система має кілька ланок.

За характером функцій, що виконуються, усі кредитні установи можна поділити на емісійні, які є центральними у кредитній системі, комерційні - банки універсального типу, спеціалізовані кредитно-фінансові установи, які виконують окремі функції або обслуговують окремі галузі економіки.

За формою власності розрізняють приватні та державні кредитно-фінансові установи. Найпоширенішими є приватні, які, у свою чергу, можуть бути індивідуальними (капітал установи належить одній особі), товариствами (партнерствами), акціонерними та кооперативними. Провідне місце серед них звичайно належить акціонерним кредитним установам. Державними кредитними установами є центральні банки, у багатьох країнах - ощадні каси, зовнішньоторговельні та деякі іпотечні банки та ін.

Державні кредитні установи виникають двома шляхами: при організації нових кредитних установ державою; або у разі націоналізації приватних банків (шляхом викупу в акціонерів їхніх акцій через обмін їх на облігації державної позики). Такі установи необхідні для вирішення загальнонаціональних завдань, які з певних причин не можуть виконувати приватні кредитні установи (неприбутковість вкладень, великий строк їх окупності та ін.).

За своєю структурою банківські системи різних країн істотно різняться. Разом з тим є низка ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують у ринковій економіці. Це передусім дворівнева побудова.

На першому рівні міститься один банк (або кілька банків, як у США), котрий виконує функції центрального емісійного. Він несе відповідальність за підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи.

На другому рівні банківської системи розміщені всі інші банки: комерційні (універсальні) та спеціалізовані. Вони покликані обслуговувати економічних суб'єктів, виконуючи базові операції грошового ринку: мобілізацію коштів, надання їх у позички, здійснення розрахунків між економічними суб'єктами.

Банківська система потребує постійного контролю з боку спеціальних органів, що пов'язано з життєво важливим значенням для національної економіки стану та перспектив її діяльності. У кожній країні існує система правових актів, які регламентують різні аспекти банківської діяльності. Особливості історичного розвитку та дія різних політико-економічних чинників обумовили специфіку форм та методів нагляду та контролю за діяльністю банків, що забезпечує стабільність усієї системи.

Важливою формою забезпечення стабільності банківської системи є надання вкладникам гарантій повернення їх депозитів. Нині практично в усіх країнах існує та чи інша форма страхування банківських депозитів (детальніше - у розділі 4).

Діяльність небанківських кредитно-фінансових інституцій дає змогу заповнити окремі ніші на ринку банківських послуг, котрі з якихось причин залишилися незайнятими. Такі установи не мають статусу банку, бо не виконують комплексу базових операцій грошового ринку, їх діяльність, на відміну від банків, не змінює маси грошей в обігу. Тому немає потреби контролювати їх діяльність так ретельно, як банківську.

. Види кредитних установ.

Світова практика дає багато прикладів існування та розвитку різних видів кредитних установ (рис. 3.1).

Основою будь-якої кредитної системи є банки. Перші банки виникли ще в XII ст. Термін "комерційний банк" з'явився на ранніх етапах розвитку банківської справи, коли банки обслуговували переважно торгівлю (commerce), їх основною клієнтурою були торговці. Звідси й назва "комерційний банк". Банки надавали позики на транспортування, збереження та інші операції, які були пов'язані з товарним обміном. Із розвитком промислового виробництва виникли операції з короткострокового кредитування виробничого циклу: позики на поповнення оборотного капіталу, створення запасів сировини та готових виробів, виплату заробітної плати та ін. Строки кредитів поступово збільшувалися, частина банківських ресурсів почала використовуватися для вкладання в основний капітал, цінні папери та ін. Так термін "комерційний" у назві банку втратив свій первісний зміс

ерші банки капіталістичного типу з'явилися в Англії. За формою організації вони були індивідуальними. Згодом виникли акціонерні банки. Перший акціонерний банк було створено у 1694 р. - Банк Англії, потім, у 1695 р. - Банк Шотландії. у XVIII ст. з'являються акціонерні банки і в інших країнах. Початок швидкому зростанню банків було покладено промисловим переворотом, який сприяв бурхливому розвитку капіталістичного господарства (остання третина XVIII - початок XIX ст.). Сьогодні комерційний банк може запропонувати клієнту понад 200 видів банківських продуктів та послуг. Така поширена диверсифікація операцій дає змогу банкам зберігати клієнтів та залишатися прибутковими навіть в умовах несприятливої кон'юнктури.