Грошові системи: суть та основні етапи розвитку

Концентрація та централізація банківського капіталу відбувалася із початку виникнення банків та особливо посилилася з появою акціонерних банків, які самі по собі є формою централізації капіталу. Такі банки з самого початку їх організації можуть створюватися з капіталом великих розмірів. Крім того, капітали акціонерних банків у подальшому можуть бути збільшені через додатковий випуск акцій. Ці можливості конкурентоспроможності широко використовуються великими банками у боротьбі за витіснення слабших конкурентів.

У США за період 1988-1997 pp. кількість комерційних банків скоротилася майже на третину - з 13130 до 9216. За прогнозами спеціалістів, найближчим часом їх може залишитися біля 8 тис., тоді як ще у 80-ті роки їх налічувалося близько 14,5 тис. Водночас частка активів восьми найбільших банківських формувань за сумарною величиною активів зросла за той самий період з 22,3 до 35,5%.

Разом з тим банки та банківські об'єднання, які домінували наприкінці 90-х років, витісняються з числа лідерів списку 1000 провідних корпорацій світу за ринковою капіталізацією нефінансовими корпораціями. Так, у 1989 р. до першої десятки входило п'ять банків, у 1990, 1991, 1993 pp. - по чотири, у 1995 р. - три, 1996 р. - один, в 1997-1999 pp. серед лідерів не було жодного банку. Такий стан можна пояснити наглядом за банківською діяльністю, який стає все більш суворим.

Можливості банків щодо нарощування ринкової капіталізації обумовлені структурними змінами у банківському секторі, насамперед злиттям та поглинанням (приєднанням). Останнім часом ці процеси активізувалися в усьому світі, особливо в США. Так, у 1998 р. у США зафіксовано чотири найбільші за всю історію країни злиття у банківському секторі: Сітікорп - Тревелз, Банк Америка - Нешнз Бенк, Бенк Ван - Ферст Чикаго. Найбільший резонанс мало злиття двох американських банків - Нешнз Бенк і Бенк Америка. Новий банк дістав назву Бенк оф Америка. Його активи становлять 572 млрд дол. США, ринкова капіталізація - 112,87 млрд дол. США. Нова корпорація має 4900 філії та 5000 банкоматів у 22 штатах.

Процес концентрації ринкової влади активно відбувається в інвестиційно-банківській сфері. Практично весь ринок (97%) розподілений між 20-ма глобальними інвестбанками. Причому 77% ринку припадає на першу десятку інвестбанків, хоча ще в 1990 р. їх частка була вдвічі меншою. На цьому ринку домінують банки США.

Європейські банки докладають величезних зусиль, щоб пробитися у світову еліту. Кілька років тому два величезні німецькі банки - Дойче Банк і Дрезднер Банк - придбали відповідно Морган Гренфел і Клейнворд Бенсон. Голландська фінансова група інг придбала третій, Берінгс, який збанкрутував унаслідок несанкціонованих дій свого трейдера. Але стати інвестбанком світового значення неможливо без вагомої присутності на ринку США. Американський ринок акцій за капіталізацією перевищує ринки Японії, Великобританії та Німеччини, взяті разом, а ринок корпоративних облігацій США становить дві третини світового обсягу.

Європейські банки виношують плани придбання інвестбанків та брокерських домів у США. Ці плани вже частково реалізовані. Так, Дойче Банк придбав американський інвестбанк Бенкерс Траст, відомий своїми ризикованими та не завжди успішними операціями на ринках, що розвиваються.

За останні 10-20 років відбулося укрупнення банківських операцій. Так, якщо у 1970 р, найпотужніший "Бенк оф Америка" мав активів на суму трохи більше за 25 млрд дол., то нині три японські банки проголосили про створення найпотужнішої у світі фінансової групи з активами біля 1,27 трлн дол. США. Нову групу створюють банки Дай-іті Кангіо Бенк, Фудзі Бенк і Індастріел Бенк оф Джапен. Ця група за своїм сумарним капіталом випередить нині найпотужніший у світі Дойче Банк, активи якого становлять 735,2 млрд дол. США (табл. 4.4).

Таблиця 4.4

Найпотужніші банки світу за розмірами активів.

півучасники японського фінансового об'єднання зазнали збитків від проблемних кредитів під час фінансової кризи 1998 р. Три банки входять до числа 15 фінансових установ країни, які отримали від держави 7 трлн єн (біля 62, 5 млрд дол. США) на списання безнадійних боргів.

У результаті злиття самостійних банків та поглинань одним банком своїх конкурентів на основі об'єднання власності банків створюються банківські монополії, які мають назву банків-трестів. Банки, що входять до складу, втрачають юридичну та комерційну самостійність. Трест базується на пайовій формі власності.

Вищою формою монополістичного об'єднання є створення банківського концерну, коли головне акціонерне товариство стає власником контрольного пакета акцій юридичне самостійних банків, які створюють систему дочірніх банків, а через них - банків-онуків.

Нині у світі, особливо в США, поширена така форма, як холдинг-компанія. Сама холдинг-компанія не є банком. Джерело її коштів - емісія акцій. Свій капітал компанія використовує для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю над ними. До складу холдингу, крім банків, можуть входити також страхові, факторингові, інвестиційні та інші компанії.

Залежно від кількості банківських установ, що входять до складу холдингу, холдингові компанії можуть бути одно- та мульти-банківськими. Коли до складу холдингу входить один банк та кілька небанківських установ, ідеться про однобанківський холдинг

До складу мультибанківського холдингу входять два та більше банків У США майже всі банки перебувають під контролем холдингових компаній (у 1990 р. - 94% сумарних активів галузі).

Банківські трести, концерни, холдинги часто укладають між собою угоди, на базі яких формуються об'єднання типу банківських картелів та синдикатів.

Банківський картель - це група банків, між якими досягнуто угоду про проведення єдиної кредитної політики щодо процентних ставок, умов кредитування, виплати дивідендів та ін. Банки при цьому зберігають юридичну незалежність.

Банківський синдикат, або консорціум, - тимчасове об'єднання банків з метою спільного проведення окремих операцій: розміщення цінних паперів, кредитування та гарантування великих проектів тощо.

Процеси концентрації та централізації капіталів, інтернаціоналізації фінансових ринків ведуть до появи транснаціональних банків.

Транснаціональні банки - міжнародні банківські монополії, що досягли такого рівня міжнародної концентрації та централізації капіталу, який завдяки зрощуванню з промисловими монополіями дає змогу їм брати реальну участь в економічному розподілі світового ринку позичкових капіталів та кредитно-фінансових послуг. Це - великі кредитно-фінансові комплекси універсального типу, що мають широку мережу закордонних підприємств (філій, відділень, представництв та ін.). ТНБ склалися на базі міжнародної концентрації та централізації капіталу та зрощування банківського та промислового капіталу.

Для їх діяльності характерною є висока питома вага міжнародних операцій (більше 50%), глобалізація у географічному плані, універсальність послуг. Від національних банків вони відрізняються своєрідністю операцій, відносинами з клієнтурою. Обслуговування передусім руху капіталів, а не зовнішньої торгівлі, відбивається як на активній, так і на пасивній частинах балансу. Основна клієнтура ТНБ - транснаціональні корпорації, іноземні Уряди та державні інституції, міжнародні організації. Важливою РИСОЮ ТНБ є структура їх доходів. Обов'язкова умова для ТНБ - стабільна та досить висока питома вага прибутку від операцій за кордоном у сукупному доході.

ТНБ сформувалися на базі найпотужніших комерційних банків промислово-розвинутих країн. Це банки, які посідають перші місця на національних ринках позичкових капіталів. У їх числі: банківські монополії США - Бенк оф Америка, Сітібенк, Чейз Манхеттен; Великобританії - АБН Амро Холдингс, Барклей, Бенк, Нешнл Вестмінстер Бенк, Мідленд Бенк, Ллойдс; Франції - Банк Насьональ де Парі, Сосьете Женераль, Креди Ліонне; Німеччини - Дойче Банк, Комерц Банк, Дрезднер Банк; Японії - Бенк оф Токіо-Міцубісі, Сумітомо Бенк, Дай-іті Кангіо, Фудзі Бенк, Сакура Бенк та ін.

За останні роки відбулося значне укрупнення банків. Нині всі 10 найпотужніших банків 1970 р. не увійшли б навіть у першу сотню банків.

З другої половини 60-х років розгорнулася експансія ТНБ в країни, що розвиваються. Так, у країнах Латинської Америки панують американські банки. В Азії - ТНБ США та Японії У країнах Африки - ТНБ колишніх метрополій - Великобританії, Франції, Бельгії.

.3. Моделі взаємозв'язку банків із промисловістю.

Якщо за основний критерій розбіжностей у моделях узяти розподіл функцій фінансового посередництва між фінансово-кредитними установами, можна досить чітко виокремити три моделі: німецьку, англійську та американську (цей перелік можна доповнити японською, південнокорейською та іншими моделями). До основних функцій фінансового посередництва, як правило, відносять: депозитно-позичкову, емісійну (емісія цінних паперів) та інвестиційну (придбання та андеррайтинг цінних паперів).

Англійська модель

Щодо розподілу функцій фінансового посередництва для британських фінансових інституцій характерна досить чітка спеціалізація. Депозитно-позичкова та емісійна функції закріплені за банківським сектором, інвестиційна - за небанківськими інституціями (численними й різноманітними страховими компаніями, пенсійними, інвестиційними фондами тощо). Вони незалежні від банків. Хоча за розмірами активів банківський сектор випереджає той, де зосереджені інші фінансові інституції, він не домінує в кредитній системі так явно, як у Німеччині. Усередині банківського сектора, треба сказати, теж є очевидне розмежування-Так, "оптове" кредитування здійснюють облікові доми, а "роздрібне" - депозитні (клірингові та ощадні банки, будівельні товариства й фінансові доми). Існує спеціалізація й на окремих видах кредиту: облікові доми надають вексельний кредит, клірингові банки - овердрафт, ощадні банки - довгострокові позички населенню, будівельні товариства - позики під заставу житла, яке купується, фінансові доми - споживчий кредит.

Англійські комерційні банки історично спеціалізувалися на залученні депозитів, наданні короткострокових кредитів, фінансуванні зовнішньої торгівлі та на управлінні коштами вкладників. Друга їх особливість - висока концентрація, досягнута ще до Першої світової війни. Переважну більшість депозитно-позичкових операцій здійснюють саме клірингові банки. З них на "велику четвірку" - банки Барклейз, Мідленд, Нешнл Вестмінстер та Ллойдс - припадає 70% операцій.

Емісійна функція - це прерогатива торговельних банків. Хоча їхня діяльність не обумовлена якимись законодавчими нормами, британські торговельні банки завжди здійснювали операції, відмінні від тих, які проводили комерційні. Вони дуже компетентні у випуску цінних паперів та в питаннях злиття і поглинання, їхні ресурси утворені переважно за рахунок власних фондів, пропорційних позичкових капіталів і віднедавна депозитів, які перевищують 2500 ф. ст. Найбільші банки - Шредере, філіали Ллойдса та Барклейз.

За законами Великобританії (на відміну від американських) комерційним банкам ніколи не було заборонено мати промислові акції. Утім, вони дуже неохоче здійснюють такі операції, вважаючи їх досить ризикованими. Частка довгострокових позик у загальному обсязі наданих ними кредитів порівняно невелика, тому ці банки особливо не заінтересовані тримати акції промислових компаній.

Інвестиційну функцію у Великобританії здійснюють позабанківські фінансові інституції, а також населення (30% від загальної вартості акцій).

Принципи організації британського ринку цінних паперів не Дають якихось переваг тим чи іншим типам фінансових інституцій. Проте саме небанківські фінансові інституції є головними Дійовими особами на фондовому ринку країни, виконуючи функцію контролера з боку фінансового ринку над виробничим сектором економіки. Основний принцип володіння акціями - форму. вання дисперсного портфеля. Це пов'язано зі структурою пасивів небанківського сектора, які формуються переважно за рахунок коштів населення. Звідси - відсутність інтересу до справ нефі. нансових корпорацій.

Останнім часом спостерігається тенденція до диверсифікації дія. льності комерційних банків - вони почали проникати на ринки ін. вестиційних банків, скуповуючи або створюючи торговельні банки.

Коріння сучасної британської моделі банківської системи - j ранній індустріалізації країни, в основі якої була текстильна промисловість із високими потребами в оборотному капіталі Саме тому короткострокові банківські кредити мали в Англіі найбільшу популярність. Відчутно позначилася на подальшому формуванні британської кредитної системи банківська криза в середині XIX ст. Вона викликала централізацію капіталу, бо однією з найважливіших причин банкрутства банків були порівняно невеликі обсяги капіталів. Комерційні (клірингові) банки намагалися уникнути ризику, пов'язаного з промисловою діяльністю.

Централізація банківського капіталу спричинила подальшу спеціалізацію фінансових установ на окремих видах короткострокового кредиту - виокремилися клірингові банки (які надавали кредит у формі овердрафту і короткострокові позички) та облікові доми, що мали справу з вексельними кредитами.

Коли наприкінці XIX ст. назріла гостра необхідність реорганізації банківської системи у Британії, вона пішла шляхом усунення банків від довгострокової участі у справах компаній.

Американська модель.

У США до кінця 1999 р. існувало законодавче розмежування функцій фінансового посередництва. Комерційні банки не могли здійснювати інвестиційні операції з корпоративними цінними паперами.

Цей бік банківської діяльності регулювався законом Гласса-Стігала, прийнятим 1934 р. Напередодні цієї події хвиля банківських банкрутств - близько двох тисяч комерційних банків щороку - сколихнула країну, охоплену Великою депресією. Обставини ускладнилися тим, що значна частина активів комерційних банків виявилася замороженою в акціях та облігаціях компаній, ринкова вартість яких знизилася. Це призвело до втрати ліквідності багатьма банками.

Прихильники прийняття згаданого закону виходили з того, що операції з цінними паперами небезпечніші, ніж традиційне надання позик, адже ризик кредиту подвоюється через нестійку ринкову кон'юнктуру. Це серйозно загрожує інтересам вкладників банку й усій банківській системі. Законом Гласса-Стігала забороняється банкам, які мають федеральні статути (національним), гарантувати розміщення цінних паперів (за винятком державних), а також купувати за свій рахунок акції. Дозвіл існує лише на деякі види висококласних боргових цінних паперів, включаючи й папери корпорацій, але заборонено гарантувати їх розміщення та здійснювати операції з цінними паперами. Ці обмеження поширюються й на штатні банки, які входять до Федеральної резервної системи (ФРС).

Законом обмежуються також відносини банків з організаціями, які розміщують цінні папери. Заборонено, наприклад, фірмам, які емітують цінні папери, приймати депозити і в такий спосіб здійснювати банківську діяльність.