Грошові системи: суть та основні етапи розвитку

Іпотечні операції у Франції виконують і спеціалізовані установи, їх понад 30. Вони надають кредити на купівлю землі та квартир.

У США іпотечний кредит переважно надають спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові установи, такі як позико-ощадні асоціації, а також страхові компанії. Водночас існує група державних іпотечних банків. Це федеральні банки з кредитування житлового будівництва: Федеральна іпотечна корпорація з кредитування житлового будівництва, банки з кредитування фермерських господарств, федеральні земельні банки.

Ресурси для кредитування ці установи формують за рахунок продажу власних цінних паперів, які купують комерційні та ощадні банки, страхові компанії та інші кредитно-фінансові інституції. Це дає змогу федеральним інституціям іпотечного кредиту отримувати необхідні джерела та використовувати їх для іпотечного кредитування будівництва для міського населення, фермерів та дрібних підприємців.

Ощадні банки орієнтують свою діяльність на залучення дрібних вкладів населення на певний строк і надання позичок приватним особам. Перші ощадні банки як самостійні кредитні установи виникли наприкінці XVIII - на початку XIX ст. у Німеччині та Великобританії. Пізніше ощадні банки набули розвитку у Франції, Росії та в інших країнах. Спочатку ці установи лише акумулювали збереження широких верств населення, тобто вони були не кредитними установами, а установами для забезпечення бідних людей. У дусі філантропії та просвіти гуманно налаштовані заможні громадяни створювали ощадні каси, для того щоб дати можливість бідним людям надійно, під відсотки вкласти кошти на "чорний день". До того такої можливості не існувало. Монастирі, які у багатьох країнах зберігали кошти бідних людей, У деяких країнах зникли після Реформації. Приватні міняйли часто були ненадійними, тобто залишалося ховати гроші десь у "панчохах" для того, щоб зберегти їх на "чорний день" або на весілля. Ощадні каси, маючи єдине завдання, виникали як благодійні установи у різних юридичних формах - як фонди, комунальні установи, державні інституції.

Поряд з ощадними касами виникали позичкові каси, де бідні люди могли отримати позички під заставу. Пізніше ці установи часто поєднувалися.

У XX ст. розвиток ощадної справи пішов за різними напрямками.

У Східній Європі, у так званих соціалістичних країнах ощадні каси було націоналізовано, а їхні функції зведено до пунктів накопичення коштів, які передавалися до державного банку. У Західній Європі ощадні каси почали розширювати коло своїх послуг. Поступово число виконуваних ними операцій зросло настільки, що вони стали перетворюватись у конкурентів комерційних банків.

Водночас відбувалося багато зливань ощадних кас. Місцеві установи перетворилися на регіональні банки, які за асортиментом послуг мало чим відрізняються від комерційних банків. У деяких країнах ощадні каси перетворилися повністю на комерційні банки. Так, в Англії банківська група ТСБ хоч і охоплює досить розвинуту мережу ощадних банків ("The Trustee Savings Bank Group"), за характером своїх операцій при класифікації банків входить до групи комерційних банків. З 1995 p., коли група TSB об'єдналася з одним із найбільших комерційних банків Англії "Ллойдс", зникли й формальні підстави для виділення ощадних банків цієї країни в окрему групу.

У Німеччині ощадні банки чітко виділяються в окрему групу банків під назвою "ощадні каси", хоча за своїми функціями вони мало відрізняються від комерційних банків, їх налічується понад 700 з 21 тис. відділень. Центральним органом муніципальних ощадних кас є 13 жироцентралей (земельних банків). Найвищою ланкою всієї системи ощадних кас та жироцентралей є Німецький комунальний банк.

Жироцентралі створені у кожній із земель (територіальний район). Разом з ощадними касами вони обслуговують більш як 40 млн жирорахунків приватних клієнтів. Цей рахунок ведеться як особовий (рахунок заробітної плати). Клієнти мають можливість здійснювати через нього довгострокові та інкасові перекази, оборот єврочеків та інші операції

Основу ощадних банків Великобританії становлять довірчі ощадні банки, які відкривають рахунки для населення та підприємств. Очолює цю систему Національний ощадний банк Великобританії, який організовує свою діяльність через систему поштових відділень. Мобілізовані кошти розміщуються у державні цінні папери. Приватні особи та корпорації можуть придбавати ощадні сертифікати, національні ощадні облігації тощо.

За типом довірчих ощадних банків Великобританії у США виникли взаємно-ощадні банки, їх особливістю є те, що вони не мають акціонерного капіталу. Первісне внесений капітал був повернений засновникам. Ці банки не є комерційними організаціями Керують ними ради довірених осіб, які отримують винагороду Пасиви таких банків складаються з коштів вкладників, а активні операції близькі до активних операцій комерційних банків. Ці банки надають споживчі позички, іпотечні кредити, випускають кредитні картки, здійснюють вкладення в акції та облігації корпорацій тощо. Прибуток використовується для створення гарантованих фондів та виплати відсотків.

Експортно-імпортні банки кредитують та гарантують операції, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю та міжнародним рухом капіталу. Вони почали створюватися головним чином після Другої світової війни.

Необхідність таких банків пов'язана із загостренням боротьби за ринки збуту товарів та зростанням ризику надання міжнародних кредитів. Основною функцією зовнішньоторговельних банків є надання середньо- та довгострокових позик іноземним імпортерам. Кредити можуть надаватися прямо та непрямо через купівлю векселів у вітчизняних експортерів. Вони також надають кредити вітчизняним імпортерам для здійснення ними зарубіжних інвестицій.

Зовнішньоторговельні банки надають гарантії комерційним банкам своєї країни за зовнішньоторговельними кредитами. З метою розширення сфери діяльності вони часто здійснюють кредитування не самостійно, а з участю комерційних банків своєї країни.

Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові установи. Світова практика дає багато прикладів існування та розвитку таких установ, які, не маючи статусу банків, виконують окремі банківські функції або обслуговують окремі галузі. Ці інституції домінують у відносно вузьких секторах ринку та мають, як правило, специфічну клієнтуру. Вони не виконують усіх основних банківських функцій, а найважливішою рисою, яка відрізняє їх від банківських установ, є вузька спеціалізація.

Нині у всьому світі спостерігається тенденція до зростання ролі небанківських фінансово-кредитних установ та послаблення РОЛІ банків на грошових ринках. Так, у США частка комерційних банків у загальному обсязі всіх активів фінансових посередників грошового ринку знизилася за період 1945-1985рр. з близько 75 до 40%, а частка їх в активах усіх депозитних банків за цей період знизилася з 87 до 64%. Це зумовлено швидким розвитком небанківських фінансово-кредитних посередників (у США це насамперед пенсійні фонди та страхові компанії), а також приско ренням універсалізації діяльності раніше спеціалізованих банків, таких як ощадні каси та кредитні спілки.

Кредитні спілки - кооперативи, які організовані з метою акумуляції заощаджень своїх членів та їх взаємного кредитування. Вони об'єднують осіб, які працюють на одному й тому самому підприємстві, є членами однієї профспілкової організації або просто проживають в одній місцевості, їх грошові кошти складаються із вступних внесків та вкладів членів спілки, а також позичок комерційних банків. Кошти використовуються для кредитування членів спілки. Такі установи мають статус некомерційних організацій та відповідні пільги щодо оподаткування. Це дає можливість забезпечити членам спілки дещо вищий рівень дохідності на внески своїх членів та дешевші, ніж у комерційних банків, кредити.

Позиково-ощадні асоціації також належать до ощадних установ. Вони організовані як кооперативи, їх капітал складається за рахунок продажу клієнтам особливих сертифікатів, які викуповуються за номіналом на першу ж вимогу утримувача та приносять дохід у формі відсотка. Ці сертифікати аналогічні терміновим вкладам. Як і у взаємно-ощадних банків, значна частина капіталів асоціацій вкладена в іпотеки під заставу житла.

Інвестиційні компанії (фонди) - це компанії, які знижують ступінь ризику для своїх клієнтів. Вони виконують роль посередника між інвесторами та акціонерними компаніями різних галузей господарства. Це посередництво зводиться до такого: інвестиційні компанії випускають свої акції та розміщують їх на фондовому ринку, а отримані у такий спосіб кошти розміщюють в акції та облігації багатьох різних компаній, чим зменшується ризик банкрутства. Інвестиційні компанії виступають у ролі колективного інвестора.

Розрізняють інвестиційні компанії "відкритого типу", які беруть на себе зобов'язання викуповувати свої акції на вимогу, та "закритого типу", які такого зобов'язання не беруть. Нині у розвинутих країнах більш поширеною є відкрита форма організації інвестиційних компаній, оскільки акції цих фондів мають високий рівень ліквідності.

Різновидом відкритих інвестиційних фондів є взаємні фонди грошового ринку. Вони вперше з'явилися у США 1971 р. Акумульований через випуск акцій капітал вони вкладають у короткострокові цінні папери (казначейські векселі, комерційні папери, депозитні сертифікати). Власники акцій можуть користуватися чековими рахунками, відкритими їм на величину вартості акцій фонду. . .

Прибуток Інвестиційних фондів утворюється як різниця між доходами на операції з цінними паперами та виплатами, що здійснюються фондами на власні акції.

Фінансові компанії з'явилися у зв'язку із масовим виробництвом дорогих предметів споживання тривалого користування. Вони, як правило, надають позики споживачам непрямо, тобто шляхом купівлі у торговельних фірм боргових зобов'язань покупців. Ці компанії також здійснюють кредитування торговельних фірм під заставу боргових зобов'язань покупців. За формою організації вони є акціонерними. Як правило, це дочірні підприємства великих комерційних банків. Джерелом їх позичкових ресурсів є кредити комерційних банків та капітали, які мобілізуються через випуск та розповсюдження облігацій. Розгалужена мережа фінансових компаній функціонує в США, Великобританії, Німеччині, Японії. У США найбільш поширені компанії з кредитування продажу споживчих товарів тривалого користування. Вони надають кредити різним торговцям під реалізовані ними товари в кредит, купуючи зобов'язання клієнтів. Відповідно суми в рахунок погашення вартості товару надходять не торговцеві, а компанії. Інші фінансові компанії надають позики промисловим фірмам, які відвантажили товар у кредит. Нарешті, є фінансові компанії, що надають кредити населенню на усілякі цілі (ремонт квартири, купівлю автомобіля тощо).

Страхові компанії - один з найважливіших видів спеціальних небанківських кредитно-фінансових установ. Для них характерною є особлива форма залучення коштів - продаж страхових полісів. При розміщенні коштів страхові компанії конкурують з Іншими кредитними установами. Головна стаття їх активів - облігації промислових компаній, акції, державні цінні папери. Страхові компанії поділяються на дві групи: страхові компанії, Що здійснюють страхування населення, та компанії, які проводять страхування майна. Найбільшого поширення набули компанії першого типу. Вони продають страхові поліси, які дають можливість отримати компенсацію у разі смерті, хвороби тощо. Страхові компанії акумулюють величезні суми на тривалі строки.

Як правило, щорічне надходження коштів до страхових компаній у вигляді страхових премій та доходів від активних операцій набагато перевищує суму виплат володарям полісів. Це дає змогу цим компаніям збільшувати інвестиції у високодохідні довгострокові цінні папери, насамперед в облігації промислових компаній та в заставні під нерухомість.

Пенсійні фонди - це спеціалізовані установи, які акумулюють грошові кошти, призначені для пенсійного забезпечення громадян після досягнення ними певного віку. Вони можуть бути приватними та державними. Приватні пенсійні фонди утворюються за рахунок приватних внесків із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку. Пенсійні фонди можуть бути застрахованими (страховій компанії доручається управління акумульованими фондами) та незастрахованими (перебувають в управлінні корпорацій та банків). Активи пенсійних фондів вкладаються в цінні папери корпорацій та у державні боргові зобов'язання.

Пенсійні фонди так само, як і страхові та інвестиційні компанії, накопичують величезні кошти на тривалі строки, що дає їм можливість виступати в ролі найбільших інвесторів. Так, у Великобританії та в інших країнах саме небанківські фінансово-кредитні установи виконують функції головних інституційних інвесторів.

ОЗДІЛ 4 ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ КРЕДИТНИХ СИСТЕМ

4.1. Еволюція та сучасні тенденції в розвитку кредитних систем.

Кредитні установи не є винаходом сучасності. Упродовж тривалого історичного періоду, часто протягом сторіч, вони розвивалися в усіх країнах, формуючи ту чи іншу національну кредитну систему, головною ланкою якої є банківська система. Від її функціонування багато в чому залежить стабільність усієї економіки

Еволюція розвитку кредитних систем довела необхідність ефективного нагляду за діяльністю банків. Завдання наглядового органу полягає у гарантуванні безпеки і надійного функціонування банків. Для цього вони повинні мати у своєму розпорядженні адекватні капітали і резерви, необхідні для покриття ризиків, що виникають у процесі виконання банківських операцій. Витрати на проведення банківського нагляду великі, але, як засвідчила практика, збитки, що їх можна зазнати, коли немає нагляду, виявляються незрівняно більшими.

Інтернаціоналізація банківської справи та об'єктивний процес зміцнення взаємовідносин між банками різних країн світу обумовили активізацію діяльності Базельського комітету з питань регулювання діяльності банків стосовно визначення меж проведення ефективного банківського нагляду. До складу комітету входять Великобританія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Швеція та Люксембург. Комітетом розроблено і затверджено Ключові принципи ефективного банківського нагляду, які покликані стати орієнтирами для наглядових органів усіх країн світу.

У процесі розроблення принципів ураховувалися такі засади:

§ основна мета нагляду полягає в тому, щоб забезпечувати стабільність фінансової системи і довіру до неї вкладників та інших кредиторів;

Для ефективного виконання своїх обов'язків наглядовий орган повинен мати операційну незалежність, кошти, повноваження отримувати від банків інформацію, право примусового виконання своїх рішень; наглядовий орган повинен розуміти характер ділової активності банків і вживати заходів щодо забезпечення ними адекватного управління ризиками;

§ орган нагляду мусить стежити за тим, щоб банки мали своєму розпорядженні ресурси, необхідні для покриття ризиків достатній обсяг капіталу, надійний менеджмент, систему бухгалтерської звітності та внутрішнього контролю;

§ тісне співробітництво наглядових органів різних країн об'єктивною необхідністю.

Базельський комітет з питань регулювання діяльності банків вважає, що дотримання кожною країною розроблених принципів та засад сприятиме зміцненню фінансової стабільності у національному та міжнародному масштабах. Комітет наполягає в оновленні форм і методів законодавчого регулювання діяльності суб'єктів на ринку фінансових послуг. Насамперед це стосується банківських установ, оскільки саме їм належить провідна роль у забезпеченні ефективної мобілізації фінансових ресурсів для її подальшого перерозподілу.