Гроші та кредит

Пенсійні фонди створюються  фірмами для виплати пенсій працівникам  і службовцям. Створення таких  фондів дозволяє зменшити податкові  платежі фірми та використовувати  їх для купівлі акцій інших  компаній, що забезпечує зміцнення  фінансової могутності даної компанії. У західних країнах пенсійні фонди  створюються приватними та державними корпораціями, фірмами та підприємствами для виплат пенсій та допомоги працівникам  і службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків  робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів. У пенсійних  фондах західних країн акумулюються значні кошти, які інвестуються переважно  в акції акціонерних компаній як на національному, так і на міжнародному ринках позикових капіталів. Профспілкові фонди є самостійною ланкою західної кредитної системи. Уряд заохочує розвиток пенсійних фондів, тому що частина  їх резервів розміщується у короткострокові  і довгострокові цінні папери.

В Україні існує пенсійний  фонд, який до проголошення незалежності був відділенням пенсійного фонду  Радянського Союзу. Кошти пенсійного фонду формуються за рахунок обов'язкових  строкових внесків підприємств, установ і організацій, осіб, які  займаються індивідуальною діяльністю, в тому числі на основі індивідуальної (кооперативної) оренди або в особистому селянському господарстві, обов'язкових  строкових внесків громадян, коштів направлених на виплату пенсій військовослужбовцям  строкової служби та особам, які  входять до органів внутрішніх справ  і національної безпеки. Цей фонд включає кошти на фінансування виплати  допомоги по догляду за дітьми до досягнення ними віку від 1,5 до 6 років, передбачених централізованими програмами.

У бюджет пенсійного фонду  спрямовуються й добровільні  внески підприємств, громадських організацій  та громадян, інші грошові надходження.

Особливо багаточисельною  групою е ощадні установи. Ощадні каси – це державні установи, які належать місцевим органам влади (муніципалітетам) або створювані при державних  поштових установах. Вони залучають  вклади дрібних вкладників, купуючи  на них облігації державних позик. Так, наприклад, в США існують  три види ощадних установ: ощадні банки, ощадно-позикові асоціації та кредитні спілки.

Особливістю ощадних банків є те, що вони купують цінні папери (облігації державних та місцевих органів влади). Ощадні банки можуть бути власністю клієнтів (взаємноощадні  банки) або функціонувати як акціонерні товариства (фондові ощадні банки). В США існують також гарантійні ощадні банки, вкладники яких або  отримують стабільний відсоток по вкладах ("звичайні вкладники"), або відсоток, що коливається в залежності від  результатів діяльності банку ("спеціальні вкладники").

Ощадно-збережні асоціації  продають сертифікати своїм клієнтам. Вони приймають на свої рахунки ощадні вклади та інші чекові депозити і видають  позики під заставу нерухомості. Ощадно-збережні асоціації можуть бути організовані або як кооперативи (взаємні  компанії), або як акціонерні товариства (фондові компанії).

Кредитні спілки є різновидом кооперативів, створюваних окремими групами населення з метою  об'єднання коштів для вирішення  практичних проблем. Кредитні спілки утворюються  на паях для короткострокового кредитування їх учасників (для будівництва або  ремонту будинку, купівлі автомобіля тощо).

Страхові компанії здійснюють страхування життя або майна. В нашій країні існує майнове  і особисте страхування. Майнове  страхування розрізняється залежно  від категорії та за видами застрахованого майна – страхування будівель та споруд, сільськогосподарських культур  та тварин, засобів автотранспорту і рибальських суден, домашнього майна тощо.

Особисте страхування  поділяється на страхування життя, яке включає змішане страхування, страхування дітей, шлюбне, страхування  пенсій, на випадок смерті та втрати працездатності (довічне і на певний строк), страхування від нещасних випадків, в якому розрізняються  особисте страхування, страхування  за рахунок підприємств і організацій, страхування пасажирів.

Кошти страхових організацій  складаються із статутного фонду, поточних надходжень по страхових операціях  та фондів спеціального призначення.

В міру розвитку в нашій  країні ринкових відносин виникають  нові форми страхування, альтернативні  державному. За аналогією із західними  державами утворюються страхові компанії, які бувають двох видів: акціонерні і взаємні.

Кошти акціонерної страхової  організації формуються шляхом об'єднання  індивідуальних капіталів окремих  підприємств, організацій та приватних  осіб. При створенні акціонерного товариства кожний акціонер повинен  внести певну суму грошей.

Участь окремого акціонера  в акціонерній компанії виражається  у володінні ним акціями, які  дають право на одержання пропорційної частки доходу. Акціонерні компанії, на відміну від взаємних, застосовують тверді тарифи.

Взаємні страхові компанії представляють собою кооперативну форму організації. Їх капітал утворюється  за рахунок платежів окремих осіб. Кожний застрахований згідно з правилами  організації компанії стає частковим  її співвласником. Тарифи взаємних компаній вищі, ніж акціонерних. Капітал цих  компаній утворюється за рахунок  продажу полісів, які дають право  на участь у прибутках. Кожний застрахований  вносить страхові платежі залежно  від припустимої суми збитків  компанії. Якщо внаслідок страхових  операцій у компаній залишається  прибуток, він розподіляється між  її членами або спрямовується  на рахунок майбутніх платежів чи на збільшення страхової суми.

В Україні до небанківських  кредитних установ відносять  також каси взаємної допомоги та ломбарди.

Каса взаємної допомоги –  громадська кредитна установа, яка  об'єднує на добровільних засадах  громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових  організаціях для робітників та службовців – членів профспілки: у відділах соціального забезпечення місцевих рад народних депутатів – для  пенсіонерів. Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних і  членських внесків, пені за несвоєчасне  повернення довгострокових позик, дотації  профспілкових органів та інших  грошових надходжень. За рахунок цих  коштів надаються довгострокові (до шести, в окремих випадках до десяти місяців) та короткострокові (до чергового  одержання заробітної плати) позики. За рішенням правління каси її членам може бути надана відстрочка повернення довгострокових позик до трьох місяців. Граничні розміри позичок встановлюються правлінням каси, причому довгострокових позичок – залежно від суми внесків, нагромаджених членом каси.

Позики надаються без  стягнення відсотків. При їх несвоєчасному  поверненні стягується пеня в розмірі 1 % від суми залишку боргу за кожний прострочений місяць. Вибулому з членів каси повертаються його членські внески за мінусом його заборгованостей  по позиках.

Ломбарди – це кредитні установи, які надають грошові  позики під заставу рухомого майна. В нашій країні вони виникли на початку 20-их років. Ломбарди є державними госпрозрахунковими підприємствами. Вони перебувають в розпорядженні  місцевих Рад в системі установ  побутового обслуговування. Ломбарди були створені з метою надання  можливості населенню зберігати  предмети особистого користування і  домашнього вжитку, а також брати  позику під заставу цих речей.

Ломбарди видають позики на строк до трьох місяців у  розмірі 75 % від вартості оцінки заставлених  речей і до 90 % – вартості виробів  з дорогоцінних металів, каменів, годинників у золотій оправі тощо. Оцінка речей, що здаються на зберігання або під  заставу для одержання позики, здійснюється за домовленістю сторін, а вироби з дорогоцінних металів – за державними розцінками. Для розвитку своїх операцій ломбарди можуть користуватися банківським кредитом.

Питання для самоконтролю:

1. Сутність фінансових  посередників.

2. Місце фінансових  посередників у структурі фінансового  ринку.

3. Спеціалізовані  небанківські установи.

Теми  для рефератів:

1. Класифікація  і характеристика фінансових  посередників.

2. Функції фінансових  посередників.

Рекомендована література:

1. Закон України "Про  банки і банківську діяльність" від 12.07.2000р.

2. Гроші та кредит / Авт.  кол. Під кер. М.І. Савлука.  – К.: Либідь, 1992.

3. Гетьман В. Банківська  система України: діяльність і  проблеми // Банківська справа. –  1995.- № 1.

4. Основы банковского  дела / Авт. колл.; За ред. А.Н.  Мороза. – К.: Либра, 1994.

5. Ющенко В.А. Банківська  система України у ринковій  економіці // Економіка України.  – 1994. – № 3.

6. Мороз. А.М. Чи достатньо  в економіці України платіжних  засобів? // Вісник НБУ. – 1996. –  № 3.

7. Деньги, кредит, банки / Авт. колл. под рук. Г.И. Кравцовой.  – Минск: Меркованне. 1994.

 

Тема 10 Центральні банки. 10.1 Загальна характеристика центральних  банків

Головною ланкою банківської  та кредитної системи будь-якої держави  є центральний банк.

Центральні банки в  їх сучасному вигляді існують  порівняно недавно. На ранніх стадіях  розвитку капіталізму чітке розмежовування між центральними (емісійними) та комерційними банками було відсутнє. Комерційні банки активно вдавались до випуску  банкнот з метою залучення  капіталу. По мірі розвитку кредитної  системи проходив процес централізації банківської емісії в деяких великих комерційних банках. Підсумком цього процесу стало закріплення за одним з банків монопольного права на випуск банкнот. Спочатку такий банк називався емісійним або національним, а в подальшому — центральним, що відповідало його зверхньому положенню у кредитній системі.

Перший національний банк — шведський "Ріксбанк" — був  заснований в 1668 р. на межі переходу від  феодалізму до капіталізму. В 1694 р. був  заснований Банк Англії. Але ці банки  не володіли правом на емісію грошових знаків і їх функції відрізнялись від функцій сучасних центральних  банків. Так наприклад, Банк Англії спочатку повинен був фінансувати  торгівлю та промисловість, а Банк Нідерландів  — внутрішню та зовнішню торгівлю. Центральні банки в їх сучасному  вигляді виникли в XIX ст. В сучасних умовах практично в усіх країнах  світу існують центральні банки, але між ними є вагомі відмінності, обумовлені особливостями політичного  та фінансово-економічного розвитку країн.

Серед різноманітних функцій  центральних банків потрібно виділити основні, без яких неможливе виконання  головної мети центрального банку - збереження стабільності національної грошової одиниці; та додаткові, що відповідають рішенню  цього завдання.

 

10.2 Функції центральних  банків

Основні функції, що здійснюються всіма без винятку центральними банками, поділяються на регулюючі, контрольні та обслуговуючі. До регулюючих функцій відносять:

- управління сукупним  грошовим оборотом;

- регулювання грошово-кредитної  сфери;

- регулювання попиту та  пропозиції на кредит. Під контрольними функціями розуміють:

- здійснення контролю  за функціонуванням кредитно-банківської  системи;

- проведення валютного  контролю. Обслуговуючі функції здійснюються при:

- організації платіжно-розрахункових  відносин комерційних банків;

- кредитуванні банківських  установ та уряду;

- виконані центральним  банком ролі фінансовою агента  уряду.

Важливою є регулююча  функція, яка притаманна всім без  винятку центральним банкам, і  включає розробку та проведення грошово-кредитної  політики.

Характер запровадженої  центральним банком грошово-кредитної  політики багато в чому залежить від  ступеню його незалежності від уряду, яка може бути більшою або меншою, але ніколи не є абсолютною. Наприклад, цільові орієнтири зміни агрегатів  грошової маси зазвичай визначаються безпосередньо центральними банками. В той же час ні один центральний  банк не може самостійно, без участі держави, встановити той або інший  валютний режим. З іншого боку, відмічені  за останні десятиріччя тенденції  в грошово-кредитній сфері сприяли посиленню незалежності центральних банків. Так, процеси лібералізації руху капіталів призвели до підвищення значення ринкових інструментів та зменшення ролі адміністративних заходів регулювання. Це, в свою чергу, викликало згортання регламентуючих процедур і в певній мірі зміцнило незалежність центральних банків.

Розробка та проведення грошово-кредитної  політики включає в себе:

- визначення напрямків  розвитку грошово-кредитної політики;

- вибір основних інструментів  грошово-кредитної політики;

- створення та впровадження  статистичної бази даних по  грошовій масі, кредитах та заощадженнях;

- проведення аналізу і  досліджень з проблем економіки  та грошово-кредитної сфери даної  країни або інших держав, які  створюють основу грошово-кредитної  політики;

- складання грошових програм  та контроль за їх виконанням.

Не менш важливою регулюючою функцією центрального банку є регулювання  попиту та пропозиції на кредит та іноземну валюту, що здійснюється за допомогою  проведення інтервенцій на грошовому  та валютному ринках. З метою кредитної  експансії, центральні банки застосовують заходи по зниженню рівня ліквідності  кредитно-банківських інститутів, а  при кредитній експансії застосовують протилежні дії. Аналогічне значення мають  валютні інтервенції.

Контроль за функціонуванням  кредитно-банківської системи —  одна з основних функцій центральною  банку, яка обумовлена необхідністю підтримання стабільності цієї системи, оскільки довіра до національної грошової одиниці припускає наявність  стійких та ефективно працюючих  кредитно-банківських інститутів.