Гроші та кредит

Незважаючи на значні відмінності  побудови кредитних систем в різних країнах, можна виділити спільні  їх риси:

- ядро будь-якої кредитної  системи – центральний банк, як  головний орган уряду з аналізу  фінансового стану, вироблення  та організації грошово-кредитної  політики держави;

- державні фінансові органи, що разом з центральним банком  виконують регулюючі функції  в сфері фінансів;

- фінансові посередники  різних типів.

Сучасна кредитна система  – це сукупність кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позикових  капіталів і здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу. Через кредитну систему реалізується сутність та функції кредиту. Тому кредитна система включає в себе два  основних поняття:

1) сукупність кредитно-розрахункових  і платіжних відносин, які базуються  на певних формах і методах  кредитування. Вони пов'язані з  рухом позикового капіталу у  формі різноманітних форм і  видів кредиту;

2) сукупність кредитно-фінасових  інститутів, які акумулюють вільні  грошові кошти і направляють  їх господарюючим суб'єктам, населенню,  уряду.

Слід враховувати, що кредитна система функціонує через кредитний  механізм. Він представляє собою, по-перше, систему зв'язків з мобілізації  та акумуляції грошового капіталу між  кредитними інститутами і секторами  економіки; по-друге, відносини, пов'язані  з перерозподілом капіталу між кредитно-фінансовими  установами в межах ринку позикових  капіталів; по-третє, відносини між  кредитними інститутами та іноземними клієнтами.

Таким чином, кредитний механізм включає всі аспекти позикової, інвестиційної, засновницької, посередницької діяльності кредитної системи в  особі її інститутів.

Сучасна кредитна система  характеризується наступними важливими  процесами:

- концентрацією і мобілізацією  банківського капіталу;

- подальшим зростанням  конкуренції між різними видами  кредитно-фінансових установ;

- продовженням злиття  великих кредитно-фінансових інститутів  з потужними промисловими, торговими,  транспортними корпораціями і  компаніями;

- інтернаціоналізацією діяльності  кредитно-фінансових інститутів  і створенням міжнародних банківських  об'єднань і груп.

Отже, сучасна кредитна система  забезпечує умови для розвитку науково-технічного прогресу, зростання виробництва, нагромадження  капіталу, підтримки високої норми  народногосподарського накопичення. Кредитна система сприяє вирішенню  проблеми реалізації товарів та послуг на ринку, поглибленню соціальної та майнової диференціації між різними  верствами населення.

Найбільш розвинутою вважається кредитна система США, яка представлена Федеральною резервною системою (виконує функції центрального банку), мережею банківських установ  і небанківських кредитно-фінансових інститутів різних форм власності.

В Україні кредитна система  перебуває у стадії перебудови відповідно до потреб ринкової економіки і складається  з НБУ, комерційних банків та системи  фінансових посередників (інвестиційні фонди та компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди). Найбільш активними і потужними  у системі кредитно-фінансових інститутів України є комерційні банки.

Питання для самоконтролю:

І) Які фактори  зумовлюють необхідність кредиту?

2) Що таке кредит?

3) Охарактеризуйте  суб'єкти кредитних відносин.

4) Назвіть функції  кредиту та їх особливості.

5) Дайте характеристику  формам кредиту та критеріям  їх виділення.

6) В чому різниця  між забезпеченими і незабезпеченими  кредитами?

7) Назвіть види  забезпечення кредитів.

8) Що таке вид  кредиту? Які виділяють види  кредиту?

9) В чому різниця  між банківським і комерційним  кредитом?

10) Сутність меж  кредиту та їх види.

11) Що таке кредитоспроможність  клієнта? Від яких факторів  вона залежить?

12)В чому полягає  особливість кількісних меж кредиту  на макро- та мікрорівні?

13) Назвіть способи  відтворення меж кредиту. В  чому полягає їх зміст?

14) В чому проявляється  роль кредиту? Яка роль кредиту  у сфері грошового обороту?

Питання для обговорення на семінарських заняттях:

1. Необхідність  кредиту. Загальні передумови  формування кредитних відносин.

2. Сутність кредиту  як форми руху вартості на  зворотній основі. Позиковий капітал  і кредит.

3. Стадії та  закономірності руху кредиту.  Об'єкти, суб'єкти та типи кредитних  відносин.

4. Форми та  види кредиту.

5. Поняття економічних  меж кредиту, їх види, причини  і наслідки порушення. Кредитні  відносини та інфляція.

6. Відсоток за  кредит: суп,, види, економічні межі  руху та фактори зміни ставки  відсотка.

7. Функції кредиту  та їх класифікація. Роль кредиту  в розвитку економіки.

8. Розвиток кредитних  відносин в Україні.

Теми для рефератів:

1. Розвиток кредиту  в економіці України (на прикладі  однієї з галузей).

2. Роль кредиту  у становленні ринкової економіки  України.

3. Форми та  види кредиту в Україні.

4. Позиковий відсоток  та фактори його диференціації.

5. Споживчий кредит  в Україні.

Рекомендована література:

1. Гроші та кредит / Авт.  кол. під. кер. М.І. Савлука  – К.:

Лібра,1992.

2. Деньги, кредит, банки / Авт. колл. под. рук. Г.И. Кравцовой.  – Минск: Меркованне, 1994.

3. Лаврушин О.Й. Кредит  как стоимостная категория. –  М., 1990.

4. Поляков В.П., Московина  Л.А. Основи денежного обращения  й кредита. – М.: Инфра, 1996.

5. Жуков Е.Ф. Общая теория  денег и кредита.- М.: Банки и  биржи, 1995.

 

Тема 9 Фінансові  посередники грошового ринку. 9.1 Фінансові посередники і їх місце  у структурі фінансового ринку

Як вже зазначалося, передача коштів від "заощаджувачів" до "позичальників" провадиться завдяки прямому  та опосередкованому фінансуванню. Розглянемо тепер процес опосередкованого фінансування, тобто передачу коштів за допомогою  фінансових посередників.

До складу фінансових посередників входять такі типи кредитно-фінансових установ: депозиторські установи (комерційні банки та ощадні установи, взаємоощадні банки, позико-ощадні асоціації та кредитні спілки); ощадні установи контрактного типу (страхові компанії — компанії з страхування життя, компанії, що забезпечують інші види страхування. пенсійні фонди); інвестиційні посередники (інвестиційні та іпотечні банки, фінансові компанії).

Основна їхня функція —  допомога в передачі коштів від потенційних  заощаджувачів до потенційних інвесторів і навпаки. Фінансові посередники  створюють свої фонди, беручи кошти  в борг у заощаджувачів, за що останнім виплачується процентний дохід. Акумулюючи так кошти, вони надають їх під  вищі проценти інвесторам. Різниця  між отриманим і виплаченим процентним доходом спрямовується на покриття витрат фінансового посередника  та на його прибуток.

Роль фінансових посередників досить важлива і вигідна як для  заощаджувачів, так і для позичальників, оскільки відповідає потребам щодо взаємного  пошуку, зменшує ризик неповернення позики, що впливає на зростання  процентного доходу заощаджувача. Дрібні заощаджувачі отримують можливість брати участь у бізнесі тощо. Діяльності фінансових посередників притаманний  так званий ефект масштабу — маючи  велику кількість клієнтів, фінансовий посередник може залучити найкваліфікованіших  спеціалістів для розробки типових  форм фінансових угод. Причому, за великих  витрат на таку розробку якість її буде високою, а ціна в розрахунку на одного клієнта — низькою.

Ефект масштабу помітний завдяки  зростанню ефективності використання коштів за рахунок їхньої акумуляції. Він проявляється у вартості оформлення фінансових операцій, збирання інформації про економічне становище клієнтів і вартості моніторингу (контролю за виконанням угоди) використання наданих  позик.

Як вже зазначалося, є  досить різні види фінансових посередників. Розглянемо їх докладніше.

1. Депозиторські установи  — кредитно-фінансові установи, що мають право залучати внески  на депозитні рахунки. До складу  таких установ входять:

а) комерційні банки —  кредитні установи, що надають клієнтам універсальні банківські послуги. Джерелом залучення коштів є внески клієнтів на депозитні рахунки. Кошти позичкового  фонду, що є у кожному комерційному банку використовуються для надання  банківського та споживчого кредиту, для  придбання державних і муніципальних  облігацій;

б) ощадні установи, що розподіляються на:

— позиково-ощадні асоціації  — кредитно-фінансовий, що акумулює кошти, які зберігаються на ощадних, термінових і чекових депозитах. Кошти, що зберігаються у цих установах, використовуються для надання кредиту  під заставу нерухомості;

— кредитні спілки — невеликі фінансові установи, що утворюються  на кооперативних засадах певній соціальній групі для надання  кредитів членам цієї групи.

Джерелами залучення коштів є внески учасників спілки, а використовуються вони дія надання споживчого кредиту.

2. Ощадні установи контрактного  типу — це кредитно-фінансові  установи, які залучають довготермінові  заощадження на контрактних засадах.  Фонди свої формують завдяки  періодичним внескам згідно з  контрактами. Ощадні установи  поділяються на:

а) компанії із страхування  життя, страхування від пожеж  і нещасних випадків. Кошти цих  компаній формуються за рахунок внесків  юридичних і фізичних осіб, а використовуються для _довготермінового кредитування і  фінансування, завдяки купівлі державних  облігацій, акцій та облігацій корпорацій.

б) пенсійні фонди створюються  фірмами для сплати пенсій робітникам і службовцям. Створення таких  фондів дозволяє знизити податкові  платежі фірм і використати їхні кошти для придбання акцій  та облігацій корпорацій.

3. інвестиційні посередники  до складу яких долучаються:

а) інвестиційний банк, який провадить довготермінове кредитування, завдяки чому імовірне втілення великих  науково-технічних проектів. Розподіл функцій між комерційними та інвестиційними банками, наприклад в США, стався після кризи 1929 - 1933 років. Спеціалізація  у сфері довготермінового кредитування має сенс, тому що впровадження великих  інвестиційних проектів пов'язане  із значним ризиком. Інвестиційний  банк мобілізує довгостроковий позичковий капітал і передає його позичальникам  завдяки випуску та розміщенню облігацій  або інших боргових зобов’язань;

б) іпотечний банк — банк, що спеціалізується на видачі довготермінової  позики під іпотеки (тобто, ресурси  за рахунок випуску та розміщення іпотечних облігацій);

в) фінансова компанія —  отримує фонди шляхом продажу  комерційних паперів, випуску акцій  та облігацій. Залучені кошти надає  споживачам у вигляді позик або  кредитів на придбання споживчих  товарів довготермінового користування, для ремонту будинків, на потреби  малого бізнесу.

Наведена класифікація фінансових посередників характерна для кредитно-фінансової системи США, але значна кількість  фінансових посередників уже працює на українському фінансовому ринку.

 

9.2 Спеціалізовані  небанківські кредитно-фінансові  установи

В останні роки на національних ринках позикових капіталів розвинутих країн важливу роль стали відігравати  спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові  інститути, які посіли важливе місце  в накопиченні та мобілізації  грошового капіталу. До числа цих  установ слід віднести страхові компанії, пенсійні фонди, позиково-ощадні асоціації, будівельні товариства, інвестиційні та фінансові компанії, благочинні фонди, кредитні спілки. Ці інститути  суттєво потіснили банки в  акумуляції заощаджень населення і  стали важливим постачальником позикового капіталу.

Зростанню впливу спеціалізованих  небанківських установ сприяли  три основні передумови: зростання  доходів населення в розвинутих країнах, активний розвиток ринку цінних паперів, надання цими установами спеціальних  послуг, які не можуть надавати банки. Крім того, коло спеціалізованих небанківських  установ (страхові компанії, пенсійні фонди) на відміну від банків можуть акумулювати грошові заощадження  на довготривалі строки, а значить  здійснювати довгострокові інвестиції.

Основні форми діяльності цих установ на ринку позикових  капіталів зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям  та державі, мобілізації капіталу через  всі види акцій, надання іпотечних  та споживчих кредитів, а також  кредитної взаємодопомоги. Вказані  інститути ведуть гостру конкуренцію  між собою як за залучення грошових коштів, так і в сфері кредитних  операцій.

Інвестиційні компанії здійснюють кредитування малих та середніх фірм. Їх інвестиційні програми розраховані, як правило, на недовготривалий період і здійснюються в невеликих масштабах  на відміну від інвестиційних  банків. Інвестиційні компанії бувають  двох видів: відкритого та закритого  типу. В першому випадку інвестиційні компанії зобов'язуються викупити свої акції у акціонерів, в другому  – ні.

Фінансові компанії здійснюють кредитування клієнтів шляхом купівлі  їх боргових зобов'язань. Серед фінансових компаній важливе місце посідають  холдинг-компанії. Купівля зобов'язань  дозволяє їм тримати великі пакети акцій компаній і здійснювати  контроль над їх діяльністю. До фінансових компаній відносяться і кредитні установи, що обслуговують гуртову  та роздрібну торгівлю, зокрема, діючі  у сфері споживчого кредиту.