Гроші та кредит

Комерційний акредитив - це форма розрахунків між покупцем і постачальником, застосовувана тоді, коли постачальник недостатньо упевнений у платоспроможності покупця. Застосовується вона, головним чином, у розрахунках по зовнішній торгівлі. Сутність її зводиться до того, що банк покупця гарантує постачальнику оплату товарів покупцем. Техніка розрахунків полягає в наступному. Банк імпортера на прохання останнього видає гарантійне лист-акредитив, яким підтверджує, що виставлені експортером відповідно до акредитива векселя будуть оплачені чи акцептовані по пред'явленню. Такі векселі експортер легко може врахувати у своєму банку, одержавши платіж негайно після відправлення товарів. Комерційний акредитив може також приймати форму письмового доручення банку-імпортера банку-кореспонденту в країні експортера чи оплатити акцептувати в межах зазначеної суми протягом визначеного терміну векселя, виставлені експортером.

Переводні операції — це операції по переводу банком грошей, внесених наявними чи списаних з поточного рахунка клієнта, у своє чи відділення банк-кореспондент (усередині чи країни за кордоном), де їх може одержати сам чи клієнт обличчя, якому адресований переклад. При перекладі грошей клієнту видається чи чек грошовий акредитив При телеграфному перекладі банк видає клієнту квитанцію на суму прийнятих до перекладу грошей і сповіщає по телеграфі своє чи відділення банк-кореспондент, яка сума повинна бути виплачена. Чи кореспондент відділення банку по чи телефоні телеграфом повідомляє одержувачу грошей про надходження на його користь переводу.

Факторингові  операції. Факторинг — це різновид розрахункових операцій, що сполучається з кредитуванням оборотного капіталу клієнта, шляхом переуступки клієнтом-постачальником банку неоплачених платіжних вимог, рахунков-фактур (від лат. factura — обробка) за поставлені товари, виконані роботи і зроблені послуги і відповідно права одержання платежу по них, тобто шляхом инкасування дебіторської заборгованості клієнта (одержання засобів по платіжних документах). У цьому випадку, банк стає власником неоплачених платіжних вимог і бере на себе ризик їхньої несплати, хоча кредитоспроможність боржників попередньо перевіряється. Відповідно до договору він зобов'язується оплатити суму переуступлених йому платіжних вимог поза залежністю від того, чи оплатили свої борги контрагенти постачальника. Унаслідок цього постачальник знає точну дату оплати своїх платіжних вимог і може планувати здійснення своїх платежів. Завдяки факторингу досягається прискорення оборотності засобів у розрахунках.

Лізингові операції. Лізинг (від англ. lease – оренда) — це складна торгово-фінансова угода, при якій лізингова форма, тобто орендодавець, відповідно до побажань і спеціалізації орендаря купує у виробника визначене майно і здає його в оренду. Лізингові фірми часто виступають чи філіями дочірніми підприємствами великих компаній і банків. Число їхніх операцій останнім часом швидко збільшується. Наприклад, у США лізинг устаткування за 1985-1989 р. подвоївся і перетворився в бізнес з обсягом угод близько 120 млрд дол. Лізинг одержав широке поширення й у Західній Європі. Величина його операцій досягла в 1989 м: у Франції — 14 млрд діл., у ФРН — понад 7, в Італії — близько 6, у Швеції — більш 3, у Японії вони виросли до 50, а в Австралії — до 12 млрд. дол.

Настільки швидкий розвиток лізингу порозумівається поруч  причин. Використання устаткування на умовах оренди, може виявитися більш  привабливим, чим його покупка.

По-перше, фірма-орендар у  цьому випадку звільняється від  витрат одноразово великої суми на закупівлю засобів праці.

По-друге, вона замість звичайного гарантійного терміну одержує гарантію працездатності устаткування на весь термін оренди.

По-третє, у бухгалтерських правилах багатьох країн перевага віддається оренді, а не покупці, тому що гроші, заплачені за оренду, враховуються як поточні (експлуатаційні) витрати  і звичайно не фігурують у балансовій відомості під знаком мінус, у  той час як придбання устаткування в кредит вважається заборгованістю.

По-четверте, орендар у  договорі лізингу може домовитися про  умови покупки орендованого устаткування в орендодавця після завершення терміну оренди, нагромадивши для  цього відповідну суму.

По-п'яте, лізинг вигідний виробнику, тому що він через лізингову фірму  розширює ринок збуту своїх товарів (машин, устаткування), прискорюючи  оборот капіталу. У СНД лізинг здатний  зіграти важливу роль для забезпечення виходу з кризи, оскільки більшість  підприємств у другій половині 90-х  років не мали засобів не тільки на придбання засобів праці, але  і для покриття поточних витрат.

Лізингові фірми, що є власниками устаткування, що здається в оренду, мають значний власний основний капітал. Домогтися цього, почавши  з нуля і пройшовши всі стадії нагромадження, у сучасному суспільстві  вдається деяким. Тому більшість фірм починають свою діяльність при безпосередній  чи непрямій підтримці банків. Найчастіше лізингові фірми виникають як філії банків. Незважаючи на те, що при  здачі устаткування в оренду вимагаються  великі капітальні вкладення для  закупівлі устаткування, банк, що займається лізинговими операціями, може одержати ряд переваг, насамперед розширити коло операцій, збільшити число клієнтів за рахунок підвищення якості обслуговування, знизити ризик втрат у зв'язку з неплатоспроможністю орендаря, одержати стабільний доход у виді комісії з лізингу, заощадити якусь частину засобів за рахунок спрощення організації обліку платежів по лізингу в порівнянні з бухгалтерським обліком при довгостроковому кредитуванні.

Трастові  операції. Довірчі (трастові) операції — це операції, при виконанні яких банк є довіреною особою. В якості довірителів виступають окремі фізичні особи і корпорації, а також навчальні, релігійні, благодійні й інші заклади. Для окремих лиць на довірчих початках банки керують нерухомим майном, цінними паперами і грошовим капіталом. Прийняті для керування цінні папери банк може продати з метою придбання більш прибуткових паперів. При передачі банку грошових капіталів довіритель може наказати сферу їхнього приміщення. Якщо таких указівок ні, банк за своїм розсудом пускає їх в оборот. Часто банки на основі заповіту померлого чи, якщо немає заповіту, то за рішенням суду здійснюють операції по розділі майна між його спадкоємцями відповідно до існуючого законами. Якщо при цьому в числі спадкоємців є неповнолітні, він може залишитися опікуном таких спадкоємців.

Банки виконують різні  трастові операції і для корпорацій. Нерідко корпорації передають банкам для керування пенсійні фонди, створювані за рахунок засобів робітників і  частково за рахунок самих корпорацій. Банки виступають як довірені обличчя  при випуску корпораціями облігаційних позик. Якщо облігації випускаються під забезпечення акцій дочірніх підприємств, то вони передаються банку  як довіреній особі на весь період до погашення облігацій. При випуску  облігацій під забезпечення нерухомим  майном банк є власником титулу власності  па таке майно. У даному випадку він  захищає інтереси власників облігацій. Тому при необхідності йому надається  право за своїм розсудом вирішувати питання з закладеним майном.

Банки виступають агентами по реєстрації випущених корпораціями акцій з метою недопущення  їхнього випуску понад дозволену  кількість, а також агентами по перекладу  акцій з одного обличчя на інше при їхньому продажі. Вони приймають  на збереження акції й облігації, що належать інвестиційним трестам, виконують операції по ліквідації майна  збанкрутілих підприємств і виплаті  засобів їх кредиторам. Облік майна, яким банк керує як довірче лице, ведеться окремо від його власного капіталу і позикових засобів, У  великих банків майно складає  дуже великі суми, у деяких перевищує  розміри власних капіталів, позикових  засобів і забезпечує їм мільйонні  суми прибутку.

Торгово-комісійні  операції. Торгово-комісійні операції — це операції, зв'язані з покупкою і продажем цінних паперів і дорогоцінних металів для клієнтів. Банки беруть активну участь у розміщенні облігацій державних позик. Здобуваючи облігації у держави, вони потім розміщають їх на фондовому ринку між фінансово-кредитними установами і приватними особами. Крім того, вони здійснюють великі обороти з акціями й облігаціями акціонерних підприємств, продаючи їх з доручення одних клієнтів і купуючи для інших.

11.3 Доходи, видатки  і ліквідність активів комерційних  банків

У різних країнах число  комерційних банків істотно розрізняється. На початку 90-х років у Канаді діяло 12 комерційних банків, у Японії — більш 100, у Німеччині — більш 300, у Франції - більш 300, у США —  близько 1500, у Великобританії — 12, в  Індії - понад 200. У кожній країні вони відрізняються як по масштабах, так  і по формах власності. Між ними йде  досить тверда конкурентна боротьба за клієнтуру, у результаті чого їхньої позиції на ринку позичкового капіталу міняються. Наприклад, якщо в 1975 р. серед п'ятдесятьох найбільших комерційних банків капіталістичного світу нараховувалося 9 американських, 12 японських і 25 західноєвропейських, то в 1986 г.-уже 5 американських, 21 японський, 21 західноєвропейський.

У ході перебудови в СРСР почалося становлення комерційних  банків за допомогою акціонування державних  банків і створення нових кредитних  установ на кооперативній і акціонерній  основі. На 01.04.1991 р. уже було зареєстровано 1417 комерційних і кооперативних  банків, з яких 1175 - на території Росії, а 242 — в інших республіках, у  тому числі 74 комерційних банку в  Україні. Їхнє число збільшувалося  до фінансової кризи 1998 р.

Доходи і витрати  комерційних банків. За виконання вищезгаданих операцій комерційні банки привласнюють доходи:

- відсотки, стягнуті по  позичках;

- відсотки і дивіденди  по капіталах, розміщеним у  цінні папери;

- різні платежі, стягнуті  за виконання розрахункових, довірчих  і торгово-комісійних операцій;

- доходи від спекуляції  цінними паперами.

Сукупність таких доходів  утворює валовий доход банку. Поряд з доходами, банки несуть витрати у виді сплати відсотків  по вкладах і різних витратах, зв'язаних з веденням банківської справи: заробітної плати службовців, амортизації, опалення, освітлення і ремонту приміщень, канцелярських, поштово-телеграфних  і інших витрат. Тому прибуток банку  дорівнює різниці його валового доходу і сплачених відсотків, а також  витрат, зв'язаних з веденням банківської  справи.

Для фінансової оцінки роботи комерційних банків використовується показник рентабельності, обчислювальний у трьох варіантах: як відношення прибутку до акціонерного капіталу (статутному фонду), сукупним активам і витратам банку. Більш обґрунтованим є  варіант, що відкриває доступ до аналізу  більшого числа факторів утворення  прибутку. На масу прибутку банку впливають  не тільки розмір акціонерного капіталу, але і рівень депозитних і позичкових ставок, структурні зрушення у витратах банку, обсяг і якість послуг, що робляться, зміна й активах частки позичок, що приносять високий відсоток (ступінь диверсифікованості дохідних активів). Ці й інші фактори прибутковості  комерційного банку можуть бути виявлені при аналізі динаміки рентабельності, що порівнює прибуток із сукупними  активами і витратами банку.

Ліквідність активів комерційних банків. Для аналізу фінансового положення комерційного банку велике значення має визначення ліквідності його активів, що оцінюється на основі вивчення балансу активів і пасивів (див. табл. 11.1). Як відомо, основним джерелом ресурсів комерційних банків є внески, що вони повинні повертати по першій вимозі вкладників чи через якийсь час після повідомлення про їхнє вилучення. Раніше прийняті внески банки повертають, насамперед, за рахунок щодня надходячих до них нових внесків. Якщо ж сума внесків, що вилучається, перевищує суму, що надходить знову, то для виплати суми перевищення вони використовують касовий резерв грошей, а при недостачі останнього — перетворюють статті зайнятих активів у готівку. У цих випадках можливість повернення внесків залежить від ліквідності банківських активів.

Ліквідність банківських  активів - це здатність банку вчасно і без утрат перетворювати його зайняті активи в готівку. Ця здатність залежить від структури активів банку. По ступені ліквідності активи банку можна об'єднати в три групи: активи в безпосередньо ліквідній формі, легко і важко ліквідні активи.

Активи в безпосередньо  ліквідній формі — це касовий резерв готівки і засобу на поточному рахунку в центральному банку, оскільки комерційні банки ці засоби можуть у будь-який час вилучити готівкою. Касовий резерв готівки і засобу на поточному рахунку в центральному банку є незайнятими активами комерційних банків, що не приносять їм прибутку. Тому комерційні банки намагаються тримати як активи в безпосередньо ліквідній формі мінімум своїх ресурсів. Цей мінімум необхідний для забезпечення своєчасного повернення внесків і безперебійного виконання розрахунків з іншими комерційними банками через центральний банк в умовах нормального зворотного припливу позичок і нових внесків. Звичайно касовий резерв готівки і коштів на поточному рахунку в центральному банку (без обов'язкових резервів) не перевищує 10% усіх пасивів комерційних банків.

Таблиця 11.1

Зразковий баланс активів  і пасивів комерційного банку

Продовження табл. 11.1