Кримінально-правова охорона правосуддя від незаконних діянь судді як спеціального суб’єкта злочину

Кримінальний кодекс КНР об’єднує більшість норм, що передбачають відповідальність за злочини проти правосуддя, у розділ «Злочини проти судового порядку». Зокрема, передбачена відповідальність за неправдиві свідчення, знищення доказів, перешкоджання чи примушування до надання свідчень, надання особі, що завідомо вчинила злочин, притулку чи фінансової допомоги, втеча з-під варти та ін. Але відповідальності за злочини проти правосуддя, що вчиняються суддями, даний параграф не регулює, такі норми містяться у § 9 «Службові злочини» КК КНР. Так, § 9 передбачає відповідальність за притягнення завідомо невинуватого до кримінальної відповідальності, незаконне звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок винесення незаконного вироку. Незрозумілою є логіка законодавця, що помістив норми, які передбачають відповідальність за злочини проти правосуддя, у параграф «Службові злочини». Вони, безперечно, є різновидом службових злочинів, але якщо в КК наявний спеціальний параграф, присвячений кримінально-правовій охороні правосуддя, то всі вони повинні бути передбачені в ньому, керуючись законами і логікою побудови систем.

Так, частиною першою ст. 399 § 9 КК КНР  встановлюється відповідальність суддів за перекручування законів з корисливих мотивів, для переслідування і обвинувачення  завідомо невинної особи, з метою  усунення переслідування і обвинувачення  завідомо винної особи. Також передбачена  відповідальність судді, якщо він у  процесі судового розгляду по кримінальній справі відступить від реальних фактів і закону, або постановляє неправосудний  вирок на підставі вільного тлумачення закону. У частині другій ст. 339 законодавець встановлює відповідальність за такі ж діяння тільки у процесі судового розгляду у цивільних чи адміністративних справах. Як бачимо, відповідальність суддів за неправосуддя у КК КНР, так  само як і в КК Іспанії, диференціюється  залежно від судового провадження (кримінального, цивільного, адміністративного), у якому було постановлено неправосудний  акт. На нашу думку, така деталізація  є доречною. За КК КНР, якщо суддя  вчиняє діяння, передбачене частинами  першою і другою ст. 399 КК КНР, через  хабар, то його дії слід кваліфікувати  не лише за цією статтею, а й одночасно  за ст. 385 глава 8 «Корупція і хабарництво» КК КНР. Передбачає КК КНР й відповідальність за винесення завідомо незаконного  рішення у зв’язку з отриманням хабара, за призначення більш м’якого  покарання або призначення незаконних умов звільнення, або призначення  незаконного відстрочення виконання  вироку особі, яка на це не має законних підстав. Також судді можуть притягуватись  до відповідальності за злочини у  сфері службової діяльності: зловживання  службовим становищем, недбале ставлення  до службових обов’язків. З наведених  прикладів видно, що законодавець КНР диференціює кримінальну відповідальність суддів за неправосуддя залежно від того, у якому судовому провадженні постановлено неправосудний акт, також криміналізує не лише хабарництво у сфері службової діяльності, а й хабарництво суддів, відзначаючи цим його специфіку, підвищену суспільну небезпечність [25].

Кримінальний кодекс Республіки Білорусь  містить главу 34 «Злочини проти правосуддя», яка передбачає норму, що регламентує  відповідальність суддів за винесення  завідомо неправосудного вироку, рішення  чи іншого судового акта (частина перша  ст. 392). Санкція цієї статті передбачає покарання у виді позбавлення  права займати визначені посади чи займатись визначеною діяльністю, чи обмеження свободи на строк  до 3 років, чи позбавлення волі до 3 років. Частина друга цієї статті передбачає відповідальність за те ж  діяння, яке спричинило тяжкі наслідки. Покарання відповідно суворіше –  позбавлення волі на строк від 3 до 10 років з позбавленням права  займати визначені посади чи займатися  визначеною діяльністю, чи без позбавлення. Передбачення нормою покарання у  виді позбавлення права займати  визначену посаду чи займатися визначеною діяльністю КК Білорусі є доречним. Повинні притягуватись до кримінальної відповідальності судді і за частиною другою та частиною третьою ст. 395 КК Республіки Білорусь за фальсифікацію  доказів по кримінальній справі та фальсифікацію, що спричинила тяжкі  наслідки. Санкції цієї статті також  передбачають можливість застосування позбавлення права займати визначені  посади чи займатися визначеною діяльністю. Судді за КК Білорусі можуть притягуватись  до відповідальності і за службові злочини, відповідальність за які передбачена  у главі «Злочини проти інтересів  служби» [26].

Важливим для нашого дослідження  є Кримінальний кодекс Грузії (офіційна назва держави – Республіка Грузія). Він містить окремий розділ ХІІ  «Злочини проти судової влади», який об’єднує чотири глави, зокрема, главу  ХLI «Злочини проти діяльності судових  органів», главу ХLІІ «Злочини проти  процесуального порядку отримання  доказів», глава ХLІІІ «Діяння, спрямовані проти запобігання і розкриття  злочинів» та глава ХLІУ «Злочини проти виконання судових актів». Така систематизація злочинів проти правосуддя є логічною. Вона сприяє більш ефективному застосуванню цих норм, але залишається незрозумілим, чому відповідальність за деякі злочини проти правосуддя, що вчиняються суддями та правоохоронними органами, також передбачені у главі ХХХІХ «Службові злочини» розділу ХІ. Наприклад, ст. 334 передбачає відповідальність за незаконне звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого чи підозрюваного у вчиненні злочину; ст. 335 – примушування прокурором, слідчим чи дізнавачем підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, потерпілого чи свідка до надання ними показань, чи експерта та ін. Також у частині першій ст. 336 зазначеної глави КК Грузії регламентується відповідальність суддів за винесення незаконного вироку чи іншого судового рішення, частині другій – за винесення незаконного вироку, якщо було призначене покарання у виді позбавлення волі. Санкція цієї статті, окрім позбавлення волі на певний строк, передбачає обов’язкове додаткове покарання у виді позбавлення права займати посаду чи займатися діяльністю на строк до трьох років.

Розміщення цієї статті у главі  «Службові злочини» за наявності  спеціального розділу «Злочини проти  судової влади» вважаємо нелогічним.

Кримінальний кодекс Азербайджанської Республіки відповідальність за злочини  проти правосуддя передбачає у главі  ХХХ «Злочини проти правосуддя»  розділу ХІ «Злочини проти державної  влади». Відповідальність судді як спеціального суб’єкта злочинів проти  правосуддя передбачена лише в ст. 395. У частині першій зазначається, що судді підлягають покаранню у  виді штрафу розміром від 500 до 1000 мінімальних  розмірів оплати праці або позбавлення  волі на строк до трьох років за винесення завідомо неправосудних  вироків, рішень, ухвал чи постанов. У частині другій цієї статті передбачається відповідальність за те ж діяння, пов’язане  з винесенням незаконного вироку до позбавлення волі або таке, що спричинило інші тяжкі наслідки. За таке діяння судді підлягають покаранню  у виді позбавлення свободи на строк від 5 до 8 років [28].

Отже, можна  зробити висновки:

– кримінальне законодавство деяких зарубіжних країн, зокрема Норвегії, ФРН, передбачають відповідальність третейського судді, який при розгляді справи чи винесення рішення по справі, обходить закон на користь або шкоду однієї із сторін, або якщо вчиняє такі дії таємно від іншої сторони за хабар. Така практика заслуговує уваги, тому законодавець України має ретельно дослідити питання кримінальної відповідальності третейських суддів і можливості використати такий досвід для подальшого вдосконалення вітчизняного кримінального законодавства;

– потрібно наголосити на доцільності встановлення у санкціях статей КК України, що регламентують  відповідальність суддів за злочини  проти правосуддя, користуючись прикладами КК Республіки Білорусь, КК Грузії, КК Азербайджанської Республіки, додаткового  обов’язкового покарання, що передбачає позбавлення права обіймати певні  посади або займатися певною діяльністю;

– більшість  досліджуваних КК зарубіжних країн  диференціюють відповідальність суддів залежно від різних критеріїв, а  саме:  у КК Норвегії відповідальність посилюється, якщо неправосудним рішенням застосовано позбавлення волі понад 5 років; КК Франції, КК КНР, КК Іспанії  відповідальність суддів диференціюється  залежно від судового провадження (кримінального, цивільного, адміністративного), у якому було постановлено неправосудне рішення; КК Голландії – якщо неправосудним  рішенням засуджується завідомо невинувата особа; як кваліфікуюча обставина у  КК Латвійської Республіки виступає постановлення незаконного рішення, яким засуджується невинувата особа  за тяжкий чи особливо тяжкий злочин; КК Грузії, КК Азербайджанської Республіки, КК Киргизької Республіки, КК РФ посилюють  кримінальну відповідальність, якщо незаконним вироком було призначене покарання у виді позбавлення  волі. Такі тенденції повинні бути сприйняті й відображені у КК України.

Висновки

Проведене дослідження кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних діянь суддів дає підстави зробити  ряд теоретичних висновків, а саме на основі проведеного дослідження було виявлено, що становлення і розвиток в Україні норм законодавства про кримінальну відповідальність, які передбачали відповідальність суддів за злочини проти правосуддя, було складним і суперечливим. Це можна пояснити цілим рядом обставин: нестабільністю суспільних відносин, перебуванням українських земель під впливом різних держав, нерівномірним розвитком національної системи законодавства, швидкими змінами соціального життя. Тобто формування кримінально-правової охорони правосуддя є наслідком природно-історичного розвитку суспільства. У зв’язку з цим виділено такі етапи становлення та розвитку в Україні кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних діянь судді:

Перший  етап (ХVІ – початок ХІХ ст.) – зародження кримінально-правової охорони  правосуддя від незаконних діянь судді (суддів).

Дослідження правових джерел цього періоду свідчить, що посилюється кримінально-правова  охорона правосуддя. Вперше встановлюється кримінальна відповідальність суддів за злочини проти правосуддя. У  гетьманських інструкціях і ордерах  набули розвитку норми Литовських статутів, що містили вказівки на здійснення справедливого правосуддя без хабарництва  і за законом. Правові пам’ятки гетьманської доби ХVІІ–ХVІІІ ст. уперше встановлюють відповідальність суддів за неправосуддя. Це свідчить про розвиток правової культури, зміну ідеології в суспільстві  та посилення кримінально-правової охорони правосуддя.

Другий  етап (початок ХІХ – початок  ХХ ст.) – становлення кримінально-правової охорони  правосуддя від незаконних діянь судді (суддів).

Аналіз  правових норм цього часу свідчить, що в них здійснюється детальна регламентація  відповідальності суддів за злочини  проти правосуддя. Прикладом є  Уложення про покарання кримінальне  і виправне 1866 року, яке у п’яти  статтях встановлювало відповідальність суддів за неправосуддя (у чинному  КК України – одна стаття). Потрібно зазначити, що дані норми були розроблені законодавцем того часу досить детально і деякі з них актуальні і дотепер, зокрема, норми, що передбачали відповідальність суддів за необережні злочини.

Третій  етап (початок ХХ – до цього часу) – сучасний етап кримінально-правової охорони  правосуддя від незаконних діянь судді (суддів).

Встановлено, що нарівні з суддями за злочини  проти правосуддя передбачається кримінальна  відповідальність народних засідателів  і присяжних. Уперше злочини проти  правосуддя у КК УРСР 1960 року були об’єднані  в межах однієї глави VІІІ. Проте  відповідальність суддів встановлюється лише за умисне неправосуддя.

Дослідження норм кримінальних кодексів зарубіжних країн у сфері кримінально-правової охорони правосуддя дало нам змогу виявити, що: у більшості досліджуваних кодексів зарубіжних країн відповідальність за злочини проти правосуддя передбачена в об’єднаних у межах одного розділу (наприклад, КК Іспанії, КК КНР, КК Латвійської Республіки та ін.). Крім того, вивчення норм, які передбачають відповідальність суддів за вчинення злочинів проти правосуддя, дало змогу виявити переваги та недоліки кримінального права України, визначити напрями його подальшого вдосконалення, зокрема: варто розглянути питання про обґрунтованість встановлення кримінальної відповідальності суддів, використовуючи приклад КК Іспанії, яким передбачена відповідальність за винесення явно незаконного вироку або рішення з грубої необережності чи через невибачальне незнання. Відповідальність суддів за постановлення неправосудного рішення через грубу необережність як кваліфікуюча обставина передбачена КК Франції та КК Данії; зважаючи на практику КК ФРН, КК КНР, КК Франції, КК Норвегії, КК Голландії, практику Римського статуту Міжнародного кримінального суду 1998 року, пропозиції, що містяться в Кримінальній конвенції про боротьбу з корупцією (ETS 173) від 27 січня 1999 року, доречним є питання встановлення кримінальної відповідальності суддів за хабарництво окремою статтею у розділі ХVІІІ «Злочини проти правосуддя» КК України, оскільки хабарництво суддів порівняно із хабарництвом у сфері службової діяльності має специфіку, підвищений ступінь суспільної небезпечності. Досвід зарубіжних країн свідчить, що повинна бути диференційована відповідальність залежно від характеру діяння, яке суддя вчиняє за хабар;

Проаналізувавши різні доктрини щодо визначення об’єкта злочину, можна дотримуватися позиції вчених, які об’єкт злочину визначають як охоронюваний кримінальним законом порядок відносин між людьми, що виникають у суспільстві з приводу матеріальних і нематеріальних предметів. На підставі аналізу юридичної літератури та норм, що містяться у розділі ХVІІІ «Злочини проти правосуддя» КК України, встановлено, що об’єктом кримінально-правової охорони цього розділу є не лише порядок здійснення правосуддя, а й порядок діяльності органів та осіб, що сприяють здійсненню правосуддя.

 Злочинам проти правосуддя, які можуть вчинюватися суддею (суддями) як спеціальним суб’єктом злочину, властиві такі ознаки:

– спеціальним  суб’єктом таких діянь є суддя (судді), який володіє спеціальним  правовим статусом;

– дані злочини вчиняються лише при здійсненні правосуддя;

– при  вчиненні цих злочинів важливе місце  займає зловживання владою, що і  робить їх подібними до злочинів у  сфері службової діяльності;