Кримінально-правова охорона правосуддя від незаконних діянь судді як спеціального суб’єкта злочину

• Злочини, які посягають на конституційні принципи діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду (ст.371,372,374,375,376, 376¹, 397 КК України)
• Злочини, які посягають на життя, здоровя, особисту безпеку, власність суддів, народних засідателів, присяжних та інших учасників судочинства (ст.377,398, 378, 399, 379, 400 КК України).
• Злочини, які посягають на відносини, що забезпечують одержання достовірних доказів та істинних висновків у справі (ст.373,383, 384, 385, 386 КК України).
• Злочини, які посягають на відносини, що забезпечують своєчасне розкриття та присічення злочинних посягань (ст..380, 381, 387, 396, 395 КК  України).
• Злочини, які посягають на відносини, що забезпечують належне виконання рішень, вироків, ухвал, постанов суду і призначеного ним покарання ( ст. 382, 388, 389, 390, 391, 392, 393, 394 КК  України).

Злочини проти правосуддя переважно  є двообєктними (наприклад, за ст.. 371 КК України) або навіть поліобєктними ( ч.1 ст.377 КК України), оскільки при їх вчиненні в якості додаткового безпосереднього об’єкта можуть виступати суспільні відносини, які забезпечують:конституційні права і свободи, життя, здоровя, честь і гідність особи, відносини власності тощо. Кожен із названих об’єктів самостійно охороняється кримінальним законом, проте при вчиненні злочинів цієї групи суспільні відносини неминуче ставляться під загрозу заподіяння їм шкоди чи вона їм фактично завдається в разі впливу на основний безпосередній об’єкт посягання. Наявність додаткового безпосереднього об’єкта підвищує суспільну небезпечність відповідних злочинів проти правосуддя і тягне за собою посилення кримінальної відповідальності за їх вчинення. Однак слід урахувати, що наявність додаткового безпосереднього об’єкта, якому, поряд з основним, спричинюється певна шкода тим чи іншим злочином проти правосуддя, як правило, виключає кваліфікацію такого злочину за сукупністю з тими злочинними посяганнями, у разі вчинення яких ці суспільні відносини виступають не як додатковий, а як основний безпосередній об’єкт. У деяких злочинах проти правосуддя обов’язковою ознакою їх складу є предмет злочину, а також потерпілий. Наприклад, предмет злочину, передбаченого ст.375 КК України, виступає судовий акт – вирок, рішення, ухвала чи постанова суду; за ст. 378 КК України – майно, що належить судді, народному засідателю чи присяжному або їх близьким родичам [3, с.376-377].

У деяких нормах Розділу XVIII Особливої частини КК України чітко окреслено коло осіб, які можуть бути потерпілими від цих злочинів. Наприклад, потерпілими від злочину, передбаченого ст. 379 КК України, можуть бути суддя, народний засідатель, присяжний чи їх близькі родичі. Слід відзначити, що особи, які є потерпілими за одними злочинами проти правосуддя, за іншими такими посяганнями можуть бути, навпаки, суб’єктами злочинів. Зокрема, одним із потерпілих від злочину, передбаченого ст.379 КК України, може бути професійний суддя, тоді як при вчиненні злочину, передбаченого ст. 375 КК України, суддя є суб’єктом постановлення неправосудного судового акта.

Обєктивна сторона злочинів проти правосуддя полягає в різних видах перешкоджання чи протидії нормальній діяльності органів чи установ, які здійснюють правосуддя, або діяльності уповноважених законом осіб, які сприяють здійсненню судочинства. Частіше за все це проявляється в формі активної поведінки – дії. Наприклад, постановлення суддею завідомо неправосудного вироку (ст.375 КК України), погроза вбивством народному засідателю (ч.1 ст.377 КК України) або знищення майна захисника (ст.399 КК України) вчиняється лише шляхом активної поведінки суб’єктів цих злочинів.

Окремі злочини проти правосуддя можуть вчинятися лише шляхом пасивної поведінки – бездіяльності (ч.1 ст.385, 389 КК України). Деякі зі злочинів проти  правосуддя можуть вчинятися шляхом як дії,так і бездіяльності ( ч.1 ст.390 , ч.1 ст.382 КК України) [4, с. 466-469].

Нерідко способом вчинення злочинів проти правосуддя виступає психічне чи фізичне насильство (ч.2 ст.373, 377,379,386,392,400 КК України). Обєктивна сторона окремих злочинів проти правосуддя складається із деяких альтернативних діянь, вчинення кожного з яких створює закінчений склад злочину(ст.388, 380 КК України). У деяких злочинах проти правосуддя обов’язковою ознакою їх об’єктивної сторони є певна обстановка чи місце їх вчинення. Наприклад, згідно зі ст.384, 385 КК України злочини вчиняються у певній обстановці: під час провадження дізнання, досудового слідства, судового розгляду. Переважна більшість посягань на нормальну діяльність щодо здійснення правосуддя сконструйована як злочини з формальним складом ( ст. 372, 376 ¹, 383-385, 387, 389, 390 КК України), і тому вони визнаються закінченими з моменту вчинення суб’єктом зазначених у диспозиціях відповідних статтей діянь. Деякі належать до злочинів з матеріальним складом (ст.378, 380, 381 КК України) або визнаються такими, коли передбачають настання певних наслідків як кваліфікуючу ознаку складу злочину (ч.3 ст.371, ч.2 ст.384, ч.2 ст.375 КК України). У цих випадках  злочин вважається закінченим лише у разі настання тих наслідків, які передбачені диспозицією відповідної сатті КК України.

Окремі діяння проти правосуддя є злочинами з так званим усіченим складом, у яких момент закінчення злочину  перенесений законодавцем на більш  ранню стадію вчинення діяння (наприклад, посягання на життя судді ст..379,400 КК України визначається закінченим злочином на стадії замаху на вбивство зазначених осіб). Із суб’єктивної сторони злочини проти правосуддя переважно є умисними, причому деякі з них (наприклад, такі злочини з формальним складом, як передбачені частинами 1 та 2 ст.371, ст.372, ч.1 ст.375 КК України та ін..) можуть бути вчинені лише з прямим умислом.

Окремі злочини проти правосуддя можуть бути вчинені як з прямим, так і з непрямим умислом. Наприклад, знищення або пошкодження майна  судді, народного засідателя чи присяжного за ч.1 ст.378 КК України вчиняється як з прямим, так і з непрямим умислом.

У деяких складах злочинів проти  правосуддя як обов’язкові чи кваліфікуючі ознаки суб’єктивної сторони передбачені  певні мотив і мета вчинення злочину ( ч.3 ст.371, ч.2 ст.375, ст..376, ч.2 ст.383, ч.2 ст.384 КК України та ін..).

У переважній більшості випадків суб’єкти злочинів проти правосуддя – спеціальні. До них належать, перш за все, професійні судді та народні засідателі або  присяжні під час виконання ними своїх обов’язків щодо здійснення правосуддя (ст..375 КК України), а також  службові особи органів дізнання, досудового слідства, прокуратури ( статті 371-373, 382 КК України). Спеціальними суб’єктами можуть виступати й інші учасники судочинства, наприклад, свідки, потерпілі, експерти тощо ( ст.384,385,390,392 КК України).

Злочини  проти правосуддя, суб’єктами яких є відповідні службові особи, належать до так званих спеціальних видів службових злочинів, об’єктом яких передусім є нормальна діяльність відповідних органів чи установ щодо здійснення правосуддя. Тому кваліфікація таких злочинів ще й за статтями КК України, які передбачають відповідальність за загальні види службових злочинів (ст.364,365,366,367 КК України), можлива,  як правило, лише за наявності так званої реальної сукупності загального і спеціального виду службового злочину.

Деякі зі злочинів проти правосуддя можуть бути вчинені  як спеціальними, так і загальними суб’єктами (ч.1 ст.382 КК України). Залежно від способу (форми) його вчинення як спеціальним, так і загальним може бути і  суб’єкт злочину, передбаченого, зокрема, ст.376 ¹ КК України [5, с.27-29 ].

Розділ  2. Кримінально-правова характеристика відповідальності судді як спеціального суб’єкта злочину за чинним Кримінальним кодексом України

2.1. Поняття судді як спеціального суб’єкта злочину

Обов’язковим  елементом будь – якого складу злочину є його суб’єкт, яким відповідно до чинного Кримінального кодексу України визначається фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може настати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст.18 КК України). Цей вид суб'єкта в теорії кримінального права отримав назву загального. Крім нього, в КК України ціла низка статей передбачає відповідальність суб’єкта, який, крім загальних ознак, наділений додатковими (спеціальними) ознаками, які побічно або прямо описані в диспозиції сгатті, або встановлюються шляхом тлумачення кримінально-правової норми. Такий суб’єкт в теорій кримінального права отримав назву спеціального. Його легальне визначення закріплене у ч.2 ст 18 КК України. Суб'єкт передбаченого ст. 375 КК Украйни злочину – спеціальний. Ним є суддя, якнй постановив завідомо неправосудний вирок самостійно або у складі колегії суддів. У теорії

кримінального права проблематика спеціального суб’єкта злочину  взагалі та судді, як  спеціального суб’єкта злочину, завжди привертала увагу багатьох вчених криміналістів. Зокрема, вона була предметом дослідження П.П. Андрушка, С.В. Бородіна, Я.М. Брайніна, С.А. Денисова та інших науковців. Однак, доводиться константувати, що у працях цих вчених чітко не виділяються та не аналізуються ті спеціальні ознаки, чкими повинен характеризуватися суддя, як спеціальний суб’єкт злочину, у складі постановлення ним завідомо неправосудного вироку. Тому саме це питання потребує дослідженню та наукового обґрунтуванню. Окремого уточнення потребують і загальні ознаки суб’єкта злочину, якими повинен характеризуватися суддя, що також є предметом нашого дослідження.

Як було зазначено  вище, поняття загального суб’єкта злочину розкривається у ч.1 ст.18 КК України. У ній виділяються  такі три його обов’язкові ознаки: 1) особа є фізичною; 2) особа має  бути осудною; 3) особа досягнула  встановленого у КК України віку. Відсутність хоча б однієї із зазначених ознак унеможливлює визнавати особу, яка вчинила суспільно небезпечне діяння суб’єктом злочину. Першою загальною ознакою суб’єкта злочину є та, що ним може визначитися лише фізична особа (людина). Це поняття використовується у праві на противагу такому поняттю – як «юридична особа», а в кримінальному праві – для відмежування фізичних осіб, як суб’єктів злочину, і юридичних осіб, які за чинним законодавством України суб’єктами злочинів не визначаються [6, с.201-203].

Положення про  те, що суб’єктом злочину є лише фізична особа, випливає з особливостей правової системи України. У теорії кримінального права зазначається, що це положення стало одним із найважливіших надбань людства  на його шляху до цивілізації, прогресу та демократії. Осудність і досягнення особою віку, з якого настає кримінальна  відповідальність, як ознаки суб’єкта злочину, тісно повізані між собою та доповнюють один одного у складі злочину. Субєкт злочину як кримінально – правове поняття, на думку Я.М. Брайніна, немислимий без цих двох ознак.У чинному КК закріплюються поняття осудність (ч.1 ст.19), неосудність та обмежена осудність.

Ще однією ознакою загального суб’єкта злочину  є вік, з якого настає кримінальна  відповідальність. Здатність особи  належним чином оцінювати свої вчинки, мати можливість вибирати відповідні варіанти поведінки за наявності  різних спонукальних мотивів залежать від досягнення особою відповідного віку. Відповідно до ч.1 ст.22 КК України, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося  16 років (це т. зв. загальний вік, з якого настає кримінальна відповідальність). Визначити вік, з якого настає кримінальна відповідальність судді за постановлення завідомо незаконного вироку можна на підставі аналізу нормативних вимог, яким повинен відповідати кандидат на посаду судді. Статті 127,128 Конституції України передбачають  загальний вік – 25 років щодо кандидата на посаду судді. У Законі України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 р. зафіксовано, що на посаду судді може бути рекомендований громадянин України, не молодший 25 р. Отже, мінімальний вік, з якого може настати кримінальна відповідальність судді за постановлення завідомо неправосудного вироку становить 25 років.

Спеціальні  ознаки судді як суб’єкта постановлення  завідомо неправомірного вироку випливають з нормативно – правових актів  України. Такими ознаками є: наявність  вищої юридичної освіти; проходження  спеціальної підготовки та складання  кваліфікаційного іспиту; стаж роботи в галузі права неменше як 3 роки; проживання на території України  не менше 10 років; володіння державною  мовою;призначення або обрання суддею; наділення особи повноваженнями виконувати обов’язки судді на професійній основі; зайняття штатної суддівської посади в одному з судів України.

Наявність вищої  юридичної освіти. У п.1 ч.4 ст.64 Закону зазначається, що під цією ознакою  розуміється вища юридична освіта, здобута в Україні за освітньо – кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра, а також вища юридична освіта за відповідним освітньо – кваліфікаційним рівнем, здобута в іноземних державах та визнана в Україні в установленому Законом порядку. На сьогодні у законодавстві України немає вимог про відповідні освітянські стандарти. А тому не має значення, в якому вищому навчальному закладі особа здобула вищу юридичну освіту. Здобуття вищої юридичної освіти недостатньо для того, щоб бути професійним суддею. Для,цього, зокрема необхідно пройти спеціальну підготовку, яка включає теоретичну підготовку судді у спеціалізованому юридичному навчальному закладі четвертого рівня акредитації та практичну підготовку в Національній школі суддів України. Строк такої спеціальної підготовки становить 6 місяців. За результатами такої спеціальної підготовки кандидати на посаду судді отримує документ установленого зразка, а матеріали кандидатів, які успішно пройшли спеціальну підготовку, направляються до Вищої кваліфікаційної комісії суддів для встановлення кваліфікаційного іспиту (ст.69 Закону).

Кваліфіккаційний іспит є атестування особи, яка пройшла спеціальну підготовку і виявила бажання бути рекомендованою для призначення на посаду судді. Кваліфікаційний іспит полягає у виявленні належних теоретичних знань та рівня професійної підготовки кандидата на посаду судді, ступеня його готовності здійснювати правосуддя з питань юрисдикції відповідного суду, а також особистих і моральних якостей кандидата (ч.1 та 2 ст.70 Закону). Кваліфікаціний іспит проводиться у кілька етапів.

Стаж роботи у галузі права не менш як три  роки.  На відміну від раніше чинного  Закону України «Про статус суддів»  такий стаж не залежить від суду в якому працює суддя. Згідно з  п.2 ч.4 ст. 64 Закону стажем роботи у галузі права, наявність якого дає підстави призначити особу на посаду судді, є стаж роботи особи за спеціальністю після здобуття нею вищої освіти за освітньо – кваліфікаційним рівнем не нижче спеціаліста. У Положенні про порядок кваліфікаційної атестації суддів, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 4 серпня 2006 р. зазначається, що «при проведенні кваліфікаційної атестації судді та вирішенні питання про присвоєння йому кваліфікаційного класу враховується стаж його попередньої роботи на посаді судді, державного арбітра, прокурора, а також стаж іншої роботи (п. 6.4).