Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації

– запропоновано упорядкувати у КК України санкції, визначивши відповідні вісім ступенів покарання у виді позбавлення волі на певний строк і чотири ступеня усіх інших видів покарань, а також побудувати типові санкції. Запропоновано нову відповідну редакцію статті 12 КК України;

– статтю 115 КК України доцільно доповнити частиною 3, в якій визначити особливо кваліфікований вид вбивства – вбивство, вчинене за сукупності двох чи більше ознак, передбачених частиною 2 ст. 115 КК України, за яке встановити більш суворе покарання, ніж передбачене чинною ч. 2 ст. 115, а також статтями 112, 348, 379, 400, 443, ч. 2 ст. 438 і ч. 4 ст. 404. У санкції ч. 3 ст. 115 передбачити позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі без права засудженого клопотати про умовно-дострокове звільнення від покарання у виді довічного позбавлення волі в порядку помилування, доки він відбуде не менше 30 років позбавлення волі;

– під час подальшого удосконалення КК України слід звернути увагу на положення КК європейських держав, які: обтяжуючими вбивство обставинами, крім передбачених ч. 2 ст. 115 КК України, визнають також й інші (наприклад, вбивство власної матері чи батька або особи, яка завідомо для винного перебувала в безпорадному стані, або поєднане з викраденням людини, або вчинене з мотивів національної, расової, релігійної ворожнечі, або з метою використання органів чи тканин трупа); встановлюють відповідальність за вбивство людини на її прохання або із співчуття до неї, за участь у бійці, і не лише за доведення до самогубства, а й за схиляння до самогубства і за надання допомоги при самогубстві; чітко розмежовують примушування до давання органів чи тканин для трансплантації і власне порушення порядку проведення трансплантації тощо;

– в окремій статті Особливої частини КК України доцільно встановити відповідальність за примушування – вимагання від людини вчинення незаконних дій або утримання від вчинення законних дій чи іншої поведінки відповідно до вказівок винного із застосуванням психічного насильства щодо потерпілого чи його близьких, – з огляду на суспільну небезпечність та поширеність такого діяння проти волі людини. Водночас з метою зниження загального рівня казуальності КК України треба виключити: із деяких статей його Особливої частини ознаки, що характеризують злочини, як вчинені із застосуванням примушування (примусу); деякі статті КК України чи їх відповідні положення або узгодити їх з новою статтею, як такою, що передбачатиме більш загальний склад злочину;

– доцільно переглянути положення статей 155 і 156 КК України, які допускають можливість притягнення особи у віці від 16 до 18 років до кримінальної відповідальності за статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, і за вчинення розпусних дій щодо особи такого ж віку;

– у ст. 161 КК України слід розширити перелік конкретних ознак, за якими може здійснюватися дискримінація, посилити відповідальність за дискримінацію, що спричинила тяжкі наслідки;

– у КК України доцільно визначити поняття викрадення і узгодити з ним диспозиції статей 146, 188, 234, 262, 297, 308, 312–313, 357, 362, 410, 432, 444 цього КК;

– треба більш ретельно вивчити досвід європейських держав, у КК яких: визначено єдині для усіх статей відповідних розділів Особливої частини розміри майнової шкоди – «значної», «великої» тощо; окремою нормою передбачено відповідальність за кишенькову крадіжку; угон транспортних засобів розглядається як злочинне діяння проти власності; визначено особливості кримінальної відповідальності за крадіжку речі, яка перебуває у спільній власності винного та іншої особи; виділено страхове шахрайство та махлярство як різновиди шахрайства, а вимагання за конкретними ознаками відрізняється від шантажу; система господарських злочинних діянь та злочинних діянь проти фінансової системи є набагато більш складною, ніж у КК України;

– ознаками злочинних діянь, пов’язаних зі створенням небезпеки, за КК Литви, Австрії, Франції та ін. не є реальна шкода, і у випадках заподіяння смерті особи, тілесних ушкоджень тощо кваліфікація здійснюється за статтею, яка передбачає таку шкоду і, відповідно, більш тяжке покарання. За такого підходу відпадає потреба в оснащенні конструкції десятків складів злочинів, що передбачають відповідальність за порушення тих чи інших правил безпеки, цілою низкою кваліфікуючих ознак. Це суттєво зменшує обсяг Особливої частини КК і врешті-решт спрощує його застосування. Немаловажною є і диференціація покарання за заподіяння реальної шкоди і за створення небезпеки її заподіяння (у КК України чимало статей передбачають однакове покарання за це);

– не можна прирівнювати до смерті людини будь-які інші наслідки фізичного, а тим більше майнового, організаційного тощо характеру, у т.ч. такі, як завдання кільком особам середньої тяжкості тілесних ушкоджень, велика майнова шкода або перерва у забезпеченні споживачів послугами зв'язку (див. ст. 188, 236, ч. 2 ст. 245, ч. 2 ст. 270, ч. 3 ст. 292, ч. 2 ст. 414 КК України);

– у статтях КК України, що встановлюють відповідальність за заподіяння тілесних ушкоджень, знищення та пошкодження майна, погрозу вбивством, погрозу знищення майна, захоплення заручника слід визначити як обтяжуючу обставину вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілою особою службового, професійного чи громадського обов’язку. Натомість, виключити із КК України статті 345, 346, 347, 349, 350, 352, 377, 378, 398, 399, 405;

– участь України у міжнародних договорах вимагає розширення у КК України переліку службових злочинів корупційного характеру та інших спеціальних службових злочинів;

– кримінальну відповідальність за злочини проти військової служби, вчинені у воєнний час чи у бойовій обстановці, слід визначити спеціальним законом України, який діяв би тільки з початком воєнного часу, а встановлений у розділі ХІХ КК України перелік військових злочинів переглянути, залишивши лише ті, що не мають аналогів серед загальнокримінальних злочинів;

– в Особливій частині КК України доцільно виокремити і визначити злочини: проти сім'ї та дітей; проти майбутнього (ненародженого) життя; пов'язані з генетичними маніпуляціями; пов'язані з порнографією і проституцією; проти недоторканності приватного життя особи; проти громадської довіри; проти культурної спадщини; проти інтересів служби у комерційних й інших організаціях; що посягають на відносини з іншими державами; проти порядку забезпечення призову і мобілізації та проти альтернативної служби; терористичного характеру;

– необхідності у криміналізації наклепу і образи в Україні немає. Для протидії цим діянням достатньо існуючих цивільно-правових засобів. Також немає необхідності у криміналізації проституції. Водночас слід підтримати посилення відповідальності за експлуатацію проституції третіми особами;

– у КК України треба криміналізувати пропонування предметів дитячої порнографії, надання доступу до них, а ввезення, виготовлення, переміщення, збут і розповсюдження предметів, які є дитячою порнографією, визнати обставинами, що обтяжують незаконні дії з такими предметами;

– запропоновано поділити Загальну й Особливу частини КК України на розділи, підрозділи, відділи та статті, при цьому виділити деякі нові та по новому сконструювати окремі вже існуючі інститути кримінального законодавства.

 

Список опублікованих  автором 

праць за темою дисертації

 

1. Монографії

1. Хавронюк  М.І. Кримінальне законодавство  України та інших держав континентальної  Європи: порівняльний аналіз, проблеми  гармонізації: Монографія. – К.: Юрисконсульт, 2006. – 1048 с.

2. Хавронюк М.І. Сучасне загальноєвропейське кримінальне законодавство: проблеми гармонізації: Монографія. – К.: Істина, 2005. – 264 с.

3. Хавронюк  М.І. Історія кримінального права  європейських країн: Монографія. – К.: Істина, 2006. – 192 с.

 

2. Статті у наукових фахових виданнях ВАК України

1. Хавронюк  М. Работоргівля в Україні:  чи здатне чинне законодавство  ефективно протидіяти їй? // Підприємництво, господарство і право. – 1999. – № 3. – С. 23-31.

2. Хавронюк  М. Підприємницьке шпигунство  і розголошення комерційної таємниці: юридичний аналіз складів злочинів, питання удосконалення відповідальності // Підприємництво, господарство і право. – 1999. – № 9. – С. 14-21.

3. Хавронюк  М. Щодо відповідності санкцій  кримінально-правових норм суспільній  небезпеці діянь // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2001. – № 1. – С. 101-109.

4. Хавронюк  М.І. До питання про Словник  кримінально-правових термінів у  Кримінальному кодексі України  // Часопис Київського університету  права. – 2002. – № 3. – С. 57-64.

5. Хавронюк  М. Вітчизняне законодавство:  поняття та види правопорушень  // Наше право. – 2003. – № 2. – С. 25-36.

6. Хавронюк  М. Деякі проблеми встановлення  вини // Підприємництво, господарство  і право. – 2003. – № 2. –  С. 79-86.

7. Хавронюк М. Злочини зі складною виною у Кримінальному кодексі України // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 3. – С. 9-17.

8. Хавронюк  М.І. Дещо про мету, мотив і  спрямованість суспільно небезпечного  діяння // Науковий вісник Львівського  юридичного інституту МВС України. – 2004. – № 2 (2). Додаток 2. – С. 58-64.

9. Хавронюк  М.І. Деякі проблеми визначення  суб’єкта злочину за Кримінальним  кодексом України // Проблеми пенітенціарної  теорії і практики. – 2004. –  № 9. – С. 134-140.

10. Хавронюк  М. Поняття злочинного діяння за законодавством європейських країн // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 9. – С. 112-117.

11. Хавронюк  М.І. Комп’ютерні злочинні діяння  за законодавством європейських  держав // Наше право. – 2005. –  № 1. – С. 66-71.

12. Хавронюк М. Інститут юридичної та фактичної помилки у кримінальних законах європейських держав // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2005. – № 1. – С. 218-223.

13. Хавронюк  М.І. Приватне обвинувачення і  примирення за кримінальним законодавством України та інших держав Європи // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 3. – С. 120-126.

14. Хавронюк  М. Біблійні джерела сучасного  кримінального законодавства // Часопис  Київського університету права.  – 2005. – № 2. – С. 142-149.

15. Хавронюк М. Взаємний вплив кримінальних законів європейських держав: історична розвідка // Науковий вісник Львівського юридичного інституту МВС України. Серія юридична. – 2005. – № 2. – С. 72-79.

16. Хавронюк  М. Види кримінальних покарань: досвід європейських держав // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 3. – С. 95-102.

17. Хавронюк  М. Загальні положення кримінального  права, що містяться у конституціях  держав Європи // Наше право. –  2005. – № 3. – С. 25-33.

18. Хавронюк  М. Загальні службові злочинні  діяння: особливості їх визначення у кримінальних законах європейських держав // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 4. – С. 124-128.

19. Хавронюк  М. Злочинні діяння проти життя  людини за законодавством європейських  держав // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 4. – С. 109-118.

20. Хавронюк  М. Правила кваліфікації злочинних  діянь: досвід Молдови, Іспанії etc. // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 5. – С. 133-134.

21. Хавронюк  М. Кримінальна відповідальність  за хабарництво: європейський досвід // Право України. – 2005. – № 6. – С. 117-120.

22. Хавронюк  М. Принципи кримінального права  (досвід держав Європи) // Вісник  Одеського інституту внутрішніх  справ. – 2005. – № 2. – С. 200-204.

23. Хавронюк  М. Діяння проти життя та  здоров’я ненародженої людини мають бути криміналізовані // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 10. – С. 124-128.

24. Хавронюк  М.І. Особливості визначення санкцій  у кримінальних законах європейських  держав // Вісник Луганської академії  внутрішніх справ МВС імені  10-річчя Незалежності України. – 2005. – Вип. 2. – С. 13-22.

25. Хавронюк  М. Загальноєвропейське кримінальне  законодавство: деякі сучасні  риси // Життя і право. – 2005. – № 6–7. – С. 60-64.

26. Хавронюк  М.І. Кримінальні кодекси європейських  держав про поняття покарання та його мету // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – 2005. – № 10. – С. 150-158.

27. Хавронюк  М.І. Особливості кримінальної  відповідальності вищих посадових  осіб, суддів та інших чиновників: конституційний досвід європейських  держав з республіканською формою правління // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 2. – С. 110-117.

28. Хавронюк  М. Кримінально-правова реституція (за законодавством України та  деяких інших європейських держав) // Вісник Львівського університету. Серія юридична. Вип. 42. – Л., 2006. – С. 302–307,

у т.ч. статті, опубліковані у співавторстві:

29. Мельник  М., Хавронюк М. Правові та організаційні  заходи протидії корупції: зарубіжний  досвід // Науковий вісник Національної  академії внутрішніх справ України.  – К., 1998. – № 4. – С. 119-134.

30. Хавронюк  М., Дячук С. Проблемні питання  застосування у кримінальному  праві принципу зворотної дії  нормативно-правового акту // Підприємництво, господарство і право. – 1999. – № 11. – С. 36-43.

31. Хавронюк  М.І., Мельник М.І. Ознаки і поняття організованої групи та злочинної організації (кримінально-правовий аспект) // Право України. – 2000. – № 4. – С. 59-64.

32. Мельник  М.І., Хавронюк М.І. Реформування  кримінального законодавства України:  стан, тенденції та перспективи  // Правова держава. Випуск 12. – К., 2001. – С. 494-503.