Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації

– здійснено класифікацію норм кримінально-правового характеру, що містяться в конституціях європейських держав, і серед них за їх змістом виділено такі, що стосуються: 1) принципів й 2) інших загальних положень кримінального права; 3) покарання та інших кримінально-правових заходів; 4) криміналізації тих чи інших діянь; 5) амністії, помилування та припинення кримінального переслідування; 6) імунітету та інших особливостей кримінальної відповідальності вищих посадових осіб держави. Здійснено аналіз цих норм та виявлено їх схожість і відмінність;

– узагальнено позитивний досвід інших держав Європи, в яких існують тенденції до систематизації й уніфікації кримінального законодавства з одночасним звуженням загального обсягу криміналізованих діянь за допомогою положень Загальної частини кримінального законодавства, що стосуються відповідальності за незакінчену злочинну діяльність, співучасть тощо. Сформульовано пропозиції щодо врахування цього досвіду під час подальшого удосконалення ч. 3 ст. 11, ч. 2 ст. 14, ст. 15, ч. 3 ст. 22, ч. 1 ст. 25, ч. 4 ст. 24 КК України;

– визначено спільні та відмінні риси класифікації, системи та конкретних видів покарань, як вони відображені у кримінальному законодавстві держав Європи. На основі зарубіжного досвіду сформульовано пропозиції щодо: визначення "української системи грошових штрафів"; трансформації конфіскації майна у два інші види покарань (конфіскація майна, нажитого злочинним шляхом, та похідного від такого майна, і спеціальна конфіскація); запровадження нових видів покарань (оприлюднення вироку суду, видворення за межі країни тощо);

– обґрунтовано доцільність заміни в Україні інституту судимості (не судимості) інститутом реабілітації, а також необхідність законодавчої регламентації реєстрації засудження і реабілітації;

– узагальнено досвід європейських держав щодо визначення у кримінальних кодексах загальних і спеціальних видів припинення кримінального переслідування, звільнення від покарання, звільнення від відбування покарання і заміни покарання більш м’яким;

– комплексно визначено відсутні у КК України, але врегульовані у кримінальних кодексах більшості інших держав Європи особливості правових наслідків вчинення злочинного (протиправного) діяння щодо окремих категорій осіб (дітей і молоді, інвалідів, рецидивістів, службових (посадових) осіб, військовослужбовців, іноземців тощо), що обумовлюються відповідними положеннями актів сімейного, військово-адміністративного, соціального та іншого законодавства;

– доведено спільність підходів законодавців більшості держав Європи щодо криміналізації діянь та їх об'єднання у певні групи, що виявилось у схожості структури Особливої частини кримінальних кодексів цих держав;

– узагальнено позитивний досвід європейських держав щодо формулювання диспозицій, санкцій і назв статей Особливої частини кримінальних кодексів. Сформульовано пропозиції щодо визначення у КК України системи типових санкцій, узгодженої з визначеною у ст. 12 КК класифікацією злочинних діянь;

– узагальнено позитивний досвід держав Європи щодо виокремлення об'єктів, що підлягають кримінально-правовій охороні, а також виявлення нових таких об’єктів, поява яких обумовлена науково-технічним прогресом. У контексті гармонізації кримінального законодавства, з урахуванням положень міжнародного, загальноєвропейського законодавства і кримінальних кодексів інших європейських держав, запропоновано визначити і виокремити в Особливій частині КК України злочини, пов’язані з генетичними маніпуляціями, злочини терористичного характеру, проти сім'ї та дітей, проти майбутнього (ненародженого) життя, проти культурної спадщини та деякі інші;

– запропоновано сконструювати структуру обох частин КК України за чотирирівневою системою "розділ – підрозділ – відділ – стаття", а також модель нової структури КК України.

Дістали подальшого розвитку:

– положення щодо переваг "двоколійної" системи правових наслідків злочинного (протиправного) діяння, яка полягає у поєднанні покарань та заходів безпеки і на яку закономірно перейшла більшість європейських держав; показана залежність від неї законодавчого визначення мети і системи покарань та заходів безпеки; сформульовано ознаки, за якими заходи безпеки відрізняються від покарань і здійснено класифікацію заходів безпеки. Наведено додаткові аргументи на користь регламентації у КК України кримінально-правової реституції як особливого (третього) виду правових наслідків злочинного (протиправного) діяння;

– аргументи щодо передчасності запровадження в Україні інституту кримінальної відповідальності юридичних осіб, доведено необхідність регламентації адміністративної відповідальності юридичних осіб за адміністративні проступки;

– положення щодо доцільності регламентації у КК України: принципів кримінального права; правил кваліфікації злочинів; невинного заподіяння шкоди; поняття та правових наслідків юридичної і фактичної помилки; обопільної вини; особливостей кримінальної відповідальності у справах приватного обвинувачення, а також визначення кримінально-правових термінів. На цій основі сформульовано пропозиції щодо внесення доповнень до КК України;

– аргументи на користь того, що інститути екстрадиції і примирення (медіації) є комплексними міжгалузевими інститутами, а тому умови і процедура екстрадиції та примирення мають регламентуватися спеціальними законами;

– положення щодо внесення змін до статей Особливої частини КК України (зокрема тих, що передбачають відповідальність за злочини зі спеціальним потерпілим, злочини, пов’язані з примушуванням, та за військові злочини) або їх скасування з метою уникнення зайвої казуальності, поліпшення системності та внутрішньої уніфікованості КК України.

Удосконалено:

– підходи щодо визначення у КК України особливо кваліфікованого виду вбивства (вбивство, вчинене за сукупності двох чи більше ознак, передбачених частиною 2 ст. 115 КК України) та покарання за нього, а також виділення видів довічного позбавлення волі (відповідні пропозиції узгоджені з пропозиціями щодо удосконалення системи покарань);

– підходи до уніфікації і визначення по новому правових підстав кримінальної відповідальності за умисне вчинення злочину службовою особою з використанням влади чи службового становища.

Провідною ідеєю  дисертації є визначення на основі європейських стандартів, що прийнятні  для принципів і традицій національної правової системи України, найбільш досконалих, науково обґрунтованих й апробованих на практиці кримінально-правових засобів протидії проявам злочинності в Україні та в Європі загалом.

Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що окремі положення дисертації впроваджені: у проекті закону України "Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України (щодо гуманізації кримінальної відповідальності)", розробленого за участю автора (Довідка Міністерства юстиції України № 22-53/233 від 24 квітня 2007 р.); в інших законопроектах, що розроблялись за участю автора (Довідка Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності № 06-19/15-1010 від 24 квітня 2007 р.); у проектах трьох постанов Пленуму Верховного Суду України, що розроблялись за участю автора (Довідка Верховного Суду України № 1-11/1068 від 21 квітня 2007 р.); у понад 200 підготовлених автором чи за його участю висновках Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради України щодо проектів законів про внесення змін до КК України (2001–2006 рр.) (Додаток Б до дисертації містить копії найбільш важливих з них); у навчальному процесі (Акт Львівського державного університету внутрішніх справ № 8 від 30 серпня 2007 р.); знайшли відображення у понад 60 відзивах автора на автореферати дисертацій і 8 відзивах на дисертації як опонента, – а також можуть бути використані для подальшого розвитку науки кримінального права, правильного застосування положень КК України та інших держав континентальної Європи у контексті міжнародного співробітництва у боротьбі із злочинністю, екстрадиції та передачі осіб для відбування покарання.

Особистий внесок здобувача. Викладені у дисертації положення, які складають її наукову новизну, розроблені автором особисто. Власні теоретичні розробки здобувача у наукових працях, опублікованих у співавторстві, становлять 50%. Наукові ідеї та розробки співавторів опублікованих праць у дисертації не використовувались.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження оприлюднені на 18 науково-практичних конференціях (не враховуючи тих, в роботі яких автор брав дистанційну участь), у т.ч.:

а) 10 міжнародних: "Припинення воєнних злочинів на національному і міжнародному рівні" (Москва, 29 травня 2000 р.); "Європа-Японія-Україна: шляхи демократизації державно-правових систем" (Київ, 17 жовтня 2000 р.); "Запобігання та протидія легалізації ("відмиванню") доходів, отриманих злочинним шляхом" (Київ, 22 січня 2001 р.); "З питання ратифікації Статуту міжнародного кримінального суду і його імплементації на національному рівні" (Москва, 20 березня 2001 р.); "Проблеми державного будівництва в умовах европейського шляху розвитку незалежної України" (Київ, 25 травня 2001 р.); "Сучасні проблеми кримінально-правової науки" (Бєлгород-Харків, 31 жовтня 2003 р.); "Проблеми коментування кримінального закону" (Львів, 2 квітня 2004 р.); "Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичної спрямованості" (Львів, 8 квітня 2005 р.); "Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення" (Львів, 7 квітня 2006 р.); "Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення" (Львів, 13 квітня 2007 р.);

б) 8 інших: "Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття: проблеми протидії злочинності" (Дніпропетровськ, 27 жовтня 2000 р.); "Становлення правової держави: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання" (Запоріжжя, 8 грудня 2000 р.); "Проблеми реалізації нового Кримінального кодексу України" (Київ, 21 листопада 2001 р.); "Кримінальний кодекс України 2001 р. (проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства)" (Львів, 4 квітня 2003 р.); Щорічна конференція Асоціації правників України (Київ, 23 квітня 2004 р.); "Відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності" (Харків, 5 жовтня 2005 р.); "Гуманізація кримінального законодавства та судової практики" (Київ, 25 травня 2006 р.); "Актуальні проблеми розвитку адміністративного законодавства України" (с. Глибівка Київської обл., 30 листопада 2006 р.).

Наукове і  практичне значення дослідження  відображене в опублікованих  рецензіях:

– Берзін П.С., Дудоров О.О., Яценко С.С. Довгоочікуване досягнення вітчизняної кримінально-правової компаративістики // Кримінальне право України. – 2006. – № 5. – С. 54-67;

– Брич Л., Навроцький В. Деякі міркування щодо всеосяжного погляду на Особливу частину КК України // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 9. – С. 105-117;

– Навроцький В.О. Опублікована судова практика у кримінальних справах – джерело права // Кримінальне право України. – 2006. – № 1. – С. 116-125.

Публікації  автора. Результати дисертаційного дослідження викладено у 74 публікаціях, з яких: 3 монографії (видані за сприяння Міжнародного фонду "Відродження"), 7 підручників і навчальних посібників, 7 коментарів до законів і довідників, 33 статті у наукових фахових виданнях, 24 статті (тези виступів) в інших виданнях.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають тринадцять підрозділів, висновків, шести додатків і списку використаних джерел (884 найменування). Повний обсяг рукопису дисертації становить 557 с., з яких основний текст – 373 с., додатки – 101 с., список використаних джерел – 83 с.

Основний зміст 

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами, об'єкт і предмет, мету і завдання, показано наукову новизну, практичне значення отриманих результатів та їх апробацію, надана інша інформація загального характеру про дисертацію.

Розділ 1 "Загальні положення про кримінальне законодавство держав континентальної Європи" складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. "Методологія дослідження кримінального законодавства держав континентальної Європи та його генезис" показано, що у XVIII–ХІХ і на початку ХХ століть в імператорській Росії кримінальне законодавство держав Європи вельми часто було предметом зацікавленості науковців-криміналістів. За часів СРСР інтерес до нього майже згас і почав поступово проявлятися в сучасній Україні та інших пострадянських державах лише наприкінці 90-х років ХХ ст. Продемонстровано ступінь розробленості теми. Зазначено, що порівняльні дослідження дозволяють ефективно виявити прогалини і вади національного законодавства, найбільш досконалі правові формули, додають аргументів на користь тієї чи іншої теоретичної позиції. Під час дослідження приділено увагу порівнянню систем права, правових інститутів, актів законодавства, матеріалів юридичної практики і положень правової теорії, але перевагу надано актам кримінального законодавства, у першу чергу кримінальним кодексам, оскільки саме у них, як правило, реалізовано усі найменш дискусійні положення правової теорії та найбільш прийнятні та консенсусні результати юридичної практики. Підкреслено, що методологію дослідження склала система загальнонаукових та спеціально-наукових методів, що забезпечили об'єктивний аналіз досліджуваного предмета. Далі зазначено, що розвиток кримінального права як на українських землях, так і на іншій європейській території завжди відбувався за схожими тенденціями. Тому є підстави прогнозувати, що і в подальшому кримінальне законодавство України та інших держав Європи буде розвиватися паралельно і все більш гармонійно в напрямках його подальшої гуманізації і систематизації. Порівняння структур і текстів відповідних кримінальних кодексів європейських держав дає підстави для висновку про те, що у ХІХ–ХХ століттях кримінальне законодавство кількох держав (Франції, Німеччини, Австрії, Швеції, Італії, Росії, а згодом РРФСР) суттєво вплинуло на кримінальне законодавство як одна одної, так й усіх інших європейських держав. Утім, у сучасних КК Естонії, Литви, Молдови і Польщі найбільш помітним є намагання змінити звичні структуру і зміст соціалістичних кримінальних законів. Значно відрізняється від будь-якого радянського КК чинний КК Росії, а від останнього – КК України 2001 р., так само як нові КК Австрії, Іспанії, Сан-Марино, Франції, ФРН та інших держав відмінні від своїх попередників. Між тим, взаємний вплив продовжує бути відчутним, а інколи він має вигляд прямого запозичення.