Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації

Здійснено аналіз передбачених КК європейських держав системи покарань та особливостей їх конкретних видів. Виявлено, що у КК багатьох держав існує поділ покарань на основні і додаткові. Разом  з тим, є й інші класифікації, зокрема поширені такі, що враховують класифікацію злочинних діянь. Як найсуворіший вид покарання у різних КК визначені: смертна кара (Білорусь, Росія); ув'язнення на строк до 21 року (Норвегія), до 35 років (Сан-Марино) або до 40 років (Іспанія); довічне ув'язнення (інші КК). Проаналізовано три існуючі підходи щодо заміни покарань внаслідок ухилення від них чи неможливості їх виконання з інших причин: 1) встановлення кримінальної відповідальності за ухилення від покарання; 2) заміна невиконаних покарань більш тяжкими; 3) змішаний підхід.

Продемонстровано, що пробація, залежно від того, з якої теоретичної концепції (неокласицизму чи нового соціального захисту) виходить законодавець тієї чи іншої держави, може розглядатися як окремий вид покарання або як спеціальний режим виконання деяких видів покарань, і доведено, що в Україні аналог пробації – звільнення від відбування покарання з випробуванням є "ерзац-покаранням". Охарактеризовано особливості інституту пробації за законодавством деяких держав Європи, а також узагальнено вимоги й обов'язки, що пред'являються (покладаються на особу) під час пробації.

Досліджено  схожі риси й особливості визначення у КК різних європейських держав загальних  засад призначення покарання, обсяг  яких залежить від ступеня довіри суспільства до суду (що обумовлений зокрема рівнем корупції у судах) і національних традицій щодо визначення меж судової дискреції. Класифікувавши їх за змістом, виділено передбачені різними КК правила призначення покарання: 1) загальні, у т.ч. правила щодо врахування обставин, що пом’якшують і обтяжують покарання; 2) за замах на злочин і готування до злочину; 3) за співучасть у злочині; 4) за сукупністю злочинів; 5) за сукупністю вироків; 6) більш м’якого покарання, ніж передбачено законом; 7) окремим категоріям осіб (неповнолітнім, рецидивістам, визнаним обмежено осудними тощо). Проаналізовано переліки обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання та особливості їх врахування судом, і виявлено підходи, за якими: відповідні переліки є вельми широкими (Росія, Литва, Австрія, Швеція, Фінляндія та ін.); таких переліків взагалі не існує (Болгарія і Бельгія); немає переліку обставин, що обтяжують покарання (Швейцарія); навпаки, немає переліку обставин, що його пом'якшують (Франція). Визначено особливості призначення більш м'якого покарання, ніж передбачене законом, які обумовлені, як правило, наявністю чи відсутністю певних пом'якшуючих та обтяжуючих обставин і "угодою про визнання вини" (Молдова та ін.). Ці особливості стосуються, зокрема, прямого визначення в законі пропорцій, згідно з якими зменшуються межі покарання, а також (у Польщі, Австрії та ін.) не тільки пом'якшення, а й – за певних умов – надзвичайного пом'якшення покарання. КК Іспанії, Італії і Сан-Марино визначають ступені покарання і надають суду можливість призначити покарання не лише меншого, а й більшого ступеня. У деяких КК (Болгарії, Польщі, Австрії, Італії) існують спеціальні (передбачені в Особливій частині КК) види пом'якшення покарання.

Показано, що більшість держав Західної та Центральної Європи у своїй кримінальній політиці дотримується дуалізму покарань і заходів безпеки, і цей їх досвід в останні десятиріччя запозичений Естонією, Литвою, Польщею, частково Білоруссю, Молдовою і Росією. Проаналізовано види заходів безпеки, відмінність їх від покарань, мету їх застосування і доведено, що одностайності щодо найменування заходів безпеки та їх вичерпного переліку немає. Усі заходи безпеки, передбачені проаналізованими КК, класифіковано за критерієм їх змістовного збігу з тими правовими наслідками протиправного діяння, які КК певних держав визнає покараннями, і виділено заходи безпеки, які змістовно: 1) збігаються з деякими покараннями (обмеження певних прав, спеціальна конфіскація, вислання іноземців, оприлюднення вироку тощо); 2) відрізняються від покарань (примусові заходи медичного і виховного характеру, примусова реституція, нагляд за небезпечними особами).

Визначено, що КК деяких держав Європи (Болгарії, Сан-Марино, Швейцарії, Франції) замість поняття "зняття (погашення) судимості", яке є юридичною фікцією, оперують поняттям "реабілітація", а КК інших держав (Естонії, Австрії, Голландії, Данії, Норвегії, Швеції) взагалі не містять інституту судимості чи реабілітації. Проаналізовано особливості регулювання погашення та зняття судимості (реабілітації по праву та реабілітації судом) у КК Білорусі, Латвії, Литви, Молдови, Росії, Болгарії, Польщі, Іспанії, Сан-Марино, Франції, Швейцарії.

Питання про  регламентацію звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від  покарання у КК відповідних держав розглянуто окремо щодо загальних і щодо спеціальних видів такого звільнення. Звернуто увагу на те, що звільнення від кримінальної відповідальності як інститут кримінального права відображене лише у КК Білорусі, Латвії, Литви, Молдови, Росії, України, Болгарії. КК інших європейських держав регламентують або тільки звільнення від покарання та його відбування (Естонія, Польща, Фінляндія, Франція, ФРН), або, поряд з останнім, припинення кримінального переслідування (погашення кримінальної відповідальності, погашення злочину). Припинення кримінального переслідування є можливим у більшості держав лише у випадках смерті винного, закінчення строків давності такого переслідування, відмови від скарги у справах приватного обвинувачення, рідше – у випадках амністії і помилування (Албанія, Австрія, Іспанія, Сан-Марино, Швейцарія, Швеція), "кримінально-правової угоди" (Голландія, Італія). При цьому кримінальне переслідування особи на підставі акту амністії може бути припинене ще до її засудження тільки за законодавством Білорусі, Молдови, Росії, Болгарії, Італії і Сан-Марино, в решті ж держав за актом амністії дозволяється звільнити особу тільки від покарання. Неординарними є такі передбачені КК Литви, Молдови, Австрії, Голландії, Італії, ФРН загальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності (припинення переслідування): наявність імунітету, передбаченого законом; наявність не менше двох передбачених законом пом’якшуючих обставин, якщо відсутні обтяжуючі обставини; умовне звільнення з передачею на поруки, поєднаною із заставою, – а також загальні підстави звільнення від покарання або заміни покарання більш м’яким: надзвичайні обставини, які здатні потягнути особливо тяжкі наслідки для засудженого чи його сім’ї (стихійне лихо, тяжка хвороба чи смерть єдиного працездатного члена сім’ї тощо); згода особи, яка вчинила злочин невеликої тяжкості на ґрунті алкоголізму, наркоманії чи токсикоманії, лікуватися від цих захворювань. Специфікою Особливої частини КК Польщі, Австрії, Бельгії, Іспанії, Сан-Марино, ФРН та Швейцарії є багатоманітність спеціальних видів звільнення від покарання, умовою яких є різні види діяльного каяття, певна поведінка потерпілого, помилка винного, інші виняткові обставини.

У підрозділі 2.5. "Особливості покарання та інших правових наслідків вчинення злочинного (протиправного) діяння стосовно окремих категорій осіб" доведено, що у сфері ювенальної юстиції законодавці європейських держав, як правило, керуються положеннями відповідних актів міжнародного та загальноєвропейського законодавства, а підходи до визначення особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх у КК постсоціалістичних держав та у КК інших держав Європи мають відмінності, які стосуються загальних засад такої відповідальності, видів покарань, що застосовуються до неповнолітніх, та порядку їх призначення, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання і його відбування, переліку і підстав застосування примусових заходів виховного характеру, строків погашення судимості тощо. Досліджено особливості кримінально-правового статусу жінок й осіб, які піклуються про малолітніх дітей, службових (посадових) осіб, військовослужбовців, іноземців, деяких інших категорій (інвалідів, непрацездатних осіб, осіб з певними захворюваннями, безробітних тощо), й особливості правових наслідків вчинення ними злочинного (протиправного) діяння, як вони визначені у КК держав Європи, звернуто увагу на соціальну обумовленість цих особливостей. Охарактеризовано визначені у КК європейських держав особливості зазначених наслідків щодо рецидивістів, звичних і професійних злочинців. Проаналізовано питання кримінальної відповідальності та покарання юридичних осіб за законодавством європейських держав, визначено фактори, які вплинули на прагнення законодавців цих держав її встановити, і перспективи кримінальної відповідальності юридичних осіб в Україні. Розглянуто положення КК деяких держав Європи, які, враховуючи особливості регламентації авторського права (зокрема, право автора на таємницю авторства, на псевдонім тощо), визначають підстави кримінальної відповідальності редакторів, видавців та інших представників ЗМІ у випадках, коли їх відповідальність фактично носить (за термінологією цивільного права) солідарний або субсидіарний (додатковий) характер, і положення КК ФРН та ін., згідно з якими певні діяння, вчинені членами парламентів за відповідних обставин (під час виступу у парламенті, голосування тощо), не визнаються кримінально-караними.

У підрозділі 2.6. "Положення Загальної частини кримінальних кодексів держав континентальної Європи, які не мають аналогів у Кримінальному кодексі України", здійснено аналіз системи принципів кримінального права, як вона визначена у КК Білорусі, Литви, Росії, а також аналіз конкретного змісту цих принципів у КК названих та інших держав. Розглянуто визначені у КК Білорусі і Молдови загальні положення про кримінальну відповідальність, і вказано на те, що КК більшості інших європейських держав поняття "кримінальна відповідальність" взагалі не використовують. Як аргумент на користь позиції деяких українських вчених про необхідність визначення безпосередньо у КК України правил кваліфікації злочинів, наведено приклади законодавчого врегулювання цього питання, зокрема у Молдові та Іспанії. Звернуто увагу на те, яким чином КК Латвії, Молдови, Болгарії, Італії, Білорусі і Росії регламентують питання про невинне заподіяння шкоди (випадок). Вказано на прагнення законодавців більшості європейських держав законодавчо врегулювати правові наслідки помилки. Встановлено, що є КК, які регламентують: юридичну і фактичну помилки (Білорусь, Болгарія, Австрія, Іспанія); юридичну помилку і негодний замах (Естонія, Польща, Сан-Марино, Швейцарія, Франція, ФРН); тільки негодний замах (Литва). Тільки фактичну помилку щодо обставин, які виключають злочинність діяння, визначають КК України і Швеції. Правові наслідки зазначених помилок у КК різних держав дещо відрізняються. Відзначено, що обопільна вина як інститут кримінального права не виділяється у жодному з проаналізованих кодексів, проте згідно з КК Болгарії, Польщі, Італії, Норвегії, Сан-Марино, ФРН і Швейцарії цей інститут фактично діє у справах про злочинні діяння проти честі і гідності; продемонстровано, що обопільна вина може існувати не лише у таких справах і аргументовано необхідність запровадження у КК України положення про обопільну вину. Вказано на існуючу у Білорусі, Литви, Болгарії, Польщі, Австрії, Данії, Голландії, Іспанії, Італії, Норвегії, Сан-Марино, Франції, ФРН, Швейцарії, Швеції тенденцію до визначення безпосередньо у КК переліків злочинних діянь приватного обвинувачення. Перелік таких справ становить, як правило, кілька десятків: від 26 у КК Литви до 72 у КК Італії. Крім зазначеного переліку, у багатьох з цих КК детально регламентуються спеціальні умови та підстави кримінальної відповідальності за злочинні діяння у справах приватного обвинувачення (коло суб'єктів подання скарги, граничні строки її подання, умови відклику, ситуації, коли потерпілий вимагає сатисфакції не від усіх співучасників злочинного діяння тощо). Розглянуто положення законодавства європейських держав щодо примирення (медіації) і доведено, що вони ґрунтуються на актах загальноєвропейського законодавства. Примирення за своїми умовами, порядком здійснення, а також масштабами регламентації значно відрізняється від звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченого ст. 46 КК України. Є правові системи, де посередництво між жертвою і правопорушником регулюється: Кримінально-процесуальним кодексом та/або КК (Австрія, Бельгія, Польща, Фінляндія, Франція, ФРН); лише автономним законом про посередництво (Норвегія). Продемонстровано, що кримінально-правова реституція, яка також значною мірою ґрунтується на актах загальноєвропейського законодавства, у КК деяких держав (Польща, Бельгія, Іспанія, Італія, Сан-Марино, Швеція) детально регламентується як спеціальний кримінально-правовий захід, додатковий до "двоколійної" системи покарань і заходів безпеки. Показано, яку увагу, виходячи з принципу правової визначеності та необхідності гармонізації кримінального законодавства, приділяють законодавці більшості держав Європи роз’ясненню термінів кримінального закону.

Розділ 3 "Особлива частина кримінальних кодексів держав континентальної Європи" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. "Загальна характеристика Особливої частини кримінальних кодексів" насамперед розглянуто структуру КК відповідних держав. Звернуто увагу на структуру Особливої частини КК Білорусі, яка з погляду вчення про об'єкт злочину близька до ідеальної, на переваги триступеневого поділу Особливої частини ("розділ – підрозділ (глава) – стаття (параграф)"), застосованого у КК багатьох держав Європи, а також на таку ваду деяких з них, як відсутність назв статей. Проаналізовано особливості визначення ознак злочинних діянь у диспозиціях законодавчих приписів. Серед таких особливостей, зокрема, те, що законодавці окремих держав: виходять із теорії покарання діяча, а не з теорії покарання діяння (Болгарія, Литва, Польща та ін.); надають перевагу описовим диспозиціям, уникаючи частого застосування оціночних ознак та бланкетних статей (Литва, Молдова, Польща, Голландія, Італія); обтяжуючі та особливо обтяжуючі ознаки, як правило, викладають в окремих пунктах (Білорусь, Естонія, Молдова, Росія); після вживання терміну, роз'яснення якого міститься в іншому параграфі КК, вказують номер цього параграфу – з метою підкреслити, в якому саме значенні має застосовуватись той чи інший термін (Австрія, ФРН). Розглянуто особливості визначення санкцій за злочинні діяння, серед яких: визначення окремих санкцій за готування до відповідного злочинного діяння і замах на нього (Польща, Швейцарія); надзвичайна суворість санкцій за найбільш небезпечні злочини (проти життя, здоров'я і волі людини тощо) та відносна м’якість санкцій за інші злочинні діяння (Молдова, Іспанія, Норвегія, Франція, ФРН, Швеція); вельми широкі межі санкцій або не визначення у санкціях нижніх та/або верхніх меж покарань як данина "довіри до суддів" (Литва, Польща, Голландія, Швейцарія); наявність типових санкцій (Естонія, Молдова, Бельгія, Голландія, Сан-Марино), можливість пропорційного збільшення чи зменшення відповідних меж тих чи інших покарань (Австрія, Бельгія, Голландія, Іспанія, Норвегія, Сан-Марино).

У підрозділі 3.2. "Групи злочинних діянь, які у кримінальних кодексах України та інших держав Європи виділяються в окремі розділи (глави) з певними особливостями" проаналізовано положення КК європейських держав щодо відповідальності за злочинні діяння: проти особи; проти власності, комп’ютерні, господарські та екологічні злочинні діяння; проти безпеки і здоров’я населення, громадського порядку та моральності; у публічній сфері – злочинні діяння проти безпеки держави, проти порядку управління, проти правосуддя, службові (посадові) та військові, а також злочинні діяння проти міжнародного правопорядку. Показано, що названі злочинні діяння передбачені більшістю зазначених КК. З іншого боку, їх визначення в цих КК має значні особливості, які повинні враховуватися у контексті подальшої гармонізації та удосконалення національного кримінального законодавства. Охарактеризовано найбільш принципові, поширені і цікаві із вказаних особливостей.

У підрозділі 3.3. "Групи злочинних діянь, які у Кримінальному кодексі України не виділяються в окремі розділи (не згадуються)", докладно, у необхідних випадках паралельно з аналізом положень актів міжнародного та загальноєвропейського законодавства, проаналізовано положення відповідних КК, якими встановлена відповідальність за злочинні діяння: проти сім’ї та дітей; проти майбутнього життя; пов'язані з клонуванням та іншими генетичними маніпуляціями; пов'язані з порнографією і проституцією; проти честі та гідності особи; проти таємниці; проти достовірності юридичних фактів і відносин (посягання на громадську довіру); проти культурної спадщини; проти інтересів служби у комерційних організаціях; що посягають на відносини з іноземними державами; терористичного характеру; інші: що вчинюються на морі, проти порядку забезпечення призову і мобілізації та проти альтернативної служби, дуель, жебрання і комерціалізація пороку, злочинні діяння, що вчинюються служителями культу.

Висновки

У висновках  підведені підсумки дослідження, вказано  на доцільність подальших наукових розвідок компаративного характеру, у т.ч. у напрямах, визначених в дисертації, та сформульовано пропозиції щодо удосконалення структури КК України у контексті його гармонізації з міжнародним, загальноєвропейським та національним кримінальним законодавством інших держав Європи. Згідно з висновками до розділів та загальними висновками обґрунтовано зокрема таке:

– дуалізм національного кримінального законодавства європейських держав негативно впливає на його гармонізацію, а декодифікація, що має вияв у прийнятті сотень чи навіть тисяч законів і підзаконних актів, що містять кримінально-правові положення, є небезпечним явищем з точки зору політики протидії злочинності;

– у правовій системі України необхідно переоцінити значення судового тлумачення кримінального закону як важливого джерела права;

– під час удосконалення можуть бути запозичені конкретні положення конституцій європейських держав Конституції та КК України (щодо: екстрадиції; прийняття кримінального кодексу і будь-яких змін до нього у парламенті лише кваліфікованою більшістю голосів; охорони прав потерпілих; визначення змісту деяких видів покарань; обмеження прав ув'язненої особи; імунітету від кримінальної відповідальності тощо);

– необхідною є гармонізація кримінального законодавства України із законодавством, розробленим у межах РЄ, ЄС, ООН, з урахуванням принципів і традицій національної правової системи;

– під час подальшого удосконалення кримінального законодавства України доцільно врахувати певні положення КК європейських держав щодо дії кримінального закону в часі та просторі, розробити та прийняти в Україні окремий закон "Про екстрадицію". Запропоновано його приблизну структуру;