Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації

– більшість КК держав Західної Європи конкретніше визначають суспільно небезпечні (шкідливі) діяння, ніж це зроблено у КК України. Так, у багатьох з цих кодексів злочинним діянням: визнається лише діяння, вчинене умисно, діяння ж, вчинене через необережність, – лише у випадку, коли є пряма вказівка на це у законі; визнається тільки дія, бездіяльність же – лише у певних випадках; визнається замах на злочинне діяння лише у випадках, прямо передбачених законом і, як правило, не визнається замах на проступок чи порушення; не визнається готування до злочинного діяння взагалі або до визначених злочинних діянь; визнаються деякі види співучасті лише у разі, якщо це прямо передбачено тією чи іншою статтею Особливої частини, а співучасть у проступках або незначне пособництво не караються; фактично не визнається діяння, що заподіяло певну шкоду конкретним особам, якщо останні не вважають за можливе (не бажають) подавати скаргу;

– виходячи із перелічених положень, за допомогою яких звужується загальний обсяг криміналізованих діянь, сформульовано пропозиції щодо доповнення КК України нормами про підстави кримінальної відповідальності за: суспільно небезпечну винну бездіяльність (ч. 3 ст. 11); діяння, що полягають в порушенні певного обов'язку, який може покладатися лише на осіб відповідного віку (ч. 3 ст. 22); діяння, вчинені тільки через необережність (ч. 1 ст. 25) або зі складеною формою вини (ст. 25¹); діяння, вчинені щодо осіб, які наділені спеціальними ознаками (ч. 4 ст. 24); провокацію злочину службовою особою (ст. 43¹);

– запропоновано викласти ч. 2 ст. 14 КК України у новій редакції, яка б передбачила, що готування до злочину невеликої чи середньої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності, а до тяжкого чи особливо тяжкого злочину тягне за собою кримінальну відповідальність тільки у випадках, передбачених в Особливій частині цього КК, і доповнити Особливу частину КК України відповідними статтями-примітками, а статтю 15 КК України – частиною 4, згідно з якою замах на злочин невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності;

– з метою остаточного вирішення проблеми адміністративної і дисциплінарної преюдиції у КК України можливо використати досвід Латвії, у КК якої окремим злочинним діянням у певних випадках визнаються вчинені повторно тотожні порушення закону;

– необхідно розмежувати у КК України кримінально-правові наслідки вчинення злочинів для осіб, які вчинили їх у віці 14–16, 16–18, 18–21 рік, а також звузити перелік злочинів, за які несуть кримінальну відповідальність діти у віці від 14 до 16 років;

– посилання у ч. 6 ст. 27 КК України лише на дві статті є недостатнім, адже й інші, крім статей 198 і 396, статті КК України передбачають відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування (статті 209, 256). Тому зазначене посилання необхідно, як у КК Латвії, замінити більш загальним формулюванням;

– положення ст. 28 і статей 143, 255–258, 260 КК України, які визначають ознаки злочинної організації, необхідно належно узгодити між собою;

– з метою вирішення питання про можливість визначення їх у КК України необхідно більш глибоко дослідити визначені у КК європейських держав загальні та спеціальні специфічні обставини, що виключають злочинність діяння;

– згода (прохання) потерпілого може стосуватися лише обмеженого кола діянь. За КК окремих держав Європи вона виключає злочинність лише: зараження ВІЛ-інфекцією (КК Росії), заподіяння тілесного ушкодження чи шкоди здоров’ю (КК Австрії і Норвегії), у т.ч. під час спортивного двобою чи ігри (КК Сан-Марино), заподіяння тілесного ушкодження або майнової шкоди (КК ФРН), будь-якого насильства (КК Італії і Швеції), вбивства (КК Сан-Марино);

– термін "позбавлення волі" не узгоджений з положеннями Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому натомість має використовуватися термін "ув'язнення" (як у КК багатьох європейських держав);

– спільними для усіх проаналізованих КК рисами системи покарань є: поділ покарань на такі, що пов'язані з обмеженням волі, та інші; наявність таких видів покарань, як ув'язнення і штраф. КК багатьох держав Європи поділяють усі покарання на основні і додаткові. Визначається також широка система заходів безпеки. КК Білорусі, Латвії, Росії і Франції, так само як і КК України, ті заходи, що в інших державах зазвичай відносять до "заходів безпеки", іменують додатковими покараннями;

– у ч. 2 ст. 63 КК України слова "від одного" слід замінити словами "від шести місяців", оскільки строк арешту – покарання, пов'язаного з ув'язненням особи і за режимом відбування суміжного з позбавленням волі – за КК України не може перевищувати 6 місяців (отже, позбавити особу волі на строк від 6 місяців до одного року виявляється неможливим);

– КК окремих європейських держав передбачені специфічні види покарань, невідомі КК України, зокрема: арешт у вихідні дні, домашній арешт (Албанія, Італія, Іспанія, Сан-Марино); ув'язнення "у режимі напівволі", штрафо-дні, закриття закладу, належного засудженому (Франція); судовий осуд (Сан-Марино); заборона наближатися до потерпілого, його родичів чи інших осіб та спілкуватися з ними (Іспанія). Зміст цих покарань та практика їх застосування підлягають більш уважному вивченню з тим, щоб не повторити помилок, вже зроблених законодавцями інших держав;

– у більшості європейських держав покарання, пов’язані з обмеженням волі, в інтересах уникнення соціальної дезадаптації засудженого застосовуються у виключних випадках. Тому сформульовано пропозиції щодо змін до ч. 3 ст. 60 КК України, які б обмежили застосування арешту;

– штраф є найбільш поширеним видом покарання; загалом існує тенденція до запровадження "скандинавської системи грошових штрафів", яка ґрунтується на "денних ставках" і доходах засудженого та враховує його життєвий рівень і тому в Європі визнається найбільш справедливою. Запропоновано визначити у частинах 2 і 3 ст. 53 КК України "українську систему грошових штрафів" і сформульовані відповідні пропозиції. Вказано на доцільність врахування досвіду Іспанії і Латвії щодо застосування штрафу у кратному розмірі заподіяної шкоди і розстрочки штрафу;

– повна конфіскація майна як вид покарання скасована у багатьох європейських державах через те, що вона не має чітких меж, отже не відповідає вимогам щодо призначення домірного покарання. Тому цей вид покарання треба трансформувати, як це і зроблено у цих державах, у два інших: 1) конфіскацію майна, здобутого злочинним шляхом (а також похідного від нього, тобто нажитого шляхом його використання); 2) спеціальну конфіскацію. При конфіскації майна у першу чергу треба враховувати інтереси потерпілого. Запропоновано редакцію нової ст. 59¹ "Спеціальна конфіскація" та відповідні інші зміни до КК України;

– існуючі в Європі міграційні проблеми актуалізують визначення видворення за межі країни іноземців як додаткового покарання. Запропоновано редакцію нової ст. 58¹ "Видворення за межі країни" та відповідні інші зміни до КК України;

– у багатьох державах Європи окремим видом покарання (або заходів безпеки) визнається опублікування вироку, яке має каральний, виховний та превентивний ефект. Запропоновано редакцію нової ст. 53¹ "Оприлюднення вироку суду" та відповідні інші зміни до КК України;

– запропоновано зміни до статей 51 і 54 КК України з метою визначення такого нового виду покарання, як позбавлення державної нагороди, спеціальної пенсії, стипендії чи доплати, наукового ступеня, вченого і академічного звання. Крім зарубіжного досвіду, ця пропозиція обґрунтовується тим, що отримання державної нагороди, спеціальної пенсії, стипендії чи доплати, присвоєння наукового ступеня, вченого і академічного звання є можливими внаслідок вчинення злочину (наприклад, пов’язаного з хабарництвом чи зловживанням службовими повноваженнями), і абсурдними виглядали б виплата вказаних пенсій, стипендій і доплат особам, які їх не заслуговують, носіння такими особами почесних звань та інших державних нагород, вчених і академічних звань;

– згідно з КК багатьох інших держав Європи призначене (і не виконане) покарання замінюється іншим, як правило більш суворим видом покарання, – на відміну від встановлення відповідальності за злісне ухилення від відбування цих видів покарань, як це передбачено КК України. Адже питання про заміну покарання не потребує досудового розслідування і може бути вирішене в судовому засіданні. Запропоновано більш ретельно вивчити цей досвід;

– з метою посилення карального та виправного ефекту такого заходу, як звільнення від покарання з випробуванням запропоновано внести зміни до статей 52, 76, 77 КК України;

– у КК багатьох держав Європи існують специфічні, але проникнуті справедливістю та милосердям правила призначення покарання і обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання. Вказано на доцільність їх більш поглибленого аналізу з метою можливого врахування під час подальшого удосконалення КК України;

– перевага "двоколійної" системи правових наслідків злочинного (протиправного) діяння полягає у тому, що вона дозволяє, зокрема: а) застосовувати заходи безпеки (спеціальну конфіскацію, обмеження певних прав тощо) щодо осіб, до яких в силу певних причин не можуть бути застосовані покарання, але які є небезпечними для суспільства; б) зробити більш гуманною кримінально-правову політику за рахунок застосування заходів безпеки замість покарання або поряд з м’яким покаранням у випадках, коли це можливо. Визначено спільні та відмінні риси покарань і заходів безпеки;

– за критерієм співвідношення з покараннями при їх призначенні слід виділити заходи безпеки, які: 1) призначаються замість покарання – щодо осіб, до яких покарання не може бути призначене (примусові заходи медичного і виховного характеру) або 2) поряд з покаранням (обмеження певних прав); 3) можуть призначатися як замість покарання, так і поряд з ним (спеціальна конфіскація, примусове лікування тощо);

– у КК України доцільно відмовитись від термінів "зняття судимості" та "погашення судимості"   і замінити їх термінами "реабілітація за рішенням суду" і "реабілітація за законом", а також законодавчо регламентувати питання реєстрації судимості;

– помітною у законодавстві багатьох держав Західної та Центральної Європи є тенденція до визначення особливостей кримінально-правового статусу, покарання та інших правових наслідків злочинного (протиправного) діяння щодо різних категорій осіб (неповнолітніх і молоді, інвалідів, рецидивістів, службових (посадових) осіб, військовослужбовців, іноземців тощо);

– у контексті сучасної гендерної політики слід внести зміни до статей 57, 60, 61, 79, 89, 172 КК України і визначити особливості кримінальної відповідальності та покарання для чоловіків, які в умовах неповної сім’ї виховують дитину певного віку або дитину-інваліда;

– підстави кримінальної відповідальності за злочини, вчинені шляхом службових зловживань, мають бути уніфікованими. Сформульовано пропозиції щодо визначення особливостей кримінальної відповідальності за умисне вчинення злочину службовою особою з використанням влади чи службового становища (пункт 5 примітки до ст. 364 КК України);

– в Україні наразі немає необхідності у запровадженні стосовно юридичних осіб саме кримінальної відповідальності. Запропоновано визначити у спеціальному законодавчому акті підстави та умови адміністративної відповідальності юридичних осіб;

– імунітет від кримінальної відповідальності є окремою підставою для припинення кримінального переслідування. Запропоновано доповнити КК України новою ст. 49¹ "Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з наявністю імунітету від кримінальної відповідальності";

– жодний із проаналізованих КК європейських держав не визначає правил запобігання "кумулятивного ефекту" – збігу кількох обставин, кожна з яких виключає застосування якогось виду покарання стосовно даної особи. Питання про заборону застосування до певних категорій осіб тих чи інших покарань підлягає додатковому аналізу і розв’язанню шляхом створення механізму заміни певних видів покарань іншими покараннями;

– у КК України треба визначити принципи кримінального права: законності; рівності громадян перед законом; вини; справедливості; індивідуалізації покарання; особистого характеру кримінальної відповідальності; гуманізму; невідворотності кримінально-правових наслідків. Сформульовано редакції відповідних статей;

– запропоновано доповнити КК України новими статтями 2² "Правила кваліфікації злочинів", 25¹ "Невинне заподіяння шкоди (випадок)", 25³ "Вина потерпілого" і сформульовано їх редакції;

– запропоновано у КК України (ст. 25²) визначити поняття і правові наслідки таких видів помилок: а) нездоланної (пробачної) фактичної; б) здоланної (непробачної) фактичної; в) нездоланної (пробачної) юридичної; г) здоланної (непробачної) юридичної; д) помилки щодо перебування особи у стані крайньої необхідності чи затримання нею особи, яка вчинила злочин;

– запропоновано безпосередньо у КК України визначити перелік справ приватного обвинувачення, значно розширивши його порівняно з переліком таких справ, що містить чинний Кримінально-процесуальний кодекс України, а також суб'єктні і часові межі переслідування у зазначених справах;

– у КК України доцільно регламентувати кримінально-правову реституцію як особливий вид правових наслідків злочинного (протиправного) діяння;

– доцільно створити Словник кримінально-правових термінів як окрему статтю у розділі І або як окремий розділ І^-І чи розділ ХVI Загальної частини КК України. У ньому треба дати визначення специфічних понять, що повинні мати однакове правове значення для застосування всіх норм Загальної й Особливої частин КК України або їхніх окремих розділів;

– у контексті визначення ознак злочинних діянь у диспозиціях законодавчих приписів під час удосконалення КК України слід врахувати досвід: Литви і Польщі – щодо караності діяча, а не діяння; Литви, Молдови, Польщі, Італії та ін. – щодо надання переваги описовим диспозиціям; Австрії і ФРН – щодо уніфікації термінології, за яким після вживання певного терміну у дужках робиться відсилання до параграфу, в якому цей термін визначений; Білорусі, Естонії, Молдови, Росії та ін. – щодо уніфікованого формулювання кваліфікуючих ознак. Відсутність назв статей є вадою багатьох проаналізованих КК;