Шпаргалка по "Строительству"

 

 

25. Застосування конвеєрного способу монтажу металоконструкцій пром. буд. великих прольотів

Конвейерный метод монтажа предусматривает  сборку крупных высокой степени  законченности конструктивных и  конструктивно-технологических блоков на приобъектных конвейерных линиях с доставкой их в монтажную  зону и последующей установкой в  проектное положение. Наибольшее распространение  этот метод получил при монтаже  покрытий одноэтажных промышленных зданий.

Конструктивно-технологические  блоки полной строительной готовности, состоящие из двух металлических  ферм, скрепленных связями и прогонами  или из структурных плит, кровельного  настила, утепления, кровельного покрытия, подвесного потолка, а также закрепленных в межферменном пространстве коммуникаций (воздуховодов, спринклерной системы  пожаротушений, электроосветительной аппаратуры и др.).

Размеры таких блоков в плане могут  быть от 12X18 до 24X36 м. Масса блоков размером 24X36 м составляет около 130 т.

Блоки, собранные из двух ферм, имеют по торцам свесы с кровли прогонов и  фонарных конструкций. Такая компоновка блоков обеспечивает возможность их установки по системе "блок к блоку".

Блоки изготовляют на расположенных около  монтируемого здания временных конвейерных  линиях в виде передвижных кондукторов, установленных на тележках, перемещающихся по рельсовым путям. Наиболее рационально  применение пульсирующего конвейера, на котором имеется несколько  технологических постов: пост сборки металлоконструкций блока, пост устройства кровли, пост подвески коммуникаций и  т. д. На каждом посту все сборочные  операции выполняют на неподвижном  блоке, после чего он в заданном ритме  передвигается на следующий пост. Готовые блоки доставляют на тележках в зону монтажа и устанавливают  в проектное положение с помощью  монтажных кранов или специальных  механизмов, передвигающихся по подкрановым  путям мостовых кранов вдоль монтируемого пролета. Применение конвейера считается  экономически оправдано, если с него сходит в сутки не менее 500...800 м2 готового покрытия.

Несмотря  на то что устройство технологических  постов и временных путей требует  по сравнению с обычной технологией  дополнительных единовременных затрат, конвейерный метод монтажа покрытий при площади зданий более 25...30 тыс. м2 оказывается более экономичным, чем традиционный метод монтажа. Следует также иметь в виду, что применение конвейерного метода монтажа будет экономичным лишь при четкой комплектации конвейера. В противном случае вместо экономического эффекта возможно удорожание строительства, что связано с высокой стоимостью конвейера, больших единовременных затрат, а также необходимостью некоторого повышения жесткости блоков, что  влечет за собой перерасход до 8 % металла.

При правильной организации конвейерной  сборки производительность труда на монтаже конструкций покрытий может  составить 700 кг/(чел-дн) и более, в  то время как этот показатель при  поэлементной сборке не превышает 350...360 кг/(чел-дн). Сроки выполнения работ  сокращаются на 30...50 %, а средняя  экономическая эффективность, приходящаяся на 1 м2 смонтированного конвейерным  методом покрытия, составляет более 1,6 руб., не считая экономии, которая  достигается за счет сокращения срока  ввода объектов в эксплуатацию. Важным преимуществом метода является возможность  переноса сборочных операций в полустационарные наземные условия, что позволяет  повысить не только производительность труда, но и безопасность монтажных  работ. Все это отражается в журнале  строительства коттеджей

Основные  технологические принципы конвейерного метода монтажа могут быть использованы как для покрытий промышленных зданий, так и для сборки зданий и сооружений других конструктивных структур.

 

 

 

26. Влаштування забивних паль неглибокого закладання

Палі  залізобетонні (сваї) найчастіше  застосовуються для того, щоб поліпшити властивості  ґрунту, що несуть, і  передати навантаження від споруд, що зводяться, і будівель нижнім шарам ґрунту. При вживанні  залізобетонних паль (сваї) підвищуються експлуатаційні властивості і термін їх  служби. У  сучасному будівництві  виділяють декілька видів паль залізобетонних (сваї  залізобетонні), найбільш поширених  з яких мають суцільну форму з  квадратним  перетином від тридцяти до сорока сантиметрів. Найбільш вживані  залізобетонні вироби - це забивні  залізобетонні палі (сваї). При використанні таких паль (сваї) в будівельній  конструкції вона найбільш контрольована  по проектованих параметрах.

Палі  забивні одиничні типу «С» суцільного квадратного перетину з поперечним армуванням стовбура з робочої арматури та ненапружених стрижнів зі сталі  класу А400С, А500С по ДСТУ-3760 призначені для влаштування пальових фундаментів споруд із зануренням їх забивання в будь-які стискувані ґрунти, за винятком насипних і інших ґрунтів з твердими включеннями. Палі забивні використовуються при зведенні фундаментів для різноманітних будівель, опор ліній електропередач, мостів, радіощогл, естакад та ін.

Забивка паль передбачає такі процеси: підготовку площадки, розчистку пальового поля чи смуги, влаштування вимощення  і шляхів для переміщення палебійних установок: влаштування огорож, розбивку палевих полів і рядів, розмітку окремих паль в рядах; пересування  копрів чи копрових установок в послідуючу робочу позицію; підтягування, піднімання, влаштування паль у вихідне положення, заглиблення паль.

Підготовку  площадки і розчистку поля проводять  зразу для всього об’єкта палевих  робіт. Розбивочні осі і положення  паль після вихідної перевірки закріплюють  на місцевості. Переміщення копрів чи копрових установок в наступну робочу позицію, підтягування, піднімання, влаштування паль у вихідне положення, заглиблення паль повторюється при  забивці кожної палі.

Після забивки верх дерев'яних паль зрізують під задану відмітку, верх залізобетонних паль зрубують відбійними молотками  або зрізають (гідроруйнувачем або  вогневим способом). Відмітку зрізки паль вибирають так, щоб виявлену арматуру паль можна було відігнути і зварити  з арматурою ростверку.

Палі  забивають копрами чи копровими  установками, змонтованими на самохідних кранах чи екскаваторами. Підтягують палю до копрової установки можна з  відстані не більше 5 м, пропускаючи тяговий  трос через нижній відвідний блок.

Умова піднімання палі у вертикальне положення, безпечне для стійкості копрової установки залежить від положення  палі. Якщо паля спереду копра то допустима відстань l₂ не більше довжини палі; якщо паля поряд з копром, то l₁ ≤ 3…4 м якщо паля поперек осі копра, то l₄ не більше 3м.

Схема переміщення копрової установки  від палі до палі залежить від їх розміщення і властивостей ґрунтів. В незв’язаних ґрунтах застосовують рядову схему, забиваючи палю послідовно в кожному ряді, в зв’язаних  ґрунтах – секційну, при якій палеве поле розбивають на секції і  розбивають палі спершу в крайніх  рядах секцій пропускаючи середні, а потім в середніх рядах. При  кущовому розміщенні паль і в слабостискуваних ґрунтах застосовують спіральну  схему, рухаючись від периметру  до центру. (якщо l<5d_палі то застосовують схему забивки від центру до периметра). У всій цій операції тривалість і трудомісткість переміщення копра складає ≈ 80 %, щоб її скоротити копр влаштовують на підкопровому мосту, переміщаючи вздовж фронту робіт по рельсовому шляху. Самохідні установки можна вільно маневрувати по палевих полях, що прискорює виконання роботи.

Для забивки звичайних паль вивіряють  вертикальність стріл в двох площинах, а для забивки нахилених паль влаштовують задані кути нахилу стріли. Після цього копр закріплюють  спеціальними натяжними скобами  піднімають молот по стрілах і  закріплюють у верхньому положенні. З допомогою тросів і виносних блоків палю підтягують пізніше влаштовують  задане положення. Верхнім кінцем палю підводять під наголовник і опускають  молот. (Для зручності роблять  розмітку на палі). Перші удари по палі роблять не сильні доки паля не достане правильного положення. Від кожного удару паля заглиблюється  на певну величину, яка зменшується  по мірі заглиблення. В подальшому наступає момент, коли після кожного удару  паля заглиблюється на одну і ту ж величину, що називається відказом. Відказ прийнято знаходити, як середню величину після заміру заглиблення від десяти ударів. Серію ударів виконаних для заміру середньої величини відказу називають залогом або забійкою.

Палі  забивають до досягнення, розрахункового відказу, вказаного в проекті. Якщо середній відказ в трьох послідовних  залогах не перевищує розрахункового, процес забивки паль вважають завершеним.

Ефективність  заглиблення паль дуже залежить від  вибору палебійного обладнання.

 

 

 

 

27. Влаштування конструкцій із застосуванням  
    збірної опалубки

Види  опалубки. Опалубку розрізняють за такими ознаками: за кіль-кістю циклів використання — опалубка неінвентарна (використовують тільки один раз) та інвентарна (багатооборотна); за матеріалами, що використовують, з дерева, металу, синтетичних матеріалів, матеріа¬лів на основі цементних  в'яжучих та комбінована; за конструктивними  особливостями — індивідуальна, незнімна, розбірно-иереставна, підйом-но-переставна, об'ємно-переставна, блокова, ковзна, котюча, пневматич-на, механізований опалубний  агрегат.

Індивідуальну опалубку застосовують для зведення конструк¬цій складних неповторних форм- її проектують для кожної конструк¬ції окремо; часом проект опалубки не менш складний, ніж проект самої конструкції Проте, незважаючи на індивідуальність конструкції опа-лубки, в ній мають бути максимально застосовані елементи інвентарної опалубки (щити, кріплення тощо) і передбачено наступне використання матеріалів опалубки.

Незнімна опалубка складається з формоутворювальних елемен¬тів (плит, шкаралуп, блоків), кріплень та підтримувальних елементів. Після бетонування формоутворювальні елементи з монолітної конс¬трукції не знімають, і вони утворюють з нею єдине ціле. Кріплення та підтримувальні елементи залежно від конструктивних рішень можуть бути знімні чи незнімні. Залежно від матеріалу формоутворювальних елементів незнімні опалубки поділяють иа залізобетонні, армоцементні, фібробетонні, склоцементні, азбестоцементні, металеві та синтетичні. За функціональним призначенням розрізняють опалубку, яку застосовують тільки як формоутворювальний засіб, опалубку-облицювання (захисну або декоративну), опалубку-гідроізоляцію та опалубку-теплоізоляцію. Незнімну опалубку використовують у разі зведення монолітних конст-рукцій у важкодоступних місцях і стиснених умовах та в інших випад¬ках при економічній доцільності.

Розбірно-переставна опалубка складається з окремих щитів, підтримувальних елементів та кріплень. На висоті опалубні щити під-тримують риштуваиня з інвентарних стояків та прогонів. Розрізняють два основних види розбірно-переставної опалубки - дрібно- та вели-кощитову (рис. VIII.4)

Дрібнощитова опалубка має елементи масою до 50 кг, що дає змогу встановлювати їх вручну. Основним елементом великощитової опалуб¬ки є великорозмірна панель, суцільна чи зібрана з дрібних щитів, площею від 2 до 40 м , яку встановлюють за допомогою крана. Таку опа-лубку застосовують під час зведення різноманітних конструкцій в про числовому, цивільному, транспортному та інших видах будівництва.

Блокова опалубка (рис. VIII.5. а, б) це опалубна форма, яку монтують та демонтують у цілому вигляді за допомогою крана. Засто¬совують для бетонування однотипних конструкцій (фундаментів, ко¬лон, балок тощо) та конструкцій чи будівель, які мають однакові повто¬рювані структурні форми (ребристі плити, житлові будинки).

 

Для бетонування фундаментів під колони використовують блок-форми: нерознімні індивідуальні для невеликих за об'ємом фундаментів (4...8 м3? до 2 заввишки), рознімнї для фундаментів більших розмірів (до 12 м3, 6 м завширшки). Застосування такої опалубки ефективне, якщо є більш як ЗО однотипних конструкцій однакових розмірів.

При різнотипних фундаментах раціонально  використовувати уні-версальні блок-форми  з набору уніфікованих великорозмірних  елементів, які монтують та з'єднують  у різних сполученнях.

Блокові опалубки для бетонування колон, балок чи стін будівель складаються  з модульних щитів та уніфікованих з'єднувальних елемен-тів. Переобладнують опалубки на інші розміри зміною набору щитів і відстані між з'єднувальними елементами.

Об'ємно-переставні опалубки що застосовують для зведення монолітних багатоповерхових будівель, розподіляють на такі, які демон-тують у горизонтальному чи вертикальному напрямі.

Об'ємно-переставну опалубку, що витягується горизонтально (рис. УІІІ-5, в), застосовують при зведенні монолітних багатоповерхо¬вих будівель з несівними поперечними стінами. Це П-подібиа металева конструкція  з опалубними елементами перекриття та бокових стін. Використання її зумовлює одночасне бетонування поперечних несівних стін та перекриття. Після  бетонування блоки опалубки демонтують з використанням спеціальних  пристосувань у прорізи зовнішніх  стін або в прорізи у перекритті і переставляють на наступний  поверх.

Об'ємно-переставну опалубку, що демонтується у вертикальному  напрямі, застосовують у процесі  зведення монолітних будівель змінної  конструктивної схеми (з поперечними  та поздовжніми несівними стінами). Використання цієї опалубки дає змогу  сумістити виготовлення зовнішніх  і внутрішніх монолітних стін.

 

Підйомно-переставну опалубку (рис. VIII.6, а) застосовують для поярусного бетонування висотних споруд із змінними та постійними поперечними розмірами по висоті (димарів, градирень тощо). Опалуб¬ка для бетонування споруд конічної форми складається з трапецієподіб¬них щитів, які утворюють зовнішню та внутрішні оболонки. Оболонки прикріплюють до системи фіксувальних та напрямних конструкцій, яка підвішується до підйомного механізму, встановленого в центрі будівлі. Бетонування споруди виконують поярусно. Після досягнення бетоном потрібної міцності опалубку переставляють на наступний ярус, регулю-ючи її при цьому в радіальному напрямку.